Проект Закону «Про заклади охорони здоров'я» від 02.06.2010 р.

ПОВІДОМЛЕННЯ

На публічне обговорення виноситься проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я».

Проект опубліковано 02.06.2010 р. на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я www.moz.gov.ua.

Цей проект визначає особливості правового статусу, порядку створення та діяльності закладів охорони здоров’я.

Зауваження та пропозиції надсилати у письмовій та електронній формі протягом двох місяців за адресами:

01021, Київ, вул. Грушевського, 7, [email protected], [email protected] — Міністерство охорони здоров’я;

01011, Київ, вул. Арсенальна, 9/11; [email protected] — Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ

1. Опис проблеми, яку планується розв’язати шляхом державного регулювання

Відповідно до норм чинного законодавства України на сьогоднішній день державні та комунальні заклади охорони здоров’я України функціонують як бюджетні установи. Статус бюджетної установи суттєвим чином звужує набір управлінських інструментів, які керівник закладу може використовувати для успішного виконання поставлених перед закладом охорони здоров’я завдань. Так, наприклад, обмеженим є право керівника закладу охорони здоров’я — бюджетної установи:

визначати оптимальну штатну структуру закладу через існування нормативів штатного забезпечення, що розробляються МОЗ України;

визначати оптимальний ліжковий фонд для стаціонарних відділень закладу в силу нормативної прив’язки до цього показника чисельності штату;

запроваджувати додаткові стимули для персоналу через існування, з одного боку, жорстких тарифних ставок, а з іншого боку — жорстких нормативних обмежень можливості залучення додаткових фінансових надходжень до бюджету державного закладу;

раціонально використовувати коштовне медичне обладнання через штучне адміністративне розмежування відділень.

Досвід країн колишнього СРСР (Вірменія, Естонія, Латвія, Литва), уряди яких надали право закладам охорони здоров’я бути самостійними суб’єктами господарювання, свідчить про економічну ефективність такого рішення як інструменту підвищення доступності медичної допомоги.

Чинним законодавством України передбачається можливість існування закладів охорони здоров’я у вигляді державних некомерційних підприємств, які функціонують згідно із господарським законодавством і позбавлені багатьох обмежень, які властиві бюджетним установам.

Самостійний заклад охорони здоров’я може функціонувати більш ефективно та надавати більш якісні послуги в сфері охорони здоров’я.

Прийняття даного закону дозволить створити сприятливі передумови для структурної перебудови галузі та започаткувати її повноцінне реформування з метою підвищення доступності якісної медичної допомоги широким верствам населення України.

2. Цілі регулювання

Метою прийняття документа є визначення організаційних правових та економічних засад діяльності закладів охорони здоров’я, забезпечення реалізації конституційного права громадян України на своєчасне отримання кваліфікованої та високоякісної медичної допомоги, лібералізація діяльності в сфері охорони здоров’я.

3. Прийнятні альтернативні способи досягнення зазначеної цілі, переваги обраного способу

Обґрунтування обраного способу досягнення цілей державного регулювання

В Україні питання, які вирішуються проектом, не врегульовані.

Загальні підходи щодо здійснення господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, однак застосування його для закладів охорони здоров’я, що продовжують провадити свою діяльність в системі виключно державного постатейного фінансування, неможливе. Враховуючи специфіку системи охорони здоров’я, що продиктовані Конституцією нашої держави, а також необхідність реформування галузі, необхідно окреслити основні напрямки, в яких буде здійснюватись господарська діяльність на фоні збереження державних гарантій надання безоплатної медичної допомоги населенню.

Можливо розглянути варіант збереження чинного регулювання, діяльності системи. Однак слід зазначити, що бюджетне фінансування не може забезпечити всі витрати галузі, тобто при системі, що склалася (а саме 80% фінансування — на заробітну плату), галузь не може повноцінно розвиватись відповідно до міжнародних стандартів і надавати адекватну медичну допомогу населенню.

4. Опис механізму, який пропонується застосувати для розв’язання проблеми, і відповідних заходів

Проектом закону передбачається окреслити основні організаційно-правові форми закладів охорони здоров’я з урахуванням специфіки надання ними медичної допомоги та медичних послуг.

Законопроектом пропонується наступна класифікація закладів охорони здоров’я.

1. Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я поділяються на:

державні;
комунальні;
приватні;
підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна державної та комунальної форм власності).

2. Залежно від організаційно-правової форми:

бюджетні установи;
державні комерційні підприємства;
казенні підприємства;
комунальні некомерційні підприємства;
господарські товариства;
приватні підприємства;
об’єднання підприємств.

3. За типами організації медичного обслуговування (тип закладу охорони здоров’я):

Амбулаторія — заклад охорони здоров’я, що надає первинну медичну допомогу пацієнтам.

Аптека — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами, виробами медичного призначення та іншою продукцією, що не заборонена законодавством, шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

Госпіталь — заклад охорони здоров’я, який надає медичну допомогу ветеранам війни та прирівняним до них категоріям у визначеному законодавством порядку.

Лікарня — заклад охорони здоров’я, призначений для цілодобового надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, а також для допомоги при пологах.

Медичний пункт — заклад охорони здоров’я, який надає долікарську медичну допомогу.

Медичний спеціалізований центр для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — заклад охорони здоров’я комунальної або державної форми власності для медико-соціального захисту від народження здорових або з вадами фізичного та розумового розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

Медичний центр — заклад охорони здоров’я, призначений для організації та/або надання медичної допомоги в амбулаторних умовах.

Поліклініка — заклад охорони здоров’я, що надає консультативну медичну допомогу хворим в амбулаторних умовах з багатьох лікарських спеціальностей.

Санаторій — заклад охорони здоров’я, що розташований на території курортів і забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Склад лікарських засобів та виробів медичного призначення — заклад охорони здоров’я, розташований у спеціально пристосованих приміщеннях та призначений для прийому, зберігання та реалізації лікарських засобів, виробів медичного призначення та транспортних засобів.

Університетська лікарня — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є надання медичної допомоги населенню, підготовка працівників охорони здоров’я, розробка і впровадження нових методів діагностики та лікування.

Хоспіс — заклад охорони здоров’я, призначений для цілодобового перебування безнадійно хворих, що потребують догляду, основним завданням якого є полегшення їм останніх днів життя.

Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду — бюджетний заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є організація санітарних та протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження, виявлення, усунення або зменшення шкідливого впливу факторів середовища життєдіяльності людини на здоров’я населення, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень людей, а також здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства.

Центр судової експертизи — спеціалізований заклад охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, що проводить судово-медичну та/або судово-психіатричну експертизи (-у) у визначеному законодавством порядку.

Центр профілактичної медичної дезінфекції — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є організація та проведення дезінфекційних заходів.

4. Типові положення про заклади охорони здоров’я за типами організації ними медичного обслуговування затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Тобто в межах господарського законодавства окреслюються основні напрями подальшого розвитку закладів охорони здоров’я.

5. Обґрунтування можливості досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта

В разі прийняття зазначеного закону значна частина закладів охорони здоров’я отримає можливість самостійно розпоряджатися своїми фінансовими та іншими ресурсами, а також залучати додаткові кошти за рахунок надання визначеного переліку послуг. За даними соціальних опитувань, в Україні 96% громадян зазначали, що в той або інший спосіб сплачували за надання медичної допомоги. В більшості випадків — так звану благодійницьку допомогу, для використання якої визначені відповідні норми. При цьому ці кошти не направляються на заробітну плату і не можуть бути використані без згоди із спонсором. При лібералізації діяльності закладів охорони здоров’я значна частина коштів буде виведена з тіні, а відповідно зможе бути направлена на заробітну плату, враховуватися при нарахуванні пенсій, а також оподатковуватись у встановленому законодавством порядку. Все це стимулюватиме розвиток галузі і відповідно сприятиме якості надання медичної допомоги.

Для досягнення цілей у разі прийняття даного регуляторного акта негативних зовнішніх факторів не може бути. Вимоги закону будуть виконуватися, оскільки це пряма норма закону.

Оцінка впливу зовнішніх факторів — не передбачається.

Контроль за виконанням здійснюється на загальних засадах центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я згідно з планом роботи, а також позапланово.

6. Очікувані результати прийняття акта

Прийняття цього законодавчого акта сприятиме розвитку галузі охорони здоров’я, створенню нових робочих місць, вирішенню кадрових питань та розширенню можливості громадян щодо отримання медичної допомоги.

Об’єкт впливу	Витрати	Вигоди
Держава	Витрати не передбачаються	Розвиток галузі охорони здоров’я
Суб’єкти господарської діяльності	Витрати не передбачаються	Розвиток підприємництва в галузі охорони здоров’я
Населення	Витрати не передбачаються	Підвищення якості та доступності медичної допомоги та медичних послуг для населення

7. Обґрунтування строку дії акта

Термін дії — постійно.

8. Визначення показників результативності акта

Кількість суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб, на яких поширюватиметься дія акта, — дія акта поширюватиметься на осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з наданням медичних послуг.

Розмір коштів і час, що витрачатимуться суб’єктами господарювання та/або фізичними особами, пов’язаними з виконанням вимог акта, — додаткові кошти та час залучатись не будуть;

Рівень поінформованості суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб з основних положень акта — середній, оскільки проект розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров’я, після прийняття акт буде офіційно опубліковано та розміщено на сайті Верховної Ради України, а також буде проводитись інформування при наданні консультацій суб’єктам господарювання.

9. Визначення заходів, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності акта

Відповідальність та контроль за відстеженням виконання регуляторного акта покладено на центральний та територіальні органи виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Відстеження результативності законопроекту буде проводитися шляхом обробки статистичної інформації та відповідних моніторингів.

Базове відстеження результативності регуляторного акта здійснюється до дня набуття ним чинності.

Повторне відстеження результативності регуляторного акта здійснюється через рік з дня набуття ним чинності.

Термін введення запропонованого регуляторного акта з дня опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідно до Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

Заступник міністра

В.Г. Бідний

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Цей закон визначає особливості правового статусу, порядку створення та діяльності закладів охорони здоров’я, встановлює вимоги щодо діяльності підприємців — фізичних осіб у сфері охорони здоров’я.

РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) договір про закупівлю медичних послуг — письмова угода між замовником (розпорядником державних коштів або закладом охорони здоров’я), що діє в інтересах пацієнтів (третіх осіб), та постачальником медичних послуг, яка визначає умови надання населенню медичної допомоги;

2) договір про надання медичних послуг — господарський договір, що укладається між суб’єктами господарської діяльності, де стороною виконавця виступає заклад охорони здоров’я і який стосується надання медичних послуг на умовах, визначених зазначеним договором.

3) закупівля медичних послуг — процедура придбання медичних послуг замовником для суспільних потреб відповідно до договору про закупівлю медичних послуг;

4) замовник медичних послуг — орган державної влади, що є розпорядником бюджетних коштів, або заклад охорони здоров’я, який закупає медичні послуги в іншого постачальника медичних послуг, або інші юридичні чи фізичні особи, що закупають медичні послуги в постачальника медичних послуг у порядку, встановленому цим законом.

5) мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я на території однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць для надання населенню медико-санітарної допомоги;

6) профіль закладу охорони здоров’я — ознака закладу охорони здоров’я, що визначається перевагою одного виду надання медичної допомоги з урахуванням нозологічних форм захворювань, способу лікування;

7) постачальник медичних послуг — зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична чи фізична особа, в якої є право надавати медико-санітарну допомогу і яка надає медичні послуги відповідно до договору про закупівлю медичних послуг;

8) спеціалізація закладу охорони здоров’я — законодавчо визначене право закладу охорони здоров’я здійснювати медичну або фармацевтичну практику відповідно до ліцензійних умов, закріплених в його установчих документах;

9) тип закладу охорони здоров’я — категорія закладів охорони здоров’я, об’єднаних за характерними ознаками (відповідно до контингенту пацієнтів, форми організації надання медичної допомоги, захворювання тощо);

10) типове найменування закладу охорони здоров’я — найменування закладу охорони здоров’я, що відображає сукупність загальних характерних ознак надання медико-санітарної допомоги населенню закладом охорони здоров’я і яке обов’язково зазначається в його установчих документах;

11) типове положення про заклад охорони здоров’я — обов’язковий до виконання нормативний документ, в якому подається зразок оформлення положення про конкретний тип закладу охорони здоров’я з визначенням його правового статусу і регламентуванням його діяльності, включаючи виробничі взаємовідносини.

Стаття 2. Загальні основи створення та функціонування закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я створюються та здійснюють свою діяльність з метою реалізації права громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування відповідно до Конституції та законодавства України про охорону здоров’я.

2. Захист прав громадян на отримання медичної допомоги у закладах охорони здоров’я забезпечується чинним законодавством України.

3. Заклади охорони здоров’я провадять свою діяльність за умов дотримання санітарного законодавства, а також встановлених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я нормативів.

4. Надання медичної допомоги в закладах охорони здоров’я усіх форм власності здійснюється відповідно до стандартів медичної допомоги та галузевих нормативів організації надання медичної допомоги.

5. Провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров’я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.

6. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я у визначеному законодавством порядку може делегувати частину повноважень, що передбачені цим законом, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям.

7. Зміна форми власності закладів охорони здоров’я здійснюється шляхом і в порядку, визначеному законодавством.

8. Порядок надання в оренду державного та комунального майна закладів охорони здоров’я визначається законодавством про оренду державного та комунального майна.

9. Заклади охорони здоров’я, що фінансуються з Державного та місцевих бюджетів, мають право надавати платні послуги у сфері охорони здоров’я за переліком та у визначеному законодавством порядку.

10. Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності не можуть бути приватизовані.

11. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству закладів охорони здоров’я, які входять до сфери їх управління, шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Органи виконавчої влади зобов’язані забезпечити включення закладів охорони здоров’я, які входять до сфери їх управління, до переліку підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації.

Органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити прийняття на засіданні відповідної ради рішення про незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до закладів охорони здоров’я, які входять до сфери їх управління.

Стаття 3. Класифікація закладів охорони здоров’я

1. Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я поділяються на:

державні;
комунальні;
приватні;
підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна державної та комунальної форм власності).

2. Залежно від організаційно-правової форми:

бюджетні установи;
державні комерційні підприємства;
казенні підприємства;
комунальні некомерційні підприємства;
господарські товариства;
приватні підприємства;
об’єднання підприємств.

3. За типами організації медичного обслуговування (тип закладу охорони здоров’я):

Амбулаторія — заклад охорони здоров’я, що надає первинну медичну допомогу пацієнтам.

Аптека — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами, виробами медичного призначення та іншою продукцію, що не заборонена законодавством, шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

Госпіталь — заклад охорони здоров’я, який надає медичну допомогу військовослужбовцям Збройних сил України, внутрішніх військ та інших формувань, створених відповідно до законів України, ветеранам війни та прирівняним до них категоріям у визначеному законодавством порядку.

Лікарня — заклад охорони здоров’я, призначений для цілодобового надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, а також для допомоги при пологах.

Медичний пункт — заклад охорони здоров’я, який надає долікарську медичну допомогу.

Медичний спеціалізований центр для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — заклад охорони здоров’я комунальної або державної форми власності для медико-соціального захисту від народження здорових або з вадами фізичного та розумового розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Медичний центр — заклад охорони здоров’я, призначений для організації та/або надання медичної допомоги в амбулаторних умовах.

Поліклініка — заклад охорони здоров’я, що надає консультативну медичну допомогу хворим в амбулаторних умовах з багатьох лікарських спеціальностей.

Санаторій — заклад охорони здоров’я, що розташований на території курортів і забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Склад лікарських засобів та виробів медичного призначення — заклад охорони здоров’я, розташований у спеціально пристосованих приміщеннях та призначений для прийому, зберігання та реалізації лікарських засобів, виробів медичного призначення та транспортних засобів.

Університетська лікарня — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є надання медичної допомоги населенню, підготовка працівників охорони здоров’я, розробка і впровадження нових методів діагностики та лікування.

Хоспіс — заклад охорони здоров’я, призначений для цілодобового перебування безнадійно хворих, що потребують догляду, основним завданням якого є полегшення їм останніх днів життя.

Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду — бюджетний заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є організація санітарних та протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження, виявлення, усунення або зменшення шкідливого впливу факторів середовища життєдіяльності людини на здоров’я населення, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень людей, а також здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства.

Центр судової експертизи — спеціалізований заклад охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, що проводить судово-медичну та/або судово-психіатричну експертизи (-у) у визначеному законодавством порядку.

Центр профілактичної медичної дезінфекції — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є організація та проведення дезінфекційних заходів.

5. У типовому положенні про заклад охорони здоров’я обов’язково зазначаються:

мета, ціль та завдання діяльності закладу охорони здоров’я;
профіль та спеціалізація закладу охорони здоров’я;
структура закладу охорони здоров’я (перелік структурних підрозділів, у тому числі відокремлених) та організація його роботи;
завдання та порядок взаємодії його структурних підрозділів;
завдання та порядок взаємодії керівника закладу та керівників структурних підрозділів.
система внутрішнього контролю діяльності закладу;
права, обов’язки та відповідальність працівників.

6. Перелік закладів охорони здоров’я відповідно до їх типу, профілю та спеціалізації затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

7. При створенні закладів охорони здоров’я в установчих документах, окрім загальних вимог, передбачених законодавством, обов’язково зазначаються їх тип, профіль та спеціалізація.

Стаття 4. Наглядова рада закладу охорони здоров’я

1. Наглядова рада створюється у закладах охорони здоров’я, що засновані на змішаній формі власності, а також тих, що функціонують як об’єднання підприємств, з метою розробки стратегії розвитку закладу охорони здоров’я та забезпечення виконання контрольно-наглядових функцій.

2. Порядок створення, діяльності, права та обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Особливості управління закладами охорони здоров’я

1. Система управління закладами охорони здоров’я повинна забезпечити розподіл повноважень між наглядовою радою та адміністрацією закладу, дотримання прозорості процедур прийняття рішень та контролю за їх виконанням, належний обмін інформацією між наглядовою радою та керівництвом закладу, надання звітності, її достовірність і повноту.

Стаття 6. Вимоги до керівництва та працівників закладу охорони здоров’я

1. Керівництво закладу охорони здоров’я призначається у порядку, визначеному цим законом та іншими законодавчими актами із врахуванням організаційно-правової форми закладу.

2. До керівництва закладу охорони здоров’я належить його керівник (генеральний директор, директор, головний лікар, начальник, завідувач) та його заступники.

3. Керівники закладів охорони здоров’я усіх форм власності повинні відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Керівники закладів охорони здоров’я державної і комунальної форм власності приймаються на роботу на умовах контракту.

4. Працівники закладу охорони здоров’я, що забезпечують організацію та надання медико-санітарної допомоги населенню, мають відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам до осіб, які провадять медичну та фармацевтичну діяльність, що встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

5. Керівник закладу охорони здоров’я організовує і несе відповідальність за лікувально-профілактичну, адміністративно-господарську та фінансову діяльність закладу.

Стаття 7. Державна реєстрація закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я підлягають державній реєстрації шляхом внесення їх до Державного реєстру закладів охорони здоров’я у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

2. Відомості про зміну структури закладу охорони здоров’я обов’язково вносяться до Державного реєстру закладів охорони здоров’я у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 8. Державна акредитація закладів охорони здоров’я

1. Державна акредитація — офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров’я умов для надання певного рівня медичної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та забезпечення гарантії високої якості професійної діяльності.

2. Заклади охорони здоров’я всіх форм власності, що надають медичну допомогу, підлягають державній акредитації.

3. Порядок проведення державної акредитації закладів охорони здоров’я встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Відокремлені підрозділи закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності за погодженням із власником мають право відкривати відокремлені підрозділи у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого закладом охорони здоров’я.

2. У порядку, передбаченому законодавством, до закладу охорони здоров’я можуть бути приєднані інші заклади охорони здоров’я як відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. Такі відокремлені підрозділи приєднуються до закладу охорони здоров’я як його структурні підрозділи і діють відповідно до типового положення про заклад охорони здоров’я, до якого вони приєднались.

Стаття 10. Об’єднання закладів охорони здоров’я

1. У сфері охорони здоров’я можуть створюватись об’єднання закладів охорони здоров’я.

2. Об’єднання закладів охорони здоров’я створюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Спільна участь кількох закладів у наданні медичних послуг

1. Заклади охорони здоров’я мають право надавати медичні послуги спільно шляхом надання у використання обладнання, залучення медичних працівників, використання приміщень тощо.

2. При спільному наданні медичних послуг між закладами охорони здоров’я укладається угода, де фіксується участь кожної сторони та відповідальність кожної зі сторін. Розподіл витрат, пов’язаних із наданням медичних послуг, та одержаних доходів між учасниками угоди встановлюється окремим протоколом до цієї угоди.

3. При укладанні договорів щодо надання медичних послуг між суб’єктами, що здійснюють закупівлю медичних послуг, визначаються послуги, що надаватимуться спільно за участю кількох закладів — постачальників медичних послуг.

4. Законодавством України можуть бути передбачені випадки надання медичних послуг спільно кількома закладами охорони здоров’я, у тому числі при ліквідації наслідків стихійних лих, здійснення санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, а також в інших випадках, коли існує загроза життю та здоров’ю населення. Питання використання майна кожного із закладів, залучення персоналу, а також розподіл фінансових ресурсів визначається у відповідності з прийнятими рішеннями про проведення таких заходів.

Стаття 12. Здійснення немедичної діяльності закладами охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я державної і комунальної форм власності та заклади, що здійснюють свою діяльність у приміщеннях, що закріплені за закладами, заснованими на державній та комунальній формах власності, на підставах, передбачених законодавством, мають право здійснювати діяльність, що не відноситься до медичної допомоги або платних послуг у сфері охорони здоров’я, відповідно до законодавства, що регулює суспільні відносини у відповідній сфері.

2. До таких видів діяльності може бути віднесена господарська діяльність, не заборонена законодавством.

3. Вид немедичної діяльності, що здійснюється закладом охорони здоров’я, обов’язково зазначається в його установчих документах, а її провадження не повинно створювати перешкод для надання медико-санітарної допомоги населенню.

Стаття 13. Формування мережі закладів охорони здоров’я

1. Формування мережі закладів охорони здоров’я, необхідних для забезпечення населення адміністративно-територіальної одиниці в медико-санітарній допомозі, забезпечується відповідними органами виконавчої влади за поданням органів місцевого самоврядування.

2. Критеріями для формування мережі закладів охорони здоров’я є потреби населення адміністративно-територіальної одиниці у відповідних видах медичних послуг, транспортна інфраструктура та пов’язана з нею можливість забезпечення вчасного подання медико-санітарної допомоги.

РОЗДІЛ ІІ

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — БЮДЖЕТНА УСТАНОВА

Стаття 14. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — бюджетної установи

1. Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа забезпечує надання медичної допомоги, а також здійснення інших функцій, пов’язаних із забезпеченням медико-санітарного, санітарного та епідемічного благополуччя населення і створена у встановленому порядку органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та повністю утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів і є неприбутковою.

2. Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Стаття 15. Порядок створення та управління

1. Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа державної форми власності створюється, або отримує такий статус за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа комунальної форми власності створюється, або отримує такий статус за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

2. Управління закладом охорони здоров’я — бюджетною установою здійснюється відповідно типового положення про заклади охорони здоров’я.

Стаття 16. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

1. Майно та інша власність закладу охорони здоров’я — бюджетної установи закріплюється за цим закладом рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я або рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад по опису із встановленням балансової та залишкової вартості в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить заклад охорони здоров’я, що обслуговує окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов’язаною із станом здоров’я ознакою, відповідно до визначених законом повноважень розпоряджається майном та іншою власністю закладу охорони здоров’я — бюджетної установи в порядку встановленому законодавством.

3. Відчуження майна та іншої власності закладу охорони здоров’я — бюджетної установи забороняється.

РОЗДІЛ ІІІ

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ДЕРЖАВНЕ УНІТАРНЕ ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 17. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — державного унітарного підприємства

1. Заклад охорони здоров’я — державне унітарне підприємство забезпечує надання медико-санітарної допомоги, медичних послуг та здійснює іншу діяльність у сфері охорони здоров’я, не заборонену законодавством.

2. Заклад охорони здоров’я — державне унітарне підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

3. Відчуження майна та іншої власності закладу охорони здоров’я — державного унітарного підприємства забороняється.

4. Заклади охорони здоров’я — державні унітарні підприємства можуть утворюватися як державні комерційні або казенні підприємства.

Стаття 18. Порядок створення та управління закладу охорони здоров’я — державного комерційного підприємства

1. Заклади охорони здоров’я — державні комерційні підприємства (далі — державні комерційні медичні підприємства) є суб’єктами підприємницької діяльності, діють на основі статуту і несуть відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним їм на праві господарського відання майном згідно із законодавством.

2. Державні комерційні медичні підприємства створюються органами виконавчої влади в межах їх компетенції.

3. Державне комерційне медичне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення відповідно до визначеного профілю і спеціалізації.

Стаття 19. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — казенного підприємства

1. Заклад охорони здоров’я — казенне підприємство (далі — казенне підприємство) створюється з метою надання медичних послуг населенню або його окремим категоріям відповідно до визначеного профілю і спеціалізації.

Стаття 20. Порядок створення, державної реєстрації, реорганізації, ліквідації казенного підприємства

1. Казенне підприємство створюється рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

2. У рішенні про створення казенного підприємства зазначається:

перелік видів діяльності, які буде виконувати це підприємство, при цьому такий вид діяльності, як надання медичних послуг може не деталізуватися;
обсяг і характер основної діяльності;
особливості діяльності;
специфіка надання послуг;
контингент населення, що обслуговується;
визначені законодавством категорії осіб, що обслуговуються, а також інші вимоги, визначені законодавством.

3. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я затверджує типовий статут казенного підприємства, а також статути кожного конкретного казенного підприємства.

4. Реорганізація або ліквідація казенного підприємства здійснюється у порядку, визначеному законодавством, на підставі рішення Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 21. Особливості системи, органів управління та оплати праці казенного підприємства

1. Керівництво діяльністю казенного підприємства здійснює керівник, який призначається на посаду центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я відповідно до цього закону.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я встановлює граничні співвідношення між посадовими окладами та загальним розміром преміальних виплат і доплат.

Стаття 22. Особливості розпорядження майном та іншою власністю казенного підприємства

1. Казенне підприємство має право за рахунок отриманих доходів придбавати майно для виконання статутних завдань без погодження із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

РОЗДІЛ ІV

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ (НЕПРИБУТКОВЕ) ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 23. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — комунального некомерційного (неприбуткового) підприємства

1. Заклад охорони здоров’я — комунальне некомерційне (неприбуткове) підприємство (далі — комунальне медичне підприємство), створюється з метою надання первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню.

2. Типи закладів охорони здоров’я створюваних комунальних медичних підприємств, визначаються власником відповідно до цього закону.

3. Комунальні медичні підприємства є неприбутковими (некомерційними), проводять свою діяльність на основі статуту затвердженого відповідною радою, що прийняла рішення про створення комунального медичного підприємства.

4. Статут комунального медичного підприємства складається відповідно до примірного статуту закладу охорони здоров’я комунального некомерційного (неприбуткового) підприємства, затвердженого центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 24. Порядок створення, реорганізації, ліквідації закладу охорони здоров’я — комунального некомерційного (неприбуткового) підприємства

1. Комунальне медичне підприємство створюється (ліквідується) рішенням селищної, сільської, міської або районної ради. Комунальне медичне підприємство може створюватися (ліквідуватися) спільним рішенням декількох рад за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

2. Комунальне медичне підприємство, створене спільним рішенням декількох рад, забезпечує його діяльність у межах село-селище, село-селище-район, селище-район, село-селище-місто, селище-місто, місто-район, селище-селище, місто-місто, район-район. У такому рішенні повинно бути зазначено в якій раді буде зареєстровано статут комунального підприємства.

3. Передане комунальному медичному підприємству майно формує статутний фонд комунального медичного підприємства.

4. Реорганізація та ліквідація комунальних медичних підприємств здійснюється у визначеному законодавством порядку.

5. Відчуження майна та іншої власності державних комунальних медичних підприємства забороняється.

Стаття 25. Особливості системи та органів управління закладу охорони здоров’я — комунального некомерційного (неприбуткового) підприємства

1. Керівник державного комунального медичного підприємства призначається відповідною радою, що створила це підприємство відповідно до цього закону.

2. Керівник державного комунального медичного підприємства одноосібно приймає управлінські рішення, крім тих, що відповідно до цього закону підлягають погодженню із власником, а також тих, що визначені законодавством України.

Стаття 26. Особливості розпорядження майном та іншою власністю закладу охорони здоров’я — комунального некомерційного (неприбуткового) підприємства

1. Комунальне медичне підприємство має право за рахунок отриманих доходів у межах фінансового плану на придбання майна для виконання статутних завдань без погодження із власником.

2. Комунальне медичне підприємство має право на постійній основі на умовах оренди або інших не заборонених законодавством умовах використовувати майно інших закладів охорони здоров’я, зокрема, дороговартісного обладнання, площ та приміщень.

3. Комунальне медичне підприємство має право за згодою відповідної ради надавати своє майно у якості внеску до статутних фондів господарських товариств, заснованих на державній власності, де частка держави складає не менше 50% у статутному фонді.

Стаття 27. Особливості механізму отримання та розпорядження фінансовими ресурсами

1. У разі перевищення розміру обсягів коштів, передбачених фінансовим планом, комунальне медичне підприємство має право використовувати їх за погодженням із відповідною радою.

2. У разі невиконання фінансового плану по отриманню коштів комунальне медичне підприємство забезпечує фінансування в повному обсязі витрат на оплату праці працівників, харчування хворих та забезпечення їх ліками відповідно до стандартів медичної допомоги та самостійно визначає конкретні розміри економії витрат по іншим статтям.

3. Центральним органом виконавчої влади з питань економіки затверджується форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану комунальних медичних підприємств, які обов’язкові для виконання.

РОЗДІЛ V

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — УНІВЕРСИТЕТСЬКА ЛІКАРНЯ

Стаття 28. Загальна характеристика Університетської лікарні

1. Університетська лікарня — це багатопрофільний заклад охорони здоров’я, який має в своїй структурі кафедри вищих медичних навчальних закладів, наукові та інші підрозділи, що забезпечують діяльність університетської лікарні.

2. Університетська лікарня забезпечує надання високоспеціалізованої медичної допомоги населенню, підготовку та підвищення кваліфікації медичних кадрів, розробку, проведення та впровадження інноваційних лікувальних та діагностичних технологій.

3. Рішення про основні засади діяльності університетської лікарні приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я після погодження з уповноваженими органами місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ VІ

ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА ТА ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 29. Загальні вимоги щодо діяльності у сфері охорони здоров’я господарських товариств та приватних підприємств

1. Заклади охорони здоров’я всіх форм власності, окрім державної і комунальної, можуть здійснювати свою діяльність у вигляді господарських товариств та приватних підприємств, що створені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

2. Господарські товариства та приватні підприємства мають право здійснювати медичну практику та надавати послуги відповідно до законодавства з особливостями, що визначені цим законом.

Стаття 30. Особливості створення та діяльності господарських товариств у сфері охорони здоров’я

1. Господарські товариства у сфері охорони здоров’я можуть здійснювати лише підприємницьку діяльність, що пов’язана з наданням медико-санітарної допомоги населенню.

2. Учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, що безпосередньо стосуються професійної діяльності медичних, фармацевтичних працівників.

Стаття 31. Особливості створення та діяльності закладу охорони здоров’я — приватного підприємства

1. Заклад охорони здоров’я — приватне підприємство забезпечує надання медико-санітарної допомоги, а також інші види діяльності, не забороненої законодавством, відповідно до ліцензії (дозволу, атестату).

2. Надання медико-санітарної допомоги визначається, як основний вид діяльності в установчих документах закладу охорони здоров’я — приватного підприємства, а здійснення інших видів діяльності не повинно перешкоджати наданню медико-санітарної допомоги.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров’я через приватне підприємство — заклад охорони здоров’я, що ним створюється.

4. Громадянин, що здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо (є його керівником), повинен мати відповідну спеціальну освіту і відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим для керівника закладу охорони здоров’я.

РОЗДІЛ VІІ

ПІДПРИЄМЦІ — ФІЗИЧНІ ОСОБИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 32. Особливості діяльності підприємців — фізичних осіб у сфері охорони здоров’я

1. Підприємець — фізична особа здійснює діяльність відповідно до визначених ліцензійних умов безпосередньо, як підприємець без залучення або із залученням найманої праці шляхом організації медичних кабінетів або мобільних медичних бригад.

2. При залученні найманої праці підприємець — фізична особа не має права укладати трудові договори (контракти, угоди) з персоналом, що має повну медичну (фармацевтичну) освіту.

Молодші спеціалісти з медичною і фармацевтичною освітою з яким укладається трудовий договір (контракт, угода) повинні відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам.

3. При залученні до діяльності на умовах трудового договору (контракту, угоди) персоналу, що має повну медичну (фармацевтичну) освіту, підприємець — фізична особа створює приватне підприємство — заклад охорони здоров’я, діяльність якого підпадає під норми РОЗДІЛУ VІ цього Закону.

4. Порядок організації, вимоги щодо діяльності та санітарні правила і норми до медичних кабінетів визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

5. У назві медичного кабінету та мобільної бригади обов’язково зазначається вид діяльності визначений ліцензійними умовами.

РОЗДІЛ VІІІ

ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 33. Види об’єднань підприємств у сфері охорони здоров’я

1. У сфері охорони здоров’я відповідно до законодавства можуть створюватися об’єднання підприємств, що визначені цим законом.

2. Об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання для організації та надання медико-санітарної допомоги, медичних послуг, послуг немедичного характеру, забезпечення науково-педагогічної діяльності, навчального процесу, координації діяльності закладів охорони здоров’я та поєднання цих видів діяльності з метою оптимізації, підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення.

3. При створенні об’єднання підприємств і визначенні в установчих документах мети його діяльності можуть враховуватися соціально-економічні особливості відповідної адміністративно-територіальної одиниці, де таке об’єднання створюється.

4. Господарські об’єднання у сфері охорони здоров’я можуть утворюватися у всіх організаційно-правових формах, що визначені законодавством з урахуванням вимог цього закону.

РОЗДІЛ ІХ

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗА ДОГОВОРАМИ ПРО ЗАКУПІВЛЮ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Стаття 34. Здійснення діяльності закладами охорони здоров’я та підприємцями — фізичними особами на підставі договорів про закупівлю медичних послуг.

1. Заклади охорони здоров’я та підприємці — фізичні особи в своїй діяльності можуть виступати, як постачальники медичних послуг і надавати медико-санітарну допомогу населенню на підставі договорів про закупівлю медичних послуг (далі — договорів).

Стаття 35. Істотні умови договорів про закупівлю медичних послуг

1. Істотними умовами договору про закупівлю медичних послуг є:

предмет закупівлі — обсяги медичних послуг та їх види (первинна; амбулаторна та/або стаціонарна вторинна і третинна; екстрена медична допомога), що можуть надаватися постачальником медичних послуг згідно із його статутом (положенням) відповідно до стандартів медичної допомоги;
ціна договору — вартість обсягу узгодженого переліку медичних послуг;
строк дії — договір про закупівлю медичних послуг укладається щорічно;
місце надання послуг — за місцем розташування постачальника медичних послуг;
умови розподілу між сторонами ризиків, пов’язаних з можливим перевищенням планових витрат при наданні медичної допомоги;
правила вирішення спорів, що виникають між сторонами під час виконання умов договору про закупівлю медичних послуг;

2. Типовий договір про закупівлю медичних послуг затверджується центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 36. Особливості укладення договорів про закупівлю медичних послуг

1. Постачальники медичних послуг мають право укладати договори про закупівлю медичних послуг з одним і більше замовниками. Замовники мають право укладати договори про закупівлю медичних послуг з одним і більше постачальником.

2. Замовник медичних послуг визначає переможця торгів із числа учасників, тендерні пропозиції яких не було відхилено, на основі критеріїв інших, ніж ціна, зокрема таких, як:

обсяг медичних послуг, надання яких може забезпечити постачальник;
рівень кадрового забезпечення;
рівень кваліфікації медичних працівників;
стан матеріальної та медико-технічної бази;
рівень державної акредитації.

3. Умови договору про закупівлю медичних послуг зберігають свою силу на весь строк, встановлений у договорі.

4. Постачальники медичних послуг не можуть бути примушені до надання допомоги, яка не визначена умовами договору, або притягнуті до відповідальності за ненадання видів допомоги та медичних втручань, які не включені до переліку таких, що надаються згідно з умовами договору за винятком випадків, які кваліфікуються як невідкладні, і при яких затримка у наданні допомоги або ненадання такої допомоги загрожують смертю пацієнта або незворотним враженням систем і органів хворого або постраждалого.

Порядок взаєморозрахунків між постачальниками медичних послуг у випадках передбачених частиною першою цієї статті визначається Кабінетом Міністрів України

РОЗДІЛ Х

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗА ДОГОВОРАМИ ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Стаття 37. Особливості укладання договорів про надання медичних послуг

1. Заклади охорони здоров’я можуть укладати договори про надання медичних послуг із суб’єктами господарювання, де стороною замовника виступають фонди соціального страхування, страховики, інші юридичні та фізичні особи, а також із громадськими та благодійними організаціями.

2. Порядок укладання договорів про надання медичних послуг визначається законодавством.

РОЗДІЛ ХІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2014 року, крім статей 9 та 32 цього Закону, які набирають чинності через 12 місяців з дня набрання чинності цим Законом.

2. До приведення законодавства України у відповідність з цим Законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону:

підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
забезпечити організацію створення в галузі охорони здоров’я комунальних медичних підприємств відповідно до вимог цього Закону;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону
привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!