СДУГ у дітей: основні аспекти

Уявіть собі, що дитина — це маленька сонячна батарейка, яка ніколи не розряджається. Вона бігає, стрибає, говорить без зупинки, а її думки так швидко змінюють одна одну, що встигнути за ними практично неможливо. Вона не хоче сидіти на місці, коли інші діти малюють, її зовсім не цікавлять інструкції, а коли їй щось пояснюють, здається, що дитина думками перебуває десь далеко і не сприймає почутого. Хтось скаже, що це просто погане виховання або непослух. Однак це може бути не просто «складний характер» або «занадто багато енергії», а синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)!

Що таке СДУГ?

СДУГ у дітей — поширений нейроповедінковий розлад, що впливає на здатність дитини концентруватися, контролювати свої імпульси та регулювати активність, розвиватися академічно та соціально, та може зберігатися після підліткового до дорослого віку (Wilens T.E. et al., 2010). За оцінками, ця патологія уражує 5–7% дітей та підлітків та ≈2,5% дорослих (da Silva B.S. et al., 2023). Як свідчать епідеміологічні дослідження, в осіб із СДУГ фіксується значна частка супутніх психічних розладів, як-от біполярний розлад, розлад поведінки, розлади настрою та тривоги, а також розлади, пов’язані з курінням та вживанням психоактивних речовин (Wilens T.E. et al., 2010). Примітно, що у людей із СДУГ фіксується підвищений ризик розвитку синдрому подразненого кишечнику (Staudacher H.M. et al., 2023), а для дітей зі СДУГ характерний значно вищий ризик розвитку депресії, соціофобії та агорафобії (Zhang Y. et al., 2025).

Причини розвитку СДУГ

Важливо розуміти, що СДУГ не є результатом поганого виховання чи недостатніх зусиль з боку батьків або вчителів.

Як і у випадку з багатьма складними нейропсихіатричними розладами, вважається, що в розвитку СДУГ бере участь багато факторів.

Генетичні фактори

Повідомляється, що СДУГ має високий рівень спадковості (понад 70%). Зокрема, сімейні, близнюкові та усиновлювальні дослідження демонструють, що хвороба передається у спадок. Варіації ДНК у генах або регуляторних ділянках підвищують ризик розвитку СДУГ (Faraone S.V. et al., 2019).

Нейробіологічні фактори

Вважається, що до розвитку основних симптомів СДУГ, як-от неуважність, імпульсивність та гіперактивність, можуть призводити дисфункція префронтальної кори головного мозку (Arnsten A.F., 2009), дисбаланс дофаміну та норадреналіну, при якому погіршується передача сигналів між нейронами¹, аномалії в мозкових мережах, що відповідають за увагу та когнітивний контроль (Rubia K. et al., 2019), менший об’єм деяких ділянок головного мозку (наприклад префронтальної кори та мозочка) та затримка їхнього дозрівання (Mizuno Y. et al., 2019).

Екологічні та перинатальні фактори

Підвищувати ризик розвитку СДУГ можуть пренатальні (куріння чи вживання алкоголю жінкою у період вагітності), перинатальні (передчасні пологи, низька маса тіла при народженні, гіпоксія) та дитячі (інфекції центральної нервової системи або вплив токсинів) чинники (Sagiv S.K. et al., 2013).

Психосоціальні фактори

Хоча СДУГ не є наслідком поганого виховання, сімейне середовище чинить значний вплив на розвиток дитини, включаючи розвиток виконавчих функцій, уваги та саморегуляції, і може впливати на ризик розвитку патології (Claussen A.H. et al., 2024).

Про симптоматику СДУГ та діагностику патології

Важливо відмітити, що встановлювати діагноз СДУГ повинен лише спеціаліст (психіатр, педіатр або інший відповідно кваліфікований медичний працівник), який має підготовку та досвід у діагностиці СДУГ, на основі повної клінічної та психосоціальної оцінки особи, повного анамнезу розвитку та психіатричної історії, а також звітів спостерігачів та оцінки психічного стану особи². Зокрема, важливо диференціювати хворобу та виключити інші стани зі схожими симптомами (тривожні розлади, розлади аутистичного спектра, проблеми зі слухом або зором, соматичні захворювання, порушення сну).

У дітей із СДУГ можуть виникати симптоми (мають відповідати критеріям Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (Diagnostic and Statistical Manual — DSM)), зокрема неуважність, імпульсивність та надмірна активність, що здатні суттєво впливати на багато аспектів поведінки, а також успішність як у школі, так і вдома:

неуважність — труднощі з підтримкою уваги та розумових зусиль, забудькуватість та відволікання;
гіперактивність — метушня, надмірна розмова та неспокій;
імпульсивність — труднощі з очікуванням своєї черги та часте перебивання інших.

Критерії DSM також включають початок у віці до 7 років, порушення функціонування щонайменше у 2 середовищах (вдома, в школі, на роботі) та тривалість понад 6 міс (Wilens T.E. et al., 2010).

Відповідно до симптоматики виділяють 3 основні клінічні типи СДУГ:

з переважним порушенням уваги: дитина часто не може зосередитися на деталях, робить помилки через неуважність, не слухає звернену до неї мову, не доводить справи до кінця, має труднощі з організацією завдань, уникає завдань, що потребують тривалої концентрації, часто губить речі, легко відволікається, забудькувата у повсякденних справах;
з переважною гіперактивністю / імпульсивністю: дитина часто метушиться, не може всидіти на місці, бігає або залазить кудись у невідповідних ситуаціях, не може тихо гратися, постійно «в русі», надмірно балакуча, викрикує відповіді, перебиває, важко чекає своєї черги;
комбінований найпоширеніший тип, при якому наявні симптоми обох вищезазначених категорій³. Цікаво, що комбінований підтип СДУГ може просто являти собою більш тяжкий та виснажливий прояв СДУГ (наприклад більше симптомів), і може відмічатися відносно більша стабільність підтипу з розвитком дитини (Wilens T.E. et al., 2010).

Щоб відповідати діагностичним критеріям неуважного або гіперактивно-імпульсивного підтипів, у людини повинні відмічати 6 або більше з 9 симптомів з будь-якої групи критеріїв (загалом 18 можливих ознак). Для комбінованого підтипу необхідна наявність 6 або більше симптомів неуважності та 6 або більше симптомів гіперактивно-імпульсивного розладу. Щоб підтвердити діагноз СДУГ, симптоми повинні спричиняти значні порушення у двох або більше умовах (наприклад вдома та в школі) та чіткі докази значного порушення соціального, шкільного або трудового функціонування (Wilens T.E. et al., 2010; Singh A. et al., 2015).

Наука не стоїть на місці. Повідомляється, що, попри поведінкові симптоми, допомогти виявляти СДУГ можуть такі діагностичні прийоми, як, наприклад, відстеження руху очей при вільному перегляді відео (Levantini. V. et al., 2020) або система на основі розпізнавання скелетної рухової поведінки (Li Y. et al., 2023).

Як лікується СДУГ?

Розуміння СДУГ еволюціонувало від виключно поведінкового розладу до складної нейробіологічної концепції, що потребує мультимодального підходу до діагностики та лікування (Mahone E.M. et al., 2017), який має включати комбінацію поведінкової терапії (педагогічна корекція, індивідуальна та сімейна психотерапія) та медикаментозного лікування (стимулятори центральної нервової системи, селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та агоністи альфа-2-адренергічних рецепторів), адаптовану до віку дитини та її індивідуальних потреб. Важливою є тісна співпраця батьків з лікарями, вчителями та іншими спеціалістами, які працюють з дитиною³ (Wilens T.E. et al., 2010; Nazarova V.A. et al., 2022).

Повідомляється, що деякі відеоігри з елементами нейрофідбеку можуть допомогти розв’язати проблеми саморегуляції та навчання при СДУГ у дітей (Hamada Т. et al., 2025), а фізична активність — сприяти зменшенню вираженості проявів (Zheng R. et al., 2025).

На жаль, СДУГ є хронічним розладом, тяжкість проявів якого може змінюватися з віком (у близько 50–60% дітей зі СДУГ продовжують відмічати симптоми в підлітковому та дорослому віці, а без належної своєчасної допомоги цей розлад пов’язаний із скороченою тривалістю життя) (O’Nions E. et al., 2025). Однак за умови своєчасної діагностики та адекватного лікування у дитинстві, що враховуватиме індивідуальні особливості дитини, та сприятливого впливу оточення більшість із них можуть досягати значних успіхів у навчанні, кар’єрі та особистому житті. Про це свідчать і роки спостережень та досліджень, які показують, що СДУГ — це не лише виклики, а й такі «сильні» сторони, як креативність, енергія та нові ідеї — те, що часто може вважатися «суперсилою» у відповідному середовищі⁴.

Інна Грабова

¹За даними add.org.
²За даними www.ncbi.nlm.nih.gov.
³За даними www.cdc.gov.
⁴За даними www.brightheart.co.uk.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!