Володимир Загородній: важливо популяризувати соціальну роль аптечних закладів

Економічна доступність лікарських засобів для населення України — одне з найгостріших питань не лише системи охорони здоров’я, а й держави в цілому. Воно розглядалося під час наради у КМУ, що проходила 16 червня цього року під головуванням Миколи Азарова, Прем’єр-міністра України. Після наради уряд дав відповідне доручення органам влади щодо шляхів підвищення економічної доступності лікарських засобів для населення. В рамках його виконання в деяких регіонах України відбулися спільні наради за участю представників обласних, міських адміністрацій та аптечних закладів, під час яких обговорювалася можливість підписання угоди щодо обмеження підвищення цін на соціально-значущі товари «аптечного кошика». Відбулася така нарада і в Києві. Про це кореспонденту «Щотижневика АПТЕКА» розповів Володимир Загородній, в.о. керівника Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації.
Володимир Загородній, в.о. керівника Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації— Володимире Васильовичу, скажіть, будь ласка, які проблеми у системі лікарського забезпечення мешканців столиці постають нині найгостріше?

— Найгостріші проблеми лікарського забезпечення населення стосуються не лише Киє­ва. Вони є загальнодержавними і спільними для всіх регіонів України. Перше, що турбує, коли мова йде про національну систему охорони здоров’я, — це брак коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено, що в закладах охорони здоров’я державної форми власності медична допомога надається громадянам безоплатно. Але очевидно, що реалізувати цю норму неможливо. З іншого боку, конституційна норма щодо без­оплатності медичної допомоги використовується для політичного піару та спекуляцій.

Обмежені ресурси не дозволяють задовольнити потребу лікувальних закладів у медикаментах. За таких умов незручно пацієнтам, які повинні сплачувати вартість лікування за власні кошти. Не краще почуває себе і медичний персонал, який повинен повідомляти хворим або їх родичам про необхідність самостійного придбання препаратів.

Проблема недостатності ресурсів для задоволення потреб системи охорони здоров’я виникла не сьогодні — вона хвилює зацікавлені державні органи протягом декількох років.

Крім того, існує проблема раціонального використання бюджетних коштів. З нею пов’язані тривалі розмови, в тому числі на вищому рівні, про необхідність докорінного реформування галузі охорони здоров’я. Але результатів нині немає — галузь охорони здоров’я в Україні залишається такою ж, якою вона була за часів СРСР.

Звичайно, було б краще, якби українська система охорони здоров’я крок за кроком наближалася до європейського рівня, а не стояла на місці, обмежуючись лише розмовами про необхідність реформування. Але сьогодні немає єдиного бачення найбільш прийнятної для нашої країни моделі системи охорони здоров’я. Всі політичні сили під час передвиборчих перегонів обіцяють покращити доступність та якість медичної допомоги, але насправді ніхто не знає, як досягти цього без єдиної політичної волі.

Зрозуміло, що система охорони здоров’я повинна бути дешевою для Державного бюджету, при цьому необхідно максимально задовольнити нагальні потреби населення. У свою чергу, існуюча нині в Україні модель системи охорони здоров’я не дозволить досягти такого балансу, адже вона дорого коштує Державному бюджету і при цьому майже не вирішує питань, пов’язаних з профілактикою захворювань та розвитком первинної ланки медицини.

Вирішення проблеми доступності якісної медичної допомоги для населення потребує системного, зваженого підходу. А що відбувалося до останнього часу в Україні? Кожен рік держава робить певні кроки, намагаючись впливати на окремі сфери національної системи охорони здоров’я. Такий фрагментарний підхід не дає позитивних результатів, а навпаки — часто призводить до погіршення і без того складної ситуації у системі охорони здоров’я.

Якщо казати про медикаментозне забезпечення населення — тут постає гостре питання цін на лікарські засоби. Всі пам’ятають різкий стрибок цін на ліки в кінці 2008 р., що стався внаслідок курсового обвалу. У той час мали місце випадки, коли лікарські засоби, закуплені до кризи, реалізовувалися в аптечних закладах за значно завищеними цінами. Я не хочу звинуватити всіх представників роздрібної ланки фармацевтичного сектору, але такі випадки були непоодинокими. Якби в Україні на той час існувало ефективне державне регулювання ціноутворення на лікарські засоби, подіб­них ситуацій не виникало б. Але за всі роки незалежності нашої країни такого регулювання не було запроваджено. Лише у 2008 р. терміново уряд вирішив встановити максимальну націнку на лікарські засоби для оптових та роздрібних операторів ринку. Через місяць ми були свідками майже порожніх полиць в аптеках. Чому це сталося? Справа в тому, що в нашій країні зміни у регуляторній політиці запроваджуються після виникнення критичної ситуації. При цьому немає можливості прорахувати наслідки таких змін.

Регулювання фармацевтичного ринку — обов’язок держави, й епізодично втручатися в його роботу неприпустимо, адже це може дати негативні результати. У розвинутих країнах застосовуються різні моделі регулювання фармацевтичного ринку. Україна може використати їх кращий досвід і побудувати власну ефективну модель державного регулювання фармацевтичного ринку. Але слід пам’ятати, що, вводячи певні обмеження, слід враховувати баланс інтере­сів усіх учасників ринку, включаючи споживачів та суб’єктів господарювання.

— В деяких регіонах України відбулися спільні наради за участю представників обласних, міських адміністрацій та аптечних закладів, під час яких обговорювалася можливість підписання угоди щодо обмеження підвищення цін на лікарські засоби або відбулося підписання такої угоди, як, наприклад, у Львові. Подібна нарада відбулася і в Києві. Розкажіть про цю подію, будь ласка.

— Дійсно нарада за участю представників Київської міської державної адміністрації та аптечних підприємств відбулася в середині вересня. Під час зустрічі обговорювався проект меморандуму порозуміння щодо обмеження цін на певні категорії товарів «аптечного кошика». На заході були присутні приблизно 30 представників аптечних закладів. До речі більшість із них представляла підприємства недержавної форми власності.

Хочу зазначити, що представники аптечної мережі розуміють соціальну значущість своєї діяльності. Звичайно, вони хотіли б, щоб у їх бік не лунали гучні звинувачення у надприбутках, адже насправді аптечний бізнес не такий уже й прибутковий.

Під час наради представники аптечної мережі зауважили, що на подібні зустрічі слід також запрошувати виробників. Як відомо, виробники підписали меморандум порозуміння з МОЗ, адже вони мають укладати угоди на загальнодержавному рівні.

На мою думку, вирішити питання економічної доступності лікарських засобів для населення лише шляхом підписання угод неможливо. У державі має діяти гнучкий механізм реєстрації цін, який передбачатиме постійне формування економічно обгрунтованих оптово-відпускних цін. Отже, виробникові слід надати можливість ініціювати їх перегляд, тому що стабільність, яка нині має місце, дуже хитка.

Повертаючись до цін на ліки в роздрібній мережі, хочу зазначити, що нині в Україні відзначається велика розбіжність в цінах на один і той же препарат у різних аптечних закладах. Це проб­лема, яку можна вирішити на місцевому рівні.

Я не виключаю, що ріст цін на медикаменти може відбутися внаслідок підвищення цін на енерго­носії. На це місцева влада не може вплинути. Але існують інші чинники, які відображаються на ціні медикаментів. Як правило, аптечні підприємства орендують приміщення, а це досить прибуткова частина для місцевих бюджетів. Наповнюючи бюджет за рахунок аптечних закладів, місцева влада опосередковано впливає на ціни лікарських засобів. Отже, існують певні важелі впливу, використовуючи які можна досягти певної стабільності цін на ліки на місцевому рівні.

Я розумію, що прийняття рішення щодо підписання угоди між підприємцями та владою вимагає проведення переговорів. Нині існує проект меморандуму порозуміння, який доопрацьовується. Відбувається обговорення механізмів регулювання ринку з урахуванням інтересів підприємців. Цей декларативний документ не вимагатиме від підприємців брати на себе зобов’язання, обов’язкові до виконання. На мою думку, такий публічний документ стане досить корисним, адже він популяризуватиме їх соціальну роль. Люди бачитимуть, що аптеки не лише заробляють гроші, а й розуміють свою соціальну місію. Отже, ця робота — елемент формування громадянського суспільства та свідомості.

Олена Приходько,
фото Сергія Бека

Интересная информация для Вас:

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи