Практика податкових перевірок 2015 р.

23 Жовтня 2015 5:04 Поділитися
8 жовтня 2015 р. відбувся фокус-семінар «Останні новини податкових перевірок». Організаторами заходу виступили юридична компанія «ОМП» (далі — ЮК «ОМП») та «Укрмедекспо», а спікерами — партнери ЮК «ОМП» Микола Орлов, Ігор Огороднійчук та Валерій Біцюк. Під час фокус-семінару обговорювалися особливості податкових перевірок у 2015 р., необхідна документація під час перевірки, відповідальність за ухилення від сплати податків та ін.

На початку заходу Микола Орлов розповів про деякі особливості податкових перевірок у 2015 р. Він зазначив, що з початку поточного року Державна фіскальна служба України вирішила перевірити всі представництва. У першу чергу це стосувалося некомерційних представництв (не є платниками податку на прибуток та додану вартість) та сервісних компаній, які надають послуги виробникам лікарських засобів. До основ­ного, на що зверталася увага під час перевірок некомерційних представництв, можна віднести:

1) інформацію про заявника реєстраційного посвідчення на лікарські засоби. Зокрема, порівнювалася інформація про те, чи є материнська компанія заявником реєстраційного посвідчення. Так, якщо представництво промотувало препарат, материнська компанія щодо якого є не заявником, а дистриб’ютором, то під час перевірки представництву необхідно надати договір дистрибуції та договори поставки материнської компанії;

2) інформацію про те, чи є компанія-заявник виробником лікарських засобів. Це пов’язано з тим, що в свідоцтві про реєстрацію препарату є окрема графа «Заявник» та окремий рядок «Виробник». Однак під цією графою завжди розумілося зазначення виробничих потужностей. На практиці інколи у Державної фіскальної служби України виникають питання, якщо найменування заявника і виробника різні. Оскільки, на думку регулятора, у такому випадку представництво, коли промотує товари, надає послуги також компанії-виробнику, тобто третій особі, а це вже розцінюється як комерційна діяльність. Для вирішення цього питання необхідно надати документ, на підставі якого здійснюється виробництво для заявника, наприклад, договір на виробництво або ліцензійну угоду про використання реєстраційного посвідчення;

3) інформацію про торгову марку. А саме перевірялося, чи є материнська компанія власником торгової марки;

4) інформацію щодо маркетингу і реклами — порівнювалася основна діяльність материнської компанії і представництва.

Стосовно перевірок сервісних компаній М. Орлов нагадав, що п. 186.3 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) передбачено звільнення від обкладення податком на додану вартість таких послуг, як: рекламні; консалтингові та послуги з обробки баз даних.

Однак на початку 2015 р. Державна фіскальна служба України звернулася до одного із суб’єктів господарювання і зазначила, що не дивлячись на те, що сервісна компанія надає рекламні послуги материнській компанії — нерезиденту, реклама спрямована на споживачів в Україні, отже, отримувачем послуг є не той, хто їх замовляє та платить, а споживач в нашій державі. Однак таке рішення було швидко оскаржено і більше в практиці не зустрічалося.

Також Державну фіскальну службу України почало цікавити питання ІТ-послуг. П. 186.3 ПКУ передбачено, що сервісні компанії можуть укладати договори, які не обкладатимуться ПДВ, на створення баз даних та обробку інформації. Регулятор почав звертати увагу на те, що договір не обкладався ПДВ, тому мають надаватися класичні ІТ-послуги, тобто розробка програмного забезпечення або бази даних, яка б тісно була пов’язана з програмним забезпеченням, яке розроблене сервісною компанією. Проте якщо дані планується прописувати в таб­лиці, то це може бути розцінено регулятором як ведення аналітичних даних. А це, у свою чергу, може кваліфікуватися як надання маркетингових послуг, до яких на відміну від рекламних послуг не застосовується ПДВ. Однак бази даних завжди були «сірою» податковою зоною, оскільки термін «маркетингові послуги» включає також послуги з дослідження ринку і вивчення його кон’юнктури.

Про торгові марки та використання Державною фіскальною службою України бази даних митної служби розповів Ігор Огороднійчук. Він зазначив, що у фіскальної служби почало виникати питання, кому належить торгова марка (далі — ТМ). Для того, щоб вирішити це питання, необхідно надати свідоцтво про реєстрацію ТМ, якщо воно відсутнє у представництва, то щодо нього можна подати запит до материнської компанії. Однак свідоцтва про реєстрацію ТМ може не бути й у материнської компанії, оскільки часто буває, що в групі компаній є 1 компанія, яка не бере участі в реєстрації, виробництві, промоції, а є лише тримачем ТМ. Це пов’язано з тим, що ТМ є найважливішим елементом власності групи компаній, тому вони намагаються вивести її зі сфери господарських конфліктів. У такому випадку ситуація є складнішою, тому що виходить так, що представництво промотувало препарати, які не належать материнській компанії, тобто надавало послуги третім особам, в результаті чого воно може втратити свій пільговий статус.

Для вирішення цієї проблеми необхідно звернутися до материнської компанії і дізнатися, на підставі чого вона регулює свої відносини з власником ТМ. Скоріше за все це буде ліцензійна угода, яка надає право материнській компанії використовувати цю ТМ, тоді необхідно буде надати фіскальній службі цю угоду.

Спікер також звернув увагу на те, що в 2015 р. Державна фіскальна служба України під час перевірки представництв почала використовувати базу даних митної служби на предмет того, хто є постачальником лікарських засобів, які промотує представництво. Так як, на думку регулятора, існує можливість, що, крім материнської компанії, хтось інший може поставляти такі ж препарати. Так як материнська компанія може продавати ліки посереднику і він може сам постачати їх в Україну. У такому випадку виходитиме так, що представниц­тво, рекламуючи лікарські засоби, надає послуги третім особам. Якщо ж все-таки препарати продавали іншій компанії, яка постачала їх в Україну, представництву необхідно буде аргументувати свої дії тим, що діяльність материнської компанії не стосується представництва, так як воно виконує лише допоміжну діяльність по відношенню до неї.

На питаннях кримінальної відповідальності посадових осіб представництв зупинився Валерій Біцюк. Він зауважив, що якщо за результатами податкової перевірки буде складено акт перевірки та представництву буде донараховано суму податку в розмірі більше 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 р. № 22 такий акт буде передано до слідчого управління фінансових розслідувань, яке, у свою чергу, може внести до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань запис про початок кримінального провадження.

У такому випадку найчастіше кримінальні справи відкриваються за ст. 212 Кримінального кодексу України (далі — КК України): умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Тобто в рамках кримінального провадження слідчим потрібно буде довести умисел посадових осіб представництва ухилитися від сплати податків. Відповідно, якщо дію було скоєно без наміру, то нести відповідальність такі особи не будуть.

Також відкриття кримінального провадження залежатиме від того, чи представництво почало судове оскарження акта перевірки, чи ні, так як не завжди податкова міліція відкриває кримінальні справи відразу ж після складання акта перевірки. Бувають випадки, коли даний орган очікує рішення, прийнятого за результатами судового оскарження результатів перевірки. А вже потім вирішує питання щодо порушення кримінального провадження.

Санкцією ст. 212 КК України передбачено покарання у вигляді штрафів у розмірі 1–2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Тобто сума штрафу не буде перевищувати 34 тис. грн. Однак ст. 53 Загальної частини КК України передбачено, що розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, заподіяної злочином або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої ​​частини КК України. Відповідно, штраф за ст. 212 не буде меншим за суму недосплачених податків, включаючи штрафні санкції.

Крім того, ст. 53 КК України передбачено, що у разі неспроможності обвинувачуваної особи сплатити штраф у відповідній пропорції суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі з розрахунку 1 день позбавлення волі за 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У той же час у зв’язку з тим, що дана стаття передбачає штрафні санкції, для неї існують строки давності — це термін, у межах якого держава має притягнути винну особу до відповідальності. І залежно від тяжкості злочину строки давності різні, у даному випадку він становитиме 2 роки. Тобто якщо після закінчення цього терміну не було винесено вирок суду, то обвинувачена особа може подати заяву про застосування терміну давності до даного злочину або ж суд сам під час винесення вироку буде застосовувати положення про строки давності. І таким чином особу буде звільнено від кримінальної відповідальності. Строк давності починають обчислювати з дня скоєння податкового правопорушення. Відповідно, беручи до уваги, як довго йдуть судові провадження, особливо адміністративні, то цілком можливо, що строк давності мине.

В. Біцюк зазначив, що існують також деякі додаткові проблеми. Справа в тому, що найчастіше навмисне ухилення від сплати податків не можна здійснити без внесення завідомо неправдивих даних до офіційних документів (декларація і т.д.). У такому випадку настає додаткова відповідальність за ст. 366 КК України, а саме: за внесення завідомо неправдивих даних до офіційних документів. Санкції даної статті передбачають покарання у вигляді штрафів, але якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки, то обвинувачувана особа може також отримати покарання у вигляді позбавлення волі і права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Також такі дії посадових осіб підприємства можуть бути кваліфіковані за ст. 367 КК України «Службова недбалість». Тобто невиконання або неналежне виконання особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого настали тяжкі наслідки у вигляді неотримання бюджетом значної суми коштів. Санкції даної статті за вчинення такого злочину передбачають позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

Однак спікер зазначив, що найчастіше в кожному з випадків суд, призначаючи покарання, приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробувальним терміном (умовний термін). Випробувальний термін встановлюється судом тривалістю від 1 до 3 років.

На завершення заходу М. Орлов дав кілька порад представництвам у разі проведення у них податкової перевірки. Так, він зауважив, що на момент проведення перевірки в представництва мають бути всі необхідні документи від материнської компанії, документи щодо реклами та промоції. Також необхідно перевірити накази про відрядження, зокрема мету відряджень, особливо за кордон. Так як на практиці в якості мети відряджень некомерційних представництв зазначають навіть вирішення виробничо-господарських питань, а це суперечить визначенню діяльності некомерційного представництва.

Євген Прохоренко,
фото Сергія Бечка

 

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті