Майбутнє — за сімейною медициною

Загальний стан медичної допомоги в Україні на сьогодні визначається такими факторами, як недостатнє бюджетне фінансування, відсутність матеріальних стимулів для належної роботи медичного персоналу і, як наслідок, — невисокою якістю послуг, що зумовлює низький загальний рівень здоров’я населення та негативне ставлення до системи охорони здоров’я в цілому. Бюджетні джерела фінансування охорони здоров’я виснажені і очікувати поліпшення ситуації немає сенсу. Вихід із ситуації, що склалася, запропонований Міністерством охорони здоров’я України — докорінна реформа первинної ланки медико-санітарної допомоги шляхом утворення інституту спеціалістів нового типу — лікарів загальної практики (сімейних лікарів).

Саме тому І з’їзд сімейних лікарів України став важливою подією. Підтвердженням того є висока зацікавленість державних органів у проведенні з’їзду.

Які результати очікуються завдяки запровадженню сімейної медицини?

По-перше, зменшення навантаження на спеціалізовану ланку медичної допомоги, вартість послуг якої вища.

По-друге, на рівні первинної ланки медико-санітарної допомоги зникає необхідність утримувати значну кількість лікарів-спеціалістів, що є економічно необгрунтованим. У більшості випадків функції лікаря-спеціаліста здатний виконувати лікар загальної практики.

По-третє, запровадження сімейної медицини як особливої форми надання медичної допомоги найбільш доцільне в сільській місцевості, що дає змогу зробити медичну допомогу більш доступною для сільських жителів.

І з’їзд сімейних лікарів України відбувся 7–9 листопада 2001 року у приміщенні Львівського оперного театру ім. Марії Заньковецької. У роботі з’їзду брали участь міністр охорони здоров’я України Віталій Москаленко, голови обласних управлінь охорони здоров’я, представники Львівської міської та обласної державних адміністрацій, міжнародних організацій та ін. Сімейних лікарів на з’їзді представляли 180 делегатів від усіх областей України, серед яких знані лікарі, керівники охорони здоров’я, представники закладів післядипломної освіти.

Організаторами І з’їзду сімейних лікарів виступили МОЗ України, Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, Управління охорони здоров’я м. Львова, Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького, 2-га міська поліклініка м. Львова. У вступній промові міністр охорони здоров’я Віталій Москаленко розповів про значення сімейної медицини для охорони здоров’я України. Він, зокрема, зазначив, що необхідність докорінного реформування системи охорони здоров’я України викликана несприятливими тенденціями її розвитку, успадкованими від СРСР, такими, як екстенсивний розвиток, зниження якості медичного обслуговування, переважно вузька спеціалізація в наданні медичних послуг.

Одним з імовірних наслідків цього стало погіршення основних показників здоров’я, а також скорочення середньої очікуваної тривалості життя, що відбувається на фоні демографічної кризи. Ситуація ускладнюється невідповідністю між новими соціально-економічними умовами і надмірною централізацією управління галуззю, а також директивними формами управління. На розвиток медичної галузі також негативно впливає суто бюджетне фінансування за залишковим принципом. Це призводить до порушення комплексності та наступності у наданні первинної медико-санітарної допомоги, зниження ролі, авторитету та престижу дільничних терапевта і педіатра.

Саме тому виникла необхідність розроблення нової державної політики щодо розвитку системи охорони здоров’я, яка відповідала б наявному економічному становищу, традиціям країни, а також забезпечувала рівні права кожного громадянина на доступність медичної допомоги. Підгрунтям до проведення реформ в охороні здоров’я України стала розроблена Міністерством охорони здоров’я спільно з іншими міністерствами і відомствами відповідна нормативно-правова база, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я».

Впровадженню сімейної медицини в Україні велику допомогу надають міжнародні організації, насамперед Всесвітня організація охорони здоров’я. Підтримка міжнародних організацій включає не тільки теоретичну і методологічну допомогу, а й сприяння створенню мережі центрів, що працюють на засадах сімейної медицини, їх оснащення та підготовка фахівців. Віталій Москаленко подякував за допомогу представникам Агенції з міжнародного розвитку США, Американській міжнародній спілці охорони здоров’я та іншим, які підтримали пріоритетні напрямки реформування охорони здоров’я в Україні, зокрема, розвиток сімейної медицини.

Що стосується питань кадрової політики, то міністр охорони здоров’я зазначив, що вже розроблено навчальні плани та програми підготовки лікарів загальної практики на додипломному і післядипломному етапах. Більше ніж 50% вищих медичних навчальних закладів України вже мають кафедри сімейної медицини. На цей час уже підготовлено близько 1000 сімейних лікарів.

На сьогодні в Україні налічується понад 400 закладів сімейної медицини, де працюють 826 фахівців. Понад 50% сімейних лікарів мають загальний стаж роботи за фахом більше 10 років, приблизно 30% — менше 5 років, 50% практикуючих сімейних лікарів на цій посаді — менше одного року. Це й не дивно, адже в нашій країні сімейна медицина робить тільки перші кроки. Більшість (68%) сімейних лікарів у віці 25–45 років, що визначає перспективи професійного росту.

На підставі вивчення світового та вітчизняного досвіду науково обгрунтовані та апробовані на експериментальних територіях три основні моделі організації роботи сімейного лікаря:

  • групова практика надання медичної допомоги комплексними бригадами лікарів;

  • індивідуальна практика надання медичної допомоги у складі багатопрофільних бригад сімейних лікарів;

  • індивідуальна практика надання медичної допомоги (сімейний лікар обслуговує всіх членів родини).

Індивідуальна практика надання медичної допомоги більш доцільна в населених пунктах з малою чисельністю населення, у нових районах міст з нерозвинутою інфраструктурою тощо. Організаційними формами надання медичної допомоги групової практики можуть бути такі, як об’єднання кількох сімейних лікарів чи об’єднання сімейних лікарів з лікарями інших спеціальностей, які можуть розміщуватись на базі діючих лікувально-профілактичних закладів або в окремих амбулаторіях. Доцільна також співпраця лікарів загальної практики і лікарів самостійних консультативно-терапевтичних та реабілітаційних закладів.

З метою підвищення стимулювальної ролі оплати праці в МОЗ України опрацьовується проект постанови Кабінету Міністрів про встановлення нових посадових окладів сімейним лікарям та медичним сестрам, що дасть змогу поліпшити їхнє матеріальне становище. Прийнято також рішення про збереження кваліфікаційних категорій і стажу роботи дільничних терапевтів, педіатрів та медсестер у разі переходу їх на посади сімейних лікарів і медсестер.

Підсумки результатів діяльності лікувально-профілактичних установ на засадах сімейної медицини за останній рік свідчать про її високу ефективність. Зокрема, відзначається зменшення кількості направлень до спеціалістів вузького профілю, кількості викликів швидкої допомоги — на 20%, госпіталізації — більше, ніж на третину (насамперед за рахунок впровадження денних стаціонарів і стаціонарів удома), що свідчить про поліпшення якості та доступності медичної допомоги.

Загальні розрахунки свідчать, що за умови впровадження сімейної медицини на всій території України і в повному обсязі економія фінансових ресурсів може становити п’яту частину бюджету медичної галузі. Проте таку економічну ефективність не можна оцінювати як пряму: на практиці відбувається реструктуризація видатків, перерозподіл фінансових потоків та їх спрямування на вирішення інших важливих завдань, здебільшого профілактичних.

Як приклад міністр охорони здоров’я навів дані економічного аналізу результатів роботи сімейних амбулаторій Львівської міської клінічної лікарні № 1 ім. Князя Лева, де загальні витрати на прийом в амбулаторії сімейного лікаря виявились в 1,3 разу меншими, ніж на прийом у поліклініці. Витрати на прийом хворих терапевтичного профілю сімейним лікарем менші в 1,6 разу, а педіатричного — в 4,3 разу порівняно з відповідними витратами на прийом дільничним терапевтом чи педіатром. Фінансування охорони здоров’я в цілому по району, обслуговування амбулаторії сімейного лікаря з розрахунку на одного мешканця у 2,5 разу менше, ніж у поліклініці. При цьому зберігаються висока якість і доступність медичної допомоги.

Економічні показники є важливими, проте не визначальними в аналізі ефективності функціонування системи охорони здоров’я. Про якість медичної допомоги на засадах сімейної медицини свідчить динаміка основних показників смертності населення (рис. 1) та малюкової смертності (рис. 2) на території, що обслуговується спеціалістами сімейного відділення 2-ї міської поліклініки м. Львова.

Рис. 1. Динаміка основних показників смертності населення за три роки роботи сімейного відділення 2-ї міської поліклініки м. Львова

Рис. 2. Динаміка показників малюкової смертності за три роки роботи сімейного відділення 2-ї міської поліклініки м. Львова

ПРОБЛЕМИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ…

У розмові з кореспондентом «Щотижневика АПТЕКА» головний терапевт управління охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, професор кафедри сімейної медицини Одеського медичного університету Володимир Мавроді розповів про найбільш очевидні труднощі, які виникають у зв’язку з реалізацією програми сімейної медицини.

Головною перешкодою на шляху запровадження сімейної медицини Володимир Мавроді вважає організаційно-територіальні чинники. Насамперед сімейний лікар обов’язково мусить проживати на території дільниці, яку він обслуговує. Таким чином можна досягти реальної доступності первинної медико-соціальної допомоги населенню, що її потребує. Проте цього принципу дотримуються не всюди. Домінуючу тенденцію Володимир Мавроді вбачає в розукрупненні поліклінік, які внаслідок специфіки роботи перебирають на себе функції консультативного центру. Поліклініки мають залишитися окремою структурною ланкою. Така думка грунтується насамперед на суто економічних міркуваннях: на сьогодні утримання великих приміщень економічно недоцільне. Залишається невирішеною проблема недостатнього бюджетного фінансування галузі. Для її вирішення амбулаторіям сімейної медицини потрібно надати право вільно розпоряджатися коштами. Кожна амбулаторія має стати незалежним фондоутримувачем.

Іншою перешкодою є відсутність стандартів якості медичної допомоги. Сімейний лікар виконує функції багатьох спеціалістів, що потребує вільного використання сотень лікарських препаратів, тому постає проблема обмеженої компетентності лікаря. У країнах Заходу підготовка сімейного лікаря відбувається протягом 12 років, у нашій країні — 8 років (або перепідготовка протягом 6 міс). На цей час ситуація зі стандартами якості медичної допомоги залишається невизначеною. Існуючі накази МОЗ, рекомендації товариств пульмонологів, кардіологів та ін. щодо лікування окремих нозологій не вирішують проблему. До того ж, немає аналогічних рекомендацій інших товариств, наприклад, офтальмологів, невропатологів. Тому єдиний вихід — забезпечення лікаря стандартами якості медичної допомоги та створення переліку необхідних лікарських засобів.

ІНІЦІАТИВА У РЕГІОНАХ

У той час як у більшості областей України запровадження сімейної медицини здійснюється з ініціативи Міністерства охорони здоров’я, деякі місцеві керівники вже давно побачили в її запровадженні вирішення застарілих проблем галузі. Зокрема, привертає увагу досвід м. Комсомольська, що в Полтавській області («Щотижневик АПТЕКА», № 30 (301), 31 (302)). Особливу зацікавленість викликає економічне обгрунтування моделі надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини, перевірене в експерименті, що його започаткувала мерія цього міста. Про особливості запровадження сімейної медицини в м. Комсомольську кореспондентові «Щотижневика АПТЕКА» розповів помічник голови міської держадміністрації Віктор Мулько.

— У рамках розроблення експериментальної моделі сімейної медицини експерти міської держадміністрації вивчили відповідний досвід міст Львова і Дніпродзержинська. На етапі виявлення основних проблем було з’ясовано, що, незважаючи на всі переваги зазначених моделей, відсутня позитивна динаміка в розвитку економічних технологій. Тому вирішено зосередити увагу на економічних стимулах і створенні дієвої мотиваційної бази для персоналу амбулаторій сімейного лікаря.

У 1998 р., відкриваючи перші сімейні амбулаторії, втілювали модель, що базувалася на приватній практиці. Конкретний механізм дії цієї моделі такий: за сприяння мерії лікар отримав ліцензію на приватну медичну практику, було виділено приміщення для амбулаторії та необхідний мінімум обладнання. Рішенням міської Ради головного лікаря центральної міської лікарні зобов’язали укласти угоду із сімейним лікарем на обслуговування певної кількості жителів.

Відповідно до цієї угоди сімейний лікар мав змогу отримувати кошти безпосередньо на рахунок амбулаторії (приблизно 2500 грн. на місяць) для обслуговування дільниці з населенням 1500 осіб, що відповідає середньому рівню фінансового забезпечення по країні, і використовувати їх на власний розсуд: на закупівлю лікарських засобів, сплату комунальних послуг, заробітну плату тощо. Крім цільового використання, із цих коштів він має сплачувати рахунки за госпіталізацію та виклики швидкої допомоги на його дільниці. Це створило додаткові стимули для підвищення фахової кваліфікації лікаря, підвищення ефективності та якості роботи, а також для зміщення акценту на профілактичні заходи.

Прикладом доцільності надання лікарю права вільно розпоряджатися коштами з фонду амбулаторії є оптимізація забезпечення амбулаторії лікарськими засобами. Лікар як безпосередній розпорядник фінансових ресурсів, керуючись економічною доцільністю, самостійно закуповує лікарські препарати в оптових компаніях, що дає змогу заощаджувати кошти.

Попередній аналіз роботи сімейного лікаря, організованої за такою моделлю в м. Комсомольську, свідчить, що її висока ефективність підвищує якість надання медичної допомоги населенню та її доступність. Користуючись цією моделлю, мерія міста планує створити мережу лікарських амбулаторій як у місті, так і в районі.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що І з’їзд сімейних лікарів України безперечно став історичною подією. Світовий досвід свідчить, що намагання перетворити охорону здоров’я на більш ефективну галузь, обмежити державні витрати на її утримання, зберегти доступність та якість медичної допомоги характерні не тільки для країн із перехідною економікою, а й для розвинених країн. Висока активність, що спостерігається у зв’язку з реформуванням медичної галузі в регіонах на засадах сімейної медицини, є показником життєздатності змін, що відбуваються. Можна прогнозувати, що рішення з’їзду визначатимуть майбутнє медичної галузі на близьку й далеку перспективу.

Денис Сухінін

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті