Автономізація лікувальних закладів: важлива складова реформування

3 червня 2015 р. Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет) у співпраці з Громадською платформою «Реанімаційний пакет реформ» проведено засідання круглого столу «Автономізація закладів охорони здоров’я», у якому взяли участь народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, КМУ, зацікавлених міністерств і відомств, голови постійних комісій обласних та Київської міської рад з питань охорони здоров’я, керівники регіональних управлінь охорони здоров’я та закладів охорони здоров’я, представники Національної академії медичних наук України, Національної академії державного управління при Президентові України, Інституту стратегічних досліджень та окремих вищих медичних навчальних закладів, а також міжнародних та громадських організацій.

Ігор Перегінець, заступник міністра охорони здоров’я України, представив бачення МОЗ України шляхів та перспектив автономізації закладів охорони здоров’я. Планується перехід від форми бюджетної установи до державного підприємства, комунального підприємства, господарського товариства або інших організаційно-правових форм відповідно до чинного законодавства. Лікувальні заклади зможуть самостійно розпоряджатися бюджетом, залучати кошти приватних фондів та донорів. Органи місцевого самоврядування будуть замовляти у лікарень необхідні їх жителям медичні послуги, вартість яких розраховуватиметься на основі протоколів лікування.

Було представлено робочий план з втілення у 2015–2016 рр. розробленого МОЗ України пакету законопроектів, що передбачають: зміну господарського статусу закладів охорони здоров’я та зміни підходів до фінансування системи охорони здоров’я, оптимізацію діючої мережі закладів охорони здоров’я, посилення управління мережею закладів охорони здоров’я та закупівлями, впровадження єдиної інформаційної системи охорони здоров’я, створення базового та додаткового пакетів медичних послуг.

У ході круглого столу відбулися презентації сучасної точки зору Міністерства охорони здоров’я на автономізацію медичних закладів в Україні, аналізу моделі автономізації державних і комунальних медичних закладів, розробленої у попередні роки в межах реалізації деяких проектів міжнародної технічної допомоги, спроб її практичної реалізації та пов’язаних з цим процесом проблем і шляхів їх подолання, прикладів застосування економіко-статистичного аналізу як інструмента, що має використовуватися у процесі підготовки лікарень до автономізації та до роботи в нових пов’язаних з нею умовах, вільне обговорення цих презентацій.

Володимир Рудий, завідувач секретаріату Комітету, кандидат наук з державного управління, представив модель та досвід автономізації закладів охорони здоров’я в проектах ЄС щодо реформи системи охорони здоров’я України. Він зазначив, що у світі існують різні концепції автономізації постачальників медичних послуг: одні з них передбачають можливість забезпечення відповідних перетворень усередині публічного сектору, а деякі ототожнюють автономію з приватизацією. Проте існують значні ризики ототожнення цих понять. Деякі надзвичайно важливі аспекти організації надання медичної допомоги (зокрема забезпечення справедливості) можуть бути недосяжними в разі приватизації. Приватизація державних лікарень у країнах, що розвиваються, може інтерпретуватися суспільством як зречення Урядом своєї соціальної відповідальності. Крім того, не існує жодних гарантій ефективності діяльності приватного власника.

Законодавство України передбачає можливість підвищення рівня автономії медичних працівників (приватна практика) та медичних закладів (перетворення в державні та комунальні підприємства); можливість доступу до бюджетних коштів не лише бюджетних установ, а й підприємств, а також фізичних осіб; можливість державних контрактних закупівель медичних послуг. Але ст. 49 Конституції України забороняє скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я, а отже, їх приватизацію. На думку виступаючого, для більшої частини медичних закладів, що перебувають у державній та комунальній власності, оптимальною є модель казенного чи, відповідно, комунального некомерційного підприємства. Така форма передбачає більший, ніж у бюджетної установи, рівень господарської та адміністративної автономії, можливість запровадження економічних стимулів для підвищення якості та ефективності діяльності, запобігання конфлікту між соціальною функцією публічного медичного закладу та підприємницьким інстинктом (пріоритет отримання прибутку).

Роль економіко-статистичного аналізу у процесі підготовки закладів охорони здоров’я до автономізації розглянув Сергій Дяченко, директор «СІЕТ Холдинг», національний експерт проектів ЄС з реформування системи охорони здоров’я в Україні. Він зазначив, що в разі переходу до форми комунального підприємства менеджери лікувальних закладів отримають певну свободу, зокрема це отримання коштів за єдиною статтею кодів економічної класифікації видатків бюджету на операційні видатки та самостійне визначення структури закладу відповідно до умов укладених договорів. Проте, з іншого боку, керівники нестимуть відповідальність за виконання умов договору щодо обсягу та якості медичної допомоги. Доповідач визначив наступні особливості економічних завдань для закладу охорони здоров’я в умовах автономізації:

визначення структури фактичної собівартості факту медичного обслуговування пацієнта;
об’єктивна оцінка рівня складності пролікованих в стаціонарі випадків;
проведення розрахунку вартості медичного обслуговування пацієнтів;
проведення порівняльного аналізу діяльності лікувальних закладів.

Для їх реалізації владі треба передбачити 5 найважливіших кроків:

прийняття стратегічного політичного рішення;
затвердження відповідної нормативної бази та забезпечення послідовності рішень Уряду;
навчитися переконувати за допомогою цифр депутатів усіх рівнів для прийняття науково обґрунтованого рішення;
захист закладів, які готові до впровадження системи економічної мотивації лікарів;
зміна мислення керівників від «як зберегти структуру закладу» до «як максимально використати ресурси свого закладу».

Зоряна Черненко, головний експерт з охорони здоров’я Громадської платформи «Реанімаційний пакет реформ», доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія», розглянула зовнішню та внутрішню автономію лікувальних закладів як складову реформування системи охорони здоров’я. Вона також наголосила, що фахівці Громадської платформи «Реанімаційний пакет реформ» готові долучитися до роботи над законопроектами щодо реформування охорони здоров’я. Зокрема, вже є зауваження та доповнення до проекту закону, представленого МОЗ України.

Представники згаданої організації впевнені, що автономізація лікувальних закладів є одним з найважливіших інструментів реформування системи охорони здоров’я. Її запровадження передбачає розширення прав державних та комунальних лікарень, які функціонують у формі бюджетних установ, щодо прийняття управлінських та фінансових рішень шляхом зміни їх юридичного статусу. Автономізація лікарень, запроваджувана паралельно з такими важливими стратегіями, як усунення фрагментації фінансових ресурсів медичної галузі, встановлення прозорих, зрозумілих та обґрунтованих гарантій забезпечення населення безоплатною медичною допомогою, стратегічні закупівлі медичних послуг для потреб населення за рахунок державних коштів на основі контрактів, нові, базовані на результатах діяльності системи оплати постачальників медичних послуг, здатні створити міцний фундамент для успішної реформи системи охорони здоров’я. Основні цілі та результати реформи — поліпшення якості й доступності медичної допомоги, подолання нерівності у цій сфері, підвищення ефективності використання інвестованих у галузь ресурсів.

Автономія лікарень є надзвичайно важливою, бо надає їм інструменти, які спонукають реагувати на зовнішні та внутрішні стимули, знаходити та приймати самостійні ефективні та оперативні рішення. Ключові права, які отримує заклад, стосуються регулювання питань найму та звільнення персоналу, оплати його праці, інвестицій та розпорядження переданими їм у користування активами, закупівель ліків, обладнання та витратних матеріалів, контролю власної продуктивності та структури послуг, стратегічного управління розвитком закладу, фінансового та клінічного менеджменту. Разом з тим автономізація не означає безконтрольності та вседозволеності. Вона має супроводжуватися підвищенням рівня публічної підзвітності лікарень, забезпеченням прозорості, чесності та ефективності використання коштів, освоєнням відповідними центральними та місцевими органами влади нової для них ролі замовника та покупця медичних послуг для потреб охорони здоров’я населення.

Ці зміни є вкрай необхідними для подальших реформ системи, у тому числі в контексті забезпечення майбутнього її переходу до роботи в умовах обов’язкового медичного страхування.

У свою чергу народний депутат Ігор Шурма висловив думку, що автономізація закладів охорони здоров’я має стати основою медичної реформи в Україні. Проте зміни в першу чергу повинні відбутися в свідомості медичного персоналу. На жаль, МОЗ України не приділяє достатньої уваги роботі в регіонах. До того ж реформа — це не питання одного року, а тривалий процес. Тому потрібно робити ставку на освічену молодь. На всіх заходах Міністерства мають бути присутні ректори, декани вищих навчальних закладів. За словами народного депутата, оптимізація мережі передбачатиме скорочення робочих місць, тому вже сьогодні потрібно думати про зменшення державного замовлення.

Народний депутат Андрій Шипко зазначив, що запровадження автономізації лікарень потребує ретельної роботи з місцевими радами, чіткого визначення вартості послуг, впровадження протоколів лікування, розділення первинної, вторинної та третинної медичної допомоги. Постає питання, а хто буде контролювати діяльність лікувальних закладів. На переконання народного депутата, деякі лікарні необхідно залишити під контролем держави задля виконання соціальних функцій.

Як підкреслила народний депутат Ірина Сисоєнко, заступник голови парламентського Комітету, важливою складовою автономізації є договірні відносини, які створюватимуть рівні можливості для державних, комунальних та приватних закладів охорони здоров’я для укладання договорів на надання гарантованого обсягу медичної допомоги, що фінансується з Державного бюджету України. В основі має бути пацієнт як платник податків, який очікує як на підвищення якості надання медичних послуг, так і на економне використання коштів. «Необхідність визначення гарантованого державою обсягу медичної допомоги більше ніж 10 років декларується як пріоритетне завдання, але сьогодні ми не маємо права робити це завдання декларативним, його потрібно терміново й першочергово виконати», — наголосила вона.

Також народний депутат зауважила, що автономізація закладів охорони здоров’я потребує комплексної роботи: внесення змін до законодавства України, підготовку актів КМУ та МОЗ України, навчання та підготовки управлінського складу, проведення роз’яснювальної роботи з пацієнтами та лікарями. Підтримка та розуміння реформ, що пропонуються пацієнтами та професійною спільнотою, не менш важливі, ніж якісні законодавчі та нормативно-правові акти.

Народний депутат Олег Мусій, заступник голови Комітету, наголосив на неприпустимості фрагментарного реформування галузі охорони здоров’я. Воно не може відбутися у відриві від концепції побудови нової національної системи охорони здоров’я. Саме на її підставі має бути прийнято відповідну програму та поетапний план впровадження реформ.

За словами О. Мусія, розроблений МОЗ законопроект «Про внесення змін до деяких актів щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я», яким передбачається автономізація закладів охорони здоров’я і який презентується керівництвом МОЗ в якості медичної реформи, насправді є лише невеликою складовою, частиною цієї реформи. Народний депутат підкреслив: «Невідомо, яку саме систему охорони здоров’я пропонують українському суспільству. Ми повинні бачити кінцеву мету, куди рухатися». Що стосується автономізації, то на сьогодні не проведено роботу з місцевими радами, які приймають рішення про зміну статусу закладу. Незрозуміло, між ким укладатимуться договори на медичне обслуговування, хто буде конкретним замовником медичних послуг на первинному, вторинному і третинному рівнях, не визначено вартість послуг, не вирішено питання пулінгу (концентрації) коштів на вторинному і третинному рівнях. Невідома доля закладів третинного рівня Національної академії медичних наук, не передбачено співуправління закладами, не відображено досвід пілотних регіонів, невідомо, до чого буде прив’язано штатний розпис закладів, немає системи управління якістю медичних послуг, не передбачено механізмів реалізації лікарського самоврядування. Не проводиться інформаційно-роз’яснювальна кампанія, а без цього, без пошуку партнерів серед пацієнтів і медиків будь-яка реформа приречена на провал.

О. Мусій наголосив, що найбільше занепокоєння викликає норма, за якою державні і комунальні заклади можуть перетворюватися в комерційні підприємства. Він також підкреслив, що будувати нову систему охорони здоров’я потрібно паралельно з побудовою нової системи освіти, добровільним об’єднанням громад — реформою місцевого самоврядування.

Представники регіонів погодилися, що для повного розуміння, чого ж очікує в результаті МОЗ України, їм потрібна своєрідна «дорожня карта».

Підсумовуючи обговорення, Ольга Богомолець, голова Комітету, зазначила, що народні депутати — члени Комітету налаштовані на співпрацю з МОЗ України, науковцями та медичною громадою задля побудови в Україні такої системи охорони здоров’я, яка б відповідала потребам і пацієнтів, і медичних працівників. Вона висловила сподівання, що за 3 міс, які надані міністру охорони здоров’я для впровадження реформаторських змін і проведення закупівлі лікарських засобів, країна відчує позитивний результат, у тому числі й в подоланні корупції.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!