Життя в епоху популізму

Серед таких тез можна виокремити наступні:

• «Ми виділили кошти Держлікслужбі на закупівлю приладів для лабораторій, і тепер ліки в Україні будуть якісними» (2007 р.);
• «Закупівля ліків для МОЗ через міжнародні організації покращить доступність лікарських засобів» (2014 р.);
• «Спрощена процедура реєстрації ліків, раніше зареєстрованих у країнах зі строгими регуляторними вимогами, знизить ціни на них в Україні» (2015 р.);
• «Посилення кримінальної відповідальності за фальсифікацію лікарських засобів зменшить масштаб цієї проблеми» (2017 р.);
• «Впровадження 2D-кодування упаковок лікарських засобів вирішить проблему фальсифікації ліків в Україні» (2018 р.).

Зовсім свіжим прикладом таких заяв з гаслом «Нарешті ліки в Україні стануть доступнішими!» є пости у Фейсбуці нардепа і колишньої в.о. міністра, присвячені ухваленню Верховною Радою України законопроєкту № 2259, який у тому числі обмежує продовження так званих «вічнозелених патентів» на оригінальні лікарські засоби. Пости зібрали сотні «лайків» за добу і десятки захоплених коментарів з вітаннями з перемогою…

Хотілося б і собі привітати авторів вказаних постів з вирішенням грандіозного завдання, але для підготовки адекватних поздоровлень не вистачає інформації, на чому ґрунтується висновок щодо підвищення доступності ліків внаслідок вказаного рішення Верховної Ради, зокрема:

• як багато оригінальних препаратів в Україні захищені «вічнозеленими патентами»? Для лікування яких пріоритетних захворювань вони застосовуються? Який обсяг продажу цих продуктів, який відсоток фармацевтичного ринку вони займають?
• наскільки доступнішими стануть ліки в Украї­ні після ухвалення законопроєкту № 2259 — на 1, 5, 10 чи 50%?
• які ліки стануть доступнішими в Україні — всі чи окремі групи або міжнародні непатентовані назви?
• за рахунок чого вони стануть доступнішими — зниження цін чи впровадження компенсаційних механізмів?
• чи означає перше слово «нарешті», що до цього моменту не було позитивних результатів покращання доступності ліків в Україні, у тому числі через програму МОЗ «Доступні ліки» у 2017–2019 рр., коли автори постів очолювали Міністерство охорони здоров’я?

Сьогодні Україна є країною тріумфу популізму, і не тільки у фармацевтичному секторі. У нас склалася практика, коли автори вищевказаних концепцій не наводять значення очікуваних результатів їх впровадження в цифрах, і оцінку наслідків вже прийнятих рішень ніхто не проводить. Єдиний виняток — аналіз «Щотижневиком АПТЕКА» неоднозначних наслідків для України закупівлі ліків за бюджетні кошти через міжнародні організації з висновком, що це є неефективним механізмом державних закупівель.

Тобто важливі для пацієнтів та гравців ринку регуляторні рішення приймаються на основі хитких і нелогічних припущень, вони не призводять до досягнення задекларованих цілей, а вже сам факт ухвалення таких корисних, але несуттєвих рішень подається публіці як велике досягнення.

Деякі пропозиції для прикладання зусиль народними депутатами України та топ-чиновниками КМУ

Хотілося б закликати всіх колег під час спілкування з політиками та державними посадовцями звертати їх увагу на наступні напрямки для прикладання зусиль і енергії, які впродовж дов­гих років залишаються поза їх увагою, але могли б дійсно суттєво підвищити доступність лікарських засобів для громадян України:

1. Збільшення бюджету охорони здоров’я (з 2,6% хоча б до 5% внутрішнього валового продукту (ВВП)).

Ст. 12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачає бюджетні асигнування на охорону здоров’я «в розмірі… не менше десяти відсотків національного доходу».

Упродовж останніх 10 років КМУ і Верховна Рада України в державному бюджеті України не виконували ці вимоги і виділяли на охорону здоров’я в середньому близько 2,6% ВВП. Для порівняння цей показник для Китаю становив 5%, у країнах ЄС — 7–12% та в США — 17%.

2. Збільшення госпітального сегменту фармацевтичного ринку (з 12–15% хоча б до 20%), покращення процедур державних закупівель ліків.

Відсоток державних закупівель ліків в Украї­ні десятками років знаходиться в інтервалі 12–15% від загального обсягу фармацевтичного ринку, що значно менше, ніж у будь-якій сусідній країні. Тому в порівнянні з іншими державами громадяни України несуть найбільший тягар персональних витрат на охорону здоров’я і, зокрема, на лікарські засоби.

3. Збільшення обсягу споживання лікарських засобів через програму «Доступні ліки» (з 1% від обсягу ринку лікарських засобів у 2019 р. хоча б до 5%).

4. Створення системи підбору й мотивації керівників і посадовців МОЗ, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба) та державних підприємств МОЗ (4 міністри охорони здоров’я України за останні 12 міс, небажання кваліфікованих і досвідчених менеджерів переходити на роботу в державні органи свідчить про катастрофічний стан кадрової політики Верховної Ради України та КМУ, фінансові й нормативні проблеми МОЗ і Держлікслужби).

5. Покращення раціонального використання лікарських засобів, відродження зруйнованої системи виписування рецептів на рецептурні лікарські засоби і відпуску цієї категорії ліків з аптек за рецептом. Така ситуація призводить до споживання непотрібних ліків, поліпрагмазії, розвитку антибіотикорезистентності та інших негативних наслідків.

Можливо, настане час, коли політики і посадовці почнуть сприймати аргументи професійної спільноти і повернуться до реальності і здорового глузду з власного світу «задзеркалля популізму». І такі аргументи фармацевтичний бізнес має настійно і регулярно доводити до політиків і чиновників.

Але, скоріш за все, це будуть вже інші люди, які прийдуть до влади в наступні каденції.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!