Основне про аденоїдит на замітку першостільнику

30 Липня 2025 4:21 Поділитися
«Дитина постійно хворіє, їй важко дихати, уві сні постійно хропить… Нам діагностують аденоїди…» — такі розповіді, на жаль, нерідко чують працівники аптек від знесилених батьків, які приходять з черговим списком призначень від лікаря. І справді, аденоїди, які за своєю суттю є важливими «охоронцями» імунітету в носоглотці, інколи самі стають джерелом проблем. Замість захищати, вони перетворюються на постійне вогнище інфекції та перешкоду для нормального дихання. Що ж це за мигдалики? Чому вони запалюються? І як це впливає на здоров’я та розвиток дитини?

Трохи з анатомії та фізіології

Аденоїди (носоглотковий мигдалик) — це скупчення лімфоїдної тканини, розташоване на задній стінці носоглотки, позаду носа. Разом з піднебінними, язиковими та трубними мигдаликами аденоїди утворюють так зване кільце Пирогова — Вальдеєра — кільцеподібне скупчення лімфоїдної тканини, що оточує верхні дихальні та травні шляхи, назване на честь німецького анатома Генріха Вільгельма Готфріда Вальдеєра (Heinrich Wilhelm Gottfried Waldeyer).

На ранніх етапах життя дитини ці тканини відіграють ключову роль у роботі імунної системи. Коли антигени (наприклад віруси чи бактерії) потрапляють в організм через ротову чи носову порожнину, вони контактують з імунними клітинами кільця Пирогова — Вальдеєра, які «допомагають» формувати імунологічну пам’ять та виробляють антитіла імуноглобуліну (Ig) A, що є критично важливим для «навчання» імунної системи немовлят і дітей.

Аденоїди наявні із самого народження та збільшуються в розмірах протягом дитинства, досягаючи свого піку приблизно до 7 років. Після цього у більшості людей їх розмір поступово зменшується під час статевого дозрівання, і до дорослого віку вони можуть майже повністю атрофуватися. З огляду на це розвиток запалення аденоїдів вважається переважно проблемою у дітей.

Про аденоїдит

Аденоїдит — це запалення аденоїдної тканини (гостре або хронічне), яке може бути викликане інфекціями, алергією або навіть подразненням шлунковою кислотою при ларингофарингеальному рефлюксі.

Точну статистику захворюваності та поширеності окремо аденоїдиту складно з’ясувати, оскільки цю недугу зазвичай розглядають у контексті регіонального захворювання, як-от риносинусит. Визначено, що у дітей буває від 6 до 8 випадків гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ) на рік, 5–13% з яких призводять до розвитку бактеріальної суперінфекції, що спричиняє синусит з аденоїдитом як потенційним компонентом захворювання.

Спровокувати розвиток гострого запалення аденоїдної тканини може:

  • вірусне захворювання (наприклад ГРВІ);
  • бактеріальна патологія (часто з аденоїдів виділяють такі бактерії, як гемофільна паличка, пневмокок, піогенний стрептокок або золотистий стафілокок).

Хронічний аденоїдит нерідко є наслідком полімікробної інфекції та може бути пов’язаний з формуванням біоплівки на поверхні аденоїдів, що спричиняє розвиток рецидивних інфекцій верхніх дихальних шляхів у дітей. Більшість випадків риносинуситу у дітей також супроводжуються аденоїдитом.

Окрім інфекцій, значну роль у розвитку аденоїдиту може відігравати алергія (алергени, які потрапляють через ніс, контактують з аденоїдною тканиною, викликаючи її проліферацію (збільшення) та імунну відповідь з виробленням IgA) та гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) (хронічне подразнення шлунковою кислотою, що потрапляє в носоглотку при рефлюксі, також може спричиняти розвиток аденоїдиту та гіпертрофії аденоїдів, особливо у немовлят та дітей молодшого віку).

Інші причини гіпертрофії аденоїдів, хоча й не обов’язково запалення аденоїдів, можуть включати первинні злоякісні новоутворення пазух носа, лімфому та ВІЛ-інфекцію.

Прояви аденоїдиту

Симптоми гострого аденоїдиту включають ринорею, затікання слизу з носа, закладеність носа, хропіння, підвищення температури тіла та неприємний запах з рота (галітоз).

Хронічний аденоїдит проявляється багатьма тими ж симптомами, але постійно триває щонайменше 90 днів, і часто викликається полімікробними інфекціями та утворенням біоплівки.

Терапевтичний менеджмент

Аденоїдит часто клінічно фіксується як компонент риносинуситу або фарингіту, через що в лікуванні дотримуються клінічних рекомендацій щодо ведення пацієнтів з риносинуситом та фарингітом, коли підходять до лікування аденоїдиту.

  • Наприклад, якщо лікар визначає, що причиною аденоїдиту є звичайна застуда або вірусна інфекція, лікування визначається як підтримувальне, симптоматичне. Зокрема, скоротити тривалість симптомів може допомогти промивання носової порожнини сольовими розчинами. Зазвичай неускладнені вірусні інфекції верхніх дихальних шляхів проходять протягом 5–7 днів.
  • Якщо симптоми не зникають або клінічна картина вказує на бактеріальну етіологію, таку як підвищена температура тіла або гнійні виділення з носа чи горла, лікуванням першої лінії є антибіотики, застосування яких може зменшити вираженість симптомів впродовж 48–72 год.
  • У випадку підозри на алергію хворому можна пробно призначати назальні стероїдні спреї, пероральні стероїди та антигістамінні препарати або їх комбінації, щоб зафіксувати, чи це зменшить вираженість симптомів. Якщо зазначена терапія зумовлює позитивному результату, пацієнту може бути корисним провести тестування на алергію з подальшим призначенням імуномодулювальної терапії для забезпечення остаточного полегшення стану.
  • Якщо вважається, що аденоїдит є вторинним до ГЕРХ, терапевтичні втручання в цьому випадку можуть включати модифікацію способу життя та харчування, покращення ергономіки спального місця (підняття узголів’я ліжка), а також для зменшення вираженості симптомів застосування блокаторів H2-гістамінових рецепторів або інгібіторів протонної помпи.

За відсутності симптоматичного покращення стану після антибіотикотерапії або якщо у пацієнта розвиваються кілька епізодів аденоїдиту на рік, що потребують лікування антибіотиками, необхідне направлення до отоларинголога для подальшого обстеження та можливого хірургічного втручання. Залежно від обставин хірургічні процедури можуть включати аденоїдектомію з тонзилектомією або без неї, міринготомію із встановленням тимпаностомічної трубки або ендоскопічну хірургію пазух.

Потенційні ускладнення

Якщо аденоїдит не лікувати, він може перейти у хронічну форму, що іноді може призводити до утворення біоплівки на поверхні аденоїдної тканини. У такому разі аденоїди стають постійним джерелом інфекції для сусідніх структур, викликаючи розвиток частих риносинуситів, фарингітів, тонзилітів, отитів тощо. Зокрема, хронічне запалення може призвести до проліферації лімфоїдної тканини та подальшої гіпертрофії аденоїдів, яка, зі свого боку, може спричинити обструкцію носових дихальних шляхів та євстахієвих труб, а також таких проблеми, як обструктивне апное уві сні та середній отит.

Окрім того, тривалий аденоїдит з подальшою гіпертрофією аденоїдів у ранньому дитинстві може призвести до розвитку так званого аденоїдного фацису (Facies adenoidea), або синдрому «довгого обличчя». Збільшені аденоїди блокують носоглотку та призводять до облігатного дихання ротом, що спричиняє краніофаціальні аномалії, включно з високим склепінчастим піднебінням та ретрогнатичною нижньою щелепою.

Інна Грабова

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Додати свій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті