Державним експертним центром МОЗ України до відома суб’єктів господарювання доведено роз’яснювальну інформацію з приводу вимог до оформлення доручень та умов легалізації документів, виданих на території іноземних держав. Інформація стосується представлення інтересів компанії в МОЗ України або уповноваженому ним органі з питань реєстрації (перереєстрації/внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення) лікарських засобів, подання заявок, надання документів, що містять необхідну для реєстрації лікарських засобів інформацію, підписання всіх необхідних документів, включаючи договори (контракти), з органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, отримання рахунків до сплати, актів, податкових накладних, інструкцій, реєстраційних посвідчень, ініціювання внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення.
Згідно із ст. 237 Цивільного кодексу (ЦК) України представництвом є правовідносини, у яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Такі дії створюють, змінюють або зупиняють права й обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють.
Як представник може виступати будь-який суб’єкт цивільного права — право- та дієздатна юридична або фізична особа (громадянин). Угоди, укладені особою без повноважень або з перевищенням повноважень, не породжують для довірителя (замовника, виробника) ніяких юридичних наслідків. Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтуються його повноваження, існують різні види представництва, із яких можна виділити наступні:
1. Представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті — представник зобов’язується діяти від імені того, кого представляє, в силу адміністративного розпорядження останнього. Таке представництво має місце тоді, коли орган юридичної особи видає наказ про призначення робітника на посаду, пов’язану із здійсненням певних представницьких функцій, наприклад, представництвом у суді, укладенням угод та інше. Повноваження представника у цьому разі визначаються певним адміністративним актом або посадовою інструкцією робітника, або ситуацією, у якій діє представник. Підтвердженням повноважень керівника підприємства виступати без довіреності від імені юридичної особи є Статут підприємства.
2. Представництво, яке ґрунтується на договорі (або іншими словами добровільне), — виникає по волі особи, яку представляють і яка не тільки обирає особу представника, але й визначає його повноваження. Крім того, на здійснення юридичних дій від імені довірителя потрібна згода самого представника. Між тим, кого представляють, і представником укладається договір доручення або ж видається довіреність.
3. Комерційне представництво — комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені суб’єктів у сфері підприємницької діяльності. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою (наприклад ліцензійний договір) між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Як зазначалося вище, представництво може здійснюватися за довіреністю. Згідно зі ст. 244 ЦК України довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою (довірителем) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність, надана юридичній особі, може поширюватися тільки на укладання угод, що не суперечать її статуту (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.
Одна з основних вимог, які висувають до довіреності, — це її форма. Закон вимагає, щоб довіреність була складена в письмовій формі (ст. 244 ЦК України). В окремих випадках ставиться вимога, щоб довіреності, які видаються громадянам, були посвідчені уповноваженими на це органами.
Довіреності, які видаються юридичними особами для здійснення будь-яких угод (у тому числі — в порядку передоручення), не потребують нотаріального посвідчення, адже така довіреність посвідчується самою організацією шляхом підпису керівника з прикладанням печатки цієї юридичної особи.
Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити, а саме:
місце та час складання;
строк дії;
відомості довірителя та довіреного: прізвище, ім’я, по батькові, адреса — для фізичної особи, реквізити (найменування, адреса, код ЄДРПОУ, рахунок) — для юридичної;
обсяг повноважень (перелік дій, які довірений може вчиняти від імені довірителя).
Згідно зі ст. 247 ЦК строк довіреності встановлюється у цьому документі. Якщо її строк не встановлений, довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Важливим є зазначення дати вчинення довіреності — інакше такий документ є нікчемним (недійсним).
Загальне правило, яке стосується всіх випадків видачі довіреності, передбачає необхідність особистого виконання представником передбачених довіреністю дій або повноважень. Представник може передоручити їх вчинення іншій особі тільки в тому разі, якщо передоручення було вказано в довіреності (довіреність видана з правом передоручення). Передоручення оформлюється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії нової довіреності не повинен перевищувати строк дії довіреності, на підставі якої вона видана (ст. 245, 247 ЦК України).
Нотаріальне посвідчення вимагається також і стосовно копій довіреностей, що надаються довіреним при укладанні ним угод від імені довірителя. Винятком є посвідчення копій довіреності, виданої підприємством власному працівнику, — допускається вчинення таких дій уповноваженою посадовою особою підприємства-довірителя. При цьому на копії робиться запис або проставляється штамп «Копія вірна», зазначаються посада, прізвище та ініціали посадової особи, яка посвідчує документ, її особистий підпис, на якому ставиться печатка підприємства.
Легалізація документів, виданих на території інших держав
Легалізацією офіційних документів відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. № 113 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 26.06.2002 р. за № 535/6823 (далі — Інструкція), є процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ. Легалізація документа у встановленому порядку надає йому право на існування в міжнародному обігу. Залежно від країни походження документа існують три шляхи до його легалізації на території України:
1. Загальний порядок легалізації офіційних документів полягає в підтвердженні дійсності оригіналів офіційних документів або засвідченні справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ, консульськими установами України або консульськими установами держави походження документа відповідно до положень Віденської конвенції «Про консульські зносини» 1963 р., міжнародних договорів та чинного законодавства України, а також Інструкції.
Департамент консульської служби МЗС України не легалізує документи, складені на території іноземних держав. Такі документи мають бути легалізовані в консульській установі України в державі походження документів. У разi відсутності в країні походження документів консульської установи України, іноземні документи можуть бути легалізовані департаментом Консульської служби МЗС України за умови засвідчення в міністерстві зовнішніх справ країни походження документів та в консульській установі цієї країни, що представляє її інтереси в Україні.
2. З 22 грудня 2003 р. для України набула чинності Гаазька конвенція (1961 р.), що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Згідно з положеннями Гаазької конвенції скасовується вимога легалізації документів для їх подальшого використання в державах — учасницях цієї конвенції. Офіційні документи, які використовуються на території зазначених держав, мають бути засвідчені спеціальним штампом «Apostille» (далі — апостиль), проставленим компетентним органом держави, у якій було складено документ (перелік держав-учасниць надається в додатку 1).
Додаток 1
Перелік країн — учасниць Гаазької конвенції
1. Австралія
26. Домініканська Республіка
51. Македонія
76. Свазіленд
2. Австрія
27. Еквадор
52. Малаві
77. Сейшельські острови
3. Азербайджан*
28. Ель-Сальвадор
53. Мальта
78. Сент-Вінсент і Ґренадіни
4. Албанія
29. Естонія
54. Маршаллові острови
79. Сент-Кіттс і Невіс
5. Андорра
20. Ізраїль
55. Мексика
80. Сент-Люсія
6. Антиґуа і Барбуда
31. Індія
56. Молдова*
81. Сербія
7. Аргентина
32. Ірландія
57. Монако
82. Словацька Республіка
8. Багамські острови
33. Ісландія
58. Монголія
83. Словенія
9. Барбадос
34. Іспанія
59. Намібія
84. Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії
10. Беліз
35. Італія
60. Нідерланди
85. Сполучені Штати
Америки
11. Бельгія
36. Кабо-Верде
61. Німеччина
86. Сурінам
12. Білорусь*
37. Казахстан*
62. Ніуе
87. Тонга
13. Болгарія
38. Киргизька Республіка
63. Нова Зеландія
88. Трінідад і Тобаґо
14. Боснія та Герцеґовина
39. Китай, Гонконг
64. Норвегія
89. Туреччина
15. Ботсвана
40. Китай, Макао
65. Острови Кука
90. Угорщина
16. Бруней
41. Кіпр
66. Панама
91. Україна
17. Вануату
42. Колумбія
67. Перу
92. Фіджі
18. Венесуела
43. Корея (Республіка Кореї)
68. Південна Африканська Республіка
93. Фінляндія
19. Вірменія*
44. Латвія
69. Польща
94. Франція
20. Гондурас
45. Лесото
70. Португалія
95. Хорватія
21. Ґренада
46. Литва
71. Російська Федерація
96. Чеська Республіка
22. Греція
47. Ліберія
72. Румунія
97. Чорногорія
23. Грузія*
48. Ліхтенштейн
73. Самоа
98. Швейцарія
24. Данія
49. Люксембург
74. Сан-Маріно
99. Швеція
25. Домініка (Співдружність Домініки)
50. Маврикій
75. Сан-Томе і Прінсіпі
100. Японія
*Країна є учасником Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., легалізація документів не вимагається.
3. Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції дотримання процедури проставлення апостилю не може вимагатися державами — учасницями конвенції, якщо існують угоди між двома або декількома державами, які відміняють або спрощують дану процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. ратифіковано Конвенцію про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція), яка набула чинності для України 14 квітня 1995 р. і застосовується у відносинах України з країнами СНД (перелік держав-учасниць надається в додатку 2). Крім того, станом на 1 грудня 2011 р. Україною укладені та ратифіковані міжнародні договори про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах із 22 іноземними державами.
Додаток 2
Перелік країн — учасниць Мінської конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів
Республіка Білорусь
Азербайджанська Республіка
Республіка Узбекистан
Російська Федерація
Республіка Казахстан
Республіка Таджикистан
Республіка Вірменія
Киргизька Республіка
Республіка Молдова
Грузія
Туркменістан
Згідно з положеннями Мінської конвенції та міжнародними договорами про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах документи, які на території однієї з держав, що є учасником Мінської конвенції або договірною стороною у такому міжнародному договорі, виготовлені або засвідчені установою або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції й за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без будь-якого спеціального посвідчення.
Проте відповідно до роз’яснення Міністерства юстиції України, викладеного в листі від 11.05.2010 р. № 26-26/291, незважаючи на ратифікацію Україною міжнародних договорів про правову допомогу з В’єтнамом, Грецією, Єгиптом, Іраном, Кіпром, Китаєм, Словаччиною, Словенією, Туреччиною, Угорщиною, Хорватією та Фінляндією, усі офіційні документи, які складені чи засвідчені компетентними органами цих країн та надсилаються чи подаються державними органами, юридичними та фізичними особами, слід приймати на території України лише за умови засвідчення їх дійсності шляхом консульської легалізації або проставлення апостилю відповідно до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.).
______________________________, в особі директора/Глави представництва
(назва фірми/представництва)
_________________________, який діє на підставі статуту/довіреності від компанії
(прізвище, ініціали)
_________________________ від «___» ________ _____р., доручає ______________________,
(назва компанії) (назва юридичної особи)
що знаходиться за адресою ___________, представляти інтереси компанії (назва компанії) у центральному органі виконавчої влади в галузі охорони здоров’я або уповноваженого ним органу з питань реєстрації (перереєстрації/внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення) лікарських засобів, подавати заявки, надавати документи, що містять необхідну інформацію для реєстрації лікарських засобів, підписувати всі необхідні документи, включаючи договори (контракти), з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я або уповноваженим ним органом, отримувати рахунки до сплати, акти, податкові накладні, інструкції, реєстраційні посвідчення, ініціювати внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення**.
Повноваження за цією довіреністю можуть/не можуть бути передані третім особам.
представляти інтереси компанії (назва компанії) у центральному органі виконавчої влади в галузі охорони здоров’я або уповноваженого ним органу з питань реєстрації (перереєстрації/внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення) лікарських засобів, подавати заявки, надавати документи, що містять необхідну інформацію для реєстрації лікарських засобів, підписувати всі необхідні документи, включаючи договори (контракти), з центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я або уповноваженим ним органом, отримувати рахунки до сплати, акти, податкові накладні, інструкції, реєстраційні посвідчення, ініціювати внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення**.
Повноваження за цією довіреністю можуть/не можуть бути передані третім особам.
Доручення видане терміном до «___» ________ ____ р.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим