Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів. Фармацевтична енциклопедія. Діячі вітчизняної фармації: наукові заклади Харківщини

Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів, в рамках підготовки другого (доповненого та переробленого) видання «Фармацевтичної енциклопедії» та під рубрикою «Персоналії вітчизняної фармації» ми знайомимо читачів з науковим доробком та фаховими досягненнями діячів фармації ряду провідних наукових та освітніх закладів Харківщини.

БАБАК Олег Якович (03.03.1952, м. Оріхів Запорізької обл.) — доктор медичних наук (1992), професор (1998), директор ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України» (з 2003), завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 та клінічної фармакології Харківського національного медичного університету (з 2003); заслужений діяч науки і техніки України (2001).

Закінчив лікувальний факультет Запорізького державного медичного інституту (1978), клінічну ординатуру при Харківському державному медичному інституті (1984).

Працював: молодший науковий співробітник (1984), учений секретар (1985), старший науковий співробітник (1989), в.о. заступника директора з наукової роботи Харківського НДІ терапії МОЗ України (1991), завідувач відділу гастроентерології (1991), директор ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України» (з 2003).

Напрями наукових досліджень: внутрішня медицина, зокрема фундаментальна та прикладна гастроентерологія й гепатологія.

Наукові здобутки: пріоритетні результати в дослідженнях системного ураження вірусом гепатиту В органів і тканин на підставі вивчення маркерів вірусу в тканині печінки, клітинах периферійної крові та клітинах кісткового мозку. Проведено дослідження, в яких уперше виявлені різні типи фіброзуючих реакцій у тканині печінки при хронічних вірусних гепатитах В, С; доведено порушення балансу цитокінів при вірусних ураженнях печінки; розроблені та впроваджені нові методи діагностики і лікування захворювань внутрішніх органів. Учень і послідовник терапевтичної школи академіка Л.Т. Малої. Підготував 22 кандидатів та одного доктора медичних наук. Автор 525 наукових праць, 24 монографій та 30 винаходів, у т.ч. запатентованих.

О.Я. Бабак — президент Українського відділення Всесвітнього товариства гастроентерологів (UEGW), віце-президент Асоціації гастроентерологів України, член президії правління Українського товариства терапевтів, головний редактор фахових видань «Сучасна гастроентерологія» та «Український терапевтичний журнал».

Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), орденом «За заслуги» III ступеня (2008), Почесною грамотою Президії АМН України (2007, 2009), дипломом АМН України за найкращу науково-дослідницьку роботу (1998, 2007). Лауреат Все­українського конкурсу «Ділова людина України» (2004), Регіонального конкурсу «Харків’янин року» (2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009).

Основні праці: Фармакотерапия пептических язв желудка и двенадцатиперстной кишки. — Х., 1997 (співавт.); Хронические гепатиты. — К., 1999; Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь. — К., 2000 (співавт.); Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: Справочник врача. — К., 2007 (співавт.); Внутренняя медицина: Учебник: В 3 х т. — К., 2008 (співавт.); Клінічна фармакологія: Підруч. для мед. ВНЗ ІV рів. акред. — К., 2008 (співавт.); Клінічна фармакологія: Підруч. для мед. ВНЗ ІV рів. акред. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К., 2010 (співавт.); Рациональная диагностика и фармако­терапия заболеваний внутренних органов: Справочник врача «Семейный врач, терапевт». В 2 х т. — К., 2009; Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний внутренних органов: cправочник врача «Гастроэнтеролог». — 3-е изд., перераб. и дополн. — К., 2010 (співавт.).

Літ.: Енциклопедія сучасної України. — К., 2003. — Т. 2; Україна, рік 2003. 500 впливових особистостей. — Х., 2003; Запоріжжя: Новітня історія України. Імена. Звершення. Творчість. — К., 2007; Хто є хто на Харківщині: видатні земляки. Вип. 3. — К., 2007.

Г.Д. Фадєєнко

БЄЛОВ Сергій ГригоровичБЄЛОВ Сергій Григорович (16.04.1940, Харків) — доктор медичних наук (1989), професор кафедри хірургії та проктології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 1989).

Закінчив лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1963).

Працював: ординатор хірургічного відділення Буриньської центральної районної лікарні Сумської обл. (1963); аспірант кафедри хірургії Українського інституту удосконалення лікарів (1965), молодший, старший науковий співробітник Харківського НДІ загальної та невідкладної хірургії (1968), асистент (1975), професор кафедри хірургії та проктології ХМАПО (з 1989).

Напрямки наукових досліджень: розробка та оптимізація методів і засобів лікування гнійної хірургічної інфекції; оптимізація методів лікування синдрому діабетичної стопи; гнійно-запальні захворювання й ускладнення в абдомінальній хірургії.

Наукові здобутки: автор близько 200 наукових і навчально-методичних праць, серед них 2 монографії, 4 патенти, 2 навчально-методичні рекомендації.

Основні праці: Многокомпонентные мази на гидрофильной основе для профилактики и лечения гнойных ран (докт. дис.). — Х., 1988; Гнойная рана: Монография. — К., 1984 (спів­авт.); Теория и практика местного лечения гнойных ран: Монография. — К., 1995 (спів­авт.); Роль анаэробной микрофлоры в гнойной хирургической инфекции // Актуальные вопросы микробиологии, эпидемиологии и иммунологии инфекционных болезней. — Х., 1987; Проблемы создания осмотически активных лекарственных систем для наружного применения // Фармац. журн. — 1991. — № 3 (співавт.); Интраабдоминальные абсцессы — профилактика и лечение // Международный мед. журн. — 2003. — № 4 (співавт.); Гнійно-септичні ускладнення СДС // Шпитальна хірургія. — 2005. — № 4 (співавт.).

Літ.: Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991; Харківський інститут удосконалення лікарів: До 75 річчя заснування. — Х., 1998; Медична еліта України. Національний медико-географічний довідник: Харків, Суми, Полтава. — К., 1999; Харківська медична академія післядипломної освіти: До 80 річчя заснування. — Х., 2003.

Т.І. Тамм

ВОЛЯНСЬКИЙ Юрій ЛеонідовичВОЛЯНСЬКИЙ Юрій Леонідович (12.02.1940, с. Ново-Григорівка Миколаївської обл.) — доктор медичних наук (1981), професор (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1992), директор ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова» НАМН України, академік Академії вищої школи України, академік Екологічної академії України.

Закінчив Одеський медичний інститут ім. М.І. Пирогова (1963).

Працював: заступник головного лікаря райлікарні (1963–1968); аспірант (1968–1971), асистент (1971–1973), доцент (1977), в.о. завідувача кафедри мікро­біології (1973–1976) Чернівецького медінституту; завідувач кафедри мікробіології Новокузнецького інституту вдосконалення лікарів (1977–1983); директор НДІ мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова (з 1983).

Напрями наукових досліджень: медицина, мікро­біологія.

Наукові здобутки: розроблення концепції медичних та соціальних наслідків ядерних катастроф на основі оцінки та узагальнення ядерних випробувань на Семипалатинському і Ново­земельному полігонах, надзвичайних ситуацій на виробництві «Маяк» (Південний Урал), аварії на Чорнобильській АЕС. Сформулював гіпотезу про неадекватність підходів до оцінки окремих наслідків ядерних катастроф виключно з позицій впливу малих доз іонізуючої радіації. Зробив внесок у розроблення та втілення протиепідемічних і санітарно-обмежуючих заходів щодо недопущення розповсюдження в Україні особливо небезпечних інфекцій та ліквідації наслідків аварії на Диканівських очисних спорудах.

Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1987), Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я України (2008). Відмінник охорони здоров’я СРСР (1978).

Ю.Л. Волянський — автор 24 монографій, 86 авторських свідоцтв та патентів, 316 наукових статей, 20 методичних рекомендацій для лікарів та біологів, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва. Фундатор авторитетної наукової школи (керівник 10 докторських та 34 кандидатських дисерта­цій з медичних, біологічних та ветеринарних наук). Є головою спеціалізованої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальністю «Мікробіологія». Протягом 8 років був членом експертної ради ВАК України, є головою Харківського наукового товариства мікробіологів та епідеміологів, очолює Харківську філію Українського наукового товариства епідеміологів, мікро­біологів і паразитологів ім. К.Д. Заболотного та Харківську філію Мікробіологічного товариства ім. С.В. Виноградського. Ініціатор і організатор реформування Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироваток ім. І.І. Мечникова у Харківський НДІ мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова; за його участю створено ряд нових сучасних тематичних підрозділів: лабораторія клінічної імунології та алергології, відділ математичного моделювання та обчислювальної техніки, лабораторія експериментально-прикладної молекулярної діагностики, лабораторія екологічного та епідеміологічного моніторингу, лабораторія імунореабілітології.

Основні праці: Принцип оптимальности болезни: Монография. — Х., 1992 (співавт.); ВИЧ-инфекции (факты и гипотезы): Монография. — Х., 1993 (співавт.); Медико-социальные последствия ядерных катастроф: Монография. — Х., 1997 (співавт.); Аллергология и экология: Моно­графия. — Х., 1994 (співавт.); Современные аспекты этиологии патогенеза и лечение пиодермий: Монография. — Луганск, 1999 (співавт.); Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические параллели): Монография. — Х., 1997 (спіавт.); Механизмы саморегуляции в микробиоценозах и новые аспекты профилактики менингококковой инфекции: Монография. — Х., 1999 (спів­авт.); Нестабильность генома и эпигенетическое наследование эукариот: Монография. — Х., 2007 (спіавт.); Застосування вуглекислотного екстракту хмелю як активної субстанції у фармацевтичних композиціях з протимікробною дією: Патент України, 2009 (співавт.).

Н.М. Шульга

ГРИЩЕНКО Валентин ІвановичГРИЩЕНКО Валентин Іванович (27.11.1928, Харків) — визнаний у світі вчений, доктор медичних наук, професор (1966), завідувач кафедри акушерства і гінекології Харківського національ­ного медичного університету (з 1968), академік НАН України (1988), директор Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (з 1983).

Закінчив лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1951).

Працював: молодший науковий співробітник (1954), старший науковий співробітник (1956), проректор із наукової роботи (1965), професор (1966), завідувач кафедри акушерства і гінекології (з 1968) Харківського національного медичного університету; директор Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (з 1983).

Напрями наукових досліджень: медицина, ембріологія, кріобіологія й кріомедицина.

Наукові здобутки: проблеми репродукції людини; першим в Україні для лікування безплідності застосував допоміжні репродуктивні технології: метод штучної інсемінації спермою чоловіка і донора, метод екстракорпорального запліднення та ін. (уперше в Україні в 1991 народилася дівчинка, зачаття якої відбулося in vitro). Є одним із засновників наукового напрямку «біологія й медицина стовбурових клітин». Під його керівництвом сформована і виконується програма з розроблення методів виділення й кріоконсервування клітин і тканин, що містять стовбурові клітини та їх похідні; створені, сертифіковані та використовуються в клініці кріоконсервовані препарати плаценти; впроваджуються нові методи оброблення насіння зернових та інших культур, які підвищують морозостійкість рослин, зменшують втрати врожаю від шкідників, сприяють збільшенню врожайності. Автор понад 100 авторських свідоцтв і патентів, близько 1000 наукових праць, у тому числі 21 монографії та 4 підручників. Підготував 33 докторів і 129 кандидатів медичних і біологічних наук.

