Володимир Руденко: «Головне — любити ту професію, яку ти сам для себе обрав»

Сьогодні немало йде розмов про те, що фармацевт і аптека поступово втрачають довіру в споживача. Але чи справді це так? Напередодні професійного свята — Дня фармацевтичного працівника — поспілкувалися з директором ГС «Аптечна професійна асоціація України», професором, доктором фармацевтичних наук, а головне — провізором за освітою Володимиром Руденком.

— Володимире Васильовичу, чи є правда в цих безкінечних розмовах про фармацевтів, що сьогодні вони лише продавці ліків і не більше?

— У нас нині з найменших проблем звикли створювати багато шуму. Але часто за подібними словами нічого не стоїть. Якщо кажуть, що фармацевт — продавець, то, може, проблема в тому, хто саме це говорить, наскільки такі люди компетентні в даних питаннях, чи дотичні вони до професії аптекаря, що про неї знають, з якою метою ведуть такі розмови…

Звісно ж, у діяльності кожної аптеки багато чого залежить від рішень адміністрації та її вимог, але ж є ще й людський фактор, і ніхто не може заборонити аптекарю сумлінно виконувати свої обов’язки, надавати фахову фармацевтичну опіку пацієнту. Тим паче, що про втрату довіри до аптеки і фармацевта, на мою думку, не може й бути мови.

Навпаки, різні статистичні дослідження свідчать про те, що близько 60% громадян у разі необхідності за консультацією йдуть перш за все саме до аптечного закладу. І тут перед фармацевтом завжди постає нелегка задача — правильно порадити препарат для швидкої допомоги, застерегти від самолікування та, що дуже важливо, не нашкодити.

Ми днями проводили захід, до участі в якому запросили й практикуючих фахівців. Так от, в їхніх виступах було стільки поваги й любові до справи, яку вони обрали, що навряд чи коли хто з них назве себе продавцем чи дозволить комусь змусити себе стати ними. «Провізор» походить від латинського слова «providere» (у перекладі — це той, хто турбується, передбачає). Це і є найголовніше, чим ми, аптекарі, і займаємося насправді все своє життя.

Ну й назвіть мені професію, при якій не виникало в процесі роботи жодних своєрідних нюан­сів. Я такої, наприклад, не знаю. Аптечна сфера долала різні етапи, і ті труднощі, що трапляються сьогодні, здолає з часом теж. Але проблеми мало озвучувати на загал, треба об’єднуватися і спільно вирішувати їх.

Впевнений, що наш круглий стіл на тему «Фармацевти — члени єдиної медичної команди країни. Чи всі знають про це?», — одна з вагомих сходинок в даному напрямку.

— Так, не без цього. Усім хочеться більше уваги й поваги до себе як до фахівців і з боку громадян, і з боку держави. Залишається проб­лемною незахищеність аптечного працівника з огляду на те, що контингент в аптеку, особливо вечірньої пори, приходить різний. Та й нині, у період пандемії, з’явилося багато інших ризиків. Про все це немало говориться, і законопроєкти відповідні пишуться, але поки ще немає потрібних результатів.

Спілкувалися і стосовно того, що часто аптечні працівники, які виступають практично і в ролі психологів, коли обслуговують пацієнтів з різними хворобами, різним соціальним станом, різним світосприйняттям, самі потребують психологічної підтримки та допомоги. Адже більшість з них — жінки. Робота нелегка, і вдома далеко не в усіх є належна підтримка. Взагалі коли майже щодня весь день перебуваєш «на ногах», майже щодня на роботі, непросто побудувати особисті стосунки. Тому, як не дивно, але декого турбує навіть це.

Та насправді здебільшого ми хотіли показати в ході розмови не негативні, а навпаки — позитивні сторони професії. Аби люди знали не з фейкової інформації, яка час від часу поширюється в соціальних мережах, а чули з перших вуст, наскільки важливою є робота аптечного працівника у сфері охорони здоров’я. Треба зазначити, що в багатьох країнах світу професія фармацевта престижна, авторитетна і затребувана. Хотілося б, щоб так було і в нас. Ці фахівці дійсно роб­лять багато для людей.

За різними підрахунками, в Україні працюють близько 300 тис. фахівців із фармацевтичною освітою. Заклади освіти різних рівнів акредитації, медичні і національний фармацевтичний університети — їх 24 та коледжі — їх налічується 26, готують фахівців для фармацевтичної галузі — фармацевтів, бакалаврів, провізорів, магістрів, технологів тощо.

Час навчання згідно із затвердженими державними програмами становить від 4 до 6 років залежно від обраної спеціальності. Такі фахівці працюють в аптечних закладах країни, на фармацевтичних підприємствах, які виробляють лікарські засоби, медичні вироби і дієтичні добавки, підприємствах оптової ланки, в науково-дослідних та навчальних закладах, служать у Збройних силах України, а також у регуляторних органах, органах державної влади, лікувальних закладах тощо.

Тобто провізор чи фармацевт — це фахівець із вищою спеціальною фармацевтичною освітою! І саме на цьому хочеться чи не найбільше акцентувати увагу. Бо коли суспільство не розумітиме подібних речей чи відмовлятиметься розуміти, професія втрачатиме свою актуальність, і її все менше обиратимуть ті, хто мав би продов­жувати цю справу.

— Ці питання та багато інших, які є актуальними у професії, звичайно ж, розглядатимемо під час саміту. Бо головне в аптеці не стільки лікарські засоби, як ті, хто їх реалізовує, хто несе відповідальність за них перед пацієнтом, хто знає про препарати все. Тим більше що підготовча робота саме в розпалі. Тому якщо в кого є цікаві пропозиції, які варто озвучити, обговорити — готові до співпраці.

Напередодні ж професійного свята зичу всім колегам віри у свої власні сили й у силу обраної професії. Хай все надихає на працю, а не розчаровує. Благополуччя, добра і, найголовніше, — здоров’я!

Роль аптеки як закладу охорони здоров’я та фахівців, які там працюють, у загальній системі охорони здоров’я України, має надзвичайно велике значення — фармацевти зав­жди були і є членами єдиної медичної команди країни.

Особисто я щиро радий та пишаюся тим, що також маю диплом провізора та віддав цій спеціальності майже 40 років свого життя.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!