Чи готові медичні заклади до реформи?

Ірина Сисоєнко розповіла, чому минулого тижня вона підтримала в Парламенті законопроект № 6327 та які зміни, на її думку, треба внести до нього на етапі підготовки до другого читання.

За словами спікера, першим кроком на шляху реформування системи охорони здоров’я було ухвалення Закону України № 2002-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (далі — Закон щодо автономізації медичних закладів), яким було запроваджено автономізацію медичних закладів. Цей закон мав дати поштовх для запровадження нових ефективних форм господарювання в охороні здоров’я, надати медичним закладам фінансову та управлінську автономію для забезпечення ефективного використання фінансових, матеріально-технічних та кадрових ресурсів системи охорони здоров’я і фактично підготувати державні заклади охорони здоров’я до втілення в життя медичної реформи.

«Прийняття законопроекту № 6327 у першому читанні стало другим кроком на шляху реформування галузі. Україна наразі має шанс відійти від застарілої системи Семашко, від якої інші пост­радянські країни відмовилися ще у 90-х роках минулого століття. Проте наразі українське суспільство розділилося на тих, хто цілком підтримує запропоновані МОЗ законопроекти щодо реформування галузі, на жаль, часто навіть не розуміючи їх суть, та тих, хто категорично проти таких змін, не надаючи конструктивних пропозицій щодо покращення урядових ініціатив. Україні варто припинити робити медицину інструментом політики і нарешті впровадити зміни, що передбачатимуть оплату медичних послуг для населення та допоможуть рухатися Україні в європейському напрямку, а її громадянам — отримувати медичне обслуговування європейської якості», — розповіла І. Сисоєнко, закликавши урядовців припинити політичні баталії та до­опрацювати законопроект № 6327, підготувавши його до другого читання.

За словами спікера, законопроектом № 6327 не передбачено звільнення від спів­оплати за надання медичної допомоги соціально незахищених верств населення (пенсіонерів, багатодітних сімей, малозабезпечених, інвалідів тощо). Необхідно також передбачити ефективну модель взаємодії медичних закладів, що надають медичну допомогу на декількох рівнях. Мають бути включені норми, які сформують «маршрутизацію» пацієнта під час надання медичної послуги, додала спікер.

Що ж стосується створення єдиної агенції, яка буде закуповувати медичні послуги, — її повноваження мають бути обмежені виключно закупівлею медичних послуг, питання контролю якості надання цих послуг має бути віддано іншій державній інституції, щоб унеможливити конфлікт інтересів, зазначила І. Сисоєнко.

Надання послуг у будь-якій сфері діяльності може бути якісним лише за умови достатнього фінансування та необхідного рівня конкуренції на ринку, переконаний Андрій Вігірінський. «Українська медицина в перерахунку на кожного пацієнта фінансується на рівні 50 дол. США на рік, і реформа зростання цього показника не передбачає. Для прикладу, аналогічний показник у Швеції становить 4,5 тис. дол., а в Польщі — 800 дол. на рік», — розповів спікер.

«Заклади охорони здоров’я потребують оптимізації, оскільки за недостатнього фінансування галузі вони не в змозі забезпечити належну якість надання медичних послуг. Позитивним моментом реформи є те, що законопроект № 6327 передбачає конкурування приватних та комунальних закладів за надання медичних послуг для населення. Проте виникає питання: чи достатнім буде фінансування таких послуг від держави для приватних закладів для того, щоб вони виконували функції на вторинному та третинному рівні чи на рівні співоплати», — зазначив А. Вігірінський. Він також додав, що реформа не робиться за один рік, а потребує системної багаторічної роботи. «Лише за умови зростання рівня ВВП та економіки країни в цілому можна говорити про успішне комплексне впровадження медичної реформи», — підсумував спікер.

Олексій Шершньов акцентував увагу на ризиках для державних медичних закладів під час втілення в життя медичної реформи. «Поки державні медичні заклади навчаться управляти фінансами, отриманими за рахунками-фактурами за надання медичних послуг від Національної служби здоров’я, пройде багато часу. При цьому кожен місяць медичні заклади мають покривати свої витрати. Ось цей «касовий розрив» може призвести до закриття державних медичних закладів. Для вирішення цієї проблеми є лише один варіант — державним медичним закладам треба переходити на реалістичну фінансову модель, оптимізувати витрати, очистити команду від неефективних кадрів, провести тотальну модернізацію, починаючи з технологічних процесів, наприклад, ІТ-сфери, і закінчуючи підготовкою персоналу. Для того щоб втілити це в життя, було прийнято Закон щодо автономізації медичних закладів, який мав поставити на комерційні рейки функціонування державних медичних закладів. Проте на це потрібен час. Можливо, частину державних медичних закладів буде легше закрити та побудувати нові лікарні, ніж модернізувати те, що є сьогодні», — розповів спікер.

Олег Спіженко додав, що завдяки медичній реформі приватний сектор медицини чи не в перше за 25 років поставлять в один ряд з державним, та нададуть право пацієнту самому обирати медичний заклад з будь-якою формою власності для отримання медичних послуг, які будуть частково профінансовані державою. «Приватні медичні заклади на 2 кроки попереду державних щодо якості надання медичних послуг, але доля приватного сектору медицини лише 10%. Звідси виникає питання: чи готові державні медичні заклади до реформи?», — підсумував спікер.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!