Охорона здоров’я України: концепція розвитку

?

7 грудня 2000 р. Президент України Леонід Кучма підписав указ «Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України» (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 49 (270)), а також постановив Кабінету Міністрів затвердити до 1 лютого 2001 р. заходи щодо її виконання.

З приводу затвердження цього важливого документа 13 грудня у Міністерстві охорони здоров’я відбулася прес-конференція, на якій міністр Віталій Москаленко розповів журналістам про очікувані найближчим часом зміни у системі охорони здоров’я.

Він зазначив, що Концепція розвитку охорони здоров’я населення України спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров’я та створення умов для формування здорового способу життя. Необхідність визначення основних напрямів розвитку охорони здоров’я населення України зумовлена такими реальними політичними та соціально-економічними процесами, як інтеграція України у світове співтовариство; глобальні структурні зміни в економіці; зниження рівня і погіршення якості життя більшості громадян, а також неефективне використання ресурсів та недосконала система оплати праці медичних працівників, диспропорції у розвитку амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги.

p_271_50_251200_Moskalenko.jpg (6825 bytes)

Віталій МОСКАЛЕНКО

Міністр охорони здоров’я України

Затвердження Концепції є визначною подією, адже за роки незалежності в Україні не було прийнято жодного концептуального документа, який би визначав стратегію розвитку охорони здоров’я відповідно до сучасних умов.

Реалізація основних положень Концепції, зазначив міністр, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, подовження середньої тривалості життя людини та періоду активного довголіття (сьогодні середня тривалість життя в Україні становить близько 63 років). Необхідною умовою для цього є створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі; формування керованого ринку платних медичних послуг; сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності; ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів та солідарна участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні послуг з надання громадянам медичної допомоги.

Державні заходи мають передбачати поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров’я, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію системи охорони здоров’я на суттєве посилення заходів щодо запобігання інфекційним та іншим небезпечним захворюванням; удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та визначення критеріїв диференційованого підходу до оплати їх праці залежно від рівня кваліфікації, обсягу, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи; інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, у тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення і зниження їх вартості. Щодо галузевих заходів, то вони мають передбачати розроблення та впровадження державних комплексних та цільових програм охорони здоров’я населення; визначення пріоритетних напрямів у сфері надання медичної допомоги та обгрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Особливого значення надається розвитку сімейної медицини, проведенню реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги, а також створенню системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості та удосконаленню порядку акредитації закладів охорони здоров’я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.

Особливу увагу В. Москаленко приділив питанню реформування економічних засад системи охорони здоров’я, наголосивши на тому, що без економічних реформ не варто сподіватись на краще. Джерелами фінансування системи охорони здоров’я мають бути кошти державного та місцевих бюджетів, загальнообов’язкового державного соціального та добровільного медичного страхування, накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, добровільні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, а також кошти, одержані за надання платних медичних послуг. Слід зазначити, що кошти державного та місцевих бюджетів і загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування будуть фінансовим підгрунтям забезпечення населення доступною медичною допомогою в межах визначеного організаційного рівня надання медичної допомоги та гарантованого обсягу його медикаментозного і технологічного забезпечення. Кошти добровільного медичного страхування, накопичувальних фондів територіальних громад спрямовуватимуться на задоволення індивідуальних потреб населення у медичних послугах, що перевищують базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги. Кошти державного та місцевих бюджетів мають бути основним джерелом фінансування державних цільових програм охорони здоров’я населення.

Створення умов для здорового способу життя, активізація профілактичної діяльності у системі охорони здоров’я передбачають удосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, спрямованої на збереження та зміцнення здоров’я населення. Запроваджуватиметься система соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження тютюнопаління та реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров’я людини речовин. Гігієнічне виховання населення буде трансформовано у державну систему безперервного навчання і здійснюватиметься на всіх етапах соціалізації особистості. Широке впровадження профілактичних технологій потребує серйозних змін у роботі амбулаторно-поліклінічних закладів. Ключовою фігурою має стати сімейний лікар — лікар загальної практики.

Для оптимізації діяльності системи охорони здоров’я необхідним є реформування структури, кадрового, матеріально-технічного, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби з урахуванням медико-демографічних тенденцій та соціально-економічних і екологічних особливостей регіонів. Підвищенню ефективності державного санітарно-епідеміологічного нагляду сприятиме вдосконалення правового регулювання діяльності органів, установ і закладів санітарно-епідеміологічної служби. В. Москаленко зазначив, що планується створення оптимальної системи надання лікувально-профілактичної допомоги, що забезпечить доступність і якість основних видів медичних послуг відповідно до базового стандарту якості загальнодоступної медичної допомоги.

З цією метою необхідно здійснити реструктуризацію галузі на основі науково обгрунтованих потреб міського та сільського населення у різних видах медичної допомоги, пріоритетного розвитку такої допомоги на засадах сімейної медицини (загальної практики), а також реструктуризацію стаціонарної та спеціалізованої допомоги, упорядкування мережі лікувально-профілактичних закладів.

Інноваційна і кадрова політика у системі охорони здоров’я, зазначає міністр, повинна спрямовуватись на підвищення ефективності використання наукового потенціалу у сфері охорони здоров’я, який становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти. Удосконалення інноваційної політики передбачає оптимізацію і реструктуризацію мережі, структури та основних напрямів діяльності науково-дослідних установ. Особливого значення надається посиленню ролі Академії медичних наук України у провадженні пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень; забезпеченню розв’язання науково-практичних проблем охорони здоров’я шляхом формування відповідних державних, галузевих, міжгалузевих, регіональних програм; запровадженню багатоканальності фінансування медичної науки за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів та забезпеченню їх раціонального використання для першочергового фінансування конкурентоспроможних наукових розробок фундаментального та прикладного характеру, а також плануванню наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямуванню їх на отримання конкретних результатів. Окремо наголошується на впровадженні принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів і виділенні спеціальних грантів під реалізацію проектів — переможців конкурсу.

Сергій Коловоротний

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи