Визначено основні напрямки розвитку первинної медико-санітарної допомоги

Зіновій Митник

Відкриваючи засідання, Зіновій Митник підкреслив, що існуючий стан української медичної допомоги не відповідає сучасним потребам суспільства. Зниження доступності медичної допомоги, її низька якість, відсутність захисту населення від фінансових ризиків — головні наслідки цієї невідповідності.

Покращання стану медичної галузі, забезпечення рівного і справедливого доступу громадян до якісних медичних послуг, збереження соціальн­о необхідного обсягу державних гарантій — першочергові завдання Президента, Верховної Ради, КМУ та МОЗ України. Основний шлях реалізації цих завдань — реформування медичної допомоги на рівні первинної ланки. Необхідно змінити місця та технології надання лікувально-профілактичних послуг, забезпечити галузь спеціалістами відповідної кваліфікації.

Валерій Бідний представив доповідь щодо сучасного стану, реформування та розвитку ПМСД та оптимізації ліжкового фонду.

Зокрема він відмітив, що сьогодні згідно з нормативними документами ПМСД — основний, доступний, безкоштовний для кожного українця вид медичного обслуговування. ПМСД передбачає лікування найбільш поширених захворювань, травм, отруєнь, невідкладних станів; проведення санітарно-гігієнічних та проти­епідемічних заходів; профілактику захворювань та санітарно- гігієнічну освіту. Також вона передбачає заходи з охорони сім’ї, материнства, батьківства та дитинства та ін. Ці види допомоги громадянин повинен отримати за місцем проживання.

На жаль, існуючий стан ПМСД не гарантує українцям надання якісних послуг. Протягом останніх років стійко зростають показники захворюваності та поширеності хвороб серед населення України, у 2009 р. серед осіб працездатного віку зберігається негативна динаміка цих показників.

В. Бідний зазначив, що впровадження реформ первинної ланки медичної допомоги супроводжує безліч проблем, більшість яких є наслідками недоліків фінансування.

Одна з них — недостатній кількісний та якісний склад медичного персоналу. Адже низький рівень заробітної плати медичних працівників та відсутність економічної мотивації для роботи у закладах первинного рівня, насамперед у сільській місцевості, призводить до значної плинності кадрів. Так, впродовж останніх 5 років щорічно залишали роботу у первинній ланці більше ніж 1400 лікарів, з яких лише понад 300 у зв’язку з виходом на пенсію.

Крім того, не створено умови для закріплення кадрів на місцях: відсутність житла для фахівців, соціальної інфраструктури у сільській місцевості тощо. Сьогодні 15%, або більше ніж 3 тис. лікарів закладів ПМСД не забезпечені житлом, у тому числі понад 900 у селах та понад 2 тис. у містах. Статистичні дані свідчать, що лише для забезпечення житлом тих, хто працює сьогодні, необхідно принаймні 8–9 років.

В. Бідний зазначив, що вкрай негативним фактором є суттєве навантаження лікарів закладів ПМСД. Ситуація ускладнюється віковою структурою кадрового складу. Кожен четвертий медичний працівник у закладах, що надають ПМСД, (26%) досяг пенсійного віку, протягом двох років майже кожен п’ятий лікар (17%) досягне його.

Результати інвентаризації закладів ПМСД підтвердили, що матеріально- технічний стан більшості з них не відповідає сучасним вимогам, відсутнє обладнання для здійснення елементарних діагностичних та лікувальних процедур, значна частина техніки фізично та морально зношені.

Але окрім суто фінансових чинників, існують недоліки на законодавчому та організаційному рівнях. Позитивним фактом є прийняття Закону України від 22.01.2010 р. № 1841- VI, яким затверджена Загальнодержавна програма розвитку первинної медико- санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2011 року (далі — Програма). Саме цей нормативний документ закріплює на державному рівні комплексний підхід до вирішення проблем медичної галузі. Метою Програми є забезпечення зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування і налагодження ефективного функціонування системи надання доступної та високо­якісної ПМСД на засадах сімейної медицини.

На думку заступника міністра, ключове завдання Програми — структурно-організаційне та фінансово-економічне розмежування первинного та вторинного рівня медичної допомоги. Крім того, передбачене запровадження механізму фінансування закладів охорони здоров’я первинної ланки за подушним принципом із запровадженням стимулюючих виплат, договірних відносин з урахуванням обсягу та якості наданих медичних послуг, збільшенням обсягів фінансових ресурсів на ПМСД. У свою чергу для лікувальних закладів вторинної ланки передбачене бюджетне фінансування. Для отримання більш потужного джерела фінансування та більш ефективного управління обмеженими ресурсами передбачене об’єднання в один фінансовий пул коштів територіальних громад району. Згідно з документом буде продовжено роботу зі створення мережі амбулаторій сімейної медицини шляхом реорганізації та перепрофілювання діючих закладів охорони здоров’я та забезпечення їх матеріально- технічної бази. Також закладено поетапну реструктуризацію амбулаторно-поліклінічних закладів.

Програмою передбачено вдосконалення системи викладання основ ПМСД у вищих медичних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти; підвищення рівня підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації лікарів, іншого медичного персоналу.

В. Бідний зазначив, що будуть розроблені та впроваджені стандарти ПМСД, критерії оцінки її якості, система рейтингових показників, що характеризують роботу лікувальних закладів. Програмою регламентовано порядок ліцензування господарської діяльності з медичної практики за спеціальністю «загальна практика — сімейна медицина» та державну акредитацію закладів охорони здоров’я.

Проведення перегляду табелів оснащення лікувальних закладів поступово забезпечить їх медичним енергоефективним обладнанням та спеціалізованим автотранспортом.

В. Бідний підкреслив, що прийняття Програми сприятиме формуванню національної моделі ПМСД на засадах сімейної медицини: забезпечить нормативно-правовий, організаційний супровід; інформаційну підтримку; матеріально- технічну, наукову, кадрову базу; керованості діяльності та подальшому розвитку первинної ланки лікувального процесу. Та найголовніше те, що Програма забезпечить для населення доступність та якість медичних послуг.

Тетяна Бахтеєва

Тетяна Бахтеєва поінформувала учасників колегії, що, за даними ВООЗ, впровадження ПМСД важливо сьогодні для країн всього світу. У травні 1978 р. на Міжнародній конференції в Алма- Аті ВООЗ вперше дала визначення терміну «первинна медико- санітарна допомога», підкреслила пріоритетність її впровадження. Це вплинуло на організацію національних систем охорони здоров’я багатьох держав.

Україна також обрала шлях розвитку та реформування цього виду медичної допомоги. Однак реалії української медицини не дозволяють скопіювати будь-яку з існуючих систем. За словами Т. Бахтеєвої, жодна з них нам не підходить.

Крім того, голова профільного комітету Верховної Ради впевнена, що на сьогодні фінансові ресурси в медичній галузі використовуються неадекватно. 80% направляється на стаціонарну допомогу, 15% — на амбулаторну та тільки 5% — на первинну допомогу, на яку повинно надходити (за критеріями ВООЗ) 70% всього обсягу медичних послуг. При цьому використовується дороговартісний ліжковий фонд. Таким чином, кількість лікарень та стаціонарних ліжок в Україні перевищує європейські показники в декілька разів.

Актуальне для вітчизняної медицини й питання кадрового забезпечення. Кількість лікарів загальної практики в Україні менша в 1,5 раза, ніж в ЄС, та становить 6,3 на 10 тис. населення. За словами Т. Бахтеєвої, питання забезпечення медпрацівників житлом, службовим автомобільним транспортом та засобами зв’язку необхідно терміново вирішувати на законодавчому рівні. У першу чергу це важливо для сільської медицини. Цільовий набір сільської молоді на навчання до вищих та середніх медичних навчальних закладів не тільки зменшить кадровий дефіцит, а й підвищить рівень підготовки фахівців.

Незважаючи на проведену роботу щодо реформування ПМСД, відсутня чітка стратегія, не розроблені конкретні кроки її розвитку. Саме тому сьогодні важливо, щоб спеціалісти галузі охорони здоров’я перейшли від слів до конкретних дій.

Як підкреслила Т. Бахтеєва, прийнята Програма регламентує ключові етапи впровадження та реформування ПМСД. Однак і вона не дає відповідей на всі питання. Наприклад, щодо господарського статусу лікарень. В Україні згідно з Бюджетним кодексом медичні заклади на бюджетній дотації як фінансувалися, так і будуть фінансуватися за статейним кошторисом доходів та видатків. Інший принцип суперечить законодавству. Але без змін здійснити повноцінний перехід до принципів сімейної медицини неможливо. Т. Бахтеєва зазначила, що необхідно забезпечити повну автономію державних та комунальних медичних закладів шляхом їх реорганізації у некомерційні неприбуткові підприємства. За нормами Закону України «Про місцеве самоврядування» зміна їх статусу повністю залежить від розуміння та інформованості місцевої влади, тобто від політичної волі. Звичайно, реформування — складний процес, однак працювати в цьому напрямку на місцевому рівні необхідно.

Завершуючи доповідь, Т. Бахтеєва підкреслила, що тільки об’єднавши зусилля та визнавш­и здоров’я нації пріоритетом, можливо говорити про майбутнє України.

Олександр Гудзенко

Доповідь Олександра Гудзенка була присвячена питанням раціональної фармакотерапії у ПМСД. Зокрема він зазначив, що фармакотерапія повинна відповідати високому рівню, бути ефективною та доступною.

У спільному звіті експертів МОЗ, Мінекономіки України, Світового банку, Європейської комісії, Шведського агентства з міжнародного розвитку «Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’ я України: спільний звіт» (2005 р.) визначено основні проблеми щодо обігу лікарських засобів: зокрема недосконалість чинної нормативно- правової бази та її часткова відповідність міжнародним вимогам у сфері забезпечення ліками та виробами медичного призначення; відсутність раціональної фармацевтичної політики на макро- та мікрорівнях; нераціональне використання ліків та наявного асортименту виробів медичного призначення; поліпрагмазія (призначення зайвої кількості лікарських засобів), порушення етапності раціональної фармакотерапії; обмежений вплив лікаря на застосування ліків; реальний вплив на лікарські призначення фармацевтичних компаній, що здійснюють агресивну маркетингову політику.

При цьому статистика захворюваності не співпадає зі статистикою споживання ліків. А саме, на 1-му місці за захворюваністю — серцево- судинні хвороби, а за споживанням — препарати від шлунково-кишкових проблем. Ці дані свідчать про проблему масштабного самолікування населення, це не сприяє якості надання первинної медичної допомоги.

О. Гудзенко підкреслив, що саме введення формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я (наказ від 22.07.2009 р. № 529) оптимізує використання ліків, підвищить якість терапії, забезпечить економію ресурсів. У Державному формулярі лікарських засобів зазначається перелік препаратів, зареєстрованих в Україні, що містить ліки з доведеною ефективністю, допустимою безпекою та економічно вигідним використанням. На думку О. Гудзенка, створення формулярної системи та впровадження принципів відповідального самолікування забезпечить раціональну фармакотерапію не тільки на первинному рівні медичної допомоги, а й загалом у фармацевтичній галузі.

Юрій Губський представив доклад на тему «Розвиток хоспісної та паліативної медицини». Зокрема він зазначив, що основне завдання паліативної допомоги — забезпечити максимально можливу якість життя хворого, надати йому психологічну, соціальну, духовну та моральну підтримку. Це можливе шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведенню адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад’ювантної) терапії та догляду.

За даними досліджень ВООЗ, близько 60% хворих у термінальній стадії потребують паліативної допомоги. В Україні це близько 480 тис. пацієнті­в з серцево- судинними, онкологічними захворюваннями, травмами, отруєннями, СНІДом.

Основні проблеми, з якими стикається паліативна та хоспісна медицина, — це відсутність державної політики та національної програми, кадрової, методичної та законодавчої баз. Існуючи заклади не тільки не забезпечують потреби в кількості ліжок, а й не гарантують якість допомоги. Так, в окремих регіонах України — Донецьку, Запоріжжі, Львові, Луганську, Луцьку, Івано- Франківську, Києві, Херсоні, Харкові — завдяки місцевим ініціативам та громадським організаціям створені спеціальні стаціонарні заклади (хоспіси) або стаціонарні відділення в закладах охорони здоров’я, усього — близько 650 стаціонарних ліжок. Звичайно, цього не достатньо.

Ю. Губський підкреслив, що сьогодні необхідно розробити стандарти та протоколи фармакологічного забезпечення пацієнтів. Перший крок в цьому напрямку зроблено — створено Державний формуляр паліативної та хоспісної допомоги.

Для вдосконалення надання такої допомоги наказом від 17.04.2008 р. № 210 була створена Ко­ординаційна рада з паліативної та хоспісної допомоги при МОЗ України. Її завдання: подальший розвиток системи допомоги людям з невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя; координація діяльності установ, відомств, органів виконавчої влади; удосконалення нормативних актів.

Крім того, розроблена Державна програма паліативної та хоспісної допомоги в Україні на 2010–2014 роки. Завдяки втіленню основ цієї програми стане можливим створення системи паліативної допомоги, яка дозволить забезпечити ранню діагностику та комплексну допомогу пацієнтам, впровадити європейські стандарти паліативної допомоги.

Ю. Губський закликав колег приєднатися до обговорення проекту наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку надання паліативної та хоспісної допомоги», розробленого з метою організації надання цієї ланки медичної допомоги в Україні.

На завершення заходу З. Митник зазначив, що впродовж 2009 р. у галузі охорони здоров’я здійснювалася певна робота, спрямована на реформування її на первинному та вторинному рівнях. Цю роботу потрібно не тільки продовжувати, а й активізувати. А саме, необхідно забезпечити координацію робіт з виконання загальнодержавної Програми розвитку первинної медико- санітарної допомоги на засадах сімейної медицини; розробити необхідні нормативно- правові акти, підвищити доступність лікарських засобів та виробів медичного призначення для кожного українця, насамперед в сільській місцевості, уніфікувати клінічні протоколи та стандарти тощо.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!