Судовий порядок захисту прав інтелектуальної власності в галузі фармацевтики

Останнім часом через різкі зміни ринкової кон’юнктури і внаслідок цього загострення конкуренції значно збільшилася кількість судових конфліктів щодо порушення патентних прав фармацевтичних фірм. Подібні судові процеси найчастіше супроводжуються появою різноманітної інформації, що містить поспішні висновки про заборону реалізації контрафактних препаратів, про якість деяких лікарських засобів. Трапляються випадки некоректної інтерпретації патентного законодавства України.

Іноді нехтують тим фактом, що подібні суперечки можна вирішити цивілізовано, а саме шляхом змагального судового процесу у відповідних уповноважених судових інстанціях. Визнати препарат подібним до іншого препарату і трактувати цю подібність як недобросовісну конкуренцію можуть тільки суди або Антимонопольний комітет. Вирішення питання про можливість застосування лікарського засобу, якість якого викликає сумніви, входить до компетенції органів МОЗ України, що проводять реєстрацію лікарських засобів.

Чинне законодавство України з інтелектуальної власності надає виключне право власникам авторських прав, патентів на винаходи і корисні моделі, свідоцтв на товарні знаки «володіти, користуватись та розпоряджатися» об’єктами їхньої інтелектуальної праці.

Поняття «виключне право» безпосередньо пов’язано з поняттями «обсяг прав», «порушення патенту» і «патентна чистота», від змісту яких залежить визнання (чи невизнання) тієї чи іншої дії третьої особи порушенням прав, що охороняються авторським правом, патентом на винахід чи свідоцтвом на знак для товарів і послуг.

У будь-якій країні функціонування системи охорони інтелектуальної власності не має сенсу, якщо правовласник не спроможний захистити те, що йому належить. Права на об’єкти інтелектуальної власності самі по собі нічого не варті, якщо відсутня дієва система, яка забезпечує ефективний захист їх за допомогою механізмів правового контролю.

Законодавство України з інтелектуальної власності в цілому передбачає досить широкий спектр засобів захисту таких прав. Утім це не означає, що ці засоби ефективно застосовуються: реалізація кожного з них потребує побудови досить складного механізму, в якому повинні взаємодіяти як самі правовласники, так і компетентні державні органи та громадські організації. І якщо система адміністративного порядку захисту прав інтелектуальної власності є більш-менш усталеною, то процес становлення системи судового захисту створює ряд проблем, які потребують термінового вирішення.

Зростання ролі та значення інтелектуальної власності в економіці та суспільному житті нашої держави — це ознака останнього десятиріччя — десятиріччя незалежності України. Не дивно, що судова система, яка формувалася (в усякому разі структурно) ще за радянських часів, виявилася неготовою, а вірніше — непристосованою до вирішення питань в інтенсивно зростаючій, фактично новій сфері правозастосування, якою є інтелектуальна власність.

Особливістю суперечок у цій сфері, що підлягають розгляду в судах, є те, що вони, як правило, стосуються технічних та інших спеціальних питань, які не можуть бути вирішені судом загальної юрисдикції або господарським судом без залучення фахівців-експертів.

Вбачається, що найефективнішою формою вирішення цієї проблеми було б створення спеціалізованого судового органу — Патентного суду, в компетенцію якого входив би розгляд усіх суперечок стосовно порушення прав інтелектуальної власності. Безумовно, створення Патентного суду потребує ініціативи саме вищих органів судової влади; кому, як не їм оцінювати стан справ у своїй системі та її можливості. Це, з одного боку, дало б змогу розвантажити цивільні суди від невластивих їхній компетенції справ, а з іншого — забезпечити кваліфіковане та швидке вирішення суперечок, що стосуються об’єктів інтелектуальної власності.

Багаторічний досвід роботи патентних судів у різних країнах підтверджує життєздатність та дієвість такої системи. Функціонування Патентного суду гарантує захист інтересів правовласників, тобто реалізацію прав, затверджених Конституцією України.

Сподіваємося, що створення в Україні Патентного суду або іншого судового органу з відповідною компетенцією — справа недалекого майбутнього. На сьогодні ж маємо перевантажених кримінальними та цивільними справами суддів, які, не маючи досвіду та належного рівня технічної підготовки, вимушені освоювати новий, дуже складний для себе напрямок роботи. Ця проблема особливо актуальна для такої галузі, як фармація. Розроблення нового лікарського засобу (ЛЗ) передбачає:

• синтез або пошук активних речовин (синтетичних або природного походження);

• розроблення технологій їх виробництва;

• проведення фармакологічного скринінгу на піддослідних тваринах на наявність визначеної терапевтичної дії;

• розроблення нових лікарських форм і технологій їх виробництва;

• вивчення стабільності ЛЗ;

• розроблення методів контролю якості, аналітичної нормативної документації (АНД) на виробництво препаратів;

• вивчення токсичності, безпеки, біодоступності, метаболізму ЛЗ;

• проведення клінічних випробувань;

• впровадження препаратів у промислове виробництво;

• державну реєстрацію ЛЗ.

Сукупність результатів вищеперелічених процесів та досліджень складає інтелектуальний продукт.

Виходячи з вимог щодо створення, виробництва і реалізації ЛЗ, а також з огляду на сферу їх застосування, можна визначити такі об’єкти інтелектуальної власності в галузі фармації:

1. Об’єкти авторського права: звіти про проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторких робіт, спрямованих на пошук оригінального лікарського препарату, про доклінічне і клінічне вивчення ЛЗ, розроблення АНД (методів аналізу субстанцій і готових лікарських препаратів), проектів інструкцій на медичне застосування тощо.

2. Винаходи, що поділяються на п’ять категорій:

• речовина (біологічно активна сполука — БАС) або субстанція, допоміжна речовина;

• фармацевтична композиція (склад) чи винахід на ЛЗ;

• спосіб отримання речовини, що є діючою субстанцією, або ЛЗ і композиції;

• спосіб застосування (лікування) уже відомих речовин, у яких уперше було виявлено фармакологічну активність;

• застосування речовини, відомої як ЛЗ, за новим призначенням.

3. Корисні моделі:

устаткування для виробництва готових ЛЗ.

4. Промислові зразки: зовнішній вигляд ЛЗ (форма таблеток, упаковка тощо).

5. Комерційні позначення:

• торгова назва ЛЗ;

• фірмове найменування підприємства-виробника, його логотип.

У процесі використання цих об’єктів інтелектуальної власності перед суддями — юристами-професіоналами — часто постають питання правомірності такого використання, а саме про:

• авторство;

• визначення початку використання об’єктів інтелектуальної власності;

• порушення виняткових прав власників охоронних документів;

• тотожність та схожість знаків для товарів і послуг;

• право попереднього користування;

• визнання недійсними охоронних документів;

• відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв’язку з використанням об’єктів інтелектуальної власності;

• вартісну оцінку прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо.

На ці та багато інших питань не можна відповісти без допомоги експертів — фахівців з інтелектуальної власності.

Необхідним елементом об’єктивного вирішення спорів про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності є судова експертиза цих об’єктів.

Відповідно до ст. 1 закону України «Про судову експертизу», який прийнято Верховною Радою 25 лютого 1994 р., «Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ i процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду».

Основним предметом експертних досліджень щодо справ у галузі фармації є дослідження фактичних даних, які належать до властивостей матеріальних та нематеріальних (інформаційних) об’єктів, а також до охороноздатності конкретних об’єктів дослідження.

Основними задачами судової експертизи в галузі фармації є встановлення та оцінка властивостей об’єктів інтелектуальної власності: належність досліджуваних об’єктів до об’єктів авторського права; визначення розмірів шкоди, заподіяної власникові авторських прав (патенту на винахід) унаслідок незаконного використання його твору (винаходу); встановлення факту використання винаходу; встановлення фактів попереднього користування винаходом; визначення вартості об’єктів інтелектуальної власності як нематеріальних активів підприємства; визначення належності права на винахід, створений автором у процесі виконання ним науково-дослідних робіт згідно з умовами договору, які не передбачали створення даного винаходу; ступеня відомості товарних знаків; визначення способу отримання хімічної речовини; відповідності запатентованого винаходу умовам патентоздатності; визначення розмірів шкоди, заподіяної власникові патенту (свідоцтва) внаслідок неправомірного використання запатентованого винаходу (знака для товарів і послуг); визначення розмірів винагороди, яку має отримати винахідник за використання роботодавцем запатентованого винаходу в разі, якщо винахідник та роботодавець є співвласниками патенту, тощо.

Експертизи та спеціальні дослідження із зазначених та багатьох інших питань проводять у НДІ інтелектуальної власності Академії правових наук України. Ці експертизи в основному проводять згідно з ухвалами господарських судів та судів загальної юрисдикції, але замовниками часто бувають сторони, що сперечаються, які замовляють проведення спеціального дослідження та отримують висновок незалежної експертизи в ході досудової підготовки справи.

Останнім часом збільшується кількість звернень щодо проведення експертиз справ про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності в галузі фармації.

ЗАХИСТ ПРАВ ВЛАСНИКІВ ПАТЕНТІВ НА ВИНАХОДИ

Обсяг охорони, що надається, — визначається формулою винаходу.

За загальноприйнятими правилами факт порушення прав власників патентів визнається лише в тому разі, коли використана кожна з ознак незалежного пункту формули винаходу в досліджуваному об’єкті.

Отримання прямої охорони біологічно активної речовини — діючої субстанції нового лікарського препарату — є найдієвішим шляхом зміцнення монопольних позицій на ринку.

З огляду на спільність властивостей хімічних речовин, що належать до визначеного класу, шанс отримати патент може бути лише у разі значної переваги корисності порівняно з прототипом, тобто речовина, що вперше заявляється, повинна бути значно ефективнішою, мати меншу токсичність тощо. Таким чином, головною ознакою такого критерію патентоздатності винаходу, як промислова придатність, стає терапевтичний ефект.

Виняткове значення для винаходів у цій галузі має також дотримання вимог непротиріччя суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 6, п.1. Закону). Тут, як ні в якій іншій галузі, потрібна доказовість досягнення технічних результатів, тому що помилки та прорахунки можуть дорого коштувати здоров’ю людини.

Порушенням патенту на речовину, а точніше, на хімічну сполуку, вважається як виготовлення, так і збут і використання, навіть якщо технологія її отримання буде новою чи його призначення іншим, ніж зазначене в описі до патенту. Власники патентів на нові способи отримання або на нові методи застосування цієї сполуки не в змозі організувати її виробництво і збут законним шляхом без згоди відповідного патентовласника на хімічну сполуку. У свою чергу власник патенту на хімічну сполуку не має права виробляти захищений своїм патентом продукт за новою технологією чи застосовувати його за новим призначенням без попередньої згоди з власниками патентів на новий спосіб виробництва або на застосування за новим призначенням.

Відомо, що хімія, особливо органічна, відкриває широкі можливості отримання тієї самої речовини різноманітними способами з використанням різних вихідних речовин, режимів тощо. З іншого боку, хімічні органічні сполуки поліфункціональні, вони можуть мати декілька стереоізомерів і виявляти різні властивості, вивчення яких у свою чергу сприяє виявленню нових сфер застосування, і ці можливості також дуже широкі. Жоден інший об’єкт винаходу, в тому числі і фармацевтична композиція, не має таких різноманітних властивостей і таких широких можливостей, як нова хімічна сполука.

З патентом на речовину тісно пов’язаний патент на спосіб отримання речовини, що за відсутності патенту на саму речовину дає так званий непрямий захист «продукт через спосіб». Цей патент називають «слабким», тому що у разі патентного захисту за цією схемою позивачеві надзвичайно складно довести факт порушення. Сучасний рівень хімічної технології дає змогу отримувати будь-який фармацевтичний продукт різними способами та посилатися на наявність іншого, нехай «паперового», способу.

Методи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності дають змогу вирішити питання про факт порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності, правомірність видачі патенту або свідоцтва на товарний знак тощо.

У ході експертизи або спеціального дослідження об’єкта інтелектуальної власності, насамперед, винаходу, експерти проводять дослідження за такими напрямками:

• докладно аналізують відомий рівень техніки на день подання заявки і на цій підставі виявляють мету винаходу;

• з’ясовують, наскільки точно автором була поставлена задача та наскільки її вирішення та винахідницький задум відображені в  самому описі винаходу до патенту і в першу чергу у формулі винаходу. Часто формула недостатньо точно відображує сутність винаходу будучи занадто широкою чи, навпаки, занадто вузькою, а також містить нечіткі формулювання. Тому важливо встановити ознаки винаходу у формулі, особливо в  її незалежному пункті. При цьому може виявитися, що деякі з ознак доцільно розглядати як єдину основну ознаку. Необхідно також оцінити важливість кожної з ознак з погляду результату, що досягається, і його вплив на обсяг охорони. Може з’ясуватися, що формула включає надлишкові чи непотрібні ознаки, важлива ж ознака може, навпаки, бути пропущена.

У справах про порушення патенту дуже важливо мати максимально повну інформацію про об’єкт, який порушує патент. Необхідно ретельно проаналізувати, чи реалізовано сукупність суттєвих ознак у даному об’єкті. Якщо в об’єкті відображені не всі ознаки основного пункту формули, варто встановити, чи не замінено відсутню ознаку еквівалентною і чи не було її включено в цей пункт без необхідності.

Таким чином, необхідно чітко визначити обсяг охорони шляхом однозначного тлумачення формули винаходу. Винахідник, як правило, намагається широко трактувати формулу, внаслідок чого він стає вразливим у суперечках про дійсність патенту. Треба чітко визначити внесок винахідника, що створює підстави для видачі патенту.

ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ВЛАСНИКІВ СВІДОЦТВ НА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

У процесі створення ЛЗ дуже важливою ланкою є його назва.

У фармацевтичній промисловості використовують декілька видів назв одного об’єкта — конкретного лікарського препарату.

Можна виділити три основні групи назв ЛЗ:

• хімічні — похідні від молекулярних формул діючих речовин і характеризують хімічну структуру молекули;

• міжнародні непатентовані (МНН, INN — International Nonproprietary Names) — повинні відповідати спеціальним правилам і пройти реєстрацію у Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Не підлягають реєстрації в національних патентних відомствах;

• торговельні — товарні знаки (словесні позначення, зареєстровані патентним відомством) і незареєстровані словесні позначення.

Цим групам назв лікарських засобів притаманне різне призначення, яке обумовлене різними правовими вимогами та науковими потребами.

Так, хімічна назва присвоюється лікарському засобу відповідно до номенклатурних правил спеціальної міжнародної організації (IUPAC) як поєднання назв різних груп і радикалів залежно від хімічної структури.

Здавна прийнято, що одну назву відповідно до їх хімічної назви мають метали, солі металів, неорганічні кислоти і луги (наприклад, йод, кальцію хлорид, калію перманганат, вісмуту субнітрат, кислота хлористоводнева, натрію гідрокарбонат тощо). Однієї назви дотримуються відносно алкалоїдів (лише в окремих випадках алкалоїди можуть мати дві назви) та ферментів.

Хімічна назва не може бути власністю (зареєстрованою як товарний знак), а отже, її може вільно використати будь-який виробник.

Ці назви містять багато інформації для вченого-хіміка, але вони надто громіздкі і малозрозумілі для медичних працівників, не говорячи вже про пацієнтів.

Міжнародні непатентовані назви (МНН, INN) теж знаходяться в повному розпорядженні громадськості і їх може застосовувати будь-хто з бажаючих. На відміну від громіздких хімічних назв складних органічних сполук, що мають біологічну активність, МНН — це слова чи словосполучення, складені за певними правилами для позначення цих сполук. Іноді в літературі МНН мають хімічні назви. Це коректно лише стосовно нескладних молекул, для яких за МНН обрано хімічну назву (наприклад, кислота хенодіоксихолова), у той час як для складних молекул МНН може включати лише фрагменти хімічної назви речовини. Наприклад, повна назва речовини, що отримала міжнародну назву «диклофенак», натрієва сіль 2-[(2,6-дихлорфеніл) аміно]-фенілоцтової кислоти.

МНН повинні мати чітке написання і звучання, не бути занадто довгими чи схожими на назви, які вже застосовуються;

назва речовини, що має зв’язок з групою фармакологічно близьких речовин, повинна показувати цей зв’язок;

назва не повинна містити анатомічних, фізіологічних, патолого-анатомічних чи терапевтичних понять.

Визначено також принципи складання МНН для солей, кислот тощо. Для синтетичних хімічних речовин, наприклад, передбачено введення в назву характерного суфікса, що вказує на фармакологічні властивості. Тому міжнародні назви стають досить пізнаваними для фахівця серед безлічі назв лікарських засобів. Так, у назвах блокаторів b-адренорецепторів (пропранолол, окспренолол, піндолол, тимолол тощо) є суфікс -олол, суфікс -каїн — у назвах місцевих анестетиків (прокаїн, лідокаїн, тримекаїн, тетракаїн та ін.) і суфікс -оксацин — в назвах антибактеріальних препаратів групи фторхінолонів (ципрофлоксацин, офлоксацин, пелоксацин, ломефлоксацин тощо).

Враховуючи різноманітність представлених на ринку ЛЗ, фармацевтичні компанії намагаються привернути увагу споживачів до своїх препаратів, складаючи для них оригінальні торгові назви. Щоб гарантувати оригінальність обраної назви, компанії-виробники реєструють її у вигляді товарного знака (торгової марки).

Згідно з нормами чинного законодавства, правова охорона щодо якості товарних знаків виражається такими позначеннями:

словесним — слова або сполучення літер;

зображувальним — графічні композиції будь-яких форм на площині;

об’ємним — фігури або їх композиції в трьох вимірах;

комбінаціям вищезазначених позначень.

Можна зареєструвати і комбінований товарний знак. У цьому разі правова охорона поширюється не тільки на назву, але й на елементи оформлення упаковки — колірну гаму, дизайн.

Зрозуміло, що спеціально вигадана для даного препарату назва повинна бути якомога простішою, короткою, легко вимовлятися та запам’ятовуватися, що має велике значення для споживача.

Особливо важко віднайти нову назву для препарату-генерика. Коли на оригінальний препарат (який, як правило, виробляє фірма — розробник цього препарату) закінчується дія патенту (на діючу речовину або на спосіб її отримання), виробляти цей препарат може будь-яка фірма-виробник лікарських засобів. Але закінчення дії патентної охорони на препарат не означає закінчення охорони патенту на його назву, і вона назавжди залишається «закріпленою» за оригінальним препаратом. Тому фірми — виробники препаратів-генериків можуть виробляти такий препарат під МНН або під своєю спеціально вигаданою назвою, яка повинна відрізнятися від назви оригінального препарату. Але на практиці компанії, що виробляють препарати-генерики, часто імітують популярну назву оригінального препарату або використовують його в рекламній компанії свого препарату.

Наприклад, понад 30 років угорський фармацевтичний концерн «Хіноїн» виробляв спазмолітичний засіб на основі дротаверину гідрохлориду — добре відомий під торговою назвою «НО-ШПА». Термін дії патенту на цей препарат давно минув, і багато вітчизняних та зарубіжних фармацевтичних фірм виробляють препарати на основі дротаверину. Але деякі з них використовують у своїх назвах і назву оригінального препарату. Так, АТ «Лекхім» виробляє дротаверин під назвою «НО-Х-ША» і в інструкціях перших партій цього препарату зазначало, що його синонімом є препарат «НО-ШПА». Така дія суперечить нормі ст. 4 закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», яка гласить, що використання «без дозволу уповноваженої особи чужого імені, фірмової назви, знаків для товарів і послуг…» є неправомірним. Тому АТ «Лекхім» вимушене було виключити це посилання з тексту інструкції щодо медичного застосування на цей препарат.

Складнішою виявилася ситуація з імітацією назви «НО-ШПА» в назві препарату «НО-Х-ША». Чинними законодавчими та підзаконними актами не визначено чітких критеріїв аналізу товарних знаків на тотожність та подібність за ступенем змішування, а судова практика щодо цього питання тільки почала з’являтися. Як відомо з доповіді, наданої фірмою «Пригоф та партнери», яка відстоювала інтереси розробників оригінального препарату, в процесі експертизи даних знаків на кафедрі сучасної української мови філологічного факультету Національного університету ім. Тараса Шевченка було проведено спеціальне дослідження фонетичної (за артикуляційно-акустичними та іншими ознаками), візуальної (графічної — за локалізацією тотожних графем) та семантичної (за змістом) їх подібності. За результатами дослідження встановлено, що подані на експертизу позначення мають великий ступінь подібності, близький за ступенем змішування.

Слід зазначити, що використання незареєстрованої торгової назви обумовлено ризиком порушення права іншою особою, що на своє ім’я зареєструвала тотожний чи подібний товарний знак, навіть якщо останній почали використовувати пізніше. У цьому разі доведеться відстоювати своє право на використання даної назви або змінювати назву, що негативно позначається на вже відомому препараті.

Таким чином, за допомогою товарного знака, який замінює складну та довгу назву товару і опосередковано назву його виробника, можна відрізняти товари або послуги одних виробників від аналогічних товарів або послуг інших виробників.

Економічний зміст товарних знаків полягає у виділенні товарів чи послуг особливо високої якості чи таких, що мають особливі властивості, з метою підвищення попиту на ці товари чи послуги в майбутньому.

Основна мета ринкової економіки — забезпечення споживачів найкращими товарами чи послугами за найнижчими цінами. Такий результат ініціює система вільної конкуренції, за умов якої суб’єкти господарювання зможуть перемогти в конкурентній боротьбі за ринок збуту, якщо запропонують товари або послуги найкращої якості.

Відповідно до закону України «Про лікарські засоби» питання про назву препарату розглядається паралельно з питанням про допуск препарату до медичного застосування, що входить до компетенції ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України (ДФЦ). Згідно із ст. 9 цього Закону «Лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація ЛЗ проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу.

У заяві про державну реєстрацію ЛЗ зазначаються: назва та адреса виробника; назва ЛЗ і його торговельна назва; назва діючої речовини (латинською мовою); синоніми; форма випуску; повний склад ЛЗ; показання та протипоказання; дозування; умови відпуску; способи застосування; термін та умови зберігання; інформація про упаковку; дані щодо реєстрації ЛЗ в інших країнах».

Однак ні закон України «Про лікарські засоби», ні відомчі нормативні акти МОЗ України, що роз’яснюють застосування його положень, не містять конкретизації, про які торговельні назви йдеться (зареєстровані на ім’я заявника або іншої особи чи ні). Крім цього, вони не містять положення про те, яким чином наявність зареєстрованого товарного знака впливає на реєстрацію ЛЗ.

Виробляти ЛЗ мають право тільки «фізичні або юридичні особи на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом».

Крім того, «автором (співавтором) лікарського засобу є фізична особа (особи), творчою працею якої (яких) створено лікарський засіб».

Одночасно Закон України «Про охорону знаків для товарів і послуг» і Цивільний кодекс Української РСР (у частині регулювання питань охорони інтелектуальної власності) не передбачають наявності у заявників, які бажають зареєструвати назву ЛЗ як товарний знак, прав на його виробництво чи продаж. У законодавстві про ЛЗ є лише посилання на законодавство про інтелектуальну власність, що недостатньо для врегулювання суперечок, які виникають на практиці.

Розглянемо питання невідповідності законодавств про ЛЗ і товарні знаки докладніше.

Товарні знаки і знаки обслуговування відповідно до закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» дають змогу споживачам розрізняти товари і послуги одного виробника від однорідних товарів і послуг іншого. Власник товарного знака отримує виключне право на його використання. Винятковість цього права полягає в тому, що треті особи можуть використовувати цей знак тільки за згодою власника і під його контролем за якістю вироблених товарів і послуг. Власник товарного знака як сторона, яка передає (ліцензіар), і сторона, яка приймає (ліцензіат), домовляються про умови передачі прав у ліцензійному договорі.

Якщо ж використання товарного знака здійснюється незаконно, без згоди і контролю з боку власника, знак може втратити свою розпізнавальну здатність, тобто споживачі сприйматимуть його як просту назву товару чи послуги, що виготовляється безліччю різних виробників.

Одночасно надання виключного права на назви ЛЗ суперечить цілям системи реєстрації, виробництва і продажу їх, норми якої визначені законом України «Про лікарські засоби». Основною метою цієї системи є забезпечення населення ЛЗ, які фармакологічно ефективні, безпечні для здоров’я і відповідають встановленим стандартам якості. І саме надання виключного права на назву ЛЗ вступає у протиріччя з державною політикою, спрямованою на забезпечення населення якісними препаратами в необхідних обсягах і за доступними цінами. Для забезпечення цієї мети випуск і продаж ЛЗ можуть здійснювати всі бажаючі, які мають відповідний дозвіл ДФЦ.

Таким чином, цілі цих підходів полярні. Реалізація їх часто призводить до зіткнення інтересів, яке часом можна вирішити лише в судових інстанціях. Тому і складається ситуація, коли на ринку реалізуються ЛЗ, які виробляються різними виробниками під однією назвою і теоретично мають однакові якісні характеристики.

Інший приклад. Лікарський засіб під відповідною назвою зареєстрований у ДФЦ МОЗ України. Водночас у Департаменті інтелектуальної власності як товарний знак реєструється назва цього самого ЛЗ, але не особою-розробником. І всі особи, що мають дозвіл на виробництво препарату, в тому числі й автори, а також фірми, що мають право реалізації, виробляти і продавати лікарський препарат під цією назвою не можуть без згоди власника товарного знака. Такі «піратські» реєстрації здійснюють особи, що, як правило, не мають до медицини ніякого відношення. Метою їхніх дій є наступний продаж прав на цей товарний знак виробникам або продавцям ЛЗ.

На цей час більшість розробників одночасно з їх реєстрацією в ДФЦ МОЗ України подають до Департаменту інтелектуальної власності заявку на реєстрацію назви цього препарату як товарного знака. У тому разі, коли з’ясується, що назва лікарського препарату, що реєструється в ДФЦ МОЗ, зареєстрована як товарний знак на ім’я іншої особи, яка не є його розробником, авторам препарату має сенс намагатися заперечити дійсність цієї реєстрації товарного знака на підставі втрати знаком розпізнавальної здатності в процесі тривалої апробації, реєстрації в ДФЦ МОЗ і подальшого використання декількома виробниками.

Однак практика свідчить, що домогтися визнання реєстрації товарного знака недійсною на підставі згаданих причин досить складно, і успіх вирішальною мірою залежить від обставин конкретної справи і професіоналізму сторін, які сперечаються, суддів та експертів.

Для такої галузі, як фармація, об’єктивне вирішення судових спорів можливо лише у разі суворого дотримання методологічних і нормативних документів, що регулюють усі стадії процесу правового захисту.

Прийняття законодавства України з інтелектуальної власності, що відповідає сучасним світовим вимогам, ще недостатньо для ефективної охорони об’єктів інтелектуальної власності. Більш важливими є точне й неухильне виконання законів компетентними державними інститутами і впевненість у тому, що права, зазначені в охоронних документах, у разі суперечки можуть бути захищені.

О.Ф. Дорошенко, провідний співробітник НДІ
інтелектуальної власності Академії правових наук України

І.А. Кириченко, науковий співробітник НДІ
інтелектуальної власності Академії правових наук України,
судовий експерт об’єктів інтелектуальної власності