Конституційна економіка та система охорони здоров’я. Проблеми сьогодення

І проблема не лише в недостатньому матеріальному забезпеченні сфери охорони здоров’я, про яке дуже часто йде мова у виступах фахівців-медиків, організаторів охорони здоров’я, політиків. Слід зазначити, що серед менеджменту галузі не перший рік існують протилежні точки зору. Ще у травні 2007 р. деякі фахівці, що спеціалізуються з медичного та фармацевтичного права, відзначали, що в Україні за останні 6 років витрати в національній валюті на охорону здоров’я значно збільшилися, при цьому якісного поліпшення надання медичної допомоги населенню не відбулося. Україні, в першу чергу, слід не збільшувати обсяги видатків у сфері охорони здоров’я, а підвищувати ефективність використання цих видатків.

Щодо поширення пандемічного грипу А/Н1N1/Каліфорнія/04.09, то ще 11.04.2009 р. директор ВООЗ Маргарет Чен оголосила 6-й рівень епідемічної загрози, зумовленої цим штамом і повідомила про неї національні уряди, які у переважній більшості адекватно відреагували на таку інформацію. У той час, коли в Україні й досі не зареєстровано жодної вакцини від пандемічного грипу, з 09.11.2009 р. у 5 суб’єктах Російської Федерації розпочато щеп­лення від цієї інфекції. Такі дії української влади, на думку автора, не є адекватними. Поміж тим, у доповіді ВООЗ за 2008 р. невипадково акцентувалася увага, що системи охорони здоров’я повинні ефективно й більш оперативно реагувати на виклики мінливого світу.

На сьогодні впевнено можна стверджувати, що держава поглинає плоди тих пріоритетів, які існували під час підготовки і прийняття Конституції України серед пануючої економічної і політичної верхівки, в яких домінувала ідея «вільного ринку», що визначала економічну роль держави відповідно до уявлень та функцій XVII–XVIII ст., а економічний блок основного закону виявився абсолютно вихолощеним.

На жаль, для більшості законотворців того часу завдання конституційної економіки в частині вивчення впливу глобалізації світової економіки на конституційні процеси в конкретних країнах так і залишилося поза увагою. Причому, як стверджує академік з правознавства В.К. Мамутов, останнім часом послабився, але не зник вплив концепції невтручання держави в економіку і триває обговорення ідеї про адекватність правового регулювання економіки лише з боку приватного права без будь-якого предметного його опису в основному законі. Переходячи до нової економічної системи, слід подбат­и про конституційно-правове забезпечення соціальної спрямованості змішаної економіки, керованої державою, як це і є в розвинених країнах. Як наслідок, можна констатувати, що соціальні трансформації, які відбуваються в українському суспільстві та супроводжуються переоцінкою цінностей деструктивно впливають на свідомість співгромадян і є внутрішнім джерелом загроз і небезпек. Соціальні положення Конституції Украї­ни лише свідчать про їх декларативність, а в деяких випадках і про надмірність.

У цих умовах у будь якого уряду виникає спокуса замість системного підходу до регулюючого впливу держави застосовувати засоби «ручного» управління. А в таких умовах професіонали не потрібні.

Розвиток вищевикладених пріоритетів і спричинив непрофесійний підхід спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я — МОЗ України, в тому числі, до ситуації, що відбувалася у питанні протидії поширенню пандемічного грипу в жовтні–листопаді 2009 р.

З вересня 2008 р. спостерігається реформування системи регуляції обігу фармацевтичної продукції, не зовсім поки зрозуміло, заради яких потреб. Декілька суперечливих постанов Кабінету Міністрів, які сприяли дестабілізації роботи аптечних закладів, було видано вже під час епідемії ГРВІ та грипу в 2009 р.

За період проведення реформ утворився великий розрив між теорією та практикою забезпечення прав людини. На сьогодні усунення цього розриву — пріо­ритетний і дуже важливий напрям української правової політики. Безумовно, інтереси та потреби особистості полягають у найбільш пов­ній практичній реалізації їх елементарних прав, перш за все таких, як право на життя, здоров’я, безпеку тощо.

У цьому контексті  можна  розглянути заяву уряду про наміри відтворення мережі державних аптек. Хоча в цілому ідея збільшення частки державного сектору економіки не є новою ні серед розвинених країн світу, ні в Україні, і на перший погляд може бути визнана позитивною, на думку автора, питання збільшення частки аптек державної форми власності залишається не зовсім актуальним, враховуючи вже існуючу кількість державних та комунальних аптек та їх ефективність.

З цього приводу виникає ряд запитань: скільки ж ще потрібно аптек державної та комунальної форми власності для забезпечення державних програм? Чи не доцільніше буде посилити ефективність їх діяльності? Також необхідно зазначити, що діяльність комунальних аптечних закладів є прерогативою відповідних територіальних громад.

На думку автора, при подоланні кризи у системі охорони здоров’я необхідно враховувати, перш за все, наявність великих обсягів аптечного продажу зарубіжних лікарських засобів у грошовому вираженні, що свідчить про неефективну промислову політику держави щодо фармацевтичного виробництва. Причому необхідно враховувати, що економічна нестабільність призводить до переорієнтації споживача на більш дешеву продукцію вітчизняного виробництва. Можливо, це і необхідно врахувати при плануванні діяльності Уряду, і вжити термінові заходи задля підтримки вітчизняного товаро­виробника.

У цьому контексті дуже актуальним є лист Генеральної прокуратури України до Кабінету Міністрів України від 24.11.2008 р. № 07/1/1–15589–08, в якому йдеться про те, що станом на 01.11.2008 року в Україні зареєстровано 13 тис. лікарських засобів, з яких 9,4 тис. — зарубіжного виробництва. Отже, неприємним парадоксом є констатація відсутності саме такої стрижневої національної економічної стратегії, що мала б узгоджений соціальний характер, максимальний рівень юридичної сили свого правового закріплення, максимально можливий за тривалістю реальний період розвитку, що є об’єктом визначеної економічної політики. Саме через це більш виправданою буде концепція створення державних та комунальних фармацевтичних підприємств, виробників ліків та іншої медичної продукції, а також збільшення частки державної власності не лише у фармацевтичному виробництві, а й галузі охорони здоров’я в цілому, з обов’язковим дотриманням вимог законодавства як один з шляхів забезпечення вітальної безпеки. В іншому разі дії Уряду щодо створення державної мережі аптек не будуть мати ніякого позитивного сенсу, особливо враховуючи фармацевтичну імпортозалежність України.

Не випадково звертається увага на те, що західноєвропейські країни мають не лише розвинену ринкову економіку, але й розвинений державний сектор, основою якого є державна власність і фактично сформована державно-корпоративна модель управління економікою. Співвідношення між різними формами власності та формами господарювання коливається в той або інший бік, але завжди залишається закономірним положення — держава завжди координує всю систему економічних відносин з метою недопущення спаду в розвитку економіки країни та забезпечення її соціальної орієнтації. В Україні ж відсутність дієвого законодавства щодо управління державною власністю призводить до значних негативних наслідків — 50% підприємств, у тому числі державних, збиткові, відсутня межа роздержавлення, не визначені галузі державної безпеки краї­ни.

Індустріально розвинені країни не лише постійно збільшують витрати на розвиток державного сектору економіки, а й створюють нові робочі місця, знижуючи тим самим рівень безробіття. Якщо порівнювати в Україні кількість працюючих у сфері послуг різних форм власності, то спостерігається наступна тенденція: в приватних структурах працює 44,8%, в державних — 37,2%, у комунальних — лише 18%. Серед європейських країн в Україні частка державного сектору економіки найменша.

Наявність кількісної межі господарських та розподільних функцій сучасної країни означає, що основними важелями впливу держави на економіку та в цілому на соціальні процеси все більше стають правові та інституціональні перетворення в країні. Адже масова приватизація, що проведена на початку 90-х років ХХ ст., привела до створення десятків тисяч досить знач­них за своїми розмірами компаній, що гостро потребують інвестиційних ресурсів для виживання. Низький рівень внутрішніх накопичень, недовіра дрібних інвесторів і відтік національного капіталу створюють проблеми для залучення інвестиційних ресурсів. Тому, корпоратизація повинна сприйматися в першу чергу як передумова для подальшого залучення інвестицій в державний сектор економіки. Не випадково в інституті права власності ЄС визнає­ться принцип пріоритету загальносуспільних інтересів над приватними, а також ідея, що права кожного є інтересами суспільства, а інтереси суспільства є інтересом та обов’язком кожного. І безумовно, наявність об’єктивно існуючих вад ринкової економіки передбачає необхідність державного регулювання економіки. Завдання держави і полягає в ефективному розподілі ресурсів і перерозподілі доходів через різні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

Тобто, сфера охорони здоров’я повинна стати органічною й ефективною складовою суспільно-господарського комплексу держави. З цієї точки зору, серед умов, що сприятимуть докорін­ному вдосконаленню як самої державної політики у сфері охорони здоров’я, так і підвищенню ефективності її практичного впровадження та дозволять значною мірою нейтралізувати загрози національній безпеці, що зумовлені соціальними факторами ризику, слід розглядати: розроблення та реалізацію єдиної концепції та програми розвитку сфери охорони здоров’я як невід’ємної частини національної безпеки України, яка б була органічно пов’язаною із суспільно-політичними і особливо економічними перетвореннями в державі, адже стан та розвиток сфери охорони здоров’я знаходиться у нерозривному причинно-наслідковому зв’язку зі станом та умовами розвитку реального сектору економіки, з впроваджуваною бюджетною, інвестиційною, кредитно-фінансовою, податковою політикою тощо. У цьому контексті слід зазначити, що для України визначення кола її економічних функцій є питанням гостро політичним і доленосним. Адже воно знаходиться в альтернативній площині: або Україна збереже свій економічний, а відтак і політичний суверенітет, або країна стане пасивним об’єктом світової економічної системи.

У той же час вчений-правознавець Д.В. Задихайло застерігає про неприпустимість непродуманого експорту економічних доктрин, створених і передбачених для використання у розвинених країнах, які, ставши ефективними для країн з одним рівнем економічного розвитку та організацією економічної системи, спроможні спричинити шкоду своєю неадекватністю для країн з іншим рівнем економічного розвитку. На його думку, якщо конституційно-правовими цінностями є фізичне, інтелектуальне та духовне здоров’я нації, її матеріальний добробут, економічна та інноваційна конкурентоспроможність, чистота навколишнього природного середовища, національна ідентичність та територіальна цілісність, тоді логічно стверджувати, що така доктрина навряд чи може бути запозичена будь-де, а має створюватися саме в Україні, в конкретних історичних та геополітичних умовах життєдіяльності української нації.

Тим часом в Україні відсутність загальнонаціональних орієнтирів, інтуїтивний перехід до стратегії самовиживання відсувають на другий план вирішення загальнодержавних зав­дань, у тому числі в системі охорони здоров’я. Хоча в нинішніх умовах, в умовах кризи системи охорони здоров’я, ключова функція держави полягає в тому, щоб забезпечити стабільність суспільства, його самозбереження і розвиток, передбачити можливі загрози вітальній безпеці. При цьому вирішальне значення має попередження виникнення цих загроз, а не пасивне спостерігання за подіями.

Слід зауважити, що змістом діяльності держави є ті соціально значущі результати, що складають її наслідки і забезпечують здоровий розвиток і безпеку української нації. З огляду на це, слід нагадати, що Конституція України взагалі не містить визначеної мети діяльності держави в економічній сфері.

У цьому контексті слід зазначити, що саме встановлення економічних функцій держави, їх конституційне регламентування і є доповнен­ням внутрішньої структури вітальної безпеки.

Сама вітальна безпека має досить складну внутрішню структуру. Можна виділити такі її найважливіші елементи: по-перше, обов’язкова наявність системи правових норм, що гарантують забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в частині права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; наявність управлінської вертикалі у системі охорони здоров’я при досконалій системі прогнозування та планування діяльності в галузі охорони здоров’я та ефективному використання бюджетних коштів в системі охорони здоров’я, можливість повного циклу самостійного виробництва лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки, що передбачає економічну незалежність, яка в умовах сучасного світового господарства не має абсолютного характеру. У цих умовах економічна незалежність означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, ефективності й якості продукції, що забезпечує її конкурентоспроможність і дозволяє на рівних брати участь у світовій торгівлі, обміні науково-технічними досягненнями. По-друге, надійність та стабільність національної системи охорони здоров’я, що передбачає створення умов та надійних засобів для здійс­нення господарської діяльності у галузі охорони здоров’я. По-третє, створення сприятливого клімату для інновацій в охороні здоров’я, пов’язаних як з організаційною сферою (синтезування нових ідей, розроблення нових теорій і моделей, включаючи проекти, концепції та програми, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, удосконаленні існуючих методів діагностики і лікування, у фармацевтичному секторі — модернізація технологічних процесів, освоєння нового обладнання, впровадження нових технологій, а також організаційні проекти, спрямовані на реформування системи управління охороною здоров’я шляхом створення нових моделей функціонування галузі), так і з науково-виробничою сферою, що спрямована на створення об’єктів інтелектуальної власності у вигляді оригінальних лікарських засобів та нового медичного обладнання шляхом перетворення їх на інноваційні об’єкти.

При цьому необхідно визнати, що проблема забезпечення вітальної безпеки, яка виходить за рамки повноважень МОЗ України, потребує негайного вирішення. Тому соціальна важливість цієї проблеми потребує запровадження іншого державно-правового рівня щодо управління відповідними відносинами.

У цьому сенсі загрози вітальній безпеці доцільно класифікувати наступним чином. По-перше, в частині забезпечення населення якісними, ефективними та доступними лікарськими засобами, що в свою чергу пов’язано з загрозою втрати фармацевтичної незалежності країни та поширенням фальсифікованих лікарських засобів. По-друге, в частині забезпечення закладів охорони здоров’я інноваційним медичним обладнанням, що пов’язано зі створенням належних умов для розвитку науково-технічного потенціалу віт­чизняних товаровиробників та відмовою від негативної практики закупівлі застарілого, але високо­вартісного обладнання. По-третє, в частині забезпечення населення якісними продуктами харчування та питною водою, а також збереження атмосферного повітря. По-четверте, в частині санітарно-епідеміологічної профілактики населення, що зумовлено попередженням, виявленням, зменшенням або усуненням шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей та вжиттям заходів правового характеру щодо порушників. По-п’яте, в частині якості та своєчасності медичної допомоги та доступності медичного обслуговування, в тому числі при надзвичайних ситуаціях, що пов’язано з впровадженням системи належного фінансування, в тому числі шляхом поступового забезпечення системи медичного страхування і, як наслідок, впровадженням системи стандартизації надання медичної допомоги. Крім того, залежно від наявності небезпечних та шкідливих факторів загрози можна диференціювати: на загрози епідемічного характеру; загрози, пов’язані з навколишнім середовищем; загрози соціального характеру, як-то поширення наркоманії тощо.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!