Відкрив захід Юрій Фещенко, академік Національної академії медичних наук (НАМН) України, професор, директор Національного інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського. За його словами, антибіотики — це одна з небагатьох груп лікарських засобів з доведеною ефективністю, тому інтенсивність їх використання зросла на 40% у 2000–2010 рр. Проте протягом останніх 20 років застосування цих препаратів у клінічній практиці пов’язане зі значними проблемами.
Стійкість мікроорганізмів до антибіотиків щороку стає причиною смерті 50 тис. осіб у розвинених країнах (США та європейські держави) та 700 тис. осіб в усьому світі. За прогнозами фахівців, до 2050 р. останній показник зросте до 10 млн осіб. Ситуація ускладнюється тим, що чим новіший антибіотик, тим швидше бактерії набувають стійкості до нього. Це пояснюють синтетичною природою лікарських засобів: мікроорганізми швидше пристосовуються до дії синтетичних речовин, ніж природних.
Всесвітня організація охорони здоров’я (World Health Organization — WHO) планує створення єдиного фронту боротьби проти антибіотикорезистентності. У європейських країнах вже 15 років проводяться заходи щодо розв’язання цієї проблеми і вже досягнуто деяких успіхів. Явище антибіотикорезистентності турбує майже всю світову спільноту: США, країни Європи, Латинської Америки та учасників «Великої сімки».
В Україні склалася тяжка ситуація щодо антибіотикорезистентності. Одна з причин цього — нераціональне застосування антибіотиків. Наприклад, серед усіх препаратів, які лікарі призначають при гострому бронхіті, 42% становлять антибіотики, при цьому в 97% випадків їх призначають спеціалісти первинної медичної ланки (сімейні лікарі та терапевти). Викликає занепокоєння факт, що лікарі (переважно первинної ланки) призначають антибіотики при гострих інфекціях верхніх дихальних шляхів, хоча відомо, що прийом таких препаратів у разі вірусних захворювань подовжує перебіг хвороби в середньому на 30–35% (порівняно з лікуванням без застосування антибіотиків).
На думку Ю. Фещенка, антибіотикорезистентність набуває значного поширення через людський фактор: лікарі не завжди раціонально призначають антибіотики, а хворі часто вдаються до самолікування. До того ж, українські фармацевти порушують правила продажу антибіотиків, відпускаючи їх без рецептів.
Тетяна Перцева, член-кореспондент НАМН України, професор, ректор Дніпропетровської медичної академії МОЗ України, звернулася до слухачів інтерактивно і нагадала, з чого почалася «ера антибіотикорезистентності». У 1945 р. під час вручення Нобелівської премії Олександр Флемінг (Alexander Fleming) заявив, що у лабораторних умовах можна створити мікроорганізми, стійкі до пеніциліну, і що саме цього слід остерігатися людству.
Перші масштабні дослідження стійкості мікроорганізмів до антибіотиків в Україні розпочалися у 80-х рр. XX ст. У 2011 р. Україна приєдналася до дослідження SOAR (Survey of Antibiotic Resistance), у ході якого дослідники вивчали чутливість пневмококу до антибіотиків у країнах Африки, Євразії та Америки. Виявилося, що чутливість цієї бактерії до захищеного амоксициліну (амоксицилін/клавуланат) є достатньо високою, проте гірша ситуація склалася для макролідів: еритроміцину та кларитроміцину. Результати проекту, отримані для України, визнані світовою науковою спільнотою, хоча для дослідження використовували метод мікророзведень, який не застосовують у розвинутих країнах.
До проблемних мікроорганізмів, пов’язаних з явищем антибіотикорезистентності, відносять бактерії родів Enterococcus, Staphylococcus, Pseudomonas, Enterobacter. Ці патогени є збудниками поширених інфекцій з високою летальністю і мають високу здатність до виживання. Проблема ускладнюється обмеженою розробкою потенційних антибіотиків: наразі існує лише 2–3 такі речовини.
Т. Перцева нагадала, що для лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів застосовують 3 класи антибіотиків, і під час їх призначення необхідно чітко витримувати паритет: спочатку препарати 1-ї лінії, потім 2-ї, і лише в крайньому випадку — препарати «резерву». На сьогодні в Україні існує викривлення у цьому аспекті в сторону призначення макролідів: азитроміцину, еритроміцину та кларитроміцину. Крім того, лікарі призначають застосування антибіотиків в амбулаторних умовах, що також не завжди раціонально.
Засідання продовжив Юрій Мостовой, професор, завідуючий кафедрою пропедевтики внутрішньої медицини Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Вчений пояснив, чим можуть бути спричинені помилки, що призводять до антибіотикорезистентності. На його думку, антибіотики недостатньо вивчаються в медичних університетах: майбутні лікарі отримують обмежену інформацію про сучасні антибактеріальні препарати. Це може призводити до їх нераціонального застосування. Наприклад, у Вінницькій обл. за січень–березень 2017 р. лікарі призначали протимікробні препарати при гострому бронхіті у 77% випадків, хоча відомо, що це захворювання має переважно вірусну етіологію. При негоспітальній пневмонії лікарі призначали не ті антибіотики, що зазначені в протоколах.
Українські вчені провели анонімне опитування серед лікарів і виявили, що джерелом додаткових знань для них є конференції та інші регіональні заходи (52% респондентів), інформація від представників фармацевтичних компаній (39%), самоосвіта (8%) і курси підвищення кваліфікації (3%).
Ю. Мостовой наголосив, що навчальна програма медичних закладів потребує вдосконалення: слід звертати більше уваги на проблему антибіотикорезистентності та сучасні антимікробні препарати. З програми необхідно виключити застарілі лікарські засоби, такі як еритроміцин, нітрофурани, сульфаніламіди, хлорхінолони та ін.
Віталій Майданник, академік НАМН України, професор, завідуючий кафедрою педіатрії № 4 Національного медичного університету ім. А.А. Богомольця, навів вражаючі дані у своїй доповіді. Так, у всьому світі кожні 10 хв застосовується 2 т антибіотиків (20% препаратів призначають під час амбулаторного лікування та 60% — у разі стаціонарного). У 20–50% випадків лікування антибіотиками проводиться нераціонально. Бактерії набувають стійкості до більшості антибіотиків через 15–20 років після початку їх застосування, а до деяких — через 3–4 роки. Еритроміцин у рік створення відразу призвів до появи резистентності.
У країнах, де широко застосовуються антибіотики, зростає смертність дітей від пневмонії. Серед можливих причин цього — бактеріальна стійкість до цих препаратів та їх нераціональне застосування. Так, викликає тривогу значне підвищення частоти застосування азитроміцину (у 2 рази за 5 років). Резистентність Streptococcus pneumoniae до цього препарату у 2013 р. досягла 60% у Китаї та 25% — у Канаді, а Mycoplasma pneumoniae — 90–100% в країнах Азії.
Продовжуючи окреслювати проблему антибіотикорезистентності, Сергій Крамарьов, професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитячі інфекційні хвороби», навів слова Маргарет Чен (Margaret Chan), генерального директора WHO: «Ріст стійкості до антимікробних препаратів є глобальною кризою, що визнається однією з наймасштабніших загроз для здоров’я людства сьогодні».
С. Крамарьов зазначив, що у Франції, Італії, Польщі та Болгарії резистентність пневмококу до макролідів перевищує 50%. Для США цей показник становить 45%, що виключає застосування цих препаратів під час лікування пневмоній. Стійкість Haemohilus influenzae до бета-лактамних антибіотиків досягла 70% у Казахстані. Ситуація ускладнюється тим, що за останні роки взагалі не було створено нових антибіотиків.
Володимир Лапшин, професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча пульмонологія», пояснив, що основне правило раціональної антибіотикотерапії — вибір правильного стартового препарату згідно з ймовірною етіологією захворювання. На початку лікування слід уникати призначення препаратів «резерву». Через 24, 48 і 72 год після введення першої дози необхідно оцінити ефективність дії антибіотика. Важливо дотримуватися належного режиму застосування антибактеріальних препаратів. Призначати антибіотики потрібно з урахуванням вакцинації. Вчений наголосив, що раціональне застосування протимікробних препаратів потребує відповідальності та правильного підходу до лікування.
Галина Бекетова, професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Педіатрія», у своєму виступі зосередилася на світових програмах з подолання антибіотикорезистентності. За її словами, WHO розробила глобальний план дій для боротьби зі стійкістю до антибактеріальних засобів, що передбачає оптимізацію їх використання не лише в медицині, а й у ветеринарії та сільському господарстві. Створено програми раціонального використання антибіотиків. Одна з них — програма SMART, що має 5 положень: дотримання національних стандартів лікування, активність у відношенні до поширеного і небезпечного збудника, адекватне дозування, облік даних щодо локальної резистентності та своєчасний початок і оптимальний курс антимікробної терапії.
Антимікробні препарати активно застосовують для лікування інфекцій. Кожний 4-й препарат, призначений лікарями в усьому світі, — антибіотик. Для подолання антибіотикорезистентності Г. Бекетова пропонує здійснити такі кроки:
- створити сучасні стандарти на основі доказової бази;
- проводити антибіотикотерапію винятково при бактеріальних інфекціях;
- дотримуватися стратегії деескалаційної терапії (адекватного дозування антибіотиків);
- обирати препарати з урахуванням локальної резистентності;
- починати антибіотикотерапію своєчасно;
- провести широкомасштабну кампанію з вакцинації;
- підвищити ефективність навчання лікарів та інформування населення.
Завершальним етапом засідання експертної ради стала доповідь Василя Поповича, професора, головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Отоларингологія». На його думку, антибіотикорезистентність пов’язана з різними поглядами фахівців на патологію. Наприклад, отоларингологи у 20% пацієнтів діагностують гострий риносинусит, а у 4% — гострі інфекції верхніх дихальних шляхів. Сімейні лікарі не ставлять діагноз «гострий риносинусит», а у 20% пацієнтів діагностують гострі інфекції верхніх дихальних шляхів.
Гострий вірусний риносинусит виліковується у 46% пацієнтів, а у інших розвивається післявірусний риносинусит, який може переходити у бактеріальний (цієї стадії досягають 4% пацієнтів). Варто пам’ятати, що антибіотики не показані для лікування вірусного чи післявірусного риносинуситу.
В. Попович пояснив, що нераціональне застосування антибіотиків може бути пов’язане з індукторами інтерферону. Ці препарати посилюють утворення ендогенного інтерферону, у результаті чого відбувається погіршення стану пацієнта і підвищення температури тіла — закономірна реакція організму. Лікар звертає увагу на погіршення стану пацієнта (не враховуючи дію індукторів інтерферону), тому призначає антибіотики.
Таким чином, для боротьби з антибіотикорезистентністю важливо уніфікувати погляди лікарів на патологію, проводити адекватну діагностику, призначати антибіотикотерапію лише за строгими показаннями і правильно обирати антимікробні препарати.
фото автора
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим