Як захистити здоров’я під час тривалої літньої спеки: терапевтичний гайд

Про патології, пов’язані з перегріванням

В умовах глобальних кліматичних змін та аномального підвищення літніх температур виконання професійних обов’язків на відкритому повітрі або у виробничих приміщеннях піддає людину значному тепловому навантаженню. Залежно від ступеня порушення терморегуляції та водно-електролітного балансу, теплові ураження класифікують на різні клінічні форми, кожна з яких потребує специфічного втручання.

Зокрема, найбільш критичним для життя станом є теп­ловий удар, за якого гостро відмовляє центральна система терморегуляції, призводячи до припинення або не­ефективності потовиділення (ангідрозу) і стрімкого підвищення внутрішньої температури тіла понад 38–40 °C упродовж 10–15 хв. Тепловий удар може розвиватися через зовнішню спеку та високу вологість, які заважають випаровуванню поту (найчастіше уражує тих, чий організм гірше адаптується, — немовлят, людей літнього віку та пацієнтів із хворобами серця), та виникати через внутрішнє тепло, яке масивно виробляють м’язи під час важкої роботи чи тренувань (може статися навіть за помірної погоди, якщо тіло не встигає охолоджуватися) (Morris A. et al., 2026).

Менш агресивним, але також небезпечним станом є, наприклад, теплове виснаження, що розвивається внаслідок системної дегідратації та гіпонатріємії (критичної втрати води та солей із потом) (Backer H.D. et al., 2026).

До легших, проте фізіологічно значущих проявів теплового стресу належать теплове синкопе (непритомність), що являє собою короткочасну втрату свідомості або орто­статичне запаморочення, викликане периферичним вазодилатаційним пулом крові на тлі дегідратації та відсутності акліматизації (Binkley H.M. et al., 2002), теплові судоми виникають у вигляді болісних спазмів великих м’язових груп рук, ніг або живота через локальний дефіцит електролітів і є раннім індикатором теплового виснаження, що потребує припинення роботи та відновлення водно-сольового балансу ізотонічними розчинами, та пітниця — дерматологічна реакція у вигляді дрібних еритематозних папул і везикул у місцях найбільшого тертя та накопичення поту (шия, пах, згини кінцівок) в умовах високої вологості (цей стан не потребує екстреної допомоги, окрім підтримки чистоти й сухості уражених ділянок та перебування в прохолодніших умовах для відновлення нормального випаровування секрету потових залоз) (Savioli G. et al., 2022).

Тривалий тепловий стрес вкрай небезпечний, адже може призвести до відмови внутрішніх органів, глибокої коми, руйнування м’язів та гострої ниркової і серцевої недостатності, уражень нервової системи та навіть мати фатальні наслідки.

Хто в групі найвищого ризику?

Аналіз груп ризику та супутніх патофізіологічних факторів дозволяє чітко розмежувати категорії пацієнтів, найбільш вразливих до теплового стресу.

Першу критичну групу становлять немовлята та діти раннього віку. Їхня система терморегуляції є функціонально незрілою, а високе співвідношення площі поверхні тіла до його маси призводить до прискореного екзогенного нагрівання. Це ускладнюється нижчою інтенсивністю потовиділення та зниженим порогом чутливості до зневоднення на тлі повної залежності від поведінкового контролю з боку дорослих.

Особливим і вкрай небезпечним поведінковим фактором є залишення дітей у зачиненому транспортному засобі. Внаслідок парникового ефекту сонячне випромінювання стрімко нагріває внутрішні поверхні автомобіля, які починають перевипромінювати інфрачервоне тепло в замкнений простір. За такої умови навіть за помірної зовнішньої температури повітря температура в салоні всього за 10 хв може досягати критичних 40 °С і вище, викликаючи у дитини теп­ловий удар екстремальної швидкості.

Другою вразливою віковою категорією є особи похилого віку, в яких адаптаційні механізми згасають через інволютивні зміни. У них відзначають зниження шкірного кровотоку, зменшення кількості функціонуючих потових залоз і притуплення почуття спраги, що веде до хронічної дегід­ратації, особливо за наявності серцево-судинної патології або цукрового діабету.

Окрему групу ризику становлять особи з високим рівнем ендогенного теплоутворення, зокрема спортсмени, військові та робітники фізичної праці. Під час інтенсивної роботи на відкритому повітрі швидкість генерації метаболічного тепла скелетними м’язами перевищує можливості організму щодо його розсіювання.

Суттєвим обтяжувальним чинником є прийом певних груп лікарських засобів, застосування яких може чинити вплив на процеси тепловіддачі. Зокрема, антихолінергічні препарати, трициклічні антидепресанти та нейролептики блокують мускаринові рецептори, викликаючи ангід­роз — пряме пригнічення виділення поту, причому нейролептики додатково депресують терморегуляційний центр гіпоталамуса. Деякі антигістамінні засоби виявляють виражений холінолітичний ефект та знижують секрецію потових залоз. Діуретики та проносні препарати примусово виводять рідину та іони натрію і калію, стимулюючи системний елект­ролітний дисбаланс, що прискорює розвиток теплового виснаження і судом. Блокатори бета-адренорецепторів, знижуючи серцевий викид, обмежують здатність периферичних судин шкіри до розширення, через що блокується перенесення тепла від ядра тіла до його поверхні. Препарати літію в умовах спеки та зневоднення стають токсичними, оскільки зниження ниркового кліренсу стрімко підвищує їхню концентрацію в плазмі крові. Синергічно з цими факторами діє алкоголь, який пригнічує вазомоторні центри, посилює діурез, прискорюючи дегідратацію, та дезорієнтує поведінкові реакції людини, повністю нівелюючи контроль над власним станом.

Симптоми, які мають насторожити

Клінічна картина теплових уражень розвивається стадійно, демонструючи послідовне виснаження компенсаторних механізмів організму від початкових локальних реакцій до генералізованого системного збою.

На етапі первинних проявів патологічний процес обмежується дерматологічними та локальними м’язовими реакціями, як-от папульозно-везикульозний тепловий висип у зонах активного потовиділення та болісні спазми скелетних м’язів верхніх і нижніх кінцівок або черевного преса, зумовлені первинним дефіцитом електролітів.

У міру прогресування гіпертермії та наростання водно-сольового дисбалансу розвивається синдром загального ендогенного виснаження, що маніфестує вираженою астенією, дифузним головним болем, системним запамороченням, нудотою та блюванням центрального генезу.

Перехід стану у критичну фазу характеризується декомпенсацією серцево-судинної та дихальної систем, що проявляється вираженою тахікардією, задишкою, артеріальною гіпотензією, а також початковими неврологічними розладами у вигляді дезорієнтації, галюцинаторного синдрому та транзиторного синкопе.

Патогномонічним маркером антеградації процесу в теп­ловий удар є раптове припинення перспірації, за якого шкірні покриви стають гарячими, гіперемованими та абсолютно сухими, що свідчить про повне виснаження ресурсів евапораційного охолодження тіла. Центральною ланкою маніфестного теплового удару є стрімка гіперпірексія з підвищенням внутрішньої температури ядра понад 40 °С, яка супроводжується глибоким пригніченням або психомоторним збудженням центральної нервової системи. Неврологічний дефіцит коливається від сплутаності свідомості, дизартрії та делірію до вираженої агресії, генералізованих тоніко-клонічних судом і глибокої коми. Соматичний статус пацієнта в цей момент обтяжується затуманенням зору, блюванням, критичним тахіпное, ниткоподібним пульсом та колапсом. При цьому стан шкірних покривів диференціюється залежно від форми патології: за класичного теп­лового удару шкіра є сухою та гарячою через ангідроз, тоді як за екзерційного типу, зумовленого надмірним фізичним навантаженням, вона може залишатися вологою від профузного поту на тлі збереженої, але вже абсолютно не­ефективної секреції потових залоз.

Алгоритм допомоги при тепловому ударі

У разі підозри на розвиток теплового удару першочерговим є негайний виклик екстреної медичної допомоги. До приїзду медичної бригади терапевтична стратегія має бути повністю спрямована на екстрене фізичне зниження температури тіла.

• Постраждалого необхідно терміново перемістити із зони теплового впливу в затінене або кондиціоноване приміщення з активною вентиляцією.
• Охолодження має здійснюватися шляхом безперервного зрошення шкірних покривів водою кімнатної температури з одночасним обдуванням, накладання холодних вологих компресів із їхньою щохвилинною рота­цією, а також локального застосування пакетів із льодом на зони проєкції магістральних судин — шийну, пахвову та пахову ділянки.

Під час надання першої допомоги діє суворе фармакологічне та поведінкове обмеження. Категорично заборонено застосовувати класичні жарознижувальні засоби, зокрема антипіретики чи нестероїдні протизапальні препарати, оскільки патогенез теплового удару не пов’язаний із простагландиновим зміщенням установчої точки терморегуляції в гіпоталамусі, як при інфекційній лихоманці, а їхнє введення лише посилить гепато- та нефротоксичність. Окрім цього, забороняється проведення пероральної регідратації пацієнтам із депресією свідомості, сплутаністю або психомоторним збудженням через критично високий ризик аспірації рідини та розвитку гострої асфіксії або аспіраційної пневмонії.

Своєчасне зниження температури тіла до безпечних субфебрильних показників протягом перших 30 хв з моменту маніфестації суттєво покращує прогноз та мінімізує ризик довгострокових ускладнень.

Як запобігти та що робити?

Профілактика теплових уражень та менеджмент станів, пов’язаних із гіпертермією, базуються на модифікації поведінкових чинників, оптимізації мікроклімату та корекції водно-електролітного балансу для підтримки адекватного гомеостазу організму.

Центральною ланкою превентивної стратегії є раціональна гідратація, яка має здійснюватися до моменту маніфестації суб’єктивного відчуття спраги, оскільки остання свідчить про вже наявний початковий дефіцит внутрішньоклітинної рідини. Оптимальним є регулярне споживання чистої води кімнатної температури невеликими порціями протягом усього дня. При цьому небажаним є споживання екстремально холодних рідин (через ризик індукції локальних спазмів гладких м’язів шлунка), цукровмісних напоїв, міцної кави та алкоголю (за рахунок осмотичних та нейрогуморальних механізмів посилюють діурез і прискорюють дегідратацію).

Для запобігання дефіциту солей та розвитку теплових судом доцільно застосовувати мінералізовані лужні води або збалансовані ізотонічні електролітні розчини.

Окрім того, рекомендується одягатися «по погоді»: вільний одяг світлих відтінків із натуральних тканин, як-от льон та бавовна, що забезпечують безперешкодну конвекцію та випаровування поту (на відміну від синтетичних матеріалів, які створюють ефект штучного парника). Обов’язковим є використання сонцезахисних окулярів, головних уборів для запобігання прямому радіаційному впливу сонячних променів на головний мозок, а також топічних засобів із високим фактором захисту від ультрафіолету (SPF), які наносяться на відкриті ділянки шкіри за 15–20 хв до виходу.

Ендогенне теплове навантаження мінімізують шляхом коригування добового графіка, переносячи інтенсивні фізичні навантаження, спортивні тренування чи важку працю на ранні ранкові або пізні вечірні години, повністю уникаючи активності в період пікової сонячної радіації з 11:00 до 16:00.
Для довгострокової адаптації доцільно проходити поступову теплову акліматизацію протягом 2 тиж, що дозволяє організму оптимізувати поріг потовиділення та серцево-судинну відповідь.

Використання кондиціонерів має бути помірним: різниця між зовнішньою та внутрішньою температурою не повинна перевищувати 5–7 °С, а зниження параметрів має відбуватися ступінчасто (щоб уникнути гострого судинного спазму, респіраторних інфекцій або локальних міозитів від прямого потоку холодного повітря).

За відсутності систем кондиціонування в денний час вік­на слід щільно зачиняти та затінювати щільними шторами або жалюзі, відкриваючи їх лише вночі для природної вентиляції. Важливо враховувати, що за умов підвищення температури в приміщенні понад 37 °С звичайні побутові вентилятори втрачають ефективність і можуть посилювати конвекційне нагрівання тіла, тому в таких випадках безпечніше тимчасово перебувати в охолоджуваних громадських локаціях.

Для м’якого зниження температури тіла також ефективним є прохолодний душ або ванна з поступовим зниженням температури води до комфортного рівня.

Додатковим ендогенним фактором зниження теплового навантаження є корекція раціону в бік полегшення процесів травлення (в пріоритеті — легкозасвоювана їжа з високим вмістом ендогенної вологи, свіжі овочі, фрукти, ягоди та кисломолочні продукти).

Наостанок, соціально-медична відповідальність передбачає безкомпромісну заборону на залишення дітей та тварин у зачинених автомобілях навіть на короткий час, а також активний патронаж та моніторинг стану осіб із обмеженою автономією (пацієнти з когнітивним дефіцитом, літні та лежачі хворі).

Поширені запитання

Як відрізнити тепловий удар від сонячного? — Головна відмінність полягає в тому, що сонячний удар виникає виключно через дію прямих сонячних променів на незахищену голову і призводить до локального перегрівання головного мозку, тоді як тепловий удар є наслідком загального порушення терморегуляції всього тіла.

Які симптоми можуть свідчити про розвиток теплового удару? — До найбільш небезпечних ознак належать висока температура тіла, порушення свідомості, сильний головний біль, нудота, блювання, тахікардія, судоми, гаряча суха шкіра або, при екзерційному тепловому ударі, рясне потовиділення.

Що потрібно зробити насамперед при підозрі на тепловий удар? — Необхідно негайно викликати екстрену медичну допомогу, перенести постраждалого у прохолодне місце та розпочати фізичне охолодження організму.

Чому при тепловому ударі категорично заборонено приймати звичайні жарознижувальні засоби? — Патогенез теплового удару не пов’язаний із простагландиновим зміщенням установчої точки терморегуляції в гіпоталамусі, як при інфекційній лихоманці, тому класичні антипіретики не знизять температуру тіла, але посилять гепато- та неф­ротоксичність.

Чому звичайні вентилятори стають неефективними, якщо температура в приміщенні перевищує 37 °C? — За таких умов вентилятори втрачають свою здатність охолоджувати й можуть, навпаки, посилювати конвекційне нагрівання тіла, через що безпечніше тимчасово перебувати в охолоджуваних громадських локаціях.

Як знизити ризик перегрівання у спеку? — Основними заходами профілактики є достатня гідратація, обмеження фізичних навантажень у найспекотніші години, використання легкого одягу та головного убору, перебування у прохолодних приміщеннях і поступова акліматизація до високих температур.

Коротко: головне

• Тепловий удар є найнебезпечнішою формою теплового ураження та потребує невідкладної медичної допомоги.
• Найбільш уразливими є діти, люди літнього віку, особи з хронічними захворюваннями та ті, хто працює або тренується в умовах спеки.
• Основою першої допомоги є швидке фізичне охолодження організму та негайний виклик екстреної медичної допомоги.
• Жарознижувальні препарати не застосовують для лікування теплового удару.
• Основою профілактики залишаються достатнє споживання рідини, уникнення перегрівання та своєчасне поповнення водно-електролітного балансу.

Використана література

1. Morris A., Patel G. (2026) Heat Stroke. [Updated 2023 Feb 13]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing Jan. Available from: www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK537135.
2. Backer H.D., Freer L. (2026) Heat and Cold Illness in Travelers. 2025 Apr 23. In: Halsey E.S., Angelo K.M., Barnett E.D. et al., editors. CDC Yellow Book, 2026 edition: Health Information for International Travel [Internet]. Atlanta (GA): Centers for Disease Control and Prevention (US); 2025 Apr 23. Available from: www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK620915.
3. Binkley H.M., Beckett J., Casa D.J. et al. (2002) National Athletic Trainers’ Association Position Statement: Exertional Heat Illnesses. J. Athl. Train., Sep; 37(3): 329–343. PMID: 12937591; PMCID: PMC164365.
4. Savioli G., Zanza C., Longhitano Y. et al. (2022) Heat-Related Illness in Emergency and Critical Care: Recommendations for Recognition and Management with Medico-Legal Considerations. Biomedicines, Oct 12; 10(10): 2542. doi: 10.3390/biomedicines10102542. PMID: 36289804; PMCID: PMC9599879.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!