Суспільно-солідарна система в дії

Участь громадськості у формуванні та реалізації політики держави в  сфері збереження здоров’я нації є невід’ємною рисою розвиненого громадянського суспільства, яке усвідомлює необхідність і безумовність своєї активної життєвої позиції в усіх напрямках життєдіяльності країни. Однак проблема роз’єднаності громадських організацій, їх недостатньо активна участь у розробленні проектів державних документів стосовно питань збереження здоров’я нації, відсутність єдиної методології діяльності, що суттєво знижує потенціал державних заходів щодо впровадження політики збереження здоров’я нації, донедавна залишалася невирішеною.

Надію на прискорення реформування і подальшого розвитку системи охорони здоров’я у тісній взаємодії органів державної влади і всього громадянського суспільства, зокрема, медичної громадськості, дає нещодавно створена Українська федерація громадських організацій сприяння охороні здоров’я громадянського суспільства (надалі Федерація) (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 42 (363) від 28 жовтня 2002 р.). На черговому засіданні Федерації, що відбулося 24 грудня 2002 р. в приміщенні поліклініки «Мединар» (м. Київ), було розглянуто низку нагальних актуальних питань як для самої Федерації, так і для державотворення України в  розрізі охорони здоров’я населення.

p_372_1_130103_Zagorodnij.jpg (9947 bytes)

Володимир Загородній, президент Федерації, заступник державного секретаря МОЗ України

ПОЛОЖЕННЯ ПРО СУСПІЛЬНО-СОЛІДАРНУ СИСТЕМУ

Згідно з Конституцією України кожна людина має право на охорону здоров’я, тому може претендувати на забезпечення своєчасного доступу до якісних лікарських засобів (ЛЗ) у разі надання медичної допомоги з боку держави. Тим часом для багатьох громадян недоступні навіть життєво необхідні ЛЗ. У ході засідання було розглянуто та затверджено положення про суспільно-солідарну систему охорони здоров’я населення України. Мета створення суспільно-солідарної системи охорони здоров’я — об’єднання інтелектуального, організаційного, фінансового потенціалу суб’єктів медичної та фармацевтичної підприємницької діяльності для подальшого розвитку недержавного сектора охорони здоров’я, спрямованого на надання медичної допомоги населенню на рівні міжнародних стандартів.

Членство в суспільно-солідарній системі охорони здоров’я передбачає створення, розвиток і подальшу діяльність системи на суворо добровільній основі входження до її складу суб’єктів підприємницької діяльності, бажано фахових асоціацій, федерації тощо. Збереження юридичної, фінансової та господарської самостійності передбачає невтручання Федерації у фінансову та господарську діяльність її членів. Водночас це дає змогу вносити будь-які пропозиції щодо діяльності Федерації, її підрозділу — суспільно-солідарної системи, пропонувати для розгляду на засіданнях Ради Федерації питання ініціювання Федерацією законодавчих актів, внесення пропозицій щодо перегляду різноманітних наказів і розпоряджень МОЗ України, які стоять на перешкоді розвитку діяльності системи. Успішна діяльність суспільно-солідарної системи охорони здоров’я залежить від подальшого та постійного розвитку механізмів її самоврядування. Керівництво системою в цілому, її галузевими підрозділами здійснюється на демократичних засадах самоорганізації. На підставі існуючого законодавства держава не втручається в діяльність механізмів керівництва системою, як і система не втручається в діяльність державних органів влади, закладів охорони здоров’я.

Суспільно-солідарна система охорони здоров’я працює на науково-інформаційній основі. Основними напрямками такої діяльності є постійний (спільно з державними органами охорони здоров’я) статистичний аналіз показників захворюваності, інвалідизації, демографічної ситуації в цілому по країні та в розрізі регіонів, міст, сільських районів. Такий аналіз дає змогу простежувати динаміку процесів, прогнозувати формування показників здоров’я і на підставі цього планувати роботу, пов’язану з розвитком діяльності суспільно-солідарної системи охорони здоров’я. Отримані дані залежать від матеріального, соціально-культурного стану людини, її платоспроможності. Проводиться робота, спрямована на залучення (за бажанням пацієнта) хворих до приватних, акредитованих МОЗ, медичних центрів для надання медичної (стоматологічної) допомоги. Ці заходи сприяють збереженню здоров’я населення, завдяки їм виключаються випадки некваліфікованого надання медичних послуг.

На засіданні обговорювалися питання формування фінансових джерел Федерації та кошторису, захисту прав споживачів медичних послуг, організаційної структури та механізмів самоврядування, основних галузей діяльності в сфері охорони здоров’я тощо.

ЛІКАРНЯНІ КАСИ

Як зазначив Володимир Загородній — президент Федерації, заступник державного секретаря МОЗ України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2002 р. — справа про безкоштовну медичну допомогу, під дію положення частини третьої статті 49 Конституції України («в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безкоштовно») (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 23 (344) від 10 червня 2002 р.) підпадають всі заклади державної та комунальної форм власності, які фінансуються з бюджетів різного рівня, і невизначеність у термінах прийняття закону, що регламентує надання платних послуг та закону про обов’язкове медичне страхування, поставила перед суспільно-солідарною системою (зокрема, перед Федерацією) проблему пошуку шляхів, які б гарантували належне забезпечення населення медичною допомогою.

Одним із шляхів вирішення проблеми забезпечення населення України медичною допомогою є концепція суспільно-солідарного механізму фінансування та забезпечення медичною допомогою через систему лікарняних кас. Так, Федерацією було ініційовано створення на базі Одеської лікарняної каси Координаційного науково-методичного центру організації діяльності лікарняних кас в Україні (Центр). З метою впровадження стандартизованих підходів до створення і діяльності лікарняних кас в Україні було затверджено план та порядок проведення регіональних семінарів з технології створення та функціонування лікарняних кас; вирішено питання постійного зв’язку Центру з Департаментом з координації діяльності лікарняних кас Федерації роботодавців України.

МОНІТОРИНГ ЦІН НА ЛЗ

На цей час на фармацевтичному ринку України сформовано конкурентне середовище. На момент надання медичної допомоги, особливо в умовах стаціонару, проблема насиченості ринку трансформувалася в проблему доступності ЛЗ. Витрати на ЛЗ за рахунок бюджетних коштів в основному спрямовані на реалізацію державних програм (цукровий діабет, туберкульоз тощо) і лише мізерна частка цих коштів — на надання невідкладної медичної допомоги. Як зазначив член Федерації Павло Порван, структура продажу ЛЗ не відповідає структурі захворюваності, що свідчить про недосконалість фармацевтичного ринку України: так, смертність від кардіоваскулярної патології стоїть на першому місці, обсяги продажу ЛЗ, призначених для лікування хвороб травної системи і порушень метаболізму, є найбільшими. Гостро стоїть питання доступності ліків для населення.

Для вирішення цих проблем важливо здійснити моніторинг цін на ЛЗ. Об’єктивна інформація про ціни необхідна також для формування механізму відшкодування вартості лікування, проведення контролю бюджетних коштів і коштів позабюджетних закладів, фондів медичного страхування, лікарняних кас тощо, для вдосконалення державного регулювання цін на ЛЗ. Враховуючи низьку платоспроможність населення, відсутність механізмів відшкодування витрат на забезпечення ЛЗ (у розвинутих країнах вони становлять 70%) і дійових заходів щодо обмеження зростання цін, система контролю цін на ЛЗ потребує вдосконалення. З метою проведення постійного контролю та незалежної оцінки громадськості при Федерації ініційовано створення «Інформаційно-аналітичного центру сприяння реформам в охороні здоров’я». Уповноваженою громадською організацією щодо питань організації та управління ним затверджено «Суспільство і ліки». На засіданні Федерації було прийнято рішення доручити «Інформаційно-аналітичному центру сприяння реформам в охороні здоров’я» розроблення концепції громадської політики своєчасної та якісної медичної допомоги населенню. Окремо було розглянуто питання щодо оптимізації шляхів активізації роботи з висвітлення діяльності Федерації в засобах масової інформації.

ЛІЦЕНЗУВАННЯ

Восени 2000 р. вступив у дію Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарської діяльності та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 30 (251) від 7 серпня 2000 р.). Як зазначив Володимир Загородній, згідно зі статтею 9 цього закону, видами діяльності в галузі медицини, що підлягають ліцензуванню, є виробництво ЛЗ; оптова, роздрібна торгівля ЛЗ; проведення дезінфекційних, дератизаційних заходів; медична практика; перероблення донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів. Занепокоєння викликає те, що участь громадських об’єднань у процесі ліцензування не передбачається. Згідно зі статтею 7, Експертно-апеляційна рада, до складу якої можуть входити представники громадських організацій, не належить до цих об’єднань; вона дає змогу «надавати попередні висновки стосовно пропозицій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян і підприємців щодо доцільності запровадження ліцензування певних видів господарської діяльності чи його скасування». Це дає змогу Федерації внести пропозиції про залучення фахових асоціацій Федерації до процесу ліцензування оптової та роздрібної торгівлі ЛЗ, медичної практики і перероблення донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; залучення до складу Експертно-апеляційної ради представників Федерації; звернутися в Управління акредитації та ліцензування Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення та Експертно-апеляційну раду з проханням розглянути питання можливої передачі (згідно з міжнародним стандартом) функцій організації та проведення (окрім затвердження рішень, ведення державного реєстру і видачі ліцензій) ліцензування професійним фаховим асоціаціям Федерації.

Відповідно до закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і наказом МОЗ України № 23/57 від 15 лютого 2002 р. «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» не передбачається будь-яка участь медичних громадських організацій, фахових асоціацій у процесах ліцензування. У третьому абзаці пункту 2.1.13. зазначено, що «відповідність матеріально-технічної бази, табеля оснащення, наявність нормативно-правової бази з певних видів медичної практики підтверджуються висновками МОЗ або уповноваженої ним установи». У той же час залишаються відсутніми Положення і повноваження установ на залучення представників медичної громадськості, фахових медичних асоціацій.

Максим Плошенко
Фото Євгена Кривші

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті