Кримінальна відповідальність за підкуп медичного працівника представником фармацевтичної компанії

Специфіка ринку фармацевтичної продукції полягає в тому, що споживач (пацієнт), як правило, не здатен самостійно обрати лікарський засіб, необхідний йому для відновлення або покращення здоров’я.

У розвинених країнах пацієнт звертається до лікаря, який і призначає йому ті або інші лікарські засоби та виписує рецепт на їх придбання в аптеці. Вартість препаратів, як правило, пацієнту відшкодовують страхові компанії або фонди медичного страхування (залежно від системи фінансування охорони здоров’я, обраної тією або іншою країною).

Ситуація в Україні щодо обрання пацієнтом того чи іншого лікарського засобу має певні особливості порівняно з розвиненими країнами. Перш за все, слід звернути увагу на безпрецедентний продаж рецептурних лікарських засобів (окрім зовсім невеликої групи тих, щодо яких здійснюється предметно-кількісний облік) без будь-яких рецептів.

Наказ МОЗ від 19.07.2005 р. № 360 «Про затвердження Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків» в частині відпуску рецептурних лікарських засобів за рецептами лікаря має виключно декларативний характер.

Той факт, що в інструкції для застосування лікарського засобу написано, що він відпускається за рецептом лікаря, в українських реаліях абсолютно нічого не означає. Будь-який антибіотик або інший сильнодіючий препарат будь-яка аптека відпускає без рецепта, навіть не поцікавившись, а чи призначав цей препарат лікар.

22 грудня 2020 р. під час брифінгу міністр охорони здоров’я Максим Степанов, констатуючи суттєве збільшення самовільного застосування антибіотиків, повідомив, що Державній службі України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба) було надано відповідне доручення щодо здійснення контроль­них заходів.

Одним із таких заходів міністр наз­вав встановлення вимоги щодо зберігання паперових рецептів в аптечних закладах протягом одного року, що забезпечить можливість контролю за рецептурним відпуском антибіотиків з боку Держлікслужби¹.

Час покаже, чи буде реалізована ця вимога, або, як і обіцянки попередніх очільників МОЗ, залишиться лише в повітрі.

Саме призначення також носить жахливий характер — замість рецептів пацієнт, у тому числі той, хто лікується в умовах стаціонару, отримує від лікаря звичайний або брендований логотип фармацевтичної компанії папірець, на якому в стовпчик написані торговельні назви лікарських засобів.

Про електронні рецепти та перспективи їх запровадження сказано багато, але поки що — лише сказано. Ще одна особливість — українські пацієнти широко використовують самолікування і в разі поганого самопочуття досить часто йдуть не до лікаря, а одразу звертаються до аптеки, де провізор або фармацевт, отримавши інформацію про симптоми захворювання, робить рекомендацію про призначення тих або інших лікарських засобів.

І останнє. На відміну від пацієнтів із розвинених країн, українські пацієнти необхідні їм лікарські засоби придбавають за власний кошт, за невеличким винятком лікарських засобів, які підпадають під реімбурсацію, а також тих пацієнтів, які мають поліс медичного страхування у приватних страхових компаніях.

Проаналізувавши реальний стан відпуску лікарських засобів в Україні, нескладно з’ясувати, вплив на яких саме медичних професіоналів здатен забезпечити збільшення продажу того чи іншого лікарського засобу і, відповідно, підвищити прибутковість фармацевтичного бізнесу.

Перш за все, це лікарі, які виписують «папірці» на кшталт рецептів на лікарські засоби, вказуючи їх торговельну назву. Пацієнт, що звернувся за лікуванням, особливо той, який перебуває в умовах стаціонару, позбавлений можливості обирати лікарський засіб, він повинен придбати те, що йому призначено. Що саме буде призначено, особливо коли йдеться про генеричні лікарські засоби різних виробників, які є аналогами, повністю перебуває у віданні лікарів.

Друга категорія — це працівники аптек, які рекомендують широкому колу українських хворих, що займаються самолікуванням, ті або інші лікарські засоби.

Чи здійснюють представники фармацевтичних компаній вплив на цих медичних професіоналів з метою збільшення обсягів продажу? Так, безумовно.

Щодо лікарів, то під виглядом діяльності медичних представників фармацевтичних компаній, які покликані інформувати медичних професіоналів про лікарські засоби, мають місце факти підкупу лікарів, яким пропонується певна винагорода (відсоток вартості лікарського засобу) за умови, якщо вони призначатимуть пацієнту лікарський засіб певного виробника.

Особливо «зручно» проконтролювати виконання такої протиправної угоди щодо призначень стаціонарним хворим, які самостійно або за допомогою родичів переважно купують лікарські засоби в аптечних пунктах, розташованих безпосередньо в приