Незалежна правова оцінка. Мораторій на підвищення цін і тарифів, — міфи та реальність

Складовими регулювання цього закону є:

• питання ціноутворення на лікарські засоби і вироби медичного призначення;
• уточнення повноважень Міністерства охорони здоров’я України щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
• визначення державних органів МОЗ щодо контролю за державною ціновою політикою у сфері лікарських засобів і виробів медичного призначення, ліцензування виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами та забезпечення державного контро­лю за дотриманням ліцензіатами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, в тому числі контролю якості лікарських засобів.

На мою думку, Верховна Рада України діяла у цьому випадку згідно з п. 5 частини першої ст. 85 Конституції України, в якій задекларовано, що вона визначає засади внутрішньої і зов­нішньої політики, у тому числі цінової як однієї зі складових внутрішньої економічної і соціальної політики держави. А Кабінет Міністрів України відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України повинен забезпечувати реалізацію цінової політики держави.

Безумовно, для більшості учасників фармацевтичного ринку основним каменем спотикання в цьому законі є ст. 1, яка регламентує: «На період фінансової кризи, до встановлення розміру мінімальної заробітної плати і пенсій на рівні прожиткового мінімуму та до погашення заборгованості з виплат заробітної плати, стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів запровадити мораторій на підвищення цін на всі види лікарських засобів і виробів медичного призначення. Лікарські засоби та вироби медичного призначення реалізуються за цінами, встановленими державою. До введення державної реєстрації цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення, вони реалізуються за цінами, що склалися станом на 1 липня 2008 року».

Але першу складову регулювання цього закону щодо мораторію на підвищення цін, на мою думку, необхідно розглядати лише в двох аспектах. По-перше, з точки зору можливості його негативного впливу на діяльність суб’єктів господарювання фармацевтичного ринку і пов’язаного з цим питання захисту прав споживачів на доступні лікарські засоби та вироби медичного призначення, по-друге — можливої невідповідності цього законодавчого акта вимогам Конституції України.

Вірогідна неузгодженість цих положень з нормами інших законодавчих актів є несуттєвою у правовому значенні та, як правило, лише слугує на користь суб’єктів господарювання. Наприклад, невипадково п. 7 ст. 4 Закону Украї­ни «Про основні засади державного нагляду (контро­лю) у сфері господарської діяльності» регламентує, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов’язків суб’єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб’єкта господарювання.

Спочатку розглянемо можливі негативні наслідки для суб’єктів підприємницької діяльності на фармацевтичному ринку.

Виникає основне питання: яким чином встановити, що саме такі ціни діяли станом на 1 липня 2008 р.? Який механізм визначення цін саме на цей період 

Відповідь може бути отримана лише за допомогою відповідного підзаконного акта, тобто постанови Кабінету Міністрів України — органу, який забезпечує проведення цінової політики відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України.

Нагадаємо, яким саме документом керувалися учасники фармацевтичного ринку раніше — це постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 «Про встановлення пов­новажень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». А на підставі п. 4 цієї постанови спільним наказом МОЗ України та Мінекономіки від 03.12.2001 р. № 480/294 «Про затверд­ження Переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню» був затверджений відповідний Перелік. На підставі цих двох документів місцеві державні адміністрації встановлювали своїми розпоряд­женнями граничні націнки для окремих груп лікарських засобів.

Яким чином на сьогодні Державна інспекція з контролю за цінами буде встановлювати, якою саме була роздрібна вартість лікарських засобів у липні 2008 р., яка процедура встановлення таких цін: в кожному регіоні окремо або окремо для конкретного суб’єкта господарювання, чи це буде середній показник для всієї держави? І не можна забувати, що цим органам необхідно буде доводити свої вимоги в порядку адміністративного судочинства, в іншому разі накласти стягнення неможливо.

Можна порадити суб’єктам підприємницької діяльності у разі набуття цим законом чинності з метою підготовки до можливих судових процедур скористатися правом, що передбачене у ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України, в якій регламентується, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктам підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону. Зрозуміло, що у сучасних умовах ніхто ніякої дотації не дасть, але сам факт відмови у разі необхідності можна представити до суду.

Підготовка та прийняття регуляторних актів, які будуть встановлювати процедуру визначення цін саме в цей період, потребують певного часу, в тому числі пов’язаного з їх обговоренням. У разі порушення принципів державної регуляторної політики існує правова можливість зупинення їх дії. Проте правова активність у цьому питанні окремих громадських організацій залишає бажати кращого. Прикладом є факт прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 955 щодо ціноутворення на лікарські засоби та вироби медичного призначення. Ще на самому початку реформування фармацевтичного ринку більшість його учасників зайняли позицію очікування, сподіваючись пересидіти, але їх намагання, як показує час, були марними.

Тепер розглянемо питання, чи відповідає саме ця складова зазначеного закону вимогам Конституції України.

Більшість правознавців, що коментували цей закон, в тому числі на шпальтах «Щотижневика АПТЕКА», посилалися безпосередньо на висновок Головного науково-експертного управління та зауваження Головного юридичного управління Верховної Ради України або використовували без будь-якого критичного осмислення вже готові напрацювання цих структур.

Головним в цих документах є посилання на те, що зазначене положення суперечить рішенню Конституційного Суду України від 2 березня 1999 р. № 2-рп/99 та від 10 лютого 2000 р. № 2-рп/2000.

На мою думку, посилання на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України» (справа про комунальні послуги) від 2 березня 1999 р. № 2-рп/99 є не дуже коректним, оскільки в цьому випадку були, перш за все, зачіплені права органів місцевого самоврядування, що закріплені Конституцією України (ст. 140–146).

Більш вдалим є посилання на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої ст. 5, частини третьої ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» і розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 2-рп/2000.

Що стосується другої складової зазначеного закону в частині повноважень МОЗ як єдиного органу забезпечення реалізації державної політики у сфері виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення, то тут будь-які заперечення з боку Основного закону України відсутні, хоча з практичної точки зору ці положення доцільніше було б визначити в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Третя складова зазначеного закону в частині визначення державних органів МОЗ щодо контро­лю за державною ціновою політикою у сфері лікарських засобів і виробів медичного призначення, ліцензування виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами та забезпечення державного контролю за дотриманням ліцензіатами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, в тому числі контролю якості лікарських засобів, то на мою думку, прийняті Верховною Радою України в межах п. 5 ст. 85 Конституції України, тобто в межах визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики. І я зовсім не погоджуюся із зауваженнями Головного юридичного управління Верховної Ради України щодо перевищення Верховною Радою своїх повноважень.

Так, з точки зору Конституційного Суду України, засади цінової політики — це відправні, вихідні ідеї, які виражають найважливіші підвалини та закономірності політики цін, у той же час це відносно самостійна, відокремлена від конкретного регулювання цін і тарифів категорія. Головною метою засад цінової політики є спрямування і забезпечення збалансованості усього механізму ціноутворення, єдності в регулюванні відносин у цій сфері. Верховна Рада України в даному випадку лише конкретизувала повноваження Кабінету Міністрів України у цій сфері.

У разі підписання цього закону Президентом України та набуття ним чинності до Конституційного Суду України щодо його конституційності мають право звернутися 45 народних депутатів, і, безумовно, є шанс втрати чинності лише ст. 1 цього закону. Але справа в тому, що на відміну від права Президента України своїм Указом зупиняти під час розгляду справи у Конституційному Суді дію документа, на який підготовлено конституційне подання, то у депутатів як суб’єктів конституційного оскарження такого права немає. Тобто в будь-якому випадку конституційне подання має шанс знаходитися у Конституційному Суді України на розгляді тривалий час, а у разі прийняття рішення на користь суб’єктів конституційного подання втратить чинність, на мою думку, лише ст. 1 цього законодавчого акта. Що стосується неузгодженості цього законодавчого акта з іншими Законами України, то це не є предметом розгляду Конституційного Суду України.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!