|
Відкрив колегію міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук з доповіддю, в якій було висвітлено сучасний стан вітчизняної системи охорони здоров’я, основні проблеми та шляхи їх подолання. Міністр назвав ключові проблеми вітчизняної системи охорони здоров’я, без вирішення яких не відбудуться кардинальні позитивні зміни в її роботі: існуюча зосередженість багатьох посадових осіб системи охорони здоров’я на задоволенні потреб медичної галузі, а не на задоволенні медичних потреб населення; недостатність обсягів фінансування системи охорони здоров’я; неефективне використання наявних ресурсів; недостатня прозорість системи надання медичної допомоги, що багато в чому зумовлене значним поширенням неофіційних платежів за медичні послуги. Для системи охорони здоров’я України характерне фактично відсутнє стратегічне планування діяльності, а наявні інституційні та кадрові можливості не завжди достатні для адекватного та ефективного управління ресурсами галузі. Досі немає чіткого розмежування між платником та постачальником медичних послуг, відсутня договірна система співпраці між ними. Практично всі державні та комунальні ЛПЗ продовжують залишатися в статусі бюджетних закладів, що значно зменшує їх фінансові можливості. Незважаючи на те що в Україні впроваджується політика децентралізації управління системи охорони здоров’я, її переваги керівники медичних закладів використовують непослідовно та неефективно. Громадськість практично позбавлена дієвих механізмів впливу на роботу системи охорони здоров’я.
Більш докладно М. Поліщук зупинився на недоліках системи фінансування галузі. Так, жорстке розмежування витрат на потреби охорони здоров’я між бюджетами різних рівнів часто призводить до дезінтеграції територіальної системи медичного обслуговування. Розподіл коштів між медичними закладами здійснюється залежно від їх прописної потужності й практично не залежить від реальної завантаженості роботою того чи іншого ЛПЗ. Тобто фінансування медичних закладів, що знаходяться у державній або комунальній власності, передбачає, згідно з Бюджетним кодексом України, виділення коштів на їх утримання, а не покриття витрат відповідно до обсягу виконаних робіт. Постатейне кошторисне фінансування медичних закладів не створює стимулів до пошуку шляхів підвищення ефективності використання наявних ресурсів, тим паче, що заробітна плата медичного персоналу залишається низькою і не залежить від обсягу та якості виконаних робіт. З іншого боку, реформуванню системи фінансування перешкоджають недосконалі та принципово застарілі підходи до складання статистичних звітів і обліку.
|
Окрім питання щодо удосконалення системи фінансування медичної галузі, доповідач виніс на обговорення проблему організації медичного обслуговування населення держави. Як зазначив М. Поліщук, однією з нагальних проблем в цій царині є відсутність чіткого розподілу між ланками первинної та вторинної медичної допомоги і дублювання ними багатьох функцій одна одної. Окрім того, в Україні, як це не дивно звучить, спостерігається надлишкова кількість стаціонарних медичних закладів та необґрунтовано велика кількість «спеціалізованих ліжок» у них. Також неефективним, на думку доповідача, є існування багатьох відомчих ЛПЗ, які спеціалізуються на медичному обслуговуванні лише працівників окремої галузі. Пояснюється це перш за все тим, що їх матеріально-технічна база, у зв’язку з відносно незначною кількістю пацієнтів, досить часто використовується не на повну потужність. Невиправдано високими залишається рівень госпіталізації та терміни перебування пацієнтів у стаціонарних медичних закладах.
Також міністр зупинився на проблемах кадрового забезпечення системи охорони здоров’я. Основними проблемами М. Поліщук вважає структурні та кадрові диспропорції, які проявляються, наприклад, в надмірній кількості вузькопрофільних спеціалістів і одночасному дефіциті кадрів у первинній ланці надання медичної допомоги, зокрема в ЛПЗ, розташованих у сільській місцевості. Фахівці пенсійного віку становлять 1/5 працівників системи охорони здоров’я, спостерігається недостатній приплив у практичну медицину молодих спеціалістів. Не налагоджено масштабну підготовку спеціалістів-адміністраторів (менеджерів) системи охорони здоров’я.
Як зазначив доповідач, ці та багато інших причин призвели до того, що смертність в Україні практично в 2–4 рази перевищує аналогічні значення для країн — членів Європейського Союзу (ЄС). Середня тривалість життя в Україні з 1990 по 2004 р. зменшилась на 3 роки, і на сьогодні розрив за цим показником із країнами ЄС становить понад 10 років. Загалом в Україні найнижчий в Європі природний приріст чисельності жителів, що спричинює швидку депопуляцію. Суттєво зріс рівень загальної захворюваності населення на тлі поширення факторів ризику їх виникнення, підвищилась поширеність тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин, у т.ч. серед молоді. В Україні також останнім часом спостерігається практично неконтрольоване поширення туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.
Тому, як зазначив М. Поліщук, враховуючи вищевикладене, пріоритетними напрямками подальшого реформування вітчизняної системи охорони здоров’я є:
• структурна реорганізація системи медичного обслуговування з першочерговим розвитком первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини: запровадження вільного вибору пацієнтами лікаря первинної ланки з документальним оформленням у формі договору між пацієнтом і лікарем; наділення лікаря первинної ланки функцією організації «медичного маршруту» пацієнта; реорганізацією стаціонарного сектору на основі функціональної диференціації ліжкового фонду; проведення матеріально-технічної реорганізації (реконструкції) госпітальної бази ЛПЗ, виходячи із специфіки їх подальшого використання; укрупнення лікарень загального профілю, в яких надається екстрена стаціонарна допомога зі створенням госпітальних округів з чисельністю охоплення населення від 100 до 200 тис. чоловік; реорганізація частини ЛПЗ в медичні заклади для надання медико-соціальної допомоги — будинки сестринського догляду, хоспіси; концентрація спеціалізованої медичної допомоги на регіональному рівні; передача відомчих медичних закладів у комунальну власність та забезпечення територіальної інтеграції лікарень різного підпорядкування;
• перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до надання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах: розробка механізмів договірної оплати медичних послуг; визначення критеріїв відбору надавача медичних послуг; розробка і затвердження типових чи примірних форм договорів для закупівлі медичних послуг; зміна організаційно-правового статусу медичних закладів з бюджетних на державні (комунальні) некомерційні медичні підприємства; запровадження механізму стратегічних закупівель медичних послуг на договірній основі; запровадження системи оплати праці медичних працівників (залежно) від об’єму та якості їх роботи;
• вдосконалення системи фінансування галузі охорони здоров’я: внесення змін до Бюджетного кодексу України, законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації, які передбачатимуть надання регіональним управлінням охорони здоров’я права проводити закупівлі за бюджетні кошти медичних послуг для населення; запровадження в Україні системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування; введення цільового податку на тютюнові вироби та алкогольні напої або виділення цільової частки в складі акцизного збору на ці товари для потреб охорони здоров’я;
• робота над узгодженням обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров’я: визначення і затвердження пріоритетів охорони здоров’я, виходячи з обґрунтованих медико-санітарних потреб населення, вартості та ефективності медичних втручань; визначення і затвердження базового пакету медичних послуг, що мають надаватися громадянам за рахунок бюджетних чи громадських коштів; законодавче визначення форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги; перегляд норми ст. 49 Конституції України щодо повної безоплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах;
• формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги: створення Національного інформаційного центру клінічної епідеміології, біостатистики, доказової медицини та стандартизації; запровадження обов’язкового ліцензування усіх медичних закладів незалежно від форми їх власності; адаптація, розробка та запровадження відповідно до міжнародних вимог стандартів діагностики та лікування;
• перегляд кадрової політики: розробка науково обґрунтованих прогнозів потреб у медичних кадрах різних спеціальностей; інтенсифікація підготовки спеціалістів для первинної ланки охорони здоров’я; створення системи підготовки спеціалістів-менеджерів, адміністраторів, аналітиків та економістів для системи охорони здоров’я; розробка системи заходів соціального захисту працівників системи охорони здоров’я.
|
На завершення виступу М. Поліщук зазначив, що поглиблене реформування системи охорони здоров’я можливе лише за умови підтримки прогресивних перетворень як регіональними управліннями охорони здоров’я, так і за сприяння місцевих органів влади.
Точку зору уряду нашої держави на хід реформ у вітчизняній системі охорони здоров’я висловив віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань Микола Томенко. Він, зокрема, зазначив, що одним із основних питань, які мають бути вирішені найближчим часом органами виконавчої влади, є формування єдиної державної політики, яка б визначала єдині принципи, підходи та механізми управління вітчизняною системою охорони здоров’я. Зокрема, має бути докорінно переглянута структура управління галуззю та розбудована її оптимальна і динамічна модель, яка б оперативно реагувала на нагальні потреби системи охорони здоров’я. На сьогодні на утримання існуючого «адміністративного сектору» системи охорони здоров’я та на такі капіталовкладення, як будівництво нових медичних закладів, необхідність у яких досить часто викликає сумніви, чи здійснення «євроремонтів» приміщень існуючих ЛПЗ, витрачається левова частка бюджетних коштів, виділених на охорону здоров’я. Саме тому, на думку віце-прем’єр-міністра, більшість вітчизняних ЛПЗ не спроможна повністю забезпечити потреби пацієнтів у якісній медичній допомозі. Підтримав М. Томенко намагання керівництва МОЗ України зміцнити і підвищити значення первинної ланки надання медичної допомоги, зокрема, в сільській місцевості має бути відновлено систему надання медичної допомоги у фельдшерсько-акушерських пунктах та амбулаторних сільських лікарнях.
У зв’язку з цим найближчим часом розміри цільового фінансування «сільської медицини» будуть збільшені. Як зазначив доповідач, держава має створити необхідні умови для нормальної роботи та проживання медичних працівників у сільській місцевості. Загалом, на думку віце-прем’єр-міністра, питання реформування системи охорони здоров’я має бути не лише проблемою МОЗ України, але й усіх інших владних структур. Необхідно спрямувати роботу не лише в напрямку поліпшення системи медичного забезпечення населення, але й популяризації здорового способу життя. Як повідомив М. Томенко, восени цього року Кабінет Міністрів України має представити до Верховної Ради проект закону, згідно з яким буде посилено територіальне обмеження розміщення зовнішньої реклами (на бігбордах) тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Згодом на розгляд парламенту будуть передані відповідні законопроекти щодо обмеження реклами цієї продукції в засобах масової інформації, зокрема на телебаченні та радіо.
Також віце-прем’єр-міністр зупинився на необхідності залучення громадськості до участі в регулюванні діяльності системи охорони здоров’я. Однією з форм втілення цього задуму може стати проведення на різному рівні керівниками галузі та представниками влади нарад за участі представників громадських організацій, які мають відношення до роботи медичної та фармацевтичної галузей.
На завершення виступу М. Томенко зазначив, що відновлення довіри міжнародних фінансових груп, які надають нашій державі матеріально-технічну допомогу в боротьбі з ВІЛ/СНІДом і туберкульозом, до МОЗ України — є однією із запорук подальшого розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я.
Сучасного стану та перспектив подальшого розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі стосувалась доповідь Віктора Рибчука, заступника міністра охорони здоров’я України.
Одне із основних завдань МОЗ України — забезпечення населення якісними, ефективними, безпечними та доступними за ціною лікарськими засобами. У зв’язку з цим, як зазначив доповідач, основними напрямками реформування вітчизняної фармацевтичної галузі мають бути:
• забезпечення міцної правової основи для діяльності фармацевтичного сектору;
• гарантування високого ступеня прозорості діяльності у ньому;
• впровадження системи реєстрації лікарських засобів, яка гарантуватиме ефективність, безпеку і якість авторизованих фармацевтичних продуктів;
• впровадження системи забезпечення якості лікарського засобу по всьому ланцюгу їх обігу — від етапу розробки до застосування споживачем; одними з рушійних кроків у напрямку забезпечення належної якості препаратів є перехід вітчизняної фармацевтичної промисловості на виробництво продукції в умовах GМP;
• забезпечити впровадження концепції обмеженого переліку ліків — «Переліку основних лікарських засобів» та «Формулярної системи»;
• впровадження механізму державного регулювання цін на лікарські засоби.
Як зазначив В. Рибчук, забезпечення прозорості діяльності у фармацевтичному секторі можливе за рахунок залучення спеціалістів — представників громадських організацій — до розробки проектів галузевих нормативно-правових актів; оприлюднення на офіційних веб-сторінках МОЗ України, Державної служби лікарських засобів та виробів медичного призначення, Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів та ДП «Фармацевтичний центр» МОЗ України проектів нормативно-правових актів, результатів перевірок контролю якості лікарських засобів, інформаційних повідомлень про побічні дії препаратів, інформації про хід реєстрації лікарського засобу; залучення представників професійних асоціацій та інших неурядових організацій до Ліцензійної комісії та Ради з питань реєстрації виробів медичного призначення МОЗ України.
Як повідомив доповідач, для забезпечення цінової доступності лікарських засобів МОЗ України запланувало поглибити спільну роботу з Державною податковою адміністрацією України — щодо опрацювання процедури спрощеного відпуску лікарських засобів в умовах фельдшерсько-акушерських пунктів та з урядом України — щодо підготовки нормативно-правових актів, мета яких — запровадження дієвого механізму державного регулювання цін на лікарські засоби.
На колегії також було висвітлено санітарно-епідеміологічну ситуацію в Україні, зокрема, ситуацію із захворюваністю на туберкульоз і ВІЛ/СНІД, та обговорено подальші дії щодо подолання епідемії цих захворювань. Реформування вищої медичної та фармацевтичної освіти — інше нагальне питання, на якому було зосереджено увагу присутніх. Окремим тематичним блоком було винесено на обговорення проблеми, пов’язані з реорганізацією управлінської ланки вітчизняної системи охорони здоров’я. n
Олександр Сіроштан, фото Ігоря Кривінського
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим