Цифри, що вражають
У цілому термін «криза» визначається як переломний, проблемний стан у розвитку певної системи, коли наявні механізми, правила чи ресурси перестають працювати ефективно, і виникає небезпека її занепаду чи руйнування. Якщо говорити про кризу в освіті, зокрема фармацевтичній, то у багатьох випадках мова йде про серйозний «збій» у певних внутрішніх процесах системи, коли, як наслідок, вона перестає відповідати сучасним потребам суспільства, науки та ринку праці. Адже це майже завжди — про зниження якості знань і практичних навичок випускників, втрату довіри до дипломів та й в цілому самої системи навчання.
На жаль, саме така криза в освіті спостерігається в Україні, де вже другий рік поспіль у закладах вищої освіти фіксуються доволі негативні тенденції при вступі. Так, на початку своєї доповіді Р. Яцишин зазначив, що цього року кількість студентів, рекомендованих до зарахування, є вкрай малою. Зокрема, у всіх 13 закладах вищої освіти, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я (МОЗ) України, де готують фахівців за напрямком «І8 Фармація» (денна форма навчання), цьогоріч зафіксовано загалом 1166 поданих заяв абітурієнтів, з яких лише 149 осіб отримали статус «рекомендовано до зарахування». Якщо ж розглянути картину в розрізі кожного взятого закладу освіти окремо, то цифри будуть ще більш вражаючі — від 2 до 35 майбутніх студентів на курс (рис. 1).
Що стосується ж приватних «вишів», то статистика взагалі жалюгідна — 1 людина, рекомендована до зарахування, з 93 поданих заяв (рис. 2).
Не варто тут забувати й про те, що серед тих, хто таки подав заяву до закладу освіти та навіть був рекомендований до зарахування, були й ті, хто зробив це про всяк випадок, адже ще не до кінця визначився з місцем навчання (система передбачає можливість подачі заяв до декількох закладів освіти одночасно). Тому реальна кількість студентів на денній формі навчання може навіть бути ще меншою.
Р. Яцишин відзначив, що відповідний спад був очікуваним, адже в цілому по країні зареєстровано на 10% менше електронних кабінетів вступників у 2025 р. Проте, попри очікувану тенденцію до зниження, фармацевтичний напрямок, на жаль, постраждав ще серйозніше — на 18%, порівняно із ситуацією 2024 р. (рис. 3).
Чому виникла проблема?
Судячи з вищенаведених показників, Україну найближчими роками очікує серйозний фармацевтичний кадровий «голод», і з цим потрібно негайно щось робити! Однак перш ніж шукати шляхи розв’язання кризи у фармацевтичній освіті, необхідно визначити, чому вона все ж виникла. Загалом до суттєвого дисбалансу в системі та відтоку бажаючих навчатися фармацевтичних спеціальностей, як зазначив доповідач, могли призвести наступні чинники:
- зниження інтересу абітурієнтів до спеціальності «Фармація» (сучасна молодь частіше обирає ІТ, менеджмент, медицину, де вбачає більше престижу та перспективи);
- розрив між освітою і практикою (навчальні програми часто орієнтовані на класичну аптечну модель, тоді як ринок потребує клінічних фармацевтів, маркетологів, фахівців з фармакоекономіки);
- неконкурентна заробітна плата працівників з вищою фармацевтичною освітою;
- відтік кадрів за кордон (понад 25% випускників-фармацевтів після отримання диплома шукають можливості працевлаштування в країнах ЄС, де фармацевт має ширші повноваження);
- застарілий суспільний образ фармацевта, який багатьма сприймається лише у ролі касира аптечного закладу, що знижує соціальну привабливість професії.
Попри зазначені проблемні фактори, сучасна фармацевтична освіта може стикнутися з низкою викликів. Зокрема, мова йде про:
- трансформацію спеціаліста (від продавця до клінічного консультанта та члена мультидисциплінарної команди);
- необхідність вивчення нових компетентностей (цифрова фармація, фармакоекономіка, біоінженерія);
- виклики війни та міграційні процеси (втрата матеріально-технічної бази у прифронтових регіонах, зменшення кількості студентів, особливо іноземних, що позначається на фінансуванні закладів вищої освіти, потреба в підготовці фармацевтів для військової медицини та реабілітації);
- недостатня інтеграція з міжнародними стандартами (International Pharmaceutical Federation (FIP) Development Goals, WHO Good Pharmacy Practice);
- нерівність між університетами (одні в активному пошуку нових ідей, інші залишаються у старій парадигмі);
- дефіцит практичної підготовки (обмежені можливості для якісного стажування студентів у недержавній аптечній мережі, недостатня розвинутість університетських клінік та аптек);
- слабкий зв’язок з інноваціями (студент рідко бачить перспективу стати учасником розробки та досліджень (Research and Development — R&D);
- слабкий імідж професії (потреба в національних кампаніях з популяризації ролі фармацевта).
Хто шукає, той знаходить!
Майже з будь-якої ситуації завжди є вихід, причому не один! Головне — не здаватися й рухатися вперед, удосконалюватися. експериментувати, навіть попри очікувані складнощі та перепони.
Зокрема, Р. Яцишин під час виступу акцентував увагу на користі активної комунікації (як в офлайн-, так і онлайн-форматі, зокрема через соціальні мережі) закладів вищої освіти з учнями шкіл через проведення профорієнтаційних заходів для школярів та абітурієнтів, днів відкритих дверей в університетах, медичні стартапи, популяризацію розповідей про успішні приклади тощо.
Сприяти покращенню надання освітніх послуг, а разом з тим, як результат, мотивувати молодь навчатися за фармацевтичними спеціальностями, може удосконалення власних навчальних програм відповідно до сучасних потреб, обмін досвідом та приклади запровадження різних підходів до навчального процесу за кордоном:
- дуальна освіта (у Німеччині базується на активній співпраці між фармацевтичними факультетами та аптечними мережами);
- клінічна орієнтація (наприклад у Польщі фармацевт бере участь у терапевтичних комісіях у лікарнях) і, як відмітив спікер, в його університеті теж активно використовують схожий підхід — апробований авторський метод професорки Ірини Купновицької — ведення занять з клінічної фармації та фармацевтичної опіки біля ліжка хворого);
- СТЕМ-інтеграція фармації, в основі якої — поєднання біотехнологій та ІТ (наприклад у США вже діють програми для фармацевтів з поглибленим вивченням біоінформатики);
- гнучкі освітні формати (короткі курси та сертифікація з актуальних напрямів);
- партнерства з бізнесом (наприклад в Університеті Гельсінкі створені лабораторії спільно з фармкомпаніями);
- міжнародна інтеграція (Erasmus +, подвійні дипломи, участь у спільних наукових проєктах) тощо.
І, як зауважив у підсумку доповіді Р. Яцишин, фармацевт — дійсно звучить гордо! Але щоб такі фахівці були в нас у достатній кількості, потрібно зробити все можливе, щоб зацікавити майбутніх абітурієнтів обирати відповідний фах та мотивувати їх після здобуття освіти залишатися в нашій країні. Зокрема, допомогти долати виклики, з якими доводиться наразі стикатися фармацевтичній освіті, спікер пропонує за допомогою впровадження наступних практичних рішень:
- Розробка єдиної національної стратегії розвитку фармацевтичної освіти до 2030 р. з урахуванням FIP Development Goals.
- Зниження рейтингового балу для вступу на спеціальність «І8 Фармація» до 130.
- Створення мережі клінічних кафедр на базі лікарень, де фармацевти братимуть участь у виборі та моніторингу терапії.
- Запровадження державних грантів та цільових стипендій для студентів, які готові працювати в регіонах з кадровим дефіцитом.
- Залучення роботодавців до формування навчальних університетських програм.
- Підтримка молодих викладачів через гранти та програми професійного розвитку та стимулювання викладачів до міжнародних стажувань та участі в наукових проєктах.
- Широке використання інноваційних методик навчання.
- Розвиток військової фармації, відновлення матеріально-технічної бази, психологічна підтримка студентів.
- Розгортання масштабних інформаційних кампаній для популяризації професії фармацевта як клінічного консультанта та експерта з ліків.
*За матеріалами презентації доповіді ректора ІФНМУ, професора, доктора медичних наук, заслуженого лікаря України Романа Яцишина на тему «Фармація без майбутнього? Виклики освіти та пошук нових моделей підготовки кадрів».
Коментарі