Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

10 июля 2015 11:03 Версия для печати

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів України подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я».

Представлятиме проект Закону у Верховній Раді Міністр охорони здоров’я Квіташвілі Олександр.

Прем’єр-міністр України
Арсеній Яценюк

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Cистема охорони здоров’я в Україні є вкрай застарілою та майже не зазнала змін з часів Радянського Союзу. Така система, побудована на так званій моделі Семашко, нівелює реальні потреби населення у сфері охорони здоров’я та ігнорує міжнародні тенденції модернізації та удосконалення у цій сфері. В результаті система охорони здоров’я України є вкрай неефективною; населення отримує часто неякісну та несвоєчасну допомогу (особливо незахищені верстви населення, які не можуть самостійно оплачувати своє лікування), незважаючи на те, що на охорону здоров’я виділяється значна частина державного бюджету.

Неефективність системи охорони здоров’я України в значній мірі зумовлена критичним станом її основного інституційного компонента — закладів охорони здоров’я.

На сьогодні більшість закладів охорони здоров’я існують у формі бюджетних установ. Ця організаційно-правова форма в сфері, що розглядається, є одним із пережитків планової економіки Радянського Союзу. Заклади охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ, є дуже обмеженими у своїй діяльності та не мають достатнього рівня самостійності при прийнятті рішень навіть з питань поточного управління та діяльності закладу. В кінцевому результаті це призводить до неналежного рівня медичного обслуговування населення.

Крім того, сучасний стан фінансування закладів охорони здоров’я — бюджетних установ за рахунок бюджету є неефективним та не створює передумов для надання якісної медичної допомоги в необхідних обсягах.

Фінансування закладів охорони здоров’я здійснюється за принципами «утримання закладу» (навіть якщо він є неефективним), а не здійснення оплати за фактично надану населенню безкоштовну медичну допомогу, гарантовану Конституцією України.

Крім того, заклади охорони здоров’я обмежені в можливості самостійного визначення цілей та пріоритетів для використання бюджетного фінансування. Напрямки використання бюджетних коштів є чітко визначеними згідно з кошторисом. Навіть у разі екстреної необхідності, заклади охорони здоров’я не можуть перерозподіляти кошти з однієї статті бюджету до іншої (наприклад, придбати додаткові ліки за рахунок економії на комунальних послугах). Це не стимулює керівників закладів охорони здоров’я до економії та оптимізації процесу надання медичної допомоги населенню.

В силу свою організаційно-правового статусу заклади охорони здоров’я не мають законної можливості для легального залучення додаткових коштів, наприклад від зацікавлених юридичних осіб, міжнародних установ або благодійних фондів. Для цього їм доводиться працювати через напівлегальні схеми, які на практиці дуже складно офіційно проконтролювати.

Все це в комплексі призводить до тінізацїї коштів у медичній сфері, створює передумови для корупційних схем.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони передбачає посилення співпраці у сфері охорони здоров’я між Україною та ЄС з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання (глава 22 «Громадське здоров’я»).

Таке співробітництво, зокрема, має охоплювати зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ.

Стратегія сталого розвитку «Україна-2020», затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, також передбачає здійснення реформи системи охорони здоров’я. Так, пункт 7) розділу 3 передбачає, що метою державної політики у цій сфері є кардинальне, системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи є програма Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020»;

Крім того, необхідність реформування сфери охорони здоров’я передбачена проектом Світового Банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», Меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом про економічну та фінансову політику, укладеним у зв’язку з підписанням чотирьохрічної розширеної угоди в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) Міжнародного валютного фонду (лютий-березень 2015 року), Угодою про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» від 27 листопада 2014 року (Розділ 16 «Реформа системи охорони здоров’я»), Національною стратегією побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 років, іншими нормативно-правовими актами та програмними документами щодо реформування охорони здоров’я в Україні.

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування галузі охорони здоров’я, законодавче забезпечення таких реформ на сьогодні залишається недостатнім.

2. Мета і шляхи її досягнення

Основною метою цього законопроекту є комплексне реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних так комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення.

Для цього законопроектом ставиться два основні завдання: реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування. При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Відповідно, згідно із законопроектом державні та комунальні заклади охорони здоров’я будуть залишатись у державній та комунальній власності та не будуть підлягати приватизації.

При підготовці законопроекту були враховані напрацювання пілотного проекту, проведеного згідно з Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» щодо провадження нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення згідно з законом України.

3. Правові аспекти

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері охорони здоров’я, є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Господарський кодекс України, інші профільні закони у сфері охорони здоров’я та інші законодавчі акти.

Реалізація положень цього законопроекту також потребуватиме внесення змін до Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України (окремі законопроекти «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» та «Про внесення зміни до підрозділу 4 розділу ХХ«Перехідні положення»Податкового кодексу України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» також подано до Верховної Ради України).

Законопроект передбачає внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Господарського кодексу України, Законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про здійснення державних закупівель», «Про екстрену медичну допомогу» з метою реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування.

Серед основних положень законопроекту варто виділити наступні:

Уточнено особливості організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я, їх класифікацію, вимоги до установчих документів та управління.

Встановлено спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства, зокрема порядок переоформлення ліцензій.

Встановлено ряд стимулів, в тому числі фінансових, для реорганізації закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства.

Урегульовано особливості укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я.

Уточнено можливі джерела фінансування закладів охорони здоров’я.

Уточнено існуючу гарантію, що кошти не використані закладом охорони здоров’я (крім бюджетних установ) у поточному році, не будуть вилучатись, та можуть використовуватись таким закладом на фінансування його діяльності (зокрема, на оновлення матеріально-технічної бази). Таке невикористання коштів не може бути підставою для зменшення фінансування у наступному бюджетному періоді.

Урегульовані окремі питання, пов’язані з договорами про медичне обслуговування населення. Договори про медичне обслуговування населення будуть укладатись відповідно до спеціального порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який протягом перехідного періоду замінить процедури державних закупівель, які внаслідок своєї складності та тривалості можуть призвести до перебоїв в наданні медичних послуг населенню.

Уточнено правовий статус центрів екстреної медичної допомоги;

На перехідний період державні та комунальні заклади охорони здоров’я звільняються від відрахування частину прибутку до відповідних бюджетів. При цьому запропоновані норми не призведуть до втрат бюджету, адже заклади охорони здоров’я — бюджетні установи (що будуть в подальшому перетворені на державні та комунальні підприємства) на даний момент не здійснюють відрахування частини свого чистого прибутку (доходу) до державного бюджету та на користь відповідних територіальних громад, відповідно. Окрім того запропоновані положення мають на меті створити умови для надання закладами охорони здоров’я можливості придбати нове устаткування для надання медичних послуг, підвищення рівня заробітних плат, оновлення матеріально-технічної бази тощо.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з бюджету.

5. Позиція заінтересованих органів

Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України проект акта погоджено без зауважень; Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством соціальної політики України, Міністерством юстиції України надано пропозиції, які враховано частково.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

Проект Закону не потребує проведення громадської антидискримінаційної експертизи.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила і процедури, що можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

Проект Закону не потребує проведення громадської антикорупційної експертизи.

8. Громадське обговорення

Законопроект оприлюднений на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.

Проведено широке громадське обговорення проекту акта, у тому числі консультації у режимі відеоконференцій з усіма регіонами, медичною громадськістю, на засіданні Колегії Міністерства охорони здоров’я України. Отримані зауваження та пропозиції опрацьовано, враховано частково.

9. Позиція соціальних партнерів

Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні висновку до проекту акта не надано.

Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні висновку до проекту акта не надано. Професійною спілкою працівників охорони здоров’я України законопроект не погоджено та надано зауваження, які було частково враховано.

10. Оцінка регуляторного впливу

Державною регуляторною службою України проект акта погоджено.

10¹. Вплив реалізації акта на ринок праці

Проект акта не має впливу на ринок праці.

11. Прогноз результатів

Реалізація законопроекту повинна створити умови для розвитку якісної та ефективної системи державних та комунальних закладів охорони здоров’я в Україні.

В свою чергу, це має призвести до підвищення рівня здоров’я, тривалості життя населення та зниження рівня захворюваності.

Міністр охорони
здоров’я України
О. Квіташвілі

Проект

від 07.07.2015 р. реєстраційний № 2309а

Закон України
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18—22, ст. 144):

1) частину сьому статті 74 після слова «державі» доповнити словами і цифрами «, або товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать державі»;

2) у статті 76:

частину першу доповнити абзацом такого змісту:

«здійснюється медичне обслуговування населення.»;

перше речення частини другої після слів «Кабінету Міністрів України» доповнити словами «, крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які утворюються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я»;

частину четверту після слів «державного банку» доповнити словами «(крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які можуть мати рахунки в інших комерційних банках)»;

3) статтю 78 доповнити частиною десятою такого змісту:

«10. Комунальне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать відповідній територіальній громаді, або товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать відповідній територіальній громаді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.».

2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

1) у частині першій статті 3:

в абзаці третьому слова «основним завданням яких є забезпечення медичного» замінити словами «що забезпечує медичне»;

абзац восьмий викласти у такій редакції:

«охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими організаціями та спілками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;»;

2) у статті 16:

частину другу викласти у такій редакції:

«Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я визначається законом з урахуванням положень цих Основ. Особливості діяльності та класифікація закладів охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів України.»;

доповнити статтю після частини другої новими частинами такого змісту:

«Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні або як заклади охорони здоров’я, утворені на змішаній формі власності (шляхом об’єднання майна різних форм власності).

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть утворюватися та існувати як державні унітарні підприємства, комунальні унітарні підприємства, господарські товариства та в іншій організаційно-правовій формі згідно із законодавством.

Заклад охорони здоров’я може мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ним на відповідному праві, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Заклади охорони здоров’я, що реорганізуються з бюджетних установ в інші організаційно-правові форми, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням.».

У зв’язку з цим частини третю — десяту вважати відповідно частинами сьомою — чотирнадцятою;

частину десяту викласти у такій редакції:

«Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління).»;

доповнити статтю після частини десятої новою частиною такого змісту:

«Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.».

У зв’язку з цим частини одинадцяту — чотирнадцяту вважати відповідно частинами дванадцятою — п’ятнадцятою;

частину чотирнадцяту викласти у такій редакції:

«Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема тих, що утворені у формі державних та комунальних підприємств, та закладів охорони здоров’я, що утворені у формі господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить державі або територіальній громаді, обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління) шляхом укладення з ними контракту. Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.»;

3) у статті 18:

у частині першій слова «страхування, благодійних фондів» замінити словами «та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб»;

частину третю викласти у такій редакції:

«Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету та субвенцій, наданих з державного місцевим бюджетам, визначаються Кабінетом Міністрів України.»;

друге речення частини четвертої виключити;

доповнити статтю після частини четвертої новою частиною такого змісту:

«Кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.».

У зв’язку з цим частини п’яту — восьму вважати відповідно частинами шостою — дев’ятою;

частину шосту викласти у такій редакції:

«Обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методології, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.»;

друге речення частини сьомої після слів «місцевого бюджету» доповнити словами «на підставі договорів про медичне обслуговування населення»;

у частині восьмій:

слова «добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу» замінити словами «отримані від юридичних та фізичних осіб, а також»;

доповнити частину реченням такого змісту: «Вимоги Господарського кодексу України щодо реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не застосовуються до закладів охорони здоров’я, створених у формі державних казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств.»;

доповнити статтю після частини восьмої новою частиною такого змісту:

«Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у банках.».

У зв’язку з цим частину дев’яту вважати частиною десятою;

4) статтю 24 після частини другої доповнити новими частинами такого змісту:

«Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог щодо здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяльність закладу охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною п’ятою;

5) частину першу статті 75 після слова «інтернатуру» доповнити словами «, клінічну резидентуру»;

6) доповнити Основи розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» такого змісту:

«Розділ XIІI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ (крім закладів охорони здоров’я центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони громадського порядку, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах оборони та військового будівництва, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України), реорганізовуються шляхом перетворення в державні унітарні казенні або комерційні підприємства та комунальні унітарні некомерційні або комерційні підприємства відповідно.

Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2—6 цього розділу.

2. В ході реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства відповідно до пункту 1 цього розділу не застосовуються положення законодавства щодо:

1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;

3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами;

4) необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі, коли вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів;

5) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що підлягають реорганізації.

3. Установити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.

Установити, що всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я — бюджетним установам, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, без стягнення плати за таке переоформлення.

4. Установити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу державними та комунальними підприємствами, крім випадків переукладення договорів за бажанням працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).

5. Державні та комунальні підприємства, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам, що утворюються в результаті реорганізації таких установ відповідно до пункту 1 цього розділу, майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади. Майно, що передається від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, створених у результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення, закріплюється за підприємствами на праві оперативного управління (для державних унітарних казенних підприємств та комунальних унітарних некомерційних підприємств) або на праві господарського відання (для державних унітарних комерційних підприємств та комунальних унітарних комерційних підприємств).

6. Установити, що передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу.

7. Установчим документом державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що утворюються у формі державних та комунальних підприємств в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу, є статут, що затверджується власником такого підприємства (уповноваженим органом управління) на основі типового статуту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Установити, що за результатами 2015—2020 років комунальні унітарні підприємства, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, не зобов’язані відраховувати на користь відповідних територіальних громад (уповноважених ними органів) частину свого чистого прибутку (доходу).

9. Установити, що до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, методології, передбаченої частиною шостою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

10. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

1) забезпечити внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

2) затвердити особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

3) затвердити порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я і типову форму такого контракту;

4) затвердити типовий статут державного чи комунального закладу охорони здоров’я, що утворюється у формі державного чи комунального підприємства відповідно до пункту 1 цього розділу.

11. Центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, протягом двох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»:

1) розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України:

порядок розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік;

проект нормативно-правового акта про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я в частині спрощення порядку акредитації закладів охорони здоров’я — державних та комунальних підприємств, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

проекти нормативно-правових актів про особливості укладення договору про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

проекти нормативно-правових актів про порядок проведення конкурсу, укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типову форму такого контракту;

2) розробити проект та забезпечити прийняття в установленому порядку нормативно-правового акта про внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

3) розробити та затвердити Методику розрахунку вартості надання медичних послуг та стандарти медичної допомоги (клінічні протоколи) на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини);

4) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цими Основами, зокрема в частині вимог до організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я та їх фінансування;

5) розробити програму підготовки менеджерів органів та закладів охорони здоров’я.

12. Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень.

13. Установити, що до 31 грудня 2019 року до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, не застосовуються:

вимоги частини другої статті 75 та частини восьмої статті 77 Господарського кодексу України щодо подання на розгляд, погодження та затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання;

вимоги частини третьої та одинадцятої статті 75 Господарського кодексу України.

14. Установити, що порядок утворення і діяльності у сфері охорони здоров’я професійних самоврядних організацій медичних та фармацевтичних працівників визначається законом.».

3. У Законі України «Про управління об’єктами державної власності» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 46, ст. 456; 2012 р., № 40, ст. 480):

1) пункт 12 частини першої статті 6 після слова «законодавства» доповнити словами «, а у випадку, передбаченому Господарським кодексом України, приймають рішення про створення казенних підприємств у галузі охорони здоров’я»;

2) статтю 18 «Прикінцеві положення» доповнити пунктом 8 такого змісту:

«8. Установити, що за результатами 2015—2020 років до державних унітарних підприємств, що були утворені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 розділу XIІI «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не застосовується:

вимога про відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами, встановлена частиною першою статті 111 цього Закону;

вимога про складення та затвердження (погодження) фінансових планів.».

4. У Законі України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 30, ст. 340):

1) у статті 7:

у частині другій:

слова «органах казначейства і банках,» замінити словами «банках, може мати»;

доповнити частину реченням такого змісту: «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за необхідності може також відкривати рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.»;

у частині шостій слова «праві оперативного управління» замінити словами «відповідному праві згідно із законодавством»;

у частині сьомій слова «Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями» замінити словами «а також його установчими документами»;

2) у частині шостій статті 9 слова «праві оперативного управління» замінити словами «відповідному праві згідно із законодавством».

5. Розділ ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883) доповнити пунктом 7 такого змісту:

«7. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я незалежно від вартості предмета закупівлі.».

6. Пункт 6 статті 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158) доповнити абзацом такого змісту:

«Ліцензії закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 розділу XІII «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому статтею 13 цього Закону. При цьому вимога частини п’ятнадцятої статті 13 цього Закону щодо того, що зміна найменування у разі переоформлення ліцензії не повинна бути пов’язана з реорганізацією юридичної особи, не застосовується. Плата за переоформлення ліцензії не стягується.».

ІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

прийняти нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд та приведення відповідними центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.

Голова Верховної Ради України

 

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

 

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту акта
Господарський кодекс України(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18 22, ст. 144)
Стаття 74. Державне комерційне підприємство Стаття 74. Державне комерційне підприємство
(…) (…)
7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, або товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 76. Казенне підприємство Стаття 76. Казенне підприємство
1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких: 1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:
(…) (…)
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом ;
здійснюється медичне обслуговування населення.
2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. 2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України , крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які утворюються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я . У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
(…) (…)
4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. 4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку (крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які можуть мати рахунки в інших комерційних банках) , печатку із своїм найменуванням.
(…) (…)
Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства
(…) (…)
10. Комунальне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать відповідній територіальній громаді, або товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать відповідній територіальній громаді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Основи законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення: (…) заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення: (…) заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;
(…) охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя; (…) охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими організаціями та спілками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
(…) (…)
Порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом. Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я визначається законом з урахуванням положень цих Основ. Особливості діяльності та класифікація закладів охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів України.
Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні або як заклади охорони здоров’я, утворені на змішаній формі власності (шляхом об’єднання майна різних форм власності).
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть утворюватися та існувати як державні унітарні підприємства, комунальні унітарні підприємства, господарські товариства та в іншій організаційно-правовій формі згідно із законодавством.
Заклад охорони здоров’я може мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ним на відповідному праві, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Заклади охорони здоров’я, що реорганізуються з бюджетних установ в інші організаційно-правові форми, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням.
Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління).
Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.
(…) (…)
Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п’яти років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою відповідно до закону. Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України. Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема тих, що утворені у формі державних та комунальних підприємств, та закладів охорони здоров’я, що утворені у формі господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить державі або територіальній громаді, обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління) шляхом укладення з ними контракту. Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я
Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
(…) (…)
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом. Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету та субвенцій, наданих з державного місцевим бюджетам, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться. За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я.
Кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя. Обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методології, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості. Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету на підставі договорів про медичне обслуговування населення, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров’я. Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, а також встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров’я. Вимоги Господарського кодексу України щодо реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не застосовуються до закладів охорони здоров’я, створених у формі державних казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств.
Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у банках.
(…) (…)
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я
(…) (…)
Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяльність закладу охорони здоров’я.
Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.(…)
Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.
РОЗДІЛ XIIІ
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ (крім закладів охорони здоров’я центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони громадського порядку, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах оборони та військового будівництва, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України), реорганізовуються шляхом перетворення в державні унітарні казенні або комерційні підприємства та комунальні унітарні некомерційні або комерційні підприємства відповідно.Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2—6 цього розділу.
2. В ході реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства відповідно до пункту 1 цього розділу не застосовуються положення законодавства щодо:1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;2) права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами;4) необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі, коли вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів;5) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що підлягають реорганізації.
3. Установити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.Установити, що всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я — бюджетним установам, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, без стягнення плати за таке переоформлення.
4. Установити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу державними та комунальними підприємствами, крім випадків переукладання договорів за бажанням працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).
5. Державні та комунальні підприємства, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам, що утворюються в результаті реорганізації таких установ відповідно до пункту 1 цього розділу, майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади. Майно, що передається від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, створених у результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення, закріплюється за підприємствами на праві оперативного управління (для державних унітарних казенних підприємств та комунальних унітарних некомерційних підприємств) або на праві господарського відання (для державних унітарних комерційних підприємств та комунальних унітарних комерційних підприємств).
6. Установити, що передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу.
7. Установчим документом державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що утворюються у формі державних та комунальних підприємств в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу, є статут, що затверджується власником такого підприємства (уповноваженим органом управління) на основі типового статуту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
8. Установити, що за результатами 2015—2020 років комунальні унітарні підприємства, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення комунальних і закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, не зобов’язані відраховувати на користь відповідних територіальних громад (уповноважених ними органів) частину свого чистого прибутку (доходу).
9. Установити, що до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, методології, передбаченої частиною шостою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
10. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:1) забезпечити внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, відповідно до пункту 1 цього розділу;2) затвердити особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;3) затвердити порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я і типову форму такого контракту;4) затвердити типовий статут державного чи комунального закладу охорони здоров’я, що утворюється у формі державного чи комунального підприємства відповідно до пункту 1 цього розділу.
11. Центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, протягом двох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»:1) розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України:порядок розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік;проект нормативно-правового акта про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я в частині спрощення порядку акредитації закладів охорони здоров’я державних та комунальних підприємств, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;проекти нормативно-правових актів про особливості укладення договору про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;проекти нормативно-правових актів про порядок проведення конкурсу, укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типову форму такого контракту;2) розробити проект та забезпечити прийняття в установленому порядку нормативно-правового акта про внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;3) розробити та затвердити Методику розрахунку вартості надання медичних послуг та стандарти медичної допомоги (клінічні протоколи) на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини);4) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цими Основами, зокрема в частині вимог до організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я та їх фінансування;5) розробити програму підготовки менеджерів органів та закладів охорони здоров’я.
12. Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень.
13. Установити, що до 31 грудня 2019 року до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, не застосовуються:вимоги частини другої статті 75 та частини восьмої статті 77 Господарського кодексу України щодо подання на розгляд, погодження та затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання;вимоги частини третьої та одинадцятої статті 75 Господарського кодексу України.
14. Установити, що порядок утворення і діяльності професійних самоврядних організацій медичних та фармацевтичних працівників визначається законом.
Закон України «Про управління об’єктами державної власності» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 46, ст. 456; 2012 р., № 40, ст. 480)
Стаття 6. Повноваження уповноважених органів управління
1. Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань:
Стаття 6. Повноваження уповноважених органів управління1. Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань:
(…)
12) здійснюють управління казенними підприємствами відповідно до законодавства;
(…)
(…)
12) здійснюють управління казенними підприємствами відповідно до законодавства, а у випадку, передбаченому Господарським кодексом України, приймають рішення про створення казенних підприємств у галузі охорони здоров’я;
(…)
Стаття 18. Прикінцеві положення Стаття 18. Прикінцеві положення
(…) (…)
8. Установити, що за результатами 2015—2020 років до державних унітарних підприємств, що були утворені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 розділу XIІI «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не застосовується:вимога про відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами, встановлена частиною першою статті 111 цього Закону;вимога про складення та затвердження (погодження) фінансових планів.
Закон України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 30, ст. 340)
Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
(…) (…)
2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням. 2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в банках, може мати печатку та бланк із своїм найменуванням. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за необхідності може також відкривати рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
(…) (…)
6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом. 6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на відповідному праві згідно із законодавством та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.
7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. 7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, а також його установчими документами.
Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги
6. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом. 6. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на відповідному праві згідно із законодавством та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.
Закон України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883)
Розділ XI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ XI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
(…) (…)
7. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я незалежно від вартості предмета закупівлі.
Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158)
Стаття 21. Прикінцеві та перехідні положення Стаття 21. Прикінцеві та перехідні положення
(…) (…)
6. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону:види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно;які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк. 6. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону:види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно;які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.
Ліцензії закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому статтею 13 цього Закону. При цьому вимога частини п’ятнадцятої статті 13 цього Закону щодо того, що зміна найменування у разі переоформлення ліцензії не повинна бути пов’язана з реорганізацією юридичної особи, не застосовується. Плата за переоформлення ліцензії не стягується.
Міністр охорони
здоров’я України
О. Квіташвілі

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України

на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

(реєстр. № 2309а від 07.07.2015 р.)

У законопроекті пропонується внести зміни до Господарського кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про екстрену медичну допомогу», «Про здійснення державних закупівель», «Про ліцензування видів господарської діяльності» з метою «реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування».

Передбачається, зокрема, встановити, що:

— «особливості діяльності та класифікація закладів охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів Українизалежно від форми власності;

— заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні або як заклади охорони здоров’я, утворені на змішаній формі власності (шляхом об’єднання майна різних форм власності);

— за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть утворюватися та існувати як державні унітарні підприємства, комунальні унітарні підприємства, господарські товариства та в іншій організаційно-правовій формі згідно із законодавством;

— фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осібта будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством».

За змістом Пояснювальної записки, необхідність прийняття цього закону обґрунтовується тим, що передбачений чинним законодавством порядок забезпечення населення медичною допомогою не завжди є ефективним.

Погоджуючись у цілому з наведеними в Пояснювальній записці аргументами, Головне науково-експертне управління водночас вважає за доцільне висловити щодо змісту законопроекту такі зауваження і пропозиції.

1. Щодо змін до Господарського кодексу України.

У проекті пропонуються зміни до частини сьомої статті 74 цього Кодексу, відповідно до яких державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене не тільки в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, але й у товариство з обмеженою відповідальністю, 100 часток у статутному капіталі якого належать державі.

Мета подібних змін є не досить зрозумілою. Адже перетворення державного комерційного підприємства в акціонерне товариство, де 100 відсотків акцій належать державі, зазвичай спрямоване на приватизацію цього підприємства, тобто є складовою передприватизаційної  підготовки. Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 101 Закону України «Про приватизацію державного майна» передприватизаційна підготовка державних підприємств може включати процес створення акціонерних товариств на базі державного майна або майна державного підприємства (корпоратизація). Однак корпоратизація державних підприємств шляхом створення товариств з обмеженою відповідальністю законодавством України не передбачена. Те ж саме зауваження стосується частини десятої статті 78 Господарського кодексу щодо перетворення комунального унітарного підприємства в товариство з обмеженою відповідальністю.

Щодо пропозицій проекту до частини четвертої статті 76 Господарського кодексу, у якій йдеться про надання права казенним підприємствам у галузі охорони здоров’я мати рахунки в інших комерційних банках, зауважимо, що в умовах фінансової кризи в Україні, коли за даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб більше 55 комерційних банків знаходяться в стадії ліквідації (http://www.fg.gov.ua/payments/), відкриття та ведення рахунків казенних підприємств у галузі охорони здоров’я слід залишити в установах державних банках.

2. Щодо змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я.

У змінах до статті 16 цього Закону  пропонуємо об’єднати нові частини третю та четверту й викласти їх у більш сучасній редакції, зокрема: «Заклади охорони здоров’я можуть бути будь-якої власності та організаційно-правової форми». Нову п’яту частину пропонуємо виключити, оскільки положення про «відокремлене майно» характерно лише для закладів державної чи комунальної форми власності, що суперечить попереднім положенням цієї статті щодо можливості перебування закладів охорони здоров’я у приватній власності.

3. До розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення проекту».

На наш погляд, пункт 2 цього розділу потребує суттєвого доопрацювання. Зокрема, пропонуємо виключити з абзацу першого цього пункту слова «реорганізації шляхом», які є зайвими. Крім того, зміст цього пункту не узгоджується з Цивільним кодексом України, який у статті 107 вимагає врахування інтересів кредиторів при припиненні юридичної особи, одним з різновидів якого є перетворення. Таким чином, запропоновані зміни вносять колізії в законодавство України, вирішення яких ускладнюватиме правозастосування норм щодо перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Також звертаємо увагу, що відмова від проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я-бюджетних установ (підпункт 5 цього пункту) веде лише до зниження рівня державного контролю за державними коштами, але аж ніяк не впливає на перетворення вказаних закладів.

У пункті 3 цього розділу пропонується встановити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії. Крім того, згідно з проектом, переоформленню підлягатимуть всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я, які припинятимуться шляхом перетворення. Запропонована норма суперечить частині четвертій статті 15 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», згідно з якою правонаступник, діяльність якого припиняється зобов’язаний отримати нову ліцензію, а раніше видана ліцензія підлягає анулюванню.

Крім того, згідно з абзацом третім частини 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру у випадку перетворення юридичної особи. У зв’язку з цим, пропонуємо питання ліцензування для правонаступників державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, які реорганізуються, вирішувати шляхом запровадження скорочених строків видачі нових ліцензій і дозволів, а не їх переоформлення, як це запропоновано у законопроекті.

Зазначене вище зауваження також стосується змін до пункту 6 статті 21 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

4. Згідно з новою частиною, якою доповнюється стаття 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, «кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення». Звертаємо увагу на те, що запропонована норма не відповідає вимогам бюджетного законодавства. Зокрема, у положенням частини першої статті 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що «Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу». Тому відповідні зміни мають бути внесені до Бюджетного кодексу України.

5. Законопроект має недоліки техніко-юридичного характеру. Зокрема,  не зовсім коректно виглядає спосіб внесення змін до законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про екстрену медичну допомогу», «Про здійснення державних закупівель», «Про ліцензування видів господарської діяльності» шляхом доповнення Основ законодавства України про охорону здоров’я новим розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» (підп. 6 пункту 2 розд. І проекту). Аджевідповідно до усталених правил законодавчої техніки перехідні та прикінцеві положення закону за своїм призначенням повинні містити тимчасові, адаптаційні норми, що пов’язані з набранням чинності законом, а не норми права, як це запропоновано у законопроекті.

У законопроекті зустрічаються вузькопрофесійні терміни, які можуть бути зрозумілими лише медичними працівниками, а не широким загалом. При цьому їх зміст не розкривається в чинних законах України, а також у цьому законопроекті (наприклад:«клінічна резидентура» (зміни до ч. 1 ст. 75 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

Звертаємо увагу на те, що відповідно до вимог законодавчої техніки у разі внесення змін до кількох законів вони подаються в хронологічному порядку.

Зауваження викликає зміст доручень центральному органу виконавчої влади що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, наприклад, «протягом двох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»:…3) розробити та затвердити Методику розрахунку вартості надання медичних послуг та стандарти медичної допомоги (клінічні протоколи) на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини)»…5) розробити програму підготовки менеджерів органів та закладів охорони здоров’я; забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я (підпункти 3, 5 п. 11, п. 12 запропонованого до Основ законодавства України про охорону здоров’я нового розділу розд. ХІІІ проекту). Адже відповідно до частини другої статті 113 Конституції України підзвітним і підконтрольним Верховній Раді України є Кабінет Міністрів України. Центральні ж органи виконавчої влади, яким є Міністерство охорони здоров’я України, не мають такої підзвітності і підконтрольності перед Верховною Радою України, тому давати їм відповідні доручення вона не може.

Потребує корегування термін набрання чинності цим Законом – «з дня, наступного за днем його опублікування», оскільки для реалізації передбачених ним приписів потрібен певний час.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу з урахуванням висловлених вище зауважень і пропозицій.

Керівник Головного управління В. Борденюк

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 16.09.2015 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні 16 вересня 2015 р. (протокол № 22) розглянув проект закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я, поданий Кабінетом Міністрів України (реєстр. № 2309а від 7 липня 2015 р.).

Більшістю голосів народні депутати України – члени Комітету прийняли рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні зазначений законопроект відхилити.

Співдоповідачем із зазначеного питання під час розгляду його на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено народного депутата України – Голову Комітету з питань охорони здоров’я Богомолець Ольгу Вадимівну.

Голова Комітету О.В. Богомолець

ВИСНОВОК

щодо відповідності проекту нормативно-правового акта вимогам антикорупційного законодавства

від 07.10.2015 р.

Назва проекту акта: проект Закону про внесення зміни до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я

Реєстр. № 2309а від 07.07.2015р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань охорони здоров’я

Проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства (рішення Комітету від 07 жовтня 2015 року, протокол № 38).

Голова Комітету Є. Соболєв

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя щодо проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я

від 04.11.2015 р.

(реєстр. № 2309а від 7 липня 2015 року)

Комітет з питань правової політики та правосуддя розглянув на своєму засіданні 4 листопада 2015 року (протокол № 37) на відповідність Конституції України проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (реєстр. № 2309а від 7 липня 2015 року) (далі – Законопроект), поданий Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пояснювальною запискою до Законопроекту він розроблений з метою комплексного реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення.

Для досягнення мети Урядом пропонується уточнити особливості організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я, їх класифікацію, вимоги до установчих документів та управління, можливі джерела фінансування закладів охорони здоров’я; встановити спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я – бюджетних установ у державні та комунальні підприємства, зокрема, порядок переоформлення ліцензій; урегулювати особливості укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я тощо.

Крім того, Законопроектом передбачається внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи законодавства), Господарського кодексу України, законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про здійснення державних закупівель», «Про екстрену медичну допомогу».

Так, пропонується доповнити Основи законодавства розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» у якому, між іншим, дається низка доручень центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Вирішуючи питання про відповідність Законопроекту положенням Конституції України, Комітет виходить з такого.

У Конституції України зазначається, що Україна є правовою державою (стаття 1), закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8).

Як встановлено статтею 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписом частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами Основного Закону України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113).

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (пункт 9 статті 116 Конституції України, частина перша статті 21 Закону «Про Кабінет Міністрів України»).

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому (частина друга статті 21 Закону «Про Кабінет Міністрів України»).

Аналіз зазначених конституційно-правових положень дає підстави зробити висновок, що для реалізації державної політики Уряд має у своєму підпорядкуванні вертикаль органів виконавчої влади, в якій посідає місце вищої ланки відносно всіх інших органів. Виконавча вертикаль передбачає ієрархічну субординацію структурних ланок, включаючи усі основні елементи відносин організаційного підпорядкування: підконтрольність, підзвітність, відповідальність.

Таким чином, органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність на принципах організаційної єдності та злагодженості, підпорядкованості єдиному вищому органу у системі органів виконавчої влади – Уряду.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України відповідальний перед Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією (частина друга статті 113 Конституції України).

Отже, Верховна Рада України не вповноважена надавати доручення будь-якому органу виконавчої влади, тому пропозиція Законопроекту щодо надання низки доручень центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, є неприйнятною.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України навело ряд зауважень до Законопроекту та вважає, що за результатами розгляду в першому читанні він може бути прийнятий за основу з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.

Враховуючи викладене, Комітет дійшов висновку, що проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (реєстр. № 2309а від 7 липня 2015 року), поданий Кабінетом Міністрів України, суперечить положенням Конституції України.

Голова Комітету Р.П. Князевич

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи