ПТСР у військовослужбовців, або Як вивести невидимі шрами війни

Про різні види травмувань та їх вплив на організм військовослужбовців

Більшість людей протягом свого життя переживають одну або декілька потенційно травматичних подій. Зокрема, військовослужбовці, що беруть участь у бойових діях, ризикують отримати низку травм, пов’язаних з ними. Деякі з цих подій включають отримання жахливих травм або людських останків, які зазвичай трапляються після детонації саморобних вибухових пристроїв (СВП) або інших вибухів. Багато з них часто стикаються з ситуаціями, що загрожують життю, і щодня бояться за своє життя. Деякі поширені джерела травм у військових умовах включають вплив наступного:

• важкотравмовані люди;
• тіла, людські останки або частини тіл;
• вибухи (вибухові пристрої, міномети, ракети, реактивні гранати);
• збори в похоронному бюро;
• спостереження за тим, як вмирають інші;
• дорожньо-транспортні пригоди;
• страх за власне життя;
• важкотравмовані або хворі пацієнти;
• моральні травми (події, що впливають на ваші моральні цінності чи переконання);
• слухання деталей або перегляд зображень травматичних подій;
• сексуальне насильство;
• фізичний напад та травмування¹.

Після перенесеної травми військовослужбовці часто повторюють думки про деталі пережитих травматичних подій, і ці спогади можуть викликати фізичні реакції, такі як м’язова напруга, розлад шлунка, надмірне потовиділення або прискорене серцебиття. Також поширеними є повторювані нічні кошмари про травматичну подію. Для більшості людей ці повторювані думки, фізичні симптоми та нічні кошмари зникають природним чином з поверненням до звичайних обов’язків та за підтримки їхніх керівників та лідерів, бойових товаришів, друзів та родини. Це часто відбувається без будь-якої професійної допомоги, консультування чи лікування. Коли ж симптоми після травматичної події зберігаються та починають заважати повсякденному життю, це може бути ознакою гострого стресового розладу, пов’язаного з бойовими діями («бойові оперативні стресові розлади»). Проте коли симптоми тривають більше місяця та викликають суттєвий дискомфорт, то швидше за все мова йде про ПТСР¹.

Що таке ПТСР?

ПТСР — це психічний розлад, що виникає у відповідь на переживання травматичної події, яка загрожувала життю або здоров’ю людини². У випадку військовослужбовців такими подіями можуть бути участь у бойових діях, загибель побратимів, поранення або спостереження за насильством (Moore M.J. et al., 2023).

Повідомляється, що ПТСР є однією з найпоширеніших проблем психічного здоров’я, з якими стикаються військовослужбовці. Він може тривати протягом усього життя та впливати на всі аспекти життя військовослужбовців, включаючи їхнє психічне та фізичне здоров’я, сімейні та соціальні взаємодії, а також роботу (Tedla А. et al., 2024). Дослідження вказують, що у близько 20% військових, які повернулися з бойових дій, виникає ПТСР, а близько 30% мають емоційні проблеми (Лузік Е. та ін., 2024).

Симптоматика ПТСР

ПТСР може розвинутися після переживання значної травми. Однак не в кожного, хто пережив травму, розвинеться ПТСР. Наразі оцінюється, що близько 12–17% військовослужбовців та ветеранів мають значний ризик розвитку цього розладу. Люди не обов’язково повинні бути комбатантами, щоб у них розвинувся ПТСР, пов’язаний з бойовими діями. Медичний персонал, особи, які працюють у похоронних бюро, та люди, які збирають людські останки, — всі перебувають у групі ризику, як і персонал бойової підтримки в місцях з частим непрямим обстрілом з мінометів та ракет. Найважливішими факторами, пов’язаними з розвитком ПТСР, є частота, інтенсивність та тривалість травматичного впливу. Більшість військовослужбовців надзвичайно добре справляються з впливом численних, іноді навіть сотень травматичних подій, які відбуваються під час їхнього розгортання. Зазвичай це пояснюється тим, що вони добре навчені та готові до впливу певних видів травм. На жаль, навіть найкраща військова підготовка не може убезпечити людей від неочікуваних або жахливих подій, які можуть статися в зоні бойових дій. Насправді деякі події, що відбуваються під час військових розгортань, настільки неймовірно жахливі, що більшість людей, які їх переживають, переслідують спогади про них іноді до кінця життя¹.

Симптоми ПТСР можуть бути різними, але найчастіше, у тому числі і у військовослужбовців, вони проявляються у 4 основних групах:

• повторне переживання травми (спогади про травматичну подію можуть повертатися у вигляді нав’язливих думок, нічних жахів або флешбеків, коли людина відчуває, що переживає подію знову);
• уникнення (людина намагається уникати всього, що нагадує про травму, — місць, людей, розмов, що може призводити до соціальної ізоляції та емоційного оніміння);
• негативні зміни в мисленні та настрої (можуть виникати почуття провини, сорому, втрата інтересу до раніше улюблених занять, постійне відчуття небезпеки);
• підвищена збудливість (стан, коли людина перебуває у постійній «бойовій готовності»; симптоми включають дратівливість, спалахи гніву, проблеми зі сном, труднощі з концентрацією та посилену реакцію на раптові звуки) (Mann S.K. et al., 2024).

Фактори ризику та наслідки

Існує низка факторів, які можуть підвищити ризик його розвитку, які можна розділити на три групи:

• до травми: досвід минулих травм, низький рівень освіти, належність до певних військових підрозділів, наявність в анамнезі депресії, тривожних розладів або інших психічних проблем, а також особистісні особливості (навіть кількість і тривалість відряджень відіграють важливу роль);
• під час травми: безпосередня участь у бойових діях, застосування зброї, спостереження за пораненням або загибеллю товаришів (чим інтенсивніший і небезпечніший досвід, тим вищий ризик);
• після травми: відсутність належної соціальної та психологічної підтримки після повернення додому, а також супутні життєві проблеми) (Xue C. et al., 2015).

Військова сексуальна травма (ВСТ) — це сексуальні домагання або насильство, що сталися під час служби. Вона є однією з головних причин розвитку ПТСР, особливо серед жінок-ветеранів. За даними одного з досліджень, приблизно 1 із 3 жінок-ветеранів та 1 із 50 чоловіків-ветеранів повідомляли про досвід ВСТ. Примітно, що ПТСР частіше відмічають у жінок-ветеранів (13%), ніж у чоловіків-ветеранів (6%). Ця різниця може бути пов’язана з підвищеним ризиком ВСТ у жінок. Загалом у ветеранів вищий ризик розвитку ПТСР порівняно з цивільними особами. На цей ризик впливають такі фактори, як епоха служби, участь у бойових діях, пережита ВСТ та стать³.

ПТСР чинить значний вплив як на саму людину, так і на її оточення та, зокрема, особисте життя (постійний стрес, соціальна ізоляція, спалахи гніву та агресії — все це ускладнює стосунки з родиною та друзями). Зокрема, розвиток відповідного розладу негативно впливає на ефективність військовослужбовця, його здатність виконувати бойові завдання та досягати цілей (Xue C. et al., 2015). А недостатнє розуміння проблеми з боку суспільства та відсутність доступу до допомоги можуть призводити до загострення симптомів, алкоголізму, наркоманії та суїцидальних тенденцій (Лузік Е. та ін., 2024). Так, серед поширених проблем у військовослужбовців та ветеранів із ПТСР відмічають наступні:

1. Вживання алкоголю або наркотиків.

Багато військовослужбовців із ПТСР зловживають алкоголем або наркотиками, щоб заглушити спогади, думки та нічні жахи. Хоча це може здаватися ефективним у короткостроковій перспективі, насправді це збільшує вираженість симптомів, погіршує якість сну, підвищує гнів і створює додаткові проблеми зі здоров’ям і стосунками.

2. Проблеми у стосунках.

Симптоми ПТСР часто ускладнюють спілкування з близькими. Ветерани можуть відчувати труднощі з довірою, емоційною близькістю та висловлюванням своїх почуттів. Часто виникають сімейні конфлікти, розлучення, а також почуття провини щодо свого батьківства.

3. Депресія та уникнення.

Уникнення є ключовим симптомом ПТСР. Люди перестають займатися тим, що раніше приносило їм задоволення, уникають спілкування та змістовних занять. Ця соціальна ізоляція та втрата інтересу до життя часто призводять до депресії¹.

Головним фактором, що погіршує перебіг ПТСР, є уникнення. Це спроби уникнути думок, почуттів і ситуацій, пов’язаних із травматичною подією. Хоча уникнення може здаватися тимчасовим полегшенням, воно призводить до погіршення стану в довгостроковій перспективі.

Основні форми уникнення:

• уникнення спілкування (небажання проводити час з близькими, боязнь розмов про травму, страх, що інші не зрозуміють);
• уникнення місць і ситуацій (відмова від відвідування громадських місць, які раніше були приємними, через відчуття, що вони небезпечні);
• спроби не думати про травму (чим більше людина намагається витіснити спогади, тим частіше і наполегливіше вони повертаються);
• зловживання алкоголем з метою заглушити спогади та полегшити сон: насправді цей тимчасовий захід погіршує якість сну, підвищує частоту флешбеків, посилює гнів і створює нові проблеми;
• постійна «бойова готовність» (відчуття, ніби потрібно «патрулювати» власний будинок і реагувати на кожен шум; заважає розслабитися, а з часом лише посилює тривогу).

Таким чином, всі ці форми уникнення створюють замкнене коло, де спроби втекти від проблеми лише збільшують вираженість її симптомів¹.

4. Почуття провини.

Військовослужбовці з ПТСР часто відчувають ірраціональну провину за події, які сталися, навіть якщо вони не могли їх контролювати. Вони постійно розмірковують про те, що могли б зробити інакше. Це почуття вини є тяжким психологічним тягарем.

5. Труднощі на роботі.

Симптоми ПТСР, такі як нічні жахи, втома, дратівливість і труднощі з концентрацією, негативно впливають на продуктивність. Ветеранам може бути важко зосередитися на робочих завданнях або підтримувати нормальні стосунки з колегами.

6. Труднощі з довірою.

Травматичний досвід може зруйнувати довіру до керівництва, а також до людей загалом. Хоча це може здаватися захисним механізмом, у довгостроковій перспективі це призводить до почуття глибокої самотності.

7. Постійна тривога за безпеку.

Багато військовослужбовців з ПТСР постійно перебувають у стані підвищеної готовності, відчуваючи себе в небезпеці. Вони можуть багаторазово перевіряти свій дім, реагувати на найменший шум, і навіть звичні речі, як-от поїздка до магазину, можуть викликати сильний стрес.

8. Трудоголізм.

Щоб уникнути спогадів і думок про травму, деякі люди з ПТСР надмірно занурюються в роботу, працюючи понаднормово. Це тимчасове відволікання, яке не розв’язує проблеми, а лише відкладає її.

9. Перфекціонізм і потреба контролю.

Після переживання подій, над якими не було контролю, у ветеранів може розвинутися потреба контролювати все навколо, навіть у сімейному житті. Це може виражатися у встановленні жорстких правил для членів сім’ї, що створює сильний стрес у стосунках¹.

Лікування та подолання ПТСР

Повернення із зони бойових дій до «цивільного світу» — складне випробування, особливо якщо воно ускладнюється розвитком ПТСР. Важливо не ображатися на це та не залишати близьку людину проходити кризу на самоті, адже ПТСР — це не вирок, а складний психічний розлад, який, що важливо, піддається лікуванню³.

Сучасна терапія ПТСР включає 3 компоненти: психотерапевтичне втручання, фармакологічний вплив та заходи психосоціальної реабілітації (когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), експозиційна терапія, EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing)-терапія та тренінг з управління тривогою), мета яких — підтримати адаптивні навички особистості, прийняти та опанувати симптом, відмовитися від стратегії уникнення та створити відчуття контролю над ситуацією^{3, 4}.

Фармакотерапія ПТСР базується на призначенні антидепресантів та (іноді) антипсихотичних препаратів³.

Критично важливу роль у процесі одужання військовослужбовця або ветерана з ПТСР відіграє підтримка родини. Щоб допомогти, близьким людям не слід сприяти уникненню (хоча близькій людині може бути страшно або неприємно, важливо заохочувати її залишатися у складних ситуаціях, наприклад, у людних місцях), забезпечувати безумовну підтримку (люди з ПТСР часто бояться, що сім’я засудить їх за вчинки під час служби, тому потрібно запевняти, що не буде осуду, й заохочувати розмовляти про свій досвід); бути готовим до емоційних змін (початок лікування може супроводжуватися сплесками емоцій — це ознака прогресу, а не погіршення; не просити припинити терапію, тому що це важко), не приймати симптоми особисто (дратівливість, гнів або проблеми з концентрацією — це симптоми ПТСР, а не ознаки того, що людина вас не любить, ставитися до цих проявів слід з розумінням, не сприймаючи їх як особисту образу, і з одужанням повернеться здатність до співчуття), приймати тимчасові зміни (якщо ПТСР супроводжується фізичними проявами уві сні (наприклад ударами), спати в окремих кімнатах — це нормально. Це не є ознакою проблем у стосунках, а лише тимчасовим заходом для забезпечення безпеки та комфорту обох партнерів, поки вираженість симптомів не зменшиться)¹.

Дослідження підкреслюють, що для подолання проблеми необхідні комплексні заходи. Слід не лише лікувати, а й запобігати розвитку розладу. Важливо впроваджувати програми оцінки психічного здоров’я до і після розгортання, а також забезпечувати постійну підтримку військовослужбовців та ветеранів (Xue C. et al., 2015).

Інна Грабова

¹ За даними www.abct.org.
²За даними www.psychiatry.org.
³За даними www.ptsd.va.gov.
⁴За даними pislyasluzhby.org.ua.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!