Громадська робота: редактор редакційного відділу «Акушерство і гінекологія» Великої медичної енциклопедії; член редколегії журналів «Акушерство і гінекологія», «Педіатрія, акушерство та гінекологія»; головний редактор журналу «Проблемы криобиологии»; член редколегії журналів «Cryobiology», «Cryoletters»; голова Наукового товариства з кріобіології і кріомедицини України; заступник голови Асоціації акушерів-гінекологів України, Всесвітнього товариства кріобіологів і товариства кріомедицини, Європейського товариства акушерів-гінекологів; експерт ВООЗ (з 1980), керівник єдиної у світі міжнародної кафедри ЮНЕСКО з кріобіології.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1994), Жовтневої революції (1986), медаллю «За доблесну працю» (1970), орденом «Відзнака Президента за заслуги III ступеня» (1997), орденом «Відзнака Президента за заслуги II ступеня» (2002), трьома медалями ВДНГ СРСР; медалями Польської академії медицини (1999), «За заслуги в охороні здоров’я ім. академіка М.Д. Стражеска» (2001). Лауреат Державних премій СРСР, УРСР, України в галузі науки і техніки, за книгу «Антенатальна смерть плода», премії ім. В.Ф. Снєгірьова АМН СРСР, премії АН України ім. О.О. Богомольця. Заслужений діяч науки і техніки України (1992). За визначенням Міжнародного комітету «European contracts limited» — «Керівник XXI століття» із врученням золотої медалі (2001), отримав Міжнародну нагороду «Золотий сувій» у номінації «Керівник року» (2002), йому присуджено почесний титул «Людина року» (Man of the Year) (2004), диплом переможця конкурсу «Винахід-2009» у номінації «Кращий винахід-2009» в галузі медицини і фармакології.

Основні праці: Диагностика и лечение иммунологического бесплодия // Здоровье мужчины. — 2007. — № 2 (21) (співавт.); Cytogenetic analysis of native and cryopreserved human embryos // 44 Annual Meeting of the Society for Cryobiology «Cryo-2007» (співавт.); Спосіб виділення ядровмісних клітин кордової крові. Патент № 23499 Україна, Заявл. 06.10.2006 з № UA23499. Опубл. 25.05.2007. Бюл. № 7 (співавт.); Криобанки, использование криоконсервированных биообъектов в медицине, ветеринарии и на этапах биотехнологии // Ветеринарная медицина. — 2007. — № 1 (співавт.); Влияние андроидного ожирения на пролиферативный потенциал эндометрия в перименопаузальном периоде // Збірник наукових праць Асоціацій акушерів-гінекологів України. — К., 2008 (співавт.); Функциональные изменения миокарда у крыс под влиянием ритмических холодовых воздействий // Експериментальна і клінічна медицина. — 2008. — № 2 (співавт.); Состояние окислительно-антиоксидантного и иммунного гомеостаза у беременных с мико­плазменной инфекцией // Експериментальна і клінічна медицина. — 2008. — № 2 (спів­авт.); Модельный объект для лечения снижения или выпадения функции тестисов у человека // Вісник проблем біології і медицини. — 2008. — Вип. 1 (співавт.); Криообновление, его роль в сохранении здоровья и долголетия. — К., 2009 (співавт.).

Літ.: Грищенко В.І. Досягнення і перспективи розвитку кріобіології в Україні // Проблемы криобио­логии. — 2005. — Т. 15, № 3; 80 річчя Валентина Івановича Грищенка, 90 років Національної академії наук України // Проблемы криобиологии. — 2008. — Т. 18, № 2.

Г.О. Бабійчук

ДАЦЕНКО Борис МакаровичДАЦЕНКО Борис Макарович (25.03.1934, Москва, Росія) — визнаний вчений, академік Інженерної академії України, почесний академік Білоруської АМН, доктор медичних наук (1973), професор (1977), заслужений діяч науки і техніки України (1992), завідувач (1978–2007), професор (з 2007) кафедри хірургії та проктології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Закінчив лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1957).

Працював: лікар-хірург Алчевської міської лікарні Луганської обл. (1957); аспірант кафедри торакоабдомінальної хірургії (1961), асистент (1964), доцент (1967) кафедри онкології Українського інституту удосконалення лікарів; завідувач відділу трансплантації консервованих органів та тканин Інституту проблем кріобіології і кріомедицини АН України (1971); професор (1974), завідувач (1978–2007), професор (з 2007) кафедри хірургії та проктології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Напрямки наукових досліджень: розроблення багатокомпонентних ЛП для місцевого лікування гнійних ран, комплексне вивчення процесів лікувальної дії комбінованих ліків на рану; кріо­хірургія в проктології.

Наукові здобутки: розробив 5 ЛП, з яких 4 виробляються промисловістю; автор близько 400 наукових і навчально-методичних праць, серед них 6 монографій, 47 патентів. Підготував 10 докторів та 50 кандидатів наук, почесний член Білоруського товариства хірургів, член Міжнародної асоціації хірургів-гепатологів та Міжнародного товариства колопроктологів, віце-президент Української асоціації колопроктологів.

Нагороджений знаком «Отличник здраво­охранения» (1977), 2 медалями та відзнакою Президента України (1998).

Основні праці: Региональная химиотерапия злокачественных опухолей под защитой аутотрансплантаций костного мозга, консервированного глубоким замораживанием (докт. дис.). — М., 1971; Гнойная рана: Монография. — К., 1985 (співавт.); Методические рекомендации по доклиническому изучению лекарственных препаратов для местного лечения гнойных ран. — К., 1990 (співавт.); Раны и раневая инфекция: Пособие. — М., 1990 (співавт.); Криохирургия в проктологии: Монография. — Кишинев, 1990 (співавт.); Теория и практика местного лечения гнойных ран (проблемы лекарственной терапии): Монография. — К., 1995 (співавт.); Подготовка толстой кишки к операции и эндоскопии: Монография. — Ташкент, 1996 (співавт.); Острое нагноение эпителиального копчикового хода: Моно­графия. — Х., 2006.

Літ.: Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991; Харківський інститут удосконалення лікарів / За ред. проф. М.І. Хвисюка. — Х., 1998; Вчені Харківського державного медичного університету / За ред. проф. М.І. Хвисюка. — Х., 2002.

М.І. Хвисюк

КАБАЧНА Алла ВасилівнаКАБАЧНА Алла Василівна (10.02.1948, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.) — доктор фармацевтичних наук, професор кафедри менеджменту та економіки в сімейній медицині Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2001).

Закінчила Харківський фармацевтичний інститут (1971).

Працювала: заступник завідувача рецептурно-вироб­ничого відділу центральної районної аптеки у м. Харкові (1971); асистент кафедри (1975); цільовий аспірант 1-го Московського медичного інституту (1977); старший викладач (1980), доцент (1984), завідувач кафедри економіки і організації фармації (1990) Українського інституту удосконалення лікарів; завідувач кафедри економіки і управління промислової фармації й одночасно заступник директора Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Української фармацевтичної академії (1992–1995); керівник навчально-інформаційного центру ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (1996–2001); професор кафедри менеджменту та економіки в сімейній медицині Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2001).

Напрямки наукових досліджень: підвищення ефективності виробництва ЛП; оптимізація системи лікарського забезпечення закладів первинної медико-санітарної допомоги — сімейної медицини; впровадження формулярної системи в практику роботи лікувально-профілактичних закладів.

Наукові здобутки: автор понад 90 наукових і навчально-методичних праць, серед них 1 патент, підручник, навчальний посібник. Підготувала 4 кандидатів наук.

Основні праці: Совершенствование организации производства лекарственных форм (канд. дис.). — М., 1980; Теоретические и методические основы повышения эффективности производства лекарственных средств на фармацевтических фабриках (докт. дис.) — Х., 1990; Сучасний стан промислового виробництва м’яких лікарських засобів // Фармац. журн. — 1980. — № 3. (співавт.); Поліпшення якості лікарської допомоги населенню шляхом удосконалення планування раціонального розподілення і використання лікарських засобів // Фармац. журн. — 1986. — № 2 (співавт.); Шляхи підвищення ефективності роботи фармацевтичних фабрик // Фармац. журн. — 1989. — № 2 (співавт.); Маркетинг у медицині та фармації (в питаннях та відповідях): Посібник. — Х., 2003 (співавт.); Правові аспекти з питань організації лікарського забезпечення лікувально-діагностичного процесу в діяльності лікаря загальної практики сімейної медицини // Ліки України. — 2004. — № 9; Оценка эффективности on-line коммуникации фармацевтических оптовых предприятий // Провізор. — 2007. — № 9 (співавт.); Менеджмент в охороні здоров’я: Підручник. У 2-х т. — Х., 2008 (співавт.).

М.І. Хвисюк

КРАСНОПОЛЬСЬКИЙ Юрій МихайловичКРАСНОПОЛЬСЬКИЙ Юрій Михайлович (30.09.1951, Харків) — доктор фармацевтичних наук (1988), професор (1991), лауреат Державної премії СРСР (1985), лауреат Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна» (2006).

Закінчив біологічний факультет Харківського державного університету ім. О.М. Горького (1975).

Працював: лабо­рант-хімік (1967), хімік-аналітик (1975), начальник центральної заводської лабораторії (1983), заступник директора з науки та якості (1988), віце-президент з науки та якості (1997–2007) Харківського підприємства з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів ЗАТ «Бiолiк», викладач кафедри заводської технології ліків Національного фармацевтичного університету (за сумісництвом) (1995–2005); науковий консультант департаменту бiотехнологiї ВАТ «Фармак» (з 2007), професор кафедри бiотехнологiї та аналітичної хімії Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (з 2008).
Напрями наукових досліджень: розроблення та вивчення фармакологічної активності природних фосфолiпiдiв та протеїнів залежно від їх функцій i хімічної будови; створення лікарських та діагностичних препаратів (iмунобiологічних, лiпосомальних та інших); аналіз та їх стандартизація.

Наукові здобутки: розробив концепцію обґрунтованого конструювання лікарських та діагностичних ліпідних препаратів; уперше в Україні (на підприємстві ЗАТ «Бiолiк») створено промислове виробництво вакцин для профілактики дифтерії, правця та кашлюка, що дозволило забезпечити виконання програми «Імунопрофілактика населення України» (1994–1998). Розроблені загальні принципи виробництва препаратів на основі наночасток-лiпосом, упроваджені у виробництво лiпосомальнi ЛП (1991–2006), що дозволило підприємству ЗАТ «Бiолiк» увійти до переліку світових лідерів — виробників ліпосомальних ЛП. Розробив методи контролю якості та стандартизації ЛП, вакцин, діагностичних препаратів, пробiотикiв, препаратів крові; понад 20 ЛП (гiалуронiдаза, Лiподокс, Лiолів, Лiпофлавон, Лiпiн, Енкад, фосфолiпiднi емульгатори для біологічно активних емульсій, субстанції лiпiдiв (дифосфатидилгліцерин, фосфатидилхолiн, фосфатидилiнозит, ганглiозиди), фiбронектин та ін.) i діагностичних препаратів (діагностика сифілісу, гонореї, туберкульозу та ін.). Розробив НТД та впровадив у виробництво 33 генеричні ЛП. Автор 202 наукових праць, 3 монографій, 40 патентів та авторських свідоцтв. Підготував 5 кандидатів й одного доктора наук. Є членом спеціалізованої вченої ради, редакційної ради ДФУ (2001), Українського бiофармацевтичного журналу (2008).

Нагороджений Почесними грамотами та відзнаками МОЗ України (2000); Обласної державної адміністрації (2001, 2006); дипломом Національного рейтингу працівників фармацевтичної галузі «Панацея» (2001), «Трудова слава» міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна» (2006).

Основні праці: Вивчення залежності біологічної активності лікувальних i діагностичних препаратів від хімічної будови лiпiдiв (докт. дис.). — Х., 1988; Физиологически активные липиды: Моно­графия. — М., 1991 (спiвавт.); Липосомальные лекарственные препараты в эксперименте и клинике: Монография. — Х., 2001 (спiвавт.); Биотехнология иммуно­биологических препаратов: Монография. — Х., 2008 (спiвавт.); Биотехнологические направления в создании лекарственных и диагностических препаратов липидной природы // Вопросы медицинской химии. — 1997. — № 5 (спiвавт.); Липосомы и другие наночастицы как средство доставки лекарственных веществ // Вопросы медицинской химии. — 1999. — № 1 (співавт.); Physical-chemical grounds of the membrane tropic factors in mechanism of the liposomal medicines action. International liposome society // Progress in drug and vaccine delivery. — London, 2005 (спiвавт.); From Liposomes of the 1970s to 21st Century Nanobiotechnology // Nanotechologies in Russia. — 2008. — № 11–12 (спiвавт.).

Літ.: Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991; Научные исследования ЗАО «Биолек» к 100 летию // Фармаком. — 1998. — № 5; Матерiали рейтингу «Золота фортуна». — 2006.

І.В. Волчек

МАЛА Любов ТрохимівнаМАЛА Любов Трохимівна (13.01.1919, с. Копані Запорізької обл. — 14.04.2003, Харків) — видатний український учений, кардіолог і терапевт. Доктор медичних наук (1954), професор (1955), академік АМН СРСР (1974–1991), Російської АМН (1991), академік НАН України (1992), АМН України (1993). Засновник і директор Інституту терапії АМН України (1981–2003), завідувач кафедри госпітальної терапії Харківського державного медичного університету (1955–2003).

Закінчила лікувальний факультет I Харківського медичного інституту (1938).

Працювала: лікар амбулаторії с. Петровеньки Луганської обл. (1938–1941), лікар фронтових госпіталів, заступник начальника сортувального евакогоспіталю (1941–1946), клінічний ординатор (1946–1949), аспірант (1949–1952), докторант (1952–1954), доцент (1954–1955), завідувач кафедри госпітальної терапії (1955–2003) Харківського державного медичного інституту; директор філіалу Київського НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеска (1981), директор Харківського НДІ терапії (1986–1993), директор ДУ «Інститут терапії» АМН України (1993–2003).

Напрями наукових досліджень: внутрішня медицина, кардіологія, клінічна фармакотерапія. Перші дослідження були присвячені фтизіатрії.

Наукові здобутки: вивчення патогенезу та розроблення нових схем діагностики і лікування атеросклерозу, гострого інфаркту міокарда, серцевої недостатності й гіпертонічної хвороби; глибоке вивчення ролі нейрогуморальних систем (симпатоадреналової, ренін-ангіотензин-альдостеронової, калікреїн-кінінової, простагландинів, серотоніну, мелатоніну, натрійуретичних пептидів, ендотеліну, інтерлейкіну та ін.) у патогенезі та прогресуванні захворювань внутрішніх органів, перш за все серцево-судинних. Започаткувала і впровадила в практику охорони здоров’я систему поетапного лікування хворих на гострий інфаркт міокарда. Засновник сучасної провідної школи терапевтів та кардіологів. Підготувала 36 докторів та 188 кандидатів медичних наук. Автор понад 700 наукових праць, у тому числі 24 монографій. Наукові розробки Л.Т. Малої захищені 25 охоронними документами, у тому числі 15 патентами України та 5 патентами Росії. Голова спеціалізованої вченої ради з присудження вчених ступенів (з терапії, кардіології та педіатрії) при Харківському державному медичному університеті (1972–2003).

Л.Т. Мала — Герой Соціалістичної Праці (1979), Герой України (1999), лауреат Державної премії СРСР (1980), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових фундаментальних праць з кардіології (2003, посмертно), заслужений діяч науки і техніки України (1968), лауреат премії ім. С.І. Вавілова (1989), премії ім. М.Д. Стражеска (1983, 1997), премії ім. П.І. Шатілова (1981, 1983, 1987), Першої академічної премії з клінічної медицини АМН України (1995, 2000). Кавалер орденів «Золотая звезда» (2003), Держави (1999), Ярослава Мудрого V ступеня (1998), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1995), Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1960). Член Міжнародної асоціації інтерністів (1977), дійсний член Міжнародного товариства з кардіоваскулярної фармакотерапії (1993), член Міжнародного товариства з артеріальної гіпертонії (1997), голова Харківського обласного товариства терапевтів, заступник голови Всеукраїнського товариства терапевтів та кардіологів. Американським біографічним інститутом нагороджена «Міжнародним культурним дипломом пошани» (1997); їй присвоєно почесне звання «Людина року» (1996), Міжнародним біографічним центром (Кембридж, Велика Британія) включена у видання «2000 видатних учених ХХ століття» (1998).

Основні праці: Рак легкого. — К., 1965; Инфаркт миокарда. — М., 1981 (співавт.); Лечение болезней сердца и сосудов. — Х., 1982; Хроническая недостаточность кровообращения. — К., 1994 (співавт.); Сердечные гликозиды. — Х., 1996 (співавт.); Эндотелиальная дисфункция при патологии сердечно-сосудистой системы. — Х., 2000 (співавт.); Фармакотерапия: В 2 х томах: — Х., 2000 (співавт.); Терапия: Руководство для студентов и врачей-интернов. — Х., 2001 (співавт.); Хроническая сердечная недостаточность. — Х., 2002 (співавт.).

Літ.: Л.Т. Малая. 60 лет научно-педагогической, лечебной и общественной деятельности: Библиография / Сост. Л.Г. Кононенко, Э.С. Роханская. – Х., 1998; Вчені Харківського державного медичного університету. 1805–2005 [Присвячується 200 річчю від дня заснування Харківського державного медичного університету] / За ред. акад. А.Я. Циганенка. — Х., 2005; Вітчизняна терапевтична школа i здобутки Iнституту терапії ім. Л.Т. Малої АМН України / За ред. О.Я. Бабака, Г.Д. Фадєєнко. — Х., 2008.

О.Я. Бабак

НАДТОКА Валентина ЛуківнаНАДТОКА Валентина Луківна (27.06.1921, ст. Баглей м. Дніпродзержинська — 26.01.2009, Харків) — доктор медичних наук (1972), професор (1991), академік Національної академії проблем людини (1996).

Закінчила Дніпропетровський медичний інститут (1946).

Працювала: аспірант відділу мікробіології Українського інституту епідеміології та мікробіології ім. І.І. Мечникова (1951), лікар відділу мікробіології (1955), молодший науковий співробітник мікробного відділу (1959), старший науковий співробітник відділу (1960), завідувач відділу мікробіології та імунології (1973), завідувач лабораторії умовно-патогенних мікроорганізмів (1976); завідувач (1986), провідний науковий співробітник лабораторії протимікробних засобів (2001–2009) Українського інституту епідеміології та мікробіології ім. І.І. Мечникова.

Напрями наукових досліджень: мікробіологія.

Наукові здобутки: розробила новий напрямок одержання антибіотиків рослинного походження для лікування й профілактики гнійно-запальних захворювань. Автор протимікробного та імуномодулюючого препарату Хлорофіліпт, який широко застосовується в медичній практиці майже 40 років, високоактивного по відношенню до патогенних стафілококів, у т.ч. до антибіотикорезистентних та антибіотикозалежних (А.с. № 240932). Розробила три лікарські форми ЛП Хлорофіліпт, впровадила їх у виробництво та клінічну практику; розробила метод виявлення їх антибактеріальної активності, способи клінічного застосування препарату при стафілококових та інших захворюваннях. Уперше встановила осередковість стафілококової інфекції. Розробила рекомендації щодо профілактики та лікування стафілококових захворювань серед новонароджених. На молекулярному рівні вивчила будову та склад Хлорофіліпту, на клітинному та субклітинному — його вплив на фактори природного захисту організму (А.с. № 801341). У зв’язку з дефіцитом сировини при виробництві хлорофіліпту-1 розробила препарат хлорофіліпт-2 з нової сировини та технологію його промислового виробництва (А.с. № 801341), а також на його основі препарат широкого спектру дії Хлорооксицел з кровоспинною та антибактеріальною дією (А.с. № 853980); препарат Евкаван (А.с. № 486511) з відходів виробництва Хлорофіліпту з широким спектром дії по відношенню до грамнегативної мікрофлори та препарат «О» для корекції імунодефіцитних станів, обумовлених хронічними інфекційними захворюваннями. За багаторічну сумлінну наукову діяльність нагороджена медалями. ЛП хлорофіліпту експонувалися на міжнародних виставках, де були нагороджені золотою, срібними та бронзовими медалями.

Основні праці: Хлорофіліпт: Методичні рекомендації (3 ма мовами). — Х., 1998; Деякі аспекти терапевтичної ефективності антибіотика хлорофіліпту при екстремальних станах хворих. — Х., 1997 (співавт.); Use of chlorophylipt to treat and prevent listerious infection. — Х., 1997 (співавт.); Застосування евкавану для лікування та попередження екстремальних інфекцій. — Х., 2001 (співавт.); Новые аспекты применения хлорофиллипта в клинической практике // Научн.-практич. конф.: Новые средства и методы противомикробной и противовоспалительной терапии в современной клинике. — Х., 1992; Экспресс-диагностика беспигментных штаммов Pseudomonas aeruginosa // Мікробіол. журн. — 1994. — 56, № 4 (співавт.); Один из аспектов механизма отсутствия терапевтической эффективности при применении антибиотиков // Материалы медицинской секции международного семинара «Организация научных исследований высшего образования в Израиле и Украине». — Х., 1994 (співавт.).

Ю.Л. Волянський

ПЕТЮНІН Геннадій ПавловичПЕТЮНІН Геннадій Павлович (24.01.1948, м. Перм, Росія) — доктор фармацевтичних наук (1982), професор (1983), заслужений винахідник України, член Міжнародної асоціації судових токсикологів (TIAFT), завідувач кафедри клінічної біохімії та судово-медичної токсикології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 1992).

Закінчив Харківський фармацевтичний інститут (1970).

Працював: аспірант (1970–1972) Харківського фармацевтичного інституту; експерт-криміналіст Харківського НДІ судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса (1970, 1972–1973); асистент (1973), доцент (1980) кафедри фармацевтичної хімії, одно­часно заступник проректора з наукової роботи Харківського фармацевтичного інституту (1977–1979); завідувач кафедри (1980–1991) фармацевтичної хімії та проректор з навчальної роботи Українського інституту удосконалення лікарів, завідувач кафедри клінічної біохімії та судово-медичної токсикології (з 1992) Харківської медичної академії післядипломної освіти, одночасно судово-медичний експерт-токсиколог Харківського обласного бюро судово-медичних експертиз.

Напрямки наукових досліджень: конструювання БАР на основі похідних оксамінових кислот; розроблення нових методів виявлення та визначення токсичних речовин в організмі людини.

Наукові здобутки: автор близько 200 наукових і навчально-методичних праць, серед них 50 патентів, 2 навчальні посібники. Підготував 15 кандидатів наук, у тому числі 7 для країн далекого зарубіжжя.

Основні праці: Основные амиды N-замещенных оксаминовых кислот (канд. дис.). — Х., 1972; Синтез, превращения и биологическая активность оксаминовых кислот и их производных (докт. дис.). — М., 1982; Оксамоиламинокислоты — новая группа биологически активных соединений // Хим.-фармац. журн. — 1988. — № 11 (співавт.); Создание катионно-анионных веществ — способ повышения эффективности поиска биологически активных соединений // Хим.-фармац. журн. — 1984. — № 6 (співавт.); Наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори: Довідник. — Х., 2006 (співавт.); Методи виявлення наркотичних засобів та психотропних речовин у біологічних рідинах людини: Посібник. — К., 2006; Тести автоматизованого контролю знань за фахом «Судово-медична токсикологія». — Х., 2001 (співавт.).

Літ.: Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991; Українська фармацевтична академія: 1921–1996 / За ред. проф. В.П. Черних. — Х., 1996; Привітання професору Геннадію Павловичу Петюніну з 60 річчям // Фармац. журн. — 2008. — № 1.

А.В. Кабачна

СЕННIКОВ Георгій АнтоновичСЕННIКОВ Георгій Антонович (07.01.1938, с. Зазерське Ростовської обл. — 03.03.1991, Харків) — доктор фармацевтичних наук (1983), професор (1990), лауреат Державної премії СРСР (1985).

Закінчив Харківський фармацевтичний інститут (1960).

Працював: керівник аптеки, Харків (1960–1963); змінний інженер, начальник зміни, начальник дільниці, начальник фiтохiмiчного цеху дослідного заводу ВНДIХТЛЗ (1964–1970); головний інженер (1971), заступник директора з виробництва (1973), директор підприємства (1978–1991), завідувач науково-проблемної лабораторії (1983–1991) Харківського підприємства з виробництва бактерійних препаратів.

Напрями наукових досліджень: розроблення та вивчення фармакологічної активностi фiзiологiчно активних лiпiдiв та створення лікарських i діагностичних препаратів на їх основі; аналіз та стандартизація ЛП; розроблення загальної концепції вимог до субстанцiй лiпiдiв.

Наукові здобутки: розробив та впровадив у виробництво 15 ЛП та субстанцій (емульсії для парентерального живлення, фосфолiпiднi емульгатори, амiнофосфатид, лiкувальнi сироватки, субстанції фізіологічно активних лiпiдiв (фосфатидилхолін, фосфатидилетаноламін, кардіоліпін) та діагностичних препаратів (кардiолiпiновi антигени для діагностики сифілісу, діагностичні сироватки та iн.); сформулював оригінальний підхід щодо дослідження структури біологічних мембран, заснований на вивченні індивідуальних компонентів на молекулярному рівні. Препарати експонувалися на ВДНГ СРСР i відзначені медалями. Автор 82 наукових праць, 12 авторських свідоцтв. Підготував одного доктора і 5 кандидатів наук.

Нагороджений медаллю «За доблесну працю» та почесними грамотами i відзнаками.

Основні праці: Исследование и разработка новых лекарственных и диагностических препаратов на основе высокоочищенных липидов (докт. дис.). — Х., 1983; Взаимосвязь структуры и свойств кардиолипиновых антигенов // Хим.-фармац. журн. — 1981. — № 2 (спiвавт.); Иммунохимия липидов // Хим-фармац. журн. — 1981. — № 7 (спiвавт.); Конструирование липидных диагностических препаратов // Хим.-фармац. журн. — 1983. — № 4 (спiвавт.); Выделение и очистка биополимеров методами аффинной хроматографии. ІХ. Получение, свойства и применение аффинных сорбентов с иммобилизованными полипептидными фрагментами коллагена // Биоорганическая химия. — 1989. — № 11 (спiвавт.); К 100 летию предприятия «Биолек». Научные исследования. Сборник докл. Научно-практической конференции «Стандартизация, контроль и производство иммунобиологических и лекарственных препаратов». — 1998 (спiвавт.).

Літ.: Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991; Научные исследования ЗАО «Биолек» к 100 летию // Фармаком. — 1998. — № 5.

Ю.М. Краснопольський

ТАММ Тамара ІванівнаТАММ Тамара Іванівна (01.05.1951, с. Пісчане Курської обл.) — доктор медичних наук (1999), професор (2002), завідувач кафедри хірургії та проктології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2007).
Закінчила лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1974).

Працювала: лікар-хірург Ново-Водолазької центральної районної лікарні (1974), головний лікар Аджарискальської дільничної лікарні (1975), лікар-хірург 26 ї, а потім 2 ї міської лікарні м. Харкова (1977); клінічний ординатор (1980), асистент (1982), доцент (1994), професор (1999), завідувач (з 2007) кафедри хірургії та проктології Харківської медичної академії після­дипломної освіти.

Напрямки наукових досліджень: вивчення клінічних проявів етіопатогенезу раньового процесу, розроблення препаратів для місцевого лікування гнійних ран, діагностика та лікування невідкладних захворювань органів черевної порожнини.

Наукові здобутки: автор 2 ЛП, понад 200 наукових та науково-методичних праць, серед них — 3 монографії, 2 навчальні посібники, одна відомча інструкція, 11 патентів. Підготувала 3 кандидатів наук.

Основні праці: Повышение антибактериальной активности диоксидина при местном лечении гнойных ран (канд. дис.). — Х., 1983; Гнойная рана: Монография. — К., 1985 (співавт.); Теория и практика местного лечения гнойных ран: Монография. — К., 1995 (співавт.); Діагностика і тактика лікування хворих на гостру кишкову непрохідність: Посібник. — Х., 2003 (співавт.); Гострий панкреатит: Посібник. — Х., 2004 (співавт.).

Літ.: Харківська медична академія післядипломної освіти (85 років). — Х., 2008.

Б.М. Даценко

ТЄЛЄТОВ Іван СергійовичТЄЛЄТОВ Іван Сергійович (30.11.1878, м. Астрахань — 29.05.1947, Харків) — відомий хімік, депутат Харківської міської ради (1926), член комітету хімізації при Держплані УРСР та комісії Наркомату освіти УРСР з розроблення української хімічної номенклатури (1927), заступник голови Харківського відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д.І. Менделєєва.

Закінчив Ризький полі­технічний інститут (1903). Наукове відрядження до Німеччини, м. Гейдельберг (1904–1906).

Працював: асистент (1906–1909) Ризького політехнікуму; асистент (1909–1914), приват-доцент (1910) Варшавського університету; професор (з 1914), завідувач (з 1921) кафедри загальної, неорганічної, аналітичної, фізичної й колоїдної хімії сільськогосподарського інституту (Харків); професор (з 1917) Харківського університету; завідувач (з 1926) науково-дослідної кафедри неорганічної хімії Харківського державного університету; професор кафедри неорганічної та фізичної хімії (1924–1930) Харківського фармацевтичного інституту (нині НФаУ); директор філії Науково-дослідного інституту добрив (1929–1934); завідувач першої в Україні кафедри колоїдної хімії (1934–1947) Харківського державного університету. Приват-доцент (1910), професор (1912), доктор хімічних наук (1924).

Наукові напрями: колоїдно-каталітичні дослідження; вивчення закономірностей коагуляції та пептизації колоїдних систем; вивчення адсорбційних властивостей харківських глин з метою їх практичного застосування; розроблення технології виготовлення добрив в Україні з місцевої сировини; вивчення неорганічних пероксидів; дослідження розчинності сірки в різних органічних розчинниках та їх сумішах. Автор понад 70 наукових праць у галузі макро- і мікрогетерогенного каталізу, синтезу органічних сполук, аналізу алкалоїдів, вивчення сорбційної здатності кремнисто-глинистих харківських порід тощо. Під його редакцією опубліковано понад 20 видань. Підготував 35 наукових співробітників.

Основні праці: Скорость каталитической реакции в гетерогенных системах: разложение перекиси водорода платиновой жестью и сравнение результатов с катализом коллоидной платины (дис.). — Гейдельберг, 1906; Материалы к вопросу изомерии двузамещенных малоновых эфиров с нитрофеноловой группой (дис. приват-доцента, 1910); Эфиры биснитрофенокси-малоновых кислот, их спектры поглощения и диаграммы плавкости бинарных систем эфиров бис-п-нитрофенокси-малоновой и уксусной кислот. Материалы исследования бишофской формы -эфиров бис-п-нитрофенокси-малоновой кислоты (докт. дис.). — Х., 1924; Метод быстрого приготовления дерматола и его более вероятное строение // ЖПХ. — 1928. — Т. 1; Фармац. журн. — 1928. — № 3; Кривые растворимости серы в некоторых насыщенных углеводородах бензольного ряда, а также хлорзамещенных бензола // Укр. хим. журн. — 1929. — Т. 4; Получение суперфосфатов из смесей высокопроцентных подольских фосфоритов хисинских апатитовых концентратов с украинскими низкопроцентными фосфоритами // Укр. хим. журн. — 1932. — Т. 7; Исследование адсорбционной способности трепеловидной кремнисто-глинистой харьковской породы // Тр. ин-та химии ХГУ . — 1937. — Т. 3; Экспресс-метод контроля процесса флотации апатитно-нефелиновых пород // Тр. ин-та химии ХГУ. — Т. 6. — 1946.

Літ.: Иван Сергеевич Телетов (К 100 летию со дня рождения) // Ф.Д. Овчаренко, В.В. Александров, Д.Н. Грицан, С.Г. Телетов / Укр. хим. журн. — № 1. — 1979; Турченко Я.И. Основные пути развития общей, неорганической и физической химии на Украине. — К., 1957; Мчедлов–Петросян Н.О., Коробов А.И., Телетов А.С. Иван Сергеевич Телетов (К 125- летию со дня рождения) // Вісник Харківського національного університету. — 2003. — № 596 (Хімія, вип. 10).

Л.Д. Грицан

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті