Шляхи подолання кризових явищ у системі охорони здоров’я України

Відкрите звернення за підписом президента Всеукраїнського лікарського товариства, голови Громадської Ради при МОЗ України О.С. Мусія на адресу Віце-прем’єр-міністра України — Міністра охорони здоров’я України Р.В. Богатирьової торкається шляхів та стратегій вирішення нагальних проблем галузі.

Шляхи подолання кризових явищ у системі охорони здоров’я УкраїниВсеукраїнське Лікарське Товариство

Україна, 03057, м. Київ-57, просп. Перемоги, 34, сан.-гіг. корпус НМУ ім. О.О. Богомольця;

тел.: +380 (50) 410-75-47, +380 (44) 253-49-32

UKRAINIAN MEDICAL ASSOCIATION

san.-hyg. korpus NMU, prosp. Peremohy, 34, Kyjiv-57, 03057, Ukrajina

tel: +380 (50) 410-75-47, +380 (44) 253-49-32, www.sfult.org.ua, е-mail: sfult@ukr.net

№ 03-05 від 16 березня 2012 р.

Віце-прем’єр-міністру України — Міністру охорони здоров’я України

Богатирьовій Р.В.

Шановна Раїсо Василівно!

У відповідь на Ваш лист від 13.03.2012 р. за № 3101/0/2-12 висловлюю готовність до дієвої спів­праці між Вами та Всеукраїнським лікарським товариством, організацією яка має більш як 100-літню історію й визнана не тільки в Україні, а й має повноправне членство та представляє лікарську громаду України в переважній більшості світових та європейських організацій лікарів.

Дозвольте ознайомити Вас з підходами, власним баченням та баченням Всеукраїнського лікарського товариства щодо ситуації, яка склалася на сьогодні з системою охорони здоров’я в Україні, нашими напрацюваннями та конкретними пропозиціями щодо шляхів та способів змін як системи охорони здоров’я загалом, так і професійного, соціального становища медиків і лікарської професії.

Вважаємо, що охорона здоров’я в Україні продовжує перебувати в глибокій системній кризі. Здійснювані спроби змін викликають у населення та працівників галузі нерозуміння та поглиблення невдоволення системою. Одним з основних чинників щорічного погіршення ситуації в системі охорони здоров’я України є монополізація державними органами управління цією системою. Чи не головним чинником неефективного державного менеджменту є неврівноваженість системи управління охороною здоров’я, що полягає у відсутності професійного лікарського самоврядування.

У той же час досвід успішних реформ медичної галузі в інших країнах свідчить про провідну роль соціального діалогу, передусім, з медичною громадою, професіоналами, які в ній працюють. На перший план постає налагодження такого діалогу з лікарською громадою як найголовнішою ланкою в механізмі втілення пропонованих реформ. У цивілізованих країнах, усвідомлюючи це, влада пішла шляхом надання управлінських повноважень професійному лікарському самоврядуванню.

Задля успішності та підтримки пропонованих змін у системі охорони здоров’я в Україні нагальним є внесення до програми медичної реформи Президента та Уряду положень про прийняття Закону України «Про лікарське самоврядування», яким делегуватимуться професіоналам системи охорони здоров’я управлінські функції та повноваження, а також залучення широкого кола професійних громадських організацій до самого процесу реформ.

Можливості, сили та команда професіоналів, які представляють Всеукраїнське лікарське товариство, наші міжнародна репутація та контакти можуть стати основою для побудови в Україні лікарського самоврядування в разі залучення нас до процесу реформ та прийняття рішень.

Стосовно успішності змін у системі охорони здоров’я в Україні в цілому пропонуємо Президенту та Кабінетові Міністрів України утворити тимчасовий (до 3–4 років) спеціальний окремий центральний орган виконавчої влади з розробки та впровадження реформ системи охорони здоров’я зі статусом та повноваженнями окремого міністерства (так зване міністерство реформ системи охорони здоров’я). Покласти на нього відповідальність за розробку та впровадження ідеології реформи, узгодження нововведень між собою й існуючим законодавством та функціонування майбутньої нової системи охорони здоров’я України. Особливу увагу необхідно приділити кадровому й фінансовому забезпеченню новостворюваного «міністерства реформ» та самої реформи.

Розуміємо, що здійснення змін неможливе без, як мінімум, декількох передумов: наявності ідео­лога реформ з командою професіоналів, виділення ресурсів для здійснення самих реформ, упереджувальної роз’яснювальної кампанії як серед медиків, так і серед населення, залучення до реформ усіх учасників системи охорони здоров’я (держави, органів місцевого самоврядування, професіоналів, які працюють у системі, пацієнтів та населення загалом, задля яких у першу чергу й мають здійс­нюватися реформи), та ряду інших.

Прошу Вас, Раїсо Василівно, врахувати пропоновані напрацювання Всеукраїнського лікарського товариства у підготовці плану дій щодо подальшого розвитку вітчизняної медицини та системи охорони здоров’я.

У разі Вашої зацікавленості пропонуємо провести круглий стіл з метою обміну думками щодо питань змін системи охорони здоров’я та ширшого викладення наших напрацювань і ідей, детальніше з якими Ви можете ознайомитися в додатку до цього листа (на 6 аркушах).

З повагою

Президент ВУЛТ Д-р Олег МУСІЙ

Додаток до листа ВУЛТ від 16.03.2012 р. № 03-05

Наші напрацювання неодноразово обговорювалися на різноманітних медичних форумах, публікувалися в лікарських професійних та загальногромадських виданнях, знаходили своє відображення у прийнятих резолюціях та зверненнях, направлялися до владних інституцій. Але, на превеликий жаль, влада протягом багатьох років не бачила в лікарській громадськості необхідного та надійного партнера в реалізації змін у системі охорони здоров’я, що насправді є нормою в усьому цивілізованому світі та, переконаний, необхідною передумовою сприйняття в суспільстві пропонованих владою змін.

Щодо змін самої системи охорони здоров’я загалом, вважаємо, що

охорона здоров’я в Україні продовжує перебувати в глибокій системній кризі. Усі ознаки кризи з кожним роком продовжують поглиблюватися. Про це свідчать одні з найгірших у Європі показники рівня здоров’я населення, глибока демографічна криза, висока смертність, особливо серед чоловіків працездатного віку, криза кадрового забезпечення галузі, вкрай застаріла інфраструктура закладів охорони здоров’я, глибока зношеність матеріального забезпечення, висока невдоволеність населення медичною допомогою.

Задля успішності майбутніх змін системи охорони здоров’я в Україні має бути здійснено послідовність наступних системних кроків. Пропонуємо:

  • Президенту та Кабінетові Міністрів України утворити тимчасовий (до 3–4 років) спеціальний окремий центральний орган виконавчої влади з розробки та впровадження реформи системи охорони здоров’я зі статусом та повноваженнями окремого міністерства (так зване міністерство реформ системи охорони здоров’я). Покласти на нього відповідальність за розробку та впровадження ідео­логії реформи, узгодження нововведень між собою й існуючим законодавством та функціонування майбутньої нової системи охорони здоров’я України. Особливу увагу необхідно приділити кадровому й фінансовому забезпеченню новостворюваного «міністерства реформ» та самої реформи. Цьому «міністерству» повністю відмовитися від послуг «вічних реформаторів» і багатьох керівників існуючої системи охорони здоров’я та залучати їх виключно в якості консультантів й експертів;
  • на діюче Міністерство охорони здоров’я покласти винятково функції забезпечення поточної діяльності існуючої системи охорони здоров’я;
  • новоствореному «міністерству реформ» залучити до розробки нової системи охорони здоров’я всіх партнерів: організації лікарів, фармацевтів, медичних сестер, вузькопрофільні медичні організації, об’єднання пацієнтів, організації органів місцевих громад, медичних юристів, науковців, експертів і консультантів з провідних європейських країн, світові донорські організації, журналістів та ЗМІ, фахівців-фінансистів тощо. Проводити широке громадське обговорення та популяризацію серед населення пропонованих кроків із формування нової системи охорони здоров’я;
  • для успішного проведення реформи системи охорони здоров’я необхідно сформувати в новій Верховний Раді України потужне медичне лобі для забезпечення законодавчого супроводу пропонованих змін і прийняття необхідних нових законів;
  • забезпечити перегляд положень ст. 49 Конституції України щодо безоплатності медичної допомоги або узгодити її зі ст. 95 Конституції;
  • розробити нову редакцію законів «Основи законодавства про охорону здоров’я» та «Про лікарські засоби», нові закони «Про організацію медичного обслуговування громадян», «Про статус закладів охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про лікарське самоврядування», «Про систему медичної освіти», «Про безпеку харчових продуктів»;
  • прийняти на рівні законів нові програми: «Про систему надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини», «Про систему надання невідкладної та швидкої медичної допомоги», «Про систему надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги», «Про систему надання паліативної та хоспісної медичної допомоги», «Про профілактичну медицину», «Про університетські клініки», «Про особливості системи закупівлі товарів, робіт та послуг для державних та комунальних закладів охорони здоров’я» тощо;
  • прийняти рішення про об’єднання всіх існуючих загальнодержавних медичних програм в одну в якості заходів, ввівши їх чіткі індикатори й залучивши до моніторингу громадськість;
  • налагодити якісну підготовку нових управлінських кадрів для всіх ланок нової системи охорони здоров’я;
  • публічно оголосити дату введення нової системи охорони здоров’я.

У розроблених нових законодавчих актах, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, наказах Міністерства охорони здоров’я передбачити, зокрема:

  • запровадження статусу лікаря як суб’єкта права;
  • перехід на контрактні стосунки між закладами охорони здоров’я, їх керівниками та фахівцями;
  • забезпечення функціонування єдиного медичного простору шляхом роздержавлення управління системою охорони здоров’я й надання функцій управління професійним організаціям лікарів та фармацевтів.

У підсумку, після узгодження між собою та з існуючим законодавством усіх напрацьованих нормативно-правових актів провести: у Верховній Раді України — тиждень прийняття медичного законодавства, необхідного для реформи системи охорони здоров’я; у Кабінеті Міністрів України — тиждень прийняття актів Кабінету Міністрів, необхідних для реформи системи охорони здоров’я. Після цього «міністерство реформ» як орган, який виконав свої завдання, має припинити існування. А реформоване Міністерство охорони здоров’я — перетворюється в міністерство з новими функціями й повноваженнями.

Тільки в разі виконання всіх пропонованих дій і за політичної волі вищого керівництва держави медицина України здатна буде вийти зі стагнації. Тільки нова система охорони здоров’я зможе забезпечити належне здоров’я нашим громадянам та достойне існування професіоналам, які працюють у цій системі. Усі інші наміри та пропоновані шляхи тільки поглиблюватимуть існуючу в системі охорони здоров’я кризу та призведуть залишки цієї системи до повного розвалу й кадрового краху.

Щодо змін соціального та особливо професійного стану медиків і лікарської професії, вважаємо, що спасінням існування лікарської професії в Україні є нагальна необхідність запровадження в час змін системи охорони здоров’я професійного лікарського самоврядування.

Вкрай необхідні системні, комплексні та глибокі зміни, у яких зацікавлені як медичні працівники, так і населення. Необхідність реформи системи охорони здоров’я декларує й влада.

У той же час задекларовані на сьогодні реформи відбуваються повільно, часто спотворюються. Вони не підкріплені економічними стимулами до здійснення змін на рівні регіону, територіальної громади, окремого медичного колективу. Заклади, що залучені до реформи, фактично мають дістатися до нового берега «на старому човні, гребучи руками», без жодних мотивацій і тим довести можливість проведення реформи без ґрунтовних капіталовкладень. За таких обставин можна прогнозувати, що локальні «пілотні» прояви реформи будуть знівельовані, як це вже було в недалекому минулому.

Принципи управління системою охорони здоров’я в Україні, успадковані від Радянського Союзу, не передбачають демократичних механізмів підготовки та прийняття рішень. Це веде до зростання спротиву реформам у ході їх впровадження. Влада проходить повз можливості покращення якості політики, своєчасну корекцію курсу, зверхньо нехтуючи соціальною взаємо­дією й партнерством. За таких умов політика влади невідворотно викликає нерозуміння серед населення та працівників галузі, а відтак — поглиблення невдоволення цією системою.

Це, у свою чергу, спонукає до постійного перегляду курсу. У результаті практичні кроки реформи втрачають цілісність, вимушено набувають компромісного, половинчастого характеру. У підсумку нас чекає знайома ситуація: «Хотіли — як краще, а вийшло — як завжди».

Чи може держава за таких умов розраховувати на підтримку й партнерство з боку медичної громадськості?! Це питання риторичне. Тому держава, вочевидь, і не переймається стосунками з громадськістю.

Галузь уже не може чекати, вона на межі руйнації як система. Вона вже практично не забезпечує громадянам жодних соціальних гарантій щодо медичного обслуговування, закріп­лених у Конституції та законах України. Вона не надає роботи, що забезпечує достойне життя медичним працівникам.

Медицина стрімко втрачає етичні підвалини. В очах пацієнтів усе частіше медик, лікар стає немилосердним користолюбцем. Через злиденне існування більшість медиків не бажають власної долі своїм дітям.

Кращі, особливо молоді й кваліфіковані кад­ри, шукають і знаходять вирішення власних проблем у працевлаштуванні в близьких і далеких країнах. Сьогодні за рахунок нашого державного бюджету забезпечуються кадрами системи охорони здоров’я наших сусідів — Польщі, Чехії, Словаччини, Росії, Німеччини тощо.

Перекладання з боку держави на існуюче Міністерство охорони здоров’я монополії щодо розробки, планування та здійснення реформи в галузі має всі шанси розбитися об скелю її негативного лобіювання, пов’язаного з інтересами окремих впливових медиків і їх корпорацій, які зацікавлені в кризовому становищі галузі, бо така ситуація лише сприяє їх збагаченню, реалізації їх користолюбних планів.

За таких умов незрозумілим є ігнорування можливостей цивілізованого відкритого й прозорого діалогу з медичною громадою, які з’являються за умови існування в країні єдиної професійної організації лікарського самоврядування — як експертної, етичної і професійної противаги монопольно-чиновницькому способу розвитку галузі, який безуспішно функціонує сьогодні.

Приклади такої демократичної побудови системи управління охороною здоров’я існують практично в усіх країнах з розвинутими сучасними системами охорони здоров’я населення: Німеччині (Bundesärztekammer), Франції (Ordre National des Médecins), Італії (Federazione Nazionale degli Ordini dei Medici Chirurghi e degli Odontoiatri), Канаді (Canadian Medical Association), Фінляндії (Suomen Lääkäriliitto), Швеції (Sveriges läkarförbund), Нідерландах (Koninklijke Nederlandsche Maatschappij tot Bevordering der Geneeskunst), Швейцарії (Fédération des médecins suisses), Польщі (Naczelna Izba Lekarska), Чехії (Česká lékařská komora), Болгарії (Български лекарски съюз), Португалії (Ordem dos Medicos), Японії (Japan Medical Association), Австралії (Australian Medical Association), Бразилії (Associaçao Médica Brasileira), Уругваї (Ordem dos Medicos) та багатьох-багатьох інших.

Необхідно врахувати й власні українські історичні здобутки — єдина всеукраїнська загальнолікарська професійна організація лікарів — Всеукраїнське лікарське товариство, засноване ще в 1910 р., має славетну історію, світове визнання, найпотужніші в Україні напрацювання в царині лікарського самоврядування, свідомих лідерів і певний необхідний потенціал. Саме Всеукраїнське лікарське товариство на своєму черговому Х з’їзді у 2009 р. спільно з іншими вузькопрофільними лікарськими організаціями та лікарськими колективами ухвалило й підписало «Етичний кодекс лікаря України». Саме Всеукраїнське лікарське товариство у 2008 р. отримало повноправне членство у світовій лікарській сім’ї, ставши у World Medical Association (WMA) в один ряд з лікарськими організаціями 100 країн світу. Саме напрацювання Всеукраїнського лікарського товариства у вигляді проектів Закону України «Про лікарське самоврядування» тричі виносилися на розгляд Верховної Ради України.

Мадридською декларацією про професійну автономію і самоврядування лікарів, прийнятою WMA в 1987 р. передбачено, що незалежно від системи охорони здоров’я, яка існує в кожній державі, тільки самі лікарі повинні регулювати свої професійні стосунки та безпосереднє здійснення лікарської діяльності. Декларація WMA ґрунтується на понятті професійної автономії лікаря, яка передбачає, що неодмінною умовою високої якості медичної допомоги є свобода професійних рішень лікаря під час надання такої допомоги (Гельсінська й Женевська декларації WMA).

Враховуючи особливості національної системи охорони здоров’я, традиції, настанови WMA, думки професіоналів-лікарів, кожна країна торувала свій шлях до лікарського самоврядування. Залежно від країни, з тим чи іншим акцентом, сьогодні можна згрупувати основні функції та повноваження існуючих національних самоврядних лікарських товариств, це, зокрема:

  • встановлення стандартів та правил професійної діяльності, моніторинг їх дотримання (як правило, проводиться вузькопрофільними асоціаціями, що входять до складу єдиної національної);
  • ведення загальнодержавного реєстру лікарів, який має основне регуляторне значення в країнах, де членство в лікарському товаристві є обов’язковим чи сягає більше 90% і дає право здійснювати лікарську діяльність (Австрія, Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Македонія, Хорватія, Сербія, Албанія, Фінляндія, Швеція, Данія, Норвегія, Ісландія та ряд інших);
  • допуск до професійної діяльності самостійно та/або спільно з державними органами (надання/позбавлення дозволів, сертифікатів, ліцензій на зайняття лікарською діяльністю чи професійною діяльністю за певною спеціальністю та/або на певній території);
  • проведення та/або організація атестації лікарів;
  • контроль за якістю надання медичної допомоги (планові й позапланові перевірки, участь у процедурі акредитації закладів охорони здоров’я);
  • захист прав пацієнтів (робота зі скаргами пацієнтів та позасудове вирішення спорів, компенсаційні виплати пацієнтам за рахунок спеціальних страхових фондів, створюваних товариством);
  • страхування професійної відповідальності лікаря (укладання угод із страховими компаніями, створення власних спеціальних страхових фондів за рахунок членських або цільових внесків);
  • захист професійних прав, соціальних прав та гарантій лікарів (у тому числі шляхом недержавного пенсійного та особливих видів соціального страхування);
  • організація та забезпечення безперервної професійної освіти й підвищення кваліфікації, контроль за якістю освітнього процесу (акредитація навчальних програм, атестація випускників, медичних шкіл, інтернатури);
  • прийняття та дотримання норм «Етичного кодексу лікаря України» та «Правил належної медичної практики»;
  • застосування санкцій за порушення встановлених стандартів, правил, етичних норм (система штрафів, аж до позбавлення права займатися професійною лікарською діяльністю);
  • стратегічне планування кадрових ресурсів (у тому числі участь у формуванні держзамовлення);
  • координація наукових досліджень;
  • представництво в парламентах, урядах, регіональних органах влади, участь у законотворчій діяльності у сфері охорони здоров’я та інших суміжних сферах;
  • інформаційно-просвітницька діяльність як серед лікарів, так і серед населення (професійні телеканали, видання спеціалізованих журналів тощо).

Лише єдина лікарська організація, що позиціонує як найвищі цінності загальногуманістичні та загальнопрофесійні всупереч домінуючим на сьогодні суто корпоративним підходам вузькоспеціалізованих медичних асоціацій, врівноважуючи та гармонізуючи їх прагнення та амбіції, може стати надійним та ефективним партнером держави у процесі розбудови національної системи охорони здоров’я.

Тільки така організація може стати важливим фактором убезпечення розвитку галузі від суб’єктивних впливів, що йдуть у розріз з інтересами громадянина, професіонала, суспільства, держави.

Д-р Олег МУСІЙ, президент Всеукраїнського лікарського товариства

Коментарі

Олександр Миколайович 09.05.2012 9:23
Стрижнем реформи системи охорони здоров'я повинно стати обрання головного лікаря районної лікарні і його заступників народом та формування всієї вертикалі управління від районної лікарні до міністра міністерства Охорони здоров'я на засадах самоврядування обраних народом лікарів. Без цього будь-яка реформа системи охорони здоров'я не приведе до покращання стану охорони здоров'я більшості громадян.

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті