Які антигіпертензивні засоби забезпечують найкращий тривалий захист?

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), тіазидні діуретики чи блокатори кальцієвих каналів — які антигіпертензивні препарати чинять найбільш сприятливий довгостроковий вплив на тягар серцево-судинних захворювань і смертність? Довготривалий попередньо визначений вторинний аналіз даних понад 32 тис. учасників рандомізованого клінічного випробування ALLHAT протягом 23 років дозволив зробити висновки щодо ризику смерті внаслідок серцево-судинних захворювань залежно від лікування тим чи іншим препаратом (Yamal J. et al., 2024).

Випробування антигіпертензивної та ліпідознижувальної терапії для запобігання серцевому нападу (ALLHAT) було багатоцентровим рандомізованим подвійним сліпим контрольованим клінічним дослідженням, у якому порівнювали початкове антигіпертензивне лікування блокатором кальцієвих каналів (амлодипін), інгібітором АПФ (лізиноприл) або блокатором α-адренорецепторів (доксазозин). Усі ці препарати порівнювали з тіазидним діуретиком (хлорталідон) щодо комплексного результату із летальною ішемічною хворобою серця (ІХС) або нефатальним інфарктом міокарда (ІМ). Лікування доксазозином було припинено достроково через вищу частоту серцево-судинних подій. Учасників інших 3 груп спостерігали в середньому 4,9 (стандартне відхилення (СВ) 1,3 року, з 6-річним показником первинних результатів на 100 осіб у діапазоні 11,3–11,5. Значних відмінностей між групами лікування щодо первинного результату не виявлено. Порівняно з групою хлорталідону у групі амлодипіну відмічено вищий рівень серцевої недостатності (СН), а в групі лізиноприлу — вищі показники ІХС, інсульту та СН.

Опубліковані раніше результати смертності та захворюваності учасників ALLHAT протягом 8–13 років після рандомізації також свідчили, що, порівняно з хлорталідоном, ризик СН був вищим у групі амлодипіну, а смертності від інсульту — у групі лізиноприлу (особливо в учасників негроїдної раси).

Отже, додаткові 11 років спостереження з моменту останнього звіту (за даними кількох національних баз даних) тривалістю 19–24 роки після рандомізації, свідчать про результати, аналогічні тим, про які повідомляли під час ALLHAT.

Так, інгібітори АПФ були пов’язані з підвищеним ризиком інсульту порівняно з діуретиками (на 11% — комбінованого фатального та нефатального госпітального інсульту), і цей ефект зберігався після завершення основної частини дослідження. При цьому всі три препарати не відрізнялися за захворюваністю та смертністю: серцево-судинна смертність становила 23,7 на 100 осіб при прийомі діуретика, 21,6 — блокатора кальцієвих каналів і 23,8 — інгібітора АПФ через 23 роки після рандомізації.

Як зазначили автори, встановлення цих довгострокових результатів після дослідження у великому дослідженні, такому як ALLHAT, з використанням традиційних методів було б дуже дорогим та ресурсомістким. Натомість використання даних реальної практики економічно доступніше і набуває все більшої популярності.

За матеріалами jamanetwork.com

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!