Коли мама не «в ресурсі»: деякі аспекти батьківського вигорання

Сім’я — це не головне… Вона — це все.
Майкл Дж. Фокс

Материнство — це один із найвеличніших і найважливіших досвідів у житті жінки, дарований незмірною любов’ю, що традиційно сприймається як джерело безмежного щастя. Однак сучасні дані свідчать, що за цією ідеалізованою картинкою все частіше ховається стан, який науковці називають батьківським вигоранням — стан емоційного виснаження, відчуження від дитини та зниження відчуття результативності як матері — дуже схожий на професійне вигорання, але з більш вираженим емоційним компонентом, що потребує пильної уваги, адже розуміння його механізмів є ключем до розробки ефективних стратегій профілактики та втручання, щоб повернути жінкам радість і сили (Lebert-Charron A. et al., 2018; Wang W. et al., 2023). Наразі батьківське вигорання є однією із суттєвих проблем сьогодення, яка все частіше проявляється в сучасному світі (Bogdán P.M. et al., 2025) та яка в щоденній практиці трапляється й у фармацевтів.

Материнська дисфункція в контексті вигорання

Одним із поширених психологічних станів, який дедалі частіше відчувають сучасні люди, є вигорання — психологічний синдром, що характеризується емоційним виснаженням, цинізмом та зниженням особистих досягнень (Koutsimani P. et al., 2019), що зазвичай виникає як тривала реакція на хронічні міжособистісні стресори, які стосуються роботи (Maslach C. et al., 2016), зокрема, коли вимоги посилюються, а ресурси виснажуються (Gabriel K.P. et al., 2022).

Якщо взяти до уваги, що батьківство — це теж своєрідна «професійна діяльність», до того ж у режимі 24/7, то цілком логічно, що на цьому тлі може виникнути й батьківське вигорання — науково обґрунтований, специфічний психологічний синдром, відмінний від клінічної депресії та професійного вигорання, який відмічається у понад 10% батьків та розвивається, коли безмежні вимоги батьківства стикаються з обмеженими ресурсами, роблячи вразливими як матерів, так і татусів, особливо за умов надмірних суспільних очікувань, фінансової нестабільності, хронічного стресу та браку соціальної підтримки (Soares J.J. et al., 2007; Roskam I. et al., 2017; Shah M.K. et al., 2021; Bogdán P.M. et al., 2025).

Враховуючи домінантну роль жінок у виконанні батьківських обов’язків у нашому суспільстві, варто відзначити саме материнське вигорання, яке часто проявляється емоційним відчуженням від дітей (дистанціюванням), перетворюючи теплі родинні стосунки на суворі функціональні взаємодії, де поточне батьківське «я» болісно контрастує з минулим, залишаючи відчуття некомпетентності та хронічної втоми від виконання своєї батьківської ролі. Таке відчуження призводить до катастрофічних наслідків для сімейної динаміки та емоційного розвитку дітей. Особливо вразливою є когорта батьків, які виховують дітей із хронічними неврологічними порушеннями, в яких життя наповнене постійною потребою в медичній допомозі, корекцією звичного укладу та необхідністю боротьби з невизначеністю (Hubert S. et al., 2018; Mikolajczak M. et al., 2018; Zubair F. et al., 2021; Patty N.J.S. et al., 2024), та батьки, що працюють, — особлива зона ризику через рольове напруження між кар’єрою та сім’єю (Gawlik K.S. et al., 2025). Повідомляється, що раннє повернення матерів до роботи (до віку 1 року дитини) пов’язане з гіршою поведінкою у дітей (більше зовнішніх проблем та нижча соціальність) (Kopp M. et al., 2024) та погіршенням стану психічного здоров’я таких батьків порівняно з тими, хто залишається вдома (або має інші домовленості щодо догляду) (Zubair F. et al., 2021). Ускладнює ситуацію й те, що понад 60% матерів, які працюють, виконують більшу частину домашніх справ, що позбавляє їх відпочинку та погіршує стан психічного здоров’я¹.

Емоційний розвиток дитини критично залежить від люблячого сімейного середовища, а також тісного зв’язку з мамою та татом. Однак батьківське вигорання руйнує цю основу, провокуючи емоційну дистанцію, яка негайно і значно погіршує стосунки батьків і дитини навіть на ранніх стадіях виснаження. Підтримка партнера може тимчасово зменшити вираженість цього виснаження, але не врятує від глибокої кризи. Найстрашніші наслідки вигорання — це недбала, агресивна або навіть насильницька поведінка з боку батьків. При цьому чим вищий рівень емоційного насильства був пережитий батьками в дитинстві, тим сильніше проявлятиметься їхнє нинішнє батьківське вигорання. Ключовим механізмом цього процесу є епістемічна позиція: досвід жорстокості підриває епістемічну довіру і, навпаки, збільшує епістемічну недовіру, що значно обтяжує вигорання. Цікаво, що недовіра виступає потужним посередником для обох батьків, тоді як довіра має такий ефект лише для матерів (Carone N. et al., 2025). Цікавий парадокс: чим більше матері соромно за втому — тим важче відновитися²!

У найскладніших випадках вигорання батьки можуть навіть шкодувати про батьківство, що є особливо загрозливим з огляду на низький рівень народжуваності, характерний для багатьох європейських країн, і мати думки про «втечу» із сім’ї або в крайньому разі — суїцидальні думки (Bogdán P.M. et al., 2025). А ще проблеми зі сном, збільшення конфліктів та відчуження між партнерами в подружжі, негативна кореляція з розвитком підлітків, причому цей зв’язок є опосередкованим через батьківський психологічний контроль (у матерів сильніший вплив, ніж у батьків) (Wang W. et al., 2023) тощо.

Що провокує розвиток материнського вигорання?

У первісних суспільствах турбота була розподілена. Тож еволюційно нервова система матері не передбачена для навантаження 24/7. Однак сучасна «ізоляційна модель материнства» — стресова аномалія для головного мозку.

У перші роки життя дитини головний мозок матері перебуває під впливом низки гормонів, які збільшують увагу до потреб немовляти, але одночасно роблять нервову систему чутливішою до стресу та підвищують материнську чутливість. Однак, наприклад, той самий тривалий недосип, характерний для перших років батьківства, який часто порівнюють з алкогольною інтоксикацією — реакції уповільнені, рішення емоційні (Torner L., 2016; Williamson A.M. et al., 2000), — прямий шлях до дисфункції префронтальної кори головного мозку, яка відповідає за самоконтроль та планування (Walter M.H. et al., 2021). До того ж особи, які не відпочивають фізично та емоційно, та ще й виконують рутинну повсякденну роботу, як-от догляд за дітьми, лише пришвидшують розвиток вигорання (Gabriel K.P. et al., 2022).

Психологічні дослідження пояснюють вигорання через модель «вимоги роботи — ресурси» (Job Demands-Resources— JD-R), адаптовану для батьківства: вигорання виникає, коли вимоги значно перевищують ресурси (Mikolajczak M. et al., 2018). Зокрема, однією з ключових причин є завищені соціальні очікування, що часто популяризуються в суспільстві. Це тиск «ідеальної матері», яка має готувати їжу, прибирати, водити на розвивальні гуртки, водночас мати успішну кар’єру та завжди посміхатися. Ця ідеалістична пастка змушує жінку відчувати провину щоразу, коли вона не відповідає цьому майже нереальному стандарту.

Оскільки післяпологова депресія і вигорання мають спільні симптоми (виснаження, низька емоційність, проблеми з прихильністю), можна припустити, що післяпологова депресія може бути одним з предикторів розвитку материнського вигорання (Carlson K. et al., 2025).

Прояви зниження функції «супермами»

Хронічне виснаження навіть після відпочинку, байдужість до того, що раніше викликало радість, фрази типу «я недостатньо хороша мати», бажання усамітнитися, роздратованість, спалахи злості. А інколи мама може ловити себе на думці: «Я хочу втекти… хоча люблю своїх дітей найбільше у світі!». І це не тому, що ця жінка — погана мати, а тому, що її головний мозок подає сигнал «SOS».

Вигорання розгортається в чіткій послідовності стадій, починаючи з емоційного виснаження — коли батьки постійно відчувають втому, неможливість розслабитися, відчуття пригніченості, апатії та порожнечі, ледь прокинувшись. Далі слідує емоційна дистанція, відчуження, тривожність та гнів, коли стосунки з дитиною негативно змінюються, а контакт обмежується лише задоволенням мінімальних потреб (життя ніби «на автопілоті»). Жінка вибивається з емоційної рівноваги, дитина «зчитує» цей стан, починає вередувати, а мати дратується ще більше, замикаючи коло. Фінальна і найсерйозніша стадія — це втрата досягнень у батьківській ролі, що характеризується нудьгою від батьківства та нездатністю знаходити радість у дитині, відчуття власної некомпетентності (болісне відчуття невідповідності між тим, якою матір’ю ви хотіли бути і якою стали в умовах хронічного стресу, що може призводити до значно вираженого почуття провини та сорому) (Modak A. et al., 2023; Sánchez-Rodríguez R. et al., 2019; Bogdán P.M. et al., 2025).

Як не «згоріти» в родинному колі?

Варто врахувати той факт, що батьківство — це «робота», з якої неможливо просто піти (Bogdán P.M. et al., 2025). А материнське вигорання — не слабкість, а біопсихосоціальна реакція головного мозку на хронічне перевантаження, що потребує підтримки та відпочинку. Адже, щоб «світити» дитині, потрібно «не згоріти» самій!

Тож для боротьби з вигоранням актуальними будуть активні стратегії подолання (Khammissa R.A.G. et al., 2022), включно зі зміною балансу системи JD–R. Зокрема, алгоритм боротьби має зосереджуватися на зниженні хронічного дисбалансу між вимогами та ресурсами, зокрема такими, як:

управління стресом (наприклад техніки релаксації, майндфулнес, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);
гнучкість графіку (надання матерям змоги вільно коригувати свій батьківський графік та робочі домовленості, щоб вони могли адаптувати вимоги до своїх ресурсів, запобігаючи перевантаженню);
соціальну підтримку (емоційна та фізична допомога від партнера, родини, друзів або спільноти), залучення до рішень (надання матерям можливості залучатися до ухвалення рішень щодо сімейного життя та виховання, що підвищує їхнє відчуття контролю та ефективності);
управління ефективністю (як-от делегування обов’язків, встановлення реалістичних цілей, послаблення вимог до себе (необов’язково все має бути ідеально)).

Важливим аспектом є й модифікація способу життя, що включає підтримку режиму сну та відпочинку (навіть короткочасний обідній сон може сприяти реструктуризації емоційних центрів головного мозку (Walker M.P. et al., 2009)), повноцінне харчування, помірну фізичну активність (помірна ходьба (20–25 хв/добу) підвищує рівень BDNF — молекули, яка буквально «ремонтує» нейрони (Romero Garavito A. et al., 2025)), соціальну активність (у жінок, які багато спілкуються з друзями, нижчий рівень кортизолу, і це заняття допомагає зняти стрес та напруження³) та за потреби додаткове медичне та фармакологічне втручання (Gabriel K.P. et al., 2021; Lin G.-X. et al., 2021; Bogdán P.M. et al., 2025).

У межах фармдопомоги фармацевт може порадити жінці для тимчасового зменшення вираженості симптомів седативні та снодійні лікарські засоби⁴, мелатонін (Moon E. et al., 2022), вітамінно-мінеральні втручання з магнієм (Cuciureanu M.D. et al., 2011) та вітамінами групи В (Mahdavifar B. et al., 2021); для профілактики дефіцитних станів, що можуть розвинутися після пологів та симптоми яких можуть перетинатися з проявами вигорання, за рекомендацією лікаря, — препарати із залізом (Milman N., 2012), вітаміном D (Smith E.M. et al., 2015), фолієвою кислотою (Van Der Woude D.A. et al., 2014) тощо. Мікроінтервенції, які фармацевт додатково в межах фармдопомоги може запропонувати пацієнтці прямо в аптеці: 10-хвилинні перерви в тиші, дихальні техніки (Balban M.Y. et al., 2023), планування часу на себе, дотримання «інформаційної гігієни» (наприклад обмеження перегляду стримів «інстаідеальних мам»).

Якщо ж вигорання у жінки супроводжується тривалим безсонням (>2 тиж), нав’язливими думками про втечу, стійкою апатією чи симптомами депресії (включно із суїцидальними думками, що є наслідком тяжкої форми вигорання), необхідна консультація психотерапевта або психіатра.

Усім варто пам’ятати, що материнський інстинкт не є нескінченним ресурсом. Жінка, яка відпочиває, не є поганою матір’ю. Вона розсудлива, і вона захищає не лише своє здоров’я, а й своєї родини!

Інна Грабова

¹За даними www.bps.org.uk.

²За даними www.apa.org.

³За даними www.endocrinology.org.

⁴Протоколи фармацевта (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 5.01.2022 р. № 7).

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!