Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє

Одним із найважливіших ресурсів успішної реалізації реформ є належне кадрове забезпечення та якісна підготовка медичного персоналу. Проте за роки існування незалежної України в системі медичної освіти накопичилися численні проблеми, які призвели до зниження рівня знань і умінь майбутніх спеціалістів та негативно позначилися на якості освітніх послуг, на міжнародному іміджі та конкурентоспроможності української системи вищої медичної освіти. 22 березня 2017 р. у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему «Медична освіта в Украї­ні: погляд у майбутнє», під час яких обговорено проблемні питання та окреслено шляхи їх вирішення.

Більше ніж 40 доповідачів, що взяли участь у заході, — представники законодавчої та виконавчої гілок влади, професійних об’єднань, медичних вищих навчальних закладів, пацієнтських організацій, а також експерти, науковці, лікарі та студенти.

Відкрила парламентські слухання Ірина Геращенко, перший заступник Голови Верховної Ради України. Вона зазначила, що за підсумками заходу буде підготовлено проект Рекомендацій, які після затвердження Верховною Радою стануть однією із складових медичної реформи.

Павло Розенко, віце-прем’єр-міністр Украї­ни, запевнив присутніх, що реформування галузі охорони здоров’я знаходиться на порядку денному Кабінету Міністрів України: «Протягом останнього часу ми зробили серйозні кроки щодо продовження реформування медичної галузі, зокрема, на засіданні Уряду 16 березня було схвалено цілий пакет нормативних актів та ініційовано законопроекти, які після ухвалення Парламентом запустять реформу системи охорони здоров’я і зроблять процес невідворотним. Головним чином це стосується нового механізму фінансування медичних послуг. Ми робимо перші кроки у впровадженні системи державного солідарного медичного страхування. Ключовим рішенням засідання Уряду було внесення змін до низки постанов, які регулюють проблему доступності ліків. 1 квітня — для нас дуже важлива дата, адже має запрацювати система реімбурсації ліків і референтного ціноутворення».

Також П. Розенко повідомив, що 22 березня рішенням КМУ затверджено перелік та склад госпітальних округів у 13 областях. КМУ визначено стратегічний вектор розвитку вітчизняної охорони здоров’я на базі бюджетно-страхової моделі й пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги та зростання ролі територіальних громад. Усі ці реформи будуть потребувати зміни мислення та сталих стереотипів і переходу від нинішньої патерналістської моделі, що не забезпечує медикам достойного існування, до ринкової. І тут, безумовно, роль медичної освіти є надзвичайно важливою. Системні зміни у вітчизняній медицині потребуватимуть нової генерації якісно та різнобічно підготованих лікарів та медичних сестер, що покладає особ­ливу відповідальність на вищу медичну школу, яка має до цього достатньо серйозний потенціал.

Сьогодні держава щорічно вкладає у медичні університети, коледжі та академії понад 2 млрд грн. за рахунок різних джерел. 17 медичних університетів, 3 академії післядипломної освіти та понад 100 медичних та фармацевтичних коледжів очної форми навчання кожного року випускають до 7,5 тис. лікарів та понад 15 тис. медичних сестер.

Проте Україна повинна перейти від кількісних показників підготовки лікарів та медичних сестер до якісних. Сучасні вимоги до професійної підготовки майбутніх медиків передбачають інтеграцію в освітній процес сучасних міжнародних медичних та освітніх стандартів, підвищення науково-освітнього орієнтованого рівня майбутніх лікарів та особливо викладачів, забезпечення їх сучасними інноваційними та інформаційними медичними технологіями.

Ольга Богомолець, голова Комітету Верхов­ної Ради з питань охорони здоров’я, окреслила наступні постулати медичної освіти, які має забезпечити нова парадигма:

  • навчання медика протягом усього життя;
  • отримання не тільки знань, а й практичних навичок;
  • можливість і вміння легко орієнтуватися у просторі через вимір простих алгоритмів.

Реформа медичної освіти стала одним з 25 запропонованих кроків на шляху до побудови системи охорони здоров’я в Україні європейської якості, закріплених Постановою Верховної Ради України від 21.04.2016 р. № 1338-VІІІ «Про рекомендації парламентських слухань на тему «Про реформу охорони здоров’я України». Серед низки рекомендованих Уряду заходів — доручити МОЗ спільно з Міністерством освіти і науки України розробити стратегію реформування системи медичної освіти, передбачивши приведення у відповідність з європейською практикою програм до- і післядипломної підготовки лікарів, ланки системи безперервного професійного розвитку медичних працівників, програм підготовки медичних сестер, програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров’я. Проте за останній рік нічого в цьому напрямку так і не зроблено. Тому сьогодні важливим є формування резолюції слухань і чіткої фіксації відповідальності за її виконання.

Доповідач додала, що парламентським слуханням передувала велика робота: робочі зустрічі та круглий стіл у профільному комітеті. Стало зрозуміло, що необхідно вибудовувати послідовний та міцний зв’язок між отриманими знаннями в навчальному закладі і їх реалізацією на практиці, що система медичної освіти в Україні повинна забезпечувати можливість безперервної освіти медиків упродовж усієї професійної діяльності. «Ми маємо відмовитися від архаїчних підходів до оцінки професійної придатності лікаря — атестації лікарів, забезпечивши поетапне скасування лікарських, провізорських кваліфікаційних категорій та запровадження нової системи підтвердження фахової кваліфікації із залученням професійних медичних асоціацій», — наголосила О. Богомолець.

За словами Олександра Лінчевського, заступника міністра охорони здоров’я України, жодне тренування та навчання не можуть ліквідувати дефект відбору. Сьогодні вищі навчальні заклади набирають абітурієнтів з відверто низьким прохідним балом. Необхідно установити мінімальний поріг для вступу у вищі медичні навчальні заклади на рівні 150 балів за зовнішнім незалежним оцінюванням, незалежно від форми навчання: «Мені як пацієнту байдуже, лікар вчився за контрактом чи за державним замовленням, у медичні ВНЗ мають вступати найкращі».

Він додав, що обсяги фінансування, виділені на кожного студента, є неприйнятно низькими та негативно впливають на якість навчання. Держава має зменшити обсяги державного замовлення з метою збільшення обсягів фінансування кожного студента: «Дефіцит медичних кадрів ліквідується не збільшенням державного замовлення, а покращанням умов праці та підвищенням заробітної плати. Це — аксіома». Крім того, вищі навчальні заклади змушені збільшувати обсяги навчання за контрактом для того, щоб хоч якось виживати сьогодні. Але факти є такими, що на сьогодні саме Державний бюджет фінансує чи дофінансовує навчання студентів за контрактом. О. Лінчевський також торкнувся проблеми викладацьких кадрів: академічної недоброчесності і плагіату, недостатнього знання англійської мови.

Цього року МОЗ пропонує новий механізм оцінки якості навчання і викладання, впроваджуючи разом з Національною радою медичних екзаменаторів міжнародний ліцензійний іспит для студентів як частину українського ліцензійного іспиту «Крок».

Фінансування післядипломної медичної освіта має відбуватися за принципом «гроші йдуть за слухачем, за курсантом». Лікар повинен сам вибирати, де йому проходити підвищення кваліфікації (у тому числі й за кордоном та за допомогою онлайн-технологій).

Володимир Ковтунець, перший заступник міністра освіти і науки, звернув увагу присутніх, що на освіту в Україні витрачається 5–7% ВВП. Це середній рівень європейських країн. Щоб збільшити цей відсоток, потрібні серйозні аргументи, і це навряд чи відбудеться в умовах війни. У той же час частка витрат на вищу освіту в Україні значно більша, ніж у європейських країнах.

«Коли ми подивилися, що відбувається у вищій освіті, результат шокував. За видатками загального фонду бюджету у нас найбільше витрачається на підготовку гуманітаріїв. Видатки на одного гуманітарія в 1,5 раза більші, ніж на інженера. Ми не брали медицину, але думаю, що там ситуація майже аналогічна. Тоді, коли в світі на підготовку фармацевта, ветеринара, медика витрачається в 3–4 рази більше, ніж на підготовку гуманітарія. Тобто зараз система фінансування освіти розбалансована», — підкреслив він.

Також існує невідповідність між видатками на навчання з бюджету й оплатою за кошти юридичних та фізичних осіб. Контрактна підготовка коштує в середньому у 1,5–2 рази менше, ніж бюджетна.

Заступник міністра підкреслив, що зміни в освіті передбачають зменшення обсягів державного замовлення. Зараз відповідно до законодавства воно становить не менше 50% випуску середньої школи, але для того, щоб отримати кваліфікованого працівника, реально має бути профінансовано 35–40%. Дуже важливо дати вищим навчальним закладам фінансову автономію, вивести їх із статусу бюджетних, залишити в статусі неприбуткових організацій.

4367

Післядипломна медична освіта

Юрій Вороненко, ректор Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, представив присутнім власне бачення розвитку системи післядипломної медичної освіти в Україні.

У світі існує 3 етапи підготовки медичних працівників. Після додипломної освіти необхідне післядипломне навчання в інтернатурі, резидентурі чи на циклах спеціалізації, де отримують, власне, спеціальність. Потім йде безперервний професійний розвиток, який триває все життя. Близькими до цієї універсальної лікарської моделі є схеми підготовки медичних сестер, фельд­шерів, парамедиків, провізорів, фармацевтів, військових медиків. Кожен із 3 освітніх процесів передбачає постійне вдосконалення, усунення накопичених невідповідностей.

Центральне місце у підготовці лікаря займає інтернатура, адже саме тут вперше здобувається спеціальність та право на практику. Водночас в Україні за півстоліття свого існування вона перестала бути інтернатурою, тобто формою підготовки лікарів лише за базовими спеціальностями. З учорашніх випускників готуються зразу нейрохірурги, урологи, клінічні онкологи й інші вузькі спеціалісти. Крім того, порушується принцип справедливості у виборі професії для всіх випуск­ників медичних навчальних закладів.

Бюджетні студенти навчаються в інтернатурі, здебільшого здобуваючи спеціальності сімейного лікаря, терапевта, патологоанатома й інші непрестижні професії. Так звані контрактні студенти, у тому числі далеко не найкращі, стають після інтернатури дерматологами, акушерами-гінекологами, урологами, а потім перевиробництво лікарів за цими спеціальностями викликає необґрунтований тиск на ринок праці.

Загалом дві третини всіх лікарів працюють лише за 16 базовими спеціальностями (як правило, на первинному і вторинному рівнях медичної допомоги), і тільки третина лікарів працює за 111 вузькими спеціальностями. Тому цілком можливо залишити в інтернатурі лише 12 основ­них спеціальностей. МОЗ може визначати квоти за кожною із них та розподіляти їх між навчальними закладами. Вступ до інтернатури варто зробити конкурсним, щоб усунути несправедливість щодо бюджетників і контрактників. Вибір професії для спеціалізації в інтернатурі за бюджетні кошти залежатиме лише від якості навчання і відповідної перемоги в конкурсі. Випускники після 2–3 років інтернатури можуть повністю забезпечити потребу первинного і вторинного рівнів медичної допомоги.

Як бути з вузькими спеціальностями? Це питання вирішить резидентура. За оцінкою Ю. Вороненка, близько 25% лікарів після інтернатури можуть за електронним конкурсом вступати до резидентури (яка триватиме 2 роки) на виділені Міністерством бюджетні місця за кожною спеціалізацією. Випускники резидентури та інтернатури забезпечать надання до 95% всіх видів медичної допомоги в країні.

У той же час близько 60 спеціальностей не увійдуть ні до інтернатури, ні до резидентури. Частина із них, безумовно, є необхідною для системи охорони здоров’я: ультразвукова діагностика, дієтологія, ендоскопія. Тому ці фахівці можуть продовжувати готуватися на циклах спеціалізації або в перспективі можуть перейти в резидентуру. Частина ж спеціальностей на сьогодні вже навряд чи потрібна. Наприклад, суднова медицина, авіаційна й космічна медицина, лабораторні дослідження хімічних факторів навколишнього середовища тощо.

Було підкреслено, що запропонована модель є гнучкою і дозволяє бажаючим завершувати освіту та йти працювати після кожного етапу, а не вчитися без перерви по 4–5 років після закінчення вищого навчального закладу.

Необхідність навчання лікаря протягом його професійного життя у світі є аксіомою. В Україні система безперервного професійного розвитку існує вже багато років. Але, за словами доповідача, настав час на законодавчому рівні офіційно визначити це та затвердити стандарти для різних категорій медиків, від лікаря до медсест­ри. Пропонується ввести професійне ліцензування кожного лікаря під час отримання ним нової спеціальності замість архаїчних кваліфікаційних категорій, які давно втратили свою стимулювальну й мотиваційну функцію. До ліцензування доцільно залучати громадські професійні об’єднання, ввести кожні 5 років атестацію щодо можливості продовження дії ліцензії за умови щорічного накопичення лікарем навчальних балів.

Доцільно також осучаснити перелік і значимість різних форм підвищення кваліфікації, крім традиційних переатестаційних циклів та тематичного вдосконалення, враховувати акредитовані майстер-класи, тренінги, саму освіту через дистанційні освітні ресурси, у тому числі й зарубіжні. Для моніторингу безперервного професійного розвитку варто створити у країні національний реєстр-портфоліо лікарів.

Валерій Запорожан, ректор Одеського національного медичного університету, підняв питання створення університетських клінік, яке передбачено й законом «Про вищу освіту». Сьогодні кафедри університетів розташовані на базі лікувальних закладів, стан яких за своєю матеріальною оснащеністю не відповідає вимогам навчальних баз. У розвинених країнах світу перевага надається створенню при медичних університетах власних клінік. Університетська клініка — це потужний лікувально-науково-навчальний заклад, який надає високоспеціалізовану медичну допомогу, впроваджує в практику нові методи, оснащений найсучаснішим обладнанням, має досвідчені кадри, що створює найкращі умови для навчання студентів і лікарів. Така клініка працює в Одеському медичному університеті вже 13 років. Тому серед першочергових завдань щодо модернізації системи підготовки медичних кад­рів доповідач відзначив обов’язкове створення в кожному вищому навчальному закладі університетської клініки та симуляційного центру.

Він також звернув увагу присутніх на необхідність законодавчого вирішення питання щодо безкоштовного розміщення кафедр університетів на базі лікувальних закладів.

Питання військово-медичної освіти розглянув Валерій Савицький, начальник Української військово-медичної академії. На сьогодні потреба у військових лікарях становить близько 500 осіб (250 лікарів загальної практики, більше 100 хірургів, 72 анестезіологи, 52 терапевти, 18 стоматологів). На жаль, одна Українська військова медична академія не здатна укомплектувати Збройні сили. Тому на допомогу повин­на прийти цивільна система охорони здоров’я, забезпечивши армію своїми фахівцями (або за контрактом, або шляхом мобілізації).

Ще однією проблемою є формування та перепідготовка діючого резерву військово-медичної служби на випадок мобілізації. Керівники цивільних закладів охорони здоров’я за своїм рівнем не готові до керівництва лікарнями в період бойових дій. Система допідготовки резервістів фактично загублена й потребує першочергового відновлення.

Ірина Булах, директор Центру тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при МОЗ України, зупинилася на питаннях підготовки громадян іноземних держав у галузі охорони здоров’я. Сьогодні медичну освіту в Україні здобувають 23 350 громадян іноземних держав із 134 країн.

Вимогами галузевих стандартів передбачено атестацію випускників, що включає дві складові, одна з яких — іспит «Крок-2», який здійс­нює Центр тестування при МОЗ. Дані останніх років свідчать про збільшення громадян іноземних держав, що не складають його. Це переважно студенти з таких країн, як Сирія, Азербайджан, Ірак, Марокко, Туркменістан, Йорданія.

Доповідач наголосила на необхідності унормування кількості студентів — громадян іноземних держав, які навчаються англійською мовою, що з 2013 р. збільшилася в рази.

Василь Князевич, завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України, анонсував створення на базі вищезазначеного закладу Національного цент­ру з підготовки вищих керівних кадрів у системі охорони здоров’я.

Ігор Гущук, керівник науково-дослідного центру екології людини та охорони громадського здоров’я Національного університету «Острозька академія», розглянув питання кадрової політики в системі громадського здоров’я. Постановою КМУ від 1 лютого 2017 р. № 53 перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, доповнено новою спеціальністю «Громадське здоров’я». На переконання спікера, в основу кад­рової політики у підготовці фахівців за даною спеціальністю повинні бути покладені найефективніші зарубіжні та вітчизняні здобутки і досвід у сфері профілактичної роботи закладів Державної санітарно-епідеміологічної служби, центрів здоров’я, медичної статистики, соціального захисту населення. Навчання за вказаною спеціальністю має передбачити підготовку нового покоління фахівців для органів державного управління, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання різних форм власності, у тому числі неурядових організацій

Ірина Сенюта, завідувач кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, рекомендувала розширити мережі кафедр медичного права не тільки для лікарів у межах післядипломної освіти, але й для нелікарських спеціальностей, а також забезпечити викладання навчальної дисципліни «медичне право» на додипломному рівні як окремої дисципліни в межах примірного плану.

Проблеми фармацевтичної освіти

Валентин Черних, ректор Національного фармацевтичного університету, запевнив присутніх, що фармацевтична освіта в Україні була і залишається на високому рівні. Постійно вивчається та впроваджується передовий досвід інших країн з урахуванням національних здобутків.

«Нині ми гармонізуємо наші спеціальності з європейськими, зменшуючи їх кількість, але головне — не нашкодити. Така спеціальність, як «Фармація», є у всіх країнах світу. «Промислова фармація» — ексклюзивна спеціальність для країн, які мають велику кількість фармацевтичних заводів. З республік пострадянського простору тільки в Україні вдалося сформувати і відстоя­ти її. Але проблема в тому, що на сьогодні обид­ві спеціальності чомусь об’єднали в одну. Цього не можна допустити, оскільки це різні професії. «Фармація» — це провізор для аптеки, а «Промислова фармація» — це інженер-технолог для заводів», — наголосив доповідач.

Володимир Костюк, операційний директор ПАТ «Фармак», також підкреслив, що об’єднання цих 2 спеціальностей поставило під загрозу забезпечення фармацевтичної промисловості важливими кваліфікованими кадрами. Рівень освіти фахівців для промислової фармації має відповідати вимогам сьогодення, а також європейським стандартам. Проте випускники об’єднаної спеціальності не отримують достатніх знань і, як наслідок, не зможуть працювати на високотехнологічному обладнанні. Він звернувся до представників влади з проханням зберегти підготовку високо­кваліфікованих спеціалістів промислової фармації, а найоптимальніше — відновити галузь «Фармація».

За словами Олега Клімова, голови правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата», в Україні існує розгалужена освітня база для підготовки фармацевтичних кадрів. Підготовку спеціалістів у цій галузі здійснюють Національний фармацевтичний університет та 15 факультетів інших вищих навчальних закладів, у тому числі 6 закладів здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю «Промислова фармація».

Спеціалістів середньої ланки (фармацевтів) готують 30 вищих медичних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації (медичні училища, коледжі) та 2 фармацевтичні коледжі: Коледж НФаУ та Житомирський фармацевтичний коледж ім. Г.С. Протасевича.

До введення в дію постанови КМУ від 29 квітня 2015 р. № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» фармацевтична галузь мала власну галузь знань «Фармація» та 4 спеціальності: «Фармація», «Клінічна фармація», «Технологія косметичних засобів», «Технологія фармацевтичних препаратів».

Натомість сьогодні в системі підготовки фармацевтичних кадрів залишилася одна спеціальність «Фармація, промислова фармація». У світі відсутня така спеціальність, яка б поєднувала два різновекторні напрямки підготовки фахівців фармації (різні фахові компетентності та зміст навчання). Об’єднання 2 спеціальностей може чинити негативний вплив на якість підготовки фахівців, унеможливлює участь студентів у програмах академічної мобільності та нострифікацію дипломів українського зразка за кордоном. Доповідач запропонував Уряду відновити нову галузь знань «Фармація» та розділити на окремі спеціальності «Фармація» та «Промислова фармація».

Підготовка молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів

Тетяна Чернишенко, директор Державної установи «Центральний методичний кабінет підготовки молодших спеціалістів» МОЗ України, зупинилася на проблемах медсестринської освіти. Медсестринство — найчисельніша ланка спеціалістів охорони здоров’я в кожній країні світу. В Україні вона становить більше 337 тис. осіб, із них 246 тис. — медичні сестри. У той же час існує дефіцит молодших спеціалістів з медичною освітою — 22 тис. фахівців, переважно медичних сестер. За словами доповідача, варто рекомендувати керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я не допускати скорочення обсягів підготовки спеціалістів за спеціальністю «Медсестринство».

Леся Вовк, директор вищого навчального комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський медичний коледж післядипломної освіти», підкреслила, що на сьогодні нормативна база, яка регламентує післядипломну освіту молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, не відповідає вимогам часу, адже затверд­жена ще у 1993 р.

Перш за все необхідно розробити нові положення, концепцію і наказ про післядипломну освіту молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, у якому слід обов’язково переглянути і доповнити цикли спеціалізації та удосконалення, а також започаткувати цикли для помічника лікаря-стоматолога, зубних гігієністів та ін. Потребують перегляду терміни періодичності підвищення кваліфікації: 1 раз на 5 років з метою оновлення знань і вмінь, 1 раз на 3 роки з метою корекції знань і вмінь, а також обов’язково в міжатестаційний період повинна тривати систематична самоосвіта шляхом участі в науково-практичних конференціях, тренінгах, семінарах, майстер-класах.

Доповідач підкреслила важливість запровадження нових форм навчання (короткотермінові тематичні курси удосконалення, очно-заочні цик­ли, виїзні, тематичні постійно діючі семінари, стажування, дистанційне навчання). Вона також наголосила на необхідності дозволити бакалаврам займатися освітньою діяльністю, адже жоден професор не може так практично навчити зубного техніка або медичну сестру, як це можуть зробити бакалаври або магістри сестринства.

Позиція народних депутатів

На завершення парламентських слухань виступили народні депутати України. Так, Ігор Шурма звернувся до керівництва МОЗ із проханням не розхитувати і не демонтувати систему, що функціонує сьогодні, своїми необдуманими революційними кроками. До тих пір, поки не буде прийнято стратегію розвитку національної системи охорони здоров’я, починати реформу не можна.

Костянтин Яриніч підкреслив, що наразі укомплектованість медичними кадрами в Украї­ні є катастрофічною. Наприклад, на Кіровоградщині вона становить 67%. Регіону не вистачає 2 тис. фахівців з вищою освітою: «Якщо ми будемо іти шляхом, що нам не треба нових фахівців, і зараз будемо скорочувати набори, то ніколи не отримаємо фахової медицини».

Олег Березюк висловив підтримку новій команді МОЗ: «Сьогоднішнє Міністерство, напевно, неідеальне, але ці люди прийшли думати і працювати».

Ірина Сисоєнко зазначила, що, говорячи про зміни системи фінансування, організаційно-правових форм лікувальних закладів, влада має розуміти, що слід підготувати нову категорію фахівців для них: юристів, економістів, а найголовніше — менеджерів системи охорони здоров’я.

Оксана Корчинська нагадала, що 6 червня 2016 р. Президент України схвалив Стратегічний оборонний бюлетень, згідно з яким Уряд повинен до 2018 р. створити систему медичного забезпечення відповідно до стандартів НАТО, спроможну надавати відповідну медичну підтримку всім завданням, що стоять перед силами оборони України. З цією метою буде удосконалено систему підготовки та перепідготовки медичних кад­рів для сил оборони для ефективного навчання стандартам надання медичної допомоги в разі бойової травми.

Олег Мусій запропонував додати до резолюції парламентських слухань доручення Верховній Раді негайно розглянути вже четвертий зареєстрований у Парламенті законопроект «Про лікарське самоврядування».

За словами Олексія Кириченка, сьогодні кафедри медичних навчальних закладів стали прохачами у комунальних закладів охорони здоров’я. Це абсолютно неприпустимо, оскільки треба розвивати мережу університетських клінік.

Таким чином, обговорюючи нагальні проб­леми в системі медичної освіти України, учасники парламентських слухань зазначили: незважаючи на досить потужну мережу вищих медичних навчальних закладів, в Україні ще не досягнуто рівня фундаментальної та клінічної підготовки лікарів, який би повною мірою відповідав сучасним міжнародним стандартам.

Підготовка кадрів для галузі має враховувати її реальну потребу в конкретних спеціалістах та потребу пацієнтів в доступі до якісної медичної допомоги. Необхідно мати чіткі відповіді на запитання, скільки потрібно підготувати кадрів на найближчі 10–15 років, якого саме фаху, скільки на це треба грошей. Наразі, на думку учасників слухань, медичні кадри формуються всліпу.

Усі зацікавлені особи протягом 10 днів можуть надати пропозиції щодо реформи медичної освіти до секретаріату профільного комітету, які знайдуть своє відображення в рекомендаціях, підготовлених за результатами цих парламентських слухань.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті