Паліативна допомога: перші кроки на шляху становлення

За інформацією МОЗ України (матеріали підсумкової колегії за І півріччя 2009 р.), на сьогодні в Україні функціонує 9 стаціонарних хоспісів та в 10 регіонах при онкологічних диспансерах і центрах відкриті відділення паліативної допомоги, в яких розгорнуто понад 600 хоспісних ліжок. Згідно з розрахунками міжнародних експертів потреба України у хоспісних ліжках становить близько 4 тис., а понад 80 тис. пацієнтів із захворюваннями у термінальній стадії потребують паліативної допомоги вдома.?

З метою впровадження паліативної допомоги в Україні у 2009 р. Інститутом паліативної та хоспісної медицини розпочато виконання науково-дослідних робіт щодо медико-статистичного аналізу стану та потреб забезпечення паліативною та хоспісною допомогою, обґрунтування впровадження новітніх принципів і методів паліативної та хоспісної допомоги особам з невиліковними хворобами та обмеженою тривалістю життя.?

Наказом МОЗ України від 26.06.2009 р. № 463 затверджено заходи щодо розвитку паліативної допомоги в Україні на 2009–2010 рр., якими передбачено розробку нормативно-правових документів, клінічних протоколів та стандартів надання паліативної допомоги, навчальних програм підготовки лікарів та середнього медичного персоналу з паліативної медицини на післядипломному рівні, підготовка пропозицій змін та доповнень до нормативно-правових актів щодо застосування в клінічній практиці паліативної допомоги опіоїдних анальгетиків та психотропних засобів.?

Наказом МОЗ України від 22.05.2005 р. № 351 «Про внесення змін до наказу МОЗ Украї­ни від 19.07.2005 р. № 360» врегульовано правила відпуску з аптечних закладів такої лікарської форми опіоїдних анальгетиків, як фентанілові пластири. Але цих заходів явно недостатньо для вирішення проблеми.?

Більш докладно прокоментувати питання, поставлені на початку публікації, ми попросили члена-кореспондента АМН України, професора, директора ДП «Інститут паліативної та хоспісної медицини» МОЗ України Юрія Губського:?

— Я хотів би розпочати з того, що паліативна допомога населенню, яка полягає в застосуванні комплексу науково обґрунтованих підходів та методів медико-соціального опікуван­ня пацієнтами з хронічними невиліковними хворобами та обмеженим терміном життя, в останнє десятиріччя стає все більш актуальним напрямком медицини та національних систем охорони здоров’я розвинених країн. Про надзвичайну соціальну значущість паліативної медицини у сучасному світі недвозначно свідчить включення питання «Паліативне лікування: модель інноваційної політики в сфері охорони здоров’я та у суспільстві» до порядку денного засідання Парламентської асамблеї Ради Європи, що відбулося 26–30 січня 2009 р. у Страсбурзі (Французька Республіка) за участю Постійної делегації Верховної Ради України. Показником зростаючої уваги державних інституцій та суспільства в європейських країна­х до цього питання може бути, наприклад, той факт, що організація паліативної допомоги особам з невиліковними хворобами та обмеженою тривалістю життя була проголошена у 2007 р. президентом Французької Республіки поряд з онкологією та лікуванням хвороби Альцгеймера одним із трьох пріоритетних напрямків розвитку охорони здоров’я нації та є об’єктом постійної уваги міністерства здоров’я, молоді та спорту Франції.?

На жаль, до останнього часу в Україні була практично відсутня спрямована державна політика, яка б відповідала міжнародним підходам у цій галузі, а наявна нормативно-правова база і до сьогодні не визначає засад та правових відносин, що забезпечували б хворим у термінальній стадії належну доступність паліативної допомоги. До того ж взагалі розуміння важливості цього питання, що врешті-решт стосує­ться кожної людини, кожної сім’ї, у нашому суспільстві в цілому, у тому числі й серед наших колег медиків та фармацевтів, до останнього часу було майже відсутнім. Усе це, а також надзвичайно слабка матеріальна база існуючих декількох спеціалізованих відділень паліативної допомоги та нерозвинута мережа хоспісів для помираючих осіб, — взагалі повна їх відсутність у деяких регіонах, навіть для онкологічних хворих, — і є причиною того, що більшість пацієнтів означеної категорії з тяжкими хронічними захворюваннями у термінальній стадії не отримували та й не отримують до цього часу відповідної допомоги. До того ж чинна сьогодні в Україні жорстка система контролю за обігом опіоїдних анальгетиків унеможливлює забезпечення нормального, цивілізованого доступу до абсолютно необхідних знеболювальних ліків для людей, що страждають від нестерпного болю, і в цьому відношенні наша держава займає одне з «непочесних» останніх місць на європейському континенті.?

Одним з національних документів, які можуть розв’язати комплекс окреслених проблем, може стати створена та впроваджена Державна цільова соціальна програма паліативної допомоги населенню. Саме тому МОЗ України підтримало ініціативу Інституту паліативної та хоспісної медицини та Всеукраїнської асоціації паліативної допомоги (ВАПД) щодо розроблення проекту відповідної державної програми. У с­воїй доповіді на розширеному засіданні Колегії МОЗ України, що відбулося 28 березня 2008 р., міністр охорони здоров’я Василь Князевич уперше офіційно позначив паліативну допомогу невиліковним хворим як один з пріоритетних напрямків розвитку галузі.

Разом з тим треба усвідомлювати, що згідно з чинним законодавством процедури розроблен­ня, узгодження та прийняття державних програм є багатоступеневими та тривалими. На виконання вказаного рішення колегії наказом від 17.04.2008 р. № 210 була створена Координаційна рада з паліативної та хоспісної допомоги при МОЗ України за співголовуванням заступника міністра Зіновія Митника та автора цього інтерв’ю, яка 12.06.2008 р. прийнял­а рішення «Про план діяльності з розроблення Концепції та Державної програми паліативної та хоспісної допомоги в Україні на 2010–2014 роки». Розроблений Інститутом паліативної та хоспісної медицини разом з фахівцями Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ (М.П. Жданова, О.М. Коллякова) та експертами ВАПД проект Концепції Державної цільової програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги на 2010–2014 роки був рекомендований Координаційною радою, оприлюднений на веб-сайті МОЗ України та після необхідного публічного обговорення в жовтні минулого року був представлений на розгляд до Кабінету Міністрів України. Характеризуючи концепцію та відповідний п­роект програми в цілому, хотів би зауважити, що особливу увагу планується приділити врахуванню у майбутній програмі основних принципів та європейських стандартів паліативної допомоги, а саме: її доступності на всіх етапах та рівнях лікувального процесу незалежно від діагнозу хвороби (тобто не тільки для онкохворих, а й для пацієнтів з наслідками цереброваскулярних уражень, осіб з серцевою недостатністю, тяжкими хронічними ураженнями легеневої системи, нирковою недостатністю, осіб, що вмирають від СНІДу, тощо); комплексності паліативної допомоги, що повинна складатися із заходів як суто медичної, так і соціальної, психологічної, духовної допомоги пацієнтам та їхнім рідним, що забезпечується спеціалізованими мультидисциплінарними командами фахівців не тільки за перебування хворої людини в лікувальному закладі, а й (особливо!) поза стаціонаром; інтегрованості системи та служби паліативної допомоги в діючу національну систему охорони здоров’я тощо.

Але, як, мабуть, вже зрозумів читач, чинна процедура прийняття національної програми паліативної допомоги населенню, як, до речі, і інших програм з охорони здоров’я, що вимагают­ь бюджетного фінансування, є доволі складною і потребує, на превеликий жаль, декількох років для її затвердження. Саме тому і фахівці створеного рік тому нового науково-дослідного закладу — Інституту паліативної та хоспісної медицини, і наші колеги — експерти та активісти з ВАПД не чекають відповідного урядового рішення, а вже зараз роблять певні, сподіваємося, абсолютно необхідні та корисні, кроки для створення в Україні системи та служби паліативної допомоги та паліативної медицини, яка буде задовольняти як зростаючі потреби суспільства, нашого старіючого населення, так і, щонайперше (!), кожної конкретної хворої людини, коли вона опиняється на порозі неминучого.

Відповідно до зазначеного вище розуміння вкрай важливої соціальної та гуманістичної проблеми, що розглядається, головними напрямками діяльності нашого інституту як базового науково-методичного і лікувального закладу з питань паліативної та хоспісної допомоги пацієнтам з невиліковними хворобами та обмеженим терміном (прогнозом) життя стали такі завдання:

1. Аналіз стану та потреб у забезпеченні населення послугами паліативної та хоспісної медицини. Створення концепції служби паліативної медицини і організації мережі хоспісів та відповідної нормативно-правової бази;

2. Створення стандартів та протоколів фармакологічного забезпечення паліативних пацієнтів, зокрема медичного знеболення в стаціонарі та при перебуванні пацієнта в домашніх умовах;

3. Підготовка професійних кадрів для паліативно­ї та хоспісної медицини — лікарів та середнього і молодшого медичного персоналу — на післядипломному та частково додипломному рівнях на базі нашого інституту та вищих медичних навчальних закладів України.

Неможливо в межах цього одного інтерв’ю дати хоча б більш-менш повноцінне викладен­ня багатогранних та складних видів нашої діяльност­і. Тому наведу лише декілька прикладів. Протягом цього року був розроблений та затверджений наказ МОЗ України від 26.06.2009 р. № 463 про затвердження заходів щодо розвитку паліативної допомоги в нашій державі — фактично перший нормативно-правовий документ, який буде спрямовувати діяльність усієї галузі у зазначеному напрямку на найближчі роки. Спільно з Київською міською державною адміністрацією готується міська програма паліативної допомоги, що передбачає створення у всіх районах нашої столиці відділень паліативної медицини, хоспісів, виїзни­х мобільних бригад для надання відповідної медичної допомоги хворим в домашніх умовах, та психологічної — членам їхніх родин. Відповідна програма розробляється з медичними та соціальними службами Печерського району м. Києва. За нашої ініціативи та за підтримки керівництва ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України (В.Т. Чумак, А.М. Морозов) уперше завершується розробка Державного формуляру лікарських засобів з паліативної медицини, що стане основою для опрацювання відповідних клінічних протоколів ведення паліативних хворих із різними видами нозології. Цілеспрямована та професійна діяльність щодо внесення змін та доповнень в існуючі нормативні акти, які стосуються застосування хворими людьми опіоїдних анальгетиків, проводиться нами разом з Комітетом з контролю за наркотиками МОЗ України, і мені б хотілося висловити особливу подяку за взаєморозуміння у цій надзвичайно важливій та складній справі М.К. Хобзею. Разом з Департаментом кадрової політики, освіти і науки МОЗ України розпочато роботу над створенням концепції післядипломної підготовки медичних кадрів — фахівців з паліативної допомоги, як лікарів, так і особливо важливих в цій специфічній галузі молодших медичних працівників.

На завершення, кажучи дуже коротко, сформулюю наше стратегічне завдання так — йдеться фактично про створення нової галузі в системі охорони здоров’я нашої держави (за існуючими експертними оцінками щорічно в Україні паліативної та хоспісної допомоги потребують близько півмільйона наших громадян) та нового науково-практичного напрямку в клінічній медицині, що вже активно розвивається в більшості європейських краї­н та США.  ?

Олександр Устінов,
фото Любові Столяр

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!