Нервова анорексія: психічна хвороба чи соціальний феномен сучасності?

У сучасному медіапросторі ідеалізовані образи тіла з параметрами «90-60-90» часто подаються як синонім успіху та краси. Цей нав’язливий культ худорлявості, підживлений соціальними мережами та агресивною рекламою дієт, створює нереалістичні стандарти, які ігнорують природну різноманітність людських тіл. Під впливом цих нездорових трендів проблема нервової анорексії — складного розладу харчової поведінки набуває надзвичайної гостроти. Особливо вразлива до такого тиску молодь, яка часто стає жертвою спотвореного сприйняття власного тіла, що призводить до руйнівних наслідків для здоров’я.

Що таке нервова анорексія?

Нервова анорексія (далі — анорексія) — це психічний розлад з невідомою етіологією, який характеризується зосередженістю людини на своїй масі та структурі тіла, водночас заперечуючи тяжкість низької маси тіла (поширеність може сягати 4% серед жінок та близько 0,3% серед чоловіків). Повідомляється, що люди з цією патологією мають сильний страх збільшення маси тіла та спотворено сприймають власне тіло, що заважає їм усвідомити серйозність свого стану.

Історія нервової анорексії сягає глибокої давнини, хоча сучасний термін з’явився лише у XIX ст. Зокрема, приклади виснажливого голодування з’явилися ще в епоху елінізму. Згодом, у Середньовіччі, це явище набуло релігійного забарвлення. Так звані святі аноректики відмовлялися від їжі та шлюбу, катуючи своє тіло заради релігійного очищення. Багато з них помирали, і їх канонізували як святих. Першим описав симптоми нервової анорексії у 1689 р. англійський лікар Річард Мортон (Richard Morton), дещо пізніше — у 1859 р. – французький психіатр Луї-Віктор Марс (Louis-Victor Marcé) (Pearce J.M., 2004). А от термін «нервова анорексія», який використовується й досі для опису відповідного психічного розладу, — заслуга англійського придворного лікаря Сера Вільяма Галла (Sir William Gull), який представив доповідь про цю хворобу з відповідною назвою 24 жовтня 1873 р. на засіданні Лондонського клінічного товариства (Joseph A. et al., 2017).

Чому виникає анорексія?

Незважаючи на зростання частоти цього розладу, зокрема, через сучасні модні тренди та стандарти харчування, його етіологія залишається багатофакторною і до кінця не вивченою. Вважається, що розвиток захворювання можуть зумовлювати численні фактори:

генетичні та біологічні (спадковість, гормональні та метаболічні особливості);
психологічні та особистісні (перфекціонізм, певні способи вираження емоцій, а також співіснування інших психічних розладів, як-от депресія, обсесивно-компульсивні та тривожні розлади);
соціальні та середовищні (історія зловживань чи поганого поводження, а також вплив суспільних стандартів краси, зокрема, через соціальні мережі) (Clemente-Suárez V.J. et al., 2023).

Обсерваційні дослідження пов’язують нервову анорексію з циркадними ритмами та особливостями сну. Зокрема, їх результати свідчать про те, що, на відміну від інших метаболічно-психіатричних захворювань, нервова анорексія є розладом харчової поведінки, що виникає вранці, та додатково підтверджують дані, що вказують на безсоння при нервовій анорексії (Wilcox H. et al., 2024).

Як проявляється анорексія?

Типовими симптомами анорексії є наступні:

обмежувальна поведінка щодо їжі (регулярний підрахунок калорій, контроль порцій);
використання додаткових методів очищення організму (викликання блювання, прийом проносних та сечогінних засобів);
нав’язлива та тривала фізична активність;
скарги на аменорею (відсутність менструації), непереносимість холоду, закрепи, набряки, втому та дратівливість.

Яку небезпеку становить анорексія?

Нервова анорексія — це не просто психічний розлад, а цілком реальна хвороба з відповідними фізіологічними змінами в тілі. Зокрема, у головному мозку пацієнтів із цим розладом зафіксовано зниження активності кортиколімбічної системи, яка контролює апетит, страх та емоційні реакції, дисбаланс нейромедіаторів — дофаміну та серотоніну, що регулюють відчуття нагороди, ситості та імпульсивності, а також структурні зміни в сірих мозкових ділянках кори, відповідальних за саморефлексію та ухвалення рішень. Ці особливості не лише ускладнюють одужання, але й пояснюють, чому багато хворих відчувають задоволення від голоду — на біохімічному рівні це дійсно може активувати систему винагороди (Kaye W.H. et al., 2005; Moore C.A. et al., 2023).

Серед ускладнень, пов’язаних з анорексією, відмічають численні порушення в організмі:

серцево-судинні (брадикардія, аритмія, гіпотензія, дилатаційна кардіоміопатія);
конституційні (низький індекс маси тіла (ІМТ), затримка росту, атрофія м’язів, гіпотермія);
дерматологічні (сухість шкіри (ксероз), каротинодермія (пожовтіння шкіри), лануго (тонкий пушок на тілі));
ендокринні (гіпоталамічний гіпогонадизм, остеопороз);
шлунково-кишкові (закрепи, гастропарез);
гематологічні (анемія, цитопенія);
неврологічні (атрофія головного мозку, периферична нейропатія);
психічні (депресія, тривожність, порушення концентрації, дратівливість);
ниркові (преренальна ниркова недостатність, електролітні порушення (гіпокаліємічний ацидоз / алкалоз)) тощо (Moore C.A. et al., 2023).

Синдром повторного годування може виникнути у пацієнтів, які тривалий час голодували. Він є потенційно смертельним. Швидке надходження глюкози призводить до виснаження запасів фосфору та інших електролітів (наприклад калію). Це може спровокувати серцеві та дихальні ускладнення. Тому пацієнти, які відновлюють харчування, потребують ретельного моніторингу електролітного балансу (Persaud-Sharma D. et al., 2022).

Важливо відрізняти анорексію від інших станів, що мають схожі симптоми, як-от інші розлади харчової поведінки (нервова булімія, розлад переїдання, атипова нервова анорексія), психічні розлади (великий депресивний розлад, обсесивно-компульсивний розлад), соматичні розлади (гастроентерологічні — целіакія, запальні захворювання кишечнику, ендокринні — гіпертиреоз, цукровий діабет, інші — злоякісні новоутворення, туберкульоз) тощо (Moore C.A. et al., 2023).

Терапія

Лікування нервової анорексії зосереджене на відновленні харчування та психотерапії. Фармакотерапія зазвичай не є початковим методом лікування. Однак для пацієнтів з гострим станом, які не реагують на первинне лікування, препаратом першої лінії є деякі антипсихотичні засоби. У випадках супутніх психічних розладів (депресія, тривожність) може використовуватися комбінований підхід: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) + психотерапія. Зокрема, для дітей та підлітків показаною є сімейна психотерапія, яка допомагає реструктурувати сімейне середовище та покращити динаміку.

Залежно від стану пацієнта, лікування може проводитись амбулаторно або стаціонарно у випадках, коли пацієнт:

критично виснажений (ІМТ < 70% маси тіла або відзначається різке зменшення маси тіла);
має серйозні медичні розлади (брадикардія, гіпотензія, гіпотермія, порушення роботи органів, електролітний дисбаланс (особливо гіпокаліємія та гіпофосфатемія), що може вказувати на синдром повторного годування);
наявні супутні психічні розлади (схильність до самогубств, потреба в госпіталізації через інші психічні стани);
демонструє відсутність співпраці та мотивації до одужання;
не може припинити компульсивну поведінку (наприклад постійні фізичні вправи);
потребує спеціалізованого годування (через назогастральний зонд) або постійного нагляду;
не має підтримки або доступу до щоденної амбулаторної програми (Moore C.A. et al., 2023).

Чи можна вилікувати анорексію?

Незважаючи на зусилля, наукові прориви в лікуванні анорексії поки що досі обмежені, і прогноз може бути різним. Зокрема, повідомляється, що ≈³/₄ амбулаторних пацієнтів досягають ремісії або демонструють значне покращення протягом 5 років. Ризик рецидиву вищий у пацієнтів з тривалим перебігом хвороби, низькою масою тіла наприкінці лікування, супутніми психічними розладами або у тих, хто лікувався поза спеціалізованими клініками. У пацієнтів, які досягають часткової ремісії, можуть згодом виникати інші розлади харчової поведінки (наприклад нервова булімія). Водночас варто відзначити, що при нервовій анорексії фіксується один із найвищих показників смертності серед усіх психічних розладів. Причини смерті включають медичні ускладнення, зловживання психоактивними речовинами та самогубства, які становлять ≈25% летальних випадків (Moore C.A. et al., 2023).

Проте тут слід наголосити, що нервова анорексія — не просто сучасна психічна проблема, а явище з глибокими культурними, соціальними й біологічними коренями. А сучасні дослідження відкривають потенціал для глибинних терапевтичних підходів — від нейрохімії до моделювання соцмережного впливу, що дає змогу сподіватися на створення оптимального терапевтичного варіанта, який зможе повністю усунути цю хворобу в майбутньому.

Інна Грабова

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!