Щоб бути з вірусами на «ви», потрібно «спілкуватися» з противірусними засобами на «ти»

Про віруси

Віруси є одними з основних патогенних агентів, які викликають низку серйозних захворювань у людей, тварин і рослин, тобто вони є паразитами, проникнення яких у клітини хазяїна призводить до активації в останніх визначених вірусоспецифічних біохімічних реакцій (Чекман І.С. та ін., 2003). Хоча ці патогени, як правило, різноманітні, з точки зору захворювань, що вони викликають, і органів, які ці віруси атакують, усі вони мають єдину структуру і складаються з білків і нуклеїнових кислот (деякі вкриті ліпідною мембранною оболонкою) (Taylor M.W. et al., 2014). Віруси можуть залишатися в клітинах як епісомальна форма або вбудовуватися в хромосомну ДНК хазяїна без участі в активній вірусній реплікації (тобто в латентному стані вірусу) (Paintsil E. еt al., 2009). Попри те що останніми роками відбувся величезний прогрес у розумінні генетичної основи та молекулярного механізму вірусних захворювань, боротьба між людиною та вірусами триває, адже кожен з них, зі свого боку, вдосконалює стратегії нападу та захисту (Kausar S. et al., 2021).

Наразі для боротьби з вірусними захворюваннями використовуються 3 основні підходи: вакцинація (з метою запобігання та контролю поширення хвороби), хімієтерапія (для лікування симптомів вірусного захворювання та з метою сприяння виведенню вірусу з організму) та, щоб скоротити тривалість хвороби — стимуляція природних механізмів резистентності організму (Bule M. et al., 2019). Зокрема, у світлі швидкої появи низки нових інфекційних захворювань (наприклад COVID-19) великі надії покладаються на хімієтерапевтичні препарати.

Що відомо про противірусну терапію?

Противірусні засоби — це клас препаратів, які застосовують для лікування або контролю вірусних інфекцій та в основ­ному спрямовані на стадії життєвого циклу вірусу (Paintsil E. еt al., 2009), а саме перешкоджати проникненню вірусів у клітини і вивільненню вірусного геному, пригнічувати синтез вірусних нуклеїнових кислот, пригнічувати «збірку» віріонів, підвищувати резистентність організму тощо (Чекман І.С. та ін., 2003).

Противірусні засоби можна класифікувати на основі їх хімічної структури, мішеней для ліків або механізмів дії (Li G. et al., 2021). Одна з класифікацій передбачає їх розподіл на такі функціональні групи, як 5-заміщені аналоги 2’-дезоксиуридину, аналоги нуклеозидів, аналоги пірофосфату; нуклеозидні та ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, інгібітори протеази, інтегрази, проникнення, ациклічні аналоги гуанозину, аналоги ациклічного нуклеозидфосфонату, інгібітори вірусу гепатиту С та вірусу грипу, імуностимулятори, інтерферони, олігонуклеотиди та антимітотичні інгібітори. Спектральний діапазон дії зазначених противірусних препаратів включає 9 інфекційних хвороб: захворювання, спричинені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), цитомегаловірусом, вірусами гепатиту B та С, вірусом простого герпесу, грипу, вітряної віспи, папіломи людини та респіраторно-синцитіальним вірусом (De Clercq E. et al., 2016).

Проте є нюанси. «Ідеальний» противірусний засіб мав би чинити дію на всі ланки патологічного процесу, при цьому впливаючи як на віруси, що активно розмножуються, так і на їх латентні форми. На жаль, більшість з доступних на сьогодні для медичного застосування противірусних засобів ефективні лише проти вірусів, що розмножуються. Окрім того, обмежувальними факторами є токсичність цієї групи препаратів та здатність вірусів до мутацій (чутливість зміненого вірусу до певних лікарських засобів знижується, як і результативність фармакотерапії) (Paintsil E. еt al., 2009).

Який противірусний засіб обрати?

Варто зазначити, що в районах з помірним кліматом, зокрема в Україні, епідемії таких гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), як грип, виникають щорічно в осінньо-зимовий період року. Найбільш ефективним шляхом профілактики цього захворювання чи його тяжких наслідків є вакцинація^*. Проте у випадку, коли щеплення з тієї чи іншої причини не було здійснене або ж хвороба таки «здолала» вакцинальний захист, лікар може призначити протигрипозні лікарські засоби, за допомогою яких можна як лікувати хворобу, так і попереджати її прогресування.

Центри з контролю та профілактики захворювань (Centers for Disease Control and Prevention — CDC) та Управління з контро­лю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) попереджають, що лікування грипу противірусними препаратами буде ефективнішим, якщо його почати протягом 1–2 днів після початку розвитку симптомів грипу, та зазначають, що вони можуть зменшити вираженість симптомів та скоротити час хвороби приблизно на день. Початок противірусного лікування незабаром після розвитку симптомів також може допомогти полегшити перебіг деяких ускладнень грипу. У деяких дослідженнях встановлено, що для дорослих, госпіталізованих із грипом, раннє противірусне лікування може зменшити тривалість госпіталізації та ризик смерті. У цьому сезоні грипу 2024–2025 рр. CDC рекомендує 4 противірусні препарати, схвалені FDA, для лікування грипу: інгібітори нейрамінідази — озельтамівір, занамівір та перамівів, а також інгібітор ферменту вірусу грипу — балоксавіру марбоксил.

Фармацевт, зі свого боку, додатково з метою підтримки організму під час поширення ГРВІ може порадити препарати, що чинять противірусну та імуностимулювальну дію.

Наприклад, при грипі дорослим можна порекомендувати лікарські засоби для системного застосування на основі уміфеновіру, який здатен специфічно пригнічувати віруси грипу А та В (терапевтична ефективність проявляється у зменшенні тривалості та тяжкості перебігу хвороби та вираженості її основ­них симптомів, а також у зниженні частоти розвитку ускладнень, пов’язаних із захворюванням^**.

Вітаглутам є противірусним засобом для системного застосування у дорослих, ефективним щодо вірусів грипу типів А та В, аденовірусної інфекції, парагрипу, респіраторно-синцитіальної інфекції. Противірусний механізм дії — інгібіція репродукції вірусу на етапі ядерної фази, затримка міграції заново синтезованого NP-вірусу з цитоплазми в ядро^**.

У дослідженнях підтверджено також ефективність молекули енісаміуму — противірусного засобу для системного застосування у дорослих та дітей при захворюваннях, зумовлених вірусами грипу A та B, респіраторно-синцитіальним вірусом, а також штамами альфа-коронавірусу NL-63 та бета-коронавірусу SARS-CoV-2 in vitro (під час застосування відмічається зменшення тривалості періоду підвищеної температури тіла, катаральних та конституціональних симптомів, зменшення потреби у прийомі відхаркувальних і судинозвужувальних засобів, кількості днів непрацездатності та періоду виділення вірусів)^**.

Римантадину гідрохлорид — похідне амантадину, що зумовлює виражену противірусну активність. Ефективний щодо різних вірусів грипу типу А, а також чинить антитоксичну дію при грипі, викликаному вірусом типу В. Римантадин інгібує реп­лікацію вірусу на ранніх стадіях циклу за рахунок порушення формування вірусної оболонки^**.

Не варто забувати й про препарати, які містять біологічно активні компоненти рослинного походження, що можуть чинити противірусну дію.

Так, поліфеноли у складі субстанції сухого екстракту суплідь вільхи сірої і вільхи клейкої, мають противірусні властивості щодо вірусу грипу, везикулярного стоматиту та простого герпесу. Механізм їх противірусної дії полягає в індукції синтезу інтерферону, пригніченні активності нейрамінідази вірусу грипу, а також вірусоспецифічної тимідинкінази вірусу герпесу, що призводить до припинення синтезу вірусної ДНК^**. А гіпорамін — поліфенольний комплекс галоелаготанінів з листя обліпихи, біологічно активними компонентами якого є гідролізовані таніни, виявляє підвищену противірусну активність відносно різних штамів вірусів грипу А і В, аденовірусів, параміксовірусів, вірусів простого герпесу, оперізувального лишаю, цитомегаловірусу, респіраторно-синцитіального вірусу^**.

Ще однією групою препаратів, які можуть порекомендувати фармацевти для профілактики і лікування ГРВІ у дітей віком від 1 року та дорослих, є топічні форми інтерферонів — потужних цитокінів, яким притаманні противірусні, імуномодулювальні та антипроліферативні властивості. Зокрема, у медичній практиці застосовуються людські α- і β-інтерферони, а також рекомбінантні інтерферони (Чекман І.С. та ін., 2003).

Не варто забувати й про індуктори продукції інтерферону — імуностимулятори (інтерфероногени) (наприклад препарати на основі тилорону), що сприяють збільшенню утворення в організмі людини інтерферонів (суміш α-, β- та γ-інтерферонів у різних пропорціях) і, як результат, підвищенню опірності організму до вірусної інфекції. Під впливом інтерфероногенів в організмі може вироблятися більша кількість інтерферонів, які зумовлюють виражену противірусну, протипухлинну та імуномодулювальну активність (Чекман І.С. та ін., 2003).

Що стосується герпетичних інфекцій, що теж можуть трап­лятися в практиці у прохолодну пору, то за їх наявності працівник першого столу може рекомендувати лікарські засоби в різних фармакологічних формах на основі ацикловіру — синтетичного аналога пуринового нуклеозиду з інгібіторною активністю in vivo та in vitro щодо вірусу герпесу людини, що включає вірус простого герпесу І та ІІ типів, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу, вірус Епштейна — Барр та цитомегаловірус^**.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!