Кадрове забезпечення для фармації

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах трансформації економіки України, особливо у сфері обігу лікарських засобів, є формування національного ринку праці. Неупереджений аналіз свідчить, що масштабність і глибина деформацій у сфері соціальних відносин є наслідком політики, що проводилась останнім часом у питаннях зайнятості та доходів працюючих. Тому проблеми доходів та зайнятості населення набувають загальнодержавного значення і потребують невідкладного розв’язання. Для формування якісно нових відносин на ринку праці у сфері обігу лікарських засобів необхідно вирішити комплекс завдань, у тому числі розширити масштаби та підвищити ефективність державного впливу на формування і реалізацію політики доходів і зайнятості.

Віталій Пашков, заступник директора Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм»

Віталій Пашков, заступник директора Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм»

Можна констатувати, що протягом останнього десятиріччя трудові цінності піддавались радикальним змінам. Праця з обов’язку перетворилася на право, легалізовано статус безробітного. Значно розширився діапазон припустимих форм зайнятості, істотно змінилися і соціально санкціоновані мотиви трудової діяльності. Став виправданим приватний, індивідуальний інтерес. Матеріальне благополуччя реабілітоване в правах і займає провідне місце у системі цінностей. Становлення повноцінного ринку праці — одна з найважливіших ланок у розвинутій ринковій економіці, що передбачає надання права кожній людині на вільний продаж своєї праці на засадах трудового найму за власним бажанням і вибором. Такий вибір визначається суспільними потребами й індивідуальними можливостями, а заробітна плата залежить від попиту та пропозиції праці. Терміни «ринок праці» та «ціна робочої сили» взаємопов’язані і, на перший погляд, достатньо зрозумілі. Ринок праці виконує такі функції: оцінює корисність і цінність робочої сили, тобто того чи іншого різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економіки та регіонами країни. Але істотно впливає на мотивацію праці безробіття. Його роль двояка. З одного боку, безробіття посилює мотивацію до праці, є ефективним засобом підвищення дисципліни та продуктивності праці, з іншого — загроза втратити роботу або її втрата є чинниками, що деформують психічний стан та здоров’я людей; на думку деяких фахівців, це найсильніший демотивуючий чинник, причина зниження якості праці. Враховуючи, що практично в усіх галузях економіки України є безробіття, цей чинник, за виключенням матеріального аспекту мотивації праці, є, безумовно, найважливішим.

Але в галузі обігу лікарських засобів, особливо щодо основних галузевих спеціальностей — провізор та фармацевт, цей засіб стимулювання не спрацьовує.Тому вартість такої робочої сили значно збільшується, що також впливає на цінову доступність лікарських засобів.

Розбалансування ринку праці у галузі обігу лікарських засобів, на мою думку, створене штучно та впливає не лише на цінову доступність лікарських засобів, а й значно сприяє порушенню прав споживачів (пацієнтів) особливо в невеликих містах, районах та сільській місцевості. Сьогодні іноді невиправдано завищені ліцензійні вимоги до кваліфікації фахівців в аптечних закладах, що фактично призвело до відсутності в сільській місцевості належного забезпечення лікарськими засобами. Порушується право громадян на свободу підприємницької діяльності. Все частіше гасла захисту прав громадян на охорону здоров’я перетворюються насправді на захист корпоративних інтересів. Намагання приватних закладів освіти, що не мають відповідної бази для підготовки фахівців, наповнити ринок праці призводить до того, що на роботу без будь-якого конкурсного відбору приходять фахівці низької кваліфікації. Все частіше випускники таких закладів освіти нагадують за своїм професійним та інтелектуальним рівнем не спеціалістів з вищою освітою, а продавців. Жоден керівник або власник аптечного закладу не дозволить працювати у відділі екстемпорального виготовлення або уповноваженою особою спеціаліста, який здобував освіту заочно в таких закладах освіти, не маючи базової фармацевтичної або медичної освіти. Орієнтація випускників цих закладів на отримання високих і легких заробітків без відповідного трудового вкладу руйнує трудову етику та трудовий потенціал суспільства, створює ілюзію отримання високих доходів без належної професійної підготовки та сумлінного ставлення до праці. Але, не торкаючись якості сучасної підготовки фахівців закладами освіти, що не мають відповідної бази для підготовки, хочу звернути увагу на можливість усунення розбалансування на ринку праці у сфері обігу лікарських засобів.

РИНЗА

На сьогодні особливо гостро стоїть проблема наповнення фармацевтичними кадрами саме сільської місцевості та невеликих міст. Необхідно віддати належне Міністерству охорони здоров’я щодо спроб створення пільгових умов для забезпечення лікарськими засобами сільського населення: це і зменшення площ для сільських аптек, і дозвіл на продаж лікарських засобів у ФАПах та сільських амбулаторіях медичними працівниками. Проте, на мою думку, зазначених заходів недостатньо для вирішення проблем як забезпечення сільського населення і невеличких міст лікарськими засобами, так і створення належних умов в таких населених пунктах для свободи підприємницької діяльності (за умови дотримання при цьому прав споживачів (пацієнтів) на якісні і доступні лікарські засоби). Після того, як втратили чинність Правила роздрібної реалізації лікарських засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 447 від 12.05.1997 р., фактично під питанням надання дозволу на право зайняття посади завідувача сільської аптеки фахівцями із середньою фармацевтичною освітою. Якщо керуватися п. 2.3.4. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, то такий дозвіл ніби і є, але з набуттям чинності підзаконного акту, прийнятого пізніше, — Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1570 від 17.11.2004 р., — зазначений дозвіл фактично скасований у п. 23. У ньому, зокрема, підкреслено, що суб’єкт господарювання, який провадить діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, повинен мати необхідну кількість персоналу, який відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим МОЗ. Що стосується наказу МОЗ «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» від 26.10.2002 р. № 385, то з цього Переліку неможливо зробити висновок щодо зайняття посади завідувача сільської аптеки фахівцем з середньою фармацевтичною освітою. Навпаки, в Переліку чітко визначено, що завідувачем структурного підрозділу, у тому числі і в сільській місцевості, такого, наприклад, як аптечний пункт, може бути лише провізор. Що в такому випадку казати про завідувача сільської аптеки?

Я розумію, що на аптечних складах та в аптеках необхідні фахівці, тобто провізори та фармацевти, відповідної кваліфікації, перед якими стоять завдання з отримання якісних лікарських засобів, забезпечення належних умов їх зберігання, транспортування тощо. Але у мене постає перед шановними фахівцями питання щодо безрецептурного відпуску лікарських засобів із структурних підрозділів аптек, наприклад, з аптечних кіосків. Особливо враховуючи те, що останнім часом законодавством визначено асортимент лікарських засобів в аптечних закладах. Зазначена пропозиція не буде суперечити ст. 19 Закону України «Про лікарські засоби», згідно з якою дозволяється необмежений обіг лікарських засобів, які можуть відпускатися населенню без рецепта лікаря (відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України). Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108 Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення не обмежують безрецептурний відпуск лікарських засобів. У Правилах торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1570 від 17.11.2004 р., також не встановлено обмежень щодо порядку відпуску безрецептурних лікарських засобів. Але, якщо виходити з принципу «дозволено все, що не заборонено законодавством», то виникає несприятлива ситуація, тобто прогалина в законодавстві щодо урегульованості безрецептурного відпуску лікарських засобів. Отже, на мою думку, Міністерству охорони здоров’я варто було взяти під контроль цю ситуацію та законодавчо встановити вимоги до безрецептурного відпуску лікарських засобів із структурних підрозділів аптек, а також кваліфікаційні вимоги до персоналу.

В колишньому СРСР відпускати лікарські засоби зі структурних підрозділів аптек, наприклад, аптечних пунктів ІІ категорії, які створювалися в сільській місцевості, дозволялося фахівцям із середньою медичною освітою (Криков В.И., Прокопишин В.И., 1991). В аптечних кіосках також мали право відпускати лікарські засоби не лише фахівці з фармацевтичною освітою, але й інші особи, допущені в передбаченому порядку до фармацевтичної діяльності (Криков В.И., Прокопишин В.И., 1991). На той час існувала, і сьогодні існує лише етична проблема, а саме призначення практикуючим лікарем окремих груп лікарських засобів (можливо й препаратів, що не є лікарськими засобами, а лише містять певні біологічно активні речовини), які необов’язково було застосовувати у лікуванні. Але це проблема іншого порядку, яку можна виправити іншими адміністративними засобами, наприклад, обмеженням працевлаштування за сумісництвом, удосконаленням порядку торгівлі БАДами тощо. Відомі факти, що деякі медичні працівники, якщо самостійно не реалізують хворим лікарські засоби при наданні медичної допомоги, то направляють пацієнтів у спеціально визначені ними аптеки, а іноді — у торгові заклади (наприклад, у випадку рекомендацій «лікування» БАДами), при цьому вимагають розрахунковий чек із визначеної лікарем аптеки. Це інша проблема, з якою слід боротися. При цьому звертаю увагу, що найчастіше факти реалізації лікарських засобів безпосередньо лікарями при виконанні своїх службових обов’язків здебільшого відбуваються за відсутності аптечних закладів, тобто в сільській місцевості або невеликих населених пунктах.

У разі прийняття позитивного рішення щодо виправлення розбалансування ринку праці у галузі обігу лікарських засобів, беззаперечно, необхідно розглянути питання кваліфікації медичних працівників, які можуть відпускати лікарські засоби із структурних підрозділів аптек, їх можливої перепідготовки та обов’язкової атестації. Лише тоді на зазначений ринок праці буде допущена і молодь. На мій погляд, однією з проблем є відсутність дієвого контролю за порядком відпуску лікарських засобів. Як відомо, порядок відпуску й асортимент лікарських засобів в аптечних закладах знаходиться поза сферою контролю єдиного контролюючого органу у галузі обігу лікарських засобів на місцях — Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. Але з цього приводу мною неодноразово надавалися пропозиції щодо визнання органом ліцензування Державної інспекції, при цьому, безумовно, необхідно внести в законодавство, наприклад до Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, відповідні зміни, поклавши додаткові обов’язки щодо контролю виробів медичного призначення тощо.

Вирішення проблеми ринку праці у галузі обігу лікарських засобів дозволить керівникам та власникам аптечних закладів впроваджувати класичну мотивацію праці, а саме:

матеріальну — формування поведінки шляхом використання додаткових стимулів у вигляді задоволення фізіологічних потреб, потреб у безпеці, інших потреб, що мають матеріальний характер;

трудову — формування поведінки працівників шляхом використання додаткових стимулів у вигляді задоволення духовних потреб, що носять моральний характер;

статусну — формування поведінки працівників шляхом використання додаткових стимулів у вигляді задоволення потреб у повазі, владі, успіху тощо.

На сьогодні при фактичній відсутності такого істотного впливу, як безробіття, на мотивацію праці фахівців фармацевтичних спеціальностей єдиним чинником мотивації є лише матеріальне стимулювання, що негативно впливає не лише на інші чинники, у тому числі моральні, але й на ціноутворення лікарських засобів, що пов’язано з невиправданим, на мою думку, перевищенням попиту на фармацевтичні спеціальності. У разі необхідності нові кваліфікаційні вимоги для працівників структурних підрозділів аптек у вигляді аптечних пунктів та аптечних кіосків можна ввести тимчасово до урівноваження попиту та пропозиції на зазначені спеціальності. Всім нам відомо, що елітні учбові заклади (наприклад, НФаУ) постійно аналізують потребу у фахівцях на ринку праці, тобто є можливість спрогнозувати урівноваження попиту та пропозицій щодо фахівців з фармацевтичною освітою.

Безумовно, це питання дискусійне та потребує досконалого вивчення, тому хотілося б дізнатися з цього приводу думку інших фахівців у галузі охорони здоров’я, робота яких пов’язана з обігом лікарських засобів. n

Віталій Пашков

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті