Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)»

13 Квітня 2020 5:50 Поділитися

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вноситься на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)».

На пленарному засіданні Верховної Ради України даний проєкт буде доповідати народний депутат України Дмитрієва О.О.

Народні депутати України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)»

1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону

Наразі у світі склалася надзвичайна ситуація, пов’язана з виникненням пандемії COVID-19 у світі та епідемії в Україні.

Станом на 02 квітня 2020 року у світі зареєстровано більше мільйона випадків захворювання COVID-19, з них більше 58 тисяч закінчились смертю. ВООЗ проголосило Європу епіцентром пандемії COVID-19, де фіксується найбільша кількість зареєстрованих випадків цього інфекційного захворювання.

Станом на 09 квітня 2020 року в Україні зареєстровано 1892 лабораторно підтверджених випадки COVID-19, 27 з яких закінчилися летально.

З метою гармонізації законодавства з сучасними тактиками протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), покращення якості та доступності медичної допомоги підготовлено проєкту закону України «Про внесення змін до Закону України про захист населення від інфекційних ховроб» щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)», який передбачає законодавчі підстави для застосування адекватних протиепідемічних заходів (далі – проєкт закону).

2. Цілі та завдання законопроєкту

Проєкт закону розроблений з метою покращення якості та доступності медичної допомоги в умовах боротьби з коронавірусною хворобою (COVID-19) в Україні, гармонізації законодавства відповідно до потреб здійснення протиепідемічних заходів.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроєкту

Проєктом закону актуалізовано застосовувані в світі поняття самоізоляція, обсервація, спеціалізовані лікарні. Встановлюються правові підстави для застосування сучасних тактик протидії поширення інфекційних хвороб.

Передбачаються тимчасові заходи щодо оперативного створення тимчасових спеціалізованих лікарень та залучення медичних працівників до надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19).

Пропонується надати можливість керівникам закладів охорони здоров’я залучати до надання медичної допомоги такі категорії осіб як науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, інших осіб, які мають сертифікат лікаря-спеціаліста та відповідну лікарську категорію.

Тимчасово впроваджується норма, необхідна для обробки персональних даних громадян, з метою запровадження сучасних протиепідемічних заходів.

4. Стан нормативно-правової бази у зазначеній сфері правового регулювання

Регулювання правовідносин у зазначеній сфері здійснюється Конституцією України, Кодексом законів про працю, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)», Законом України «Про захист персональних даних».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проєкту закону не потребує додаткового фінансування з державного чи місцевого бюджетів.

6.Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону

Прийняття проєкту закону дозволить оперативно збільшити кількість лікарів, які зможуть надавати медичну допомогу різних видів у закладах охорони здоров’я в умовах боротьби з коронавірусною хворобою (COVID-19).

Народні депутати України

Проєкт

зареєстрований в Парламенті

10.04.2020 р. № 3320

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228) такі зміни:

1) у статті 1:

абзац тринадцятий викласти в такій редакції:

«самоізоляція – перебування особи щодо якої є обґрунтовані підстави про ризик інфікування або поширення нею інфекційної хвороби у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі особистого зобов’язання»;

абзац чотирнадцятий викласти в такій редакції:

«обсерватор — спеціалізований заклад, призначений для перебування осіб, які підлягають обсервації, їх обстеження та здійснення медичного нагляду за ними»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«обсервація — перебування особи щодо якої є ризик поширення інфекційної хвороби в обсерваторі з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею».

2) перше речення абзацу четвертого статті 29 доповнити словами «підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів)»;

3) у статті 30:

в абзаці четвертому слова «в’їзду на територію карантину та виїзду з неї» замінити словами «в’їзду, виїзду на території карантину та окремих адміністративно-територіальних одиниць»;

в абзаці сьомому слова «в’їздах і виїздах із території» замінити словами «на в’їздах, виїздах на території карантину та на окремих адміністративно-територіальних одиниць, що знаходяться на територій карантину».

4) статтю 31 викласти в такій редакції:

«Стаття 31. Обсерватори, тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі)

У разі встановлення карантину на час його дії та відповідно до потреби органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування утворюють на території карантину тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі), обсерватори. Тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі) утворюються за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою додаткового забезпечення надання медичної допомоги населенню з можливістю використання приміщень і майна інших закладів і установ.

Обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.

Порядок облаштування та функціонування обсерваторів, тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів) встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Обсервації та самоізоляції підлягають особи, які підпадають під критерії, визначені в рішенні про встановлення карантину.

Особи, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, повинні отримати довідку про можливість виїзду із зони карантину протягом інкубаційного періоду хвороби, яка видається за результатами медичного обстеження в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

На період перебування в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях) особі видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірах і в порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання».

5) у статті 35:

у частині першій слова «відповідного органу державної санітарно-епідеміологічної служби» замінити словами «закладів охорони здоров’я визначених, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я для здійснення протиепідемічних заходів.»;

доповнити частиною третьою такого змісту:

«У рішенні про встановлення карантину можуть визначатись особливий порядок обліку, реєстрації та обміну інформацією про випадки захворювання на період карантину. Особи, винні в неправомірному розголошенні такої інформації, притягаються до відповідальності в порядку, встановленому законом».

ІІ. Прикінцеві та перехідні положення:

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Установити, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30 днів з дня його відміни:

1) дозволяється обробка персональних даних без згоди особи, зокрема даних, що стосуються стану здоров’я, місця госпіталізації або самоізоляції, прізвища, ім’я, по батькові, дати народження, місця проживання, роботи (навчання), з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в порядку визначеному в рішенні про встановлення карантину, за умови використання таких даних виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів.

Протягом 30 днів після закінчення періоду встановлення карантину, такі дані підлягають знеособленню, а у разі неможливості знищенню;

2) дозволяється утворення органами державної влади, органами місцевого самоврядування тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів) для здійснення заходів з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) без необхідності виконання відповідними закладами охорони здоров’я додаткових вимог, пов’язаних із ліцензійними умовами діяльності, та з можливістю використання приміщень і майна інших закладів і установ для розгортання таких шпиталів.

Вимоги до тимчасових закладів охорони здоров’я та порядок їх створення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3) з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID‑19) заклади охорони здоров’я можуть залучати додатково, на умовах контракту медичних працівників, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. У разі наявності у медичного працівника на момент укладення контракту основного місця роботи, незалежно від підпорядкування та форми власності роботодавця, за таким медичним працівником на строк дії контракту зберігаються його основне місце роботи і посада, а оплата праці за основним місцем роботи здійснюється за фактично виконану роботу. Порядок укладення контракту, його типова форма та розмір оплати праці за контрактом, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Кабінету Міністрів України у тижневий строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення проєкту закону
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228)
Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

ізолятор — спеціалізований заклад охорони здоров’я, призначений для госпіталізації контактних осіб з метою їх обстеження, профілактичного лікування та здійснення медичного нагляду за ними; самоізоляція – перебування особи щодо якої є обґрунтовані підстави про ризик інфікування або поширення нею інфекційної хвороби у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі особистого зобов’язання;
обсерватор — спеціалізований заклад охорони здоров’я, призначений для госпіталізації осіб, які виявили бажання покинути територію карантину, з метою їх обстеження та здійснення медичного нагляду за ними; обсерватор — спеціалізований заклад, призначений для перебування осіб, які підлягають обсервації, їх обстеження та здійснення медичного нагляду за ними;
Відсутнє обсервація — перебування особи щодо якої є ризик поширення інфекційної хвороби в обсерваторі з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею.
Стаття 29. Карантин

Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 29. Карантин

Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 30. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину Стаття 30. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину
На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів; створювати на в’їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку. На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:

установлювати особливий режим в’їзду, виїзду на території карантину та окремих адміністративно-територіальних одиниць громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів; створювати на в’їздах, виїздах на території карантину та на окремих адміністративно-територіальних одиниць, що знаходяться на територій карантину, контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку.

Стаття 31. Спеціалізовані заклади охорони здоров’я, що створюються на територіях карантину (спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори) Стаття 31. Обсерватори, тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі)
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють на території карантину спеціалізовані заклади охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом — спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров’я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.

Обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.

Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.

Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров’я, форми медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих закладах, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

На період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я працівникам видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.

У разі встановлення карантину на час його дії та відповідно до потреби органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування утворюють на території карантину тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі), обсерватори. Тимчасові заклади охорони здоров’я (спеціалізовані шпиталі) утворюються за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою додаткового забезпечення надання медичної допомоги населенню з можливістю використання приміщень і майна інших закладів і установ.

Обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.

Порядок облаштування та функціонування обсерваторів, тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів) встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Обсервації та самоізоляції підлягають особи, які підпадають під критерії, визначенні в рішенні про встановлення карантину. Особи, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, повинні отримати довідку про можливість виїзду із зони карантину протягом інкубаційного періоду хвороби, яка видається за результатами медичного обстеження в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

На період перебування в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), особі видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.

Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб
Облік інфекційних хвороб базується на системі обов’язкової реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього відповідного органу державної санітарно-епідеміологічної служби.

Заклади та установи охорони здоров’я незалежно від форм власності, суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Облік інфекційних хвороб базується на системі обов’язкової реєстрації кожного випадку незалежно від місця і обставин виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього до закладів охорони здоров’я визначених, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я для здійснення протиепідемічних заходів.

Заклади та установи охорони здоров’я незалежно від форм власності, суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб. Перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

В рішенні про встановлення карантину можуть визначатись особливий порядок обліку, реєстрації та обміну інформацією про випадки захворювання на період карантину. Особи, винні в неправомірному розголошенні такої інформації, притягаються до відповідальності в порядку, встановленому законом.

Народні депутати України

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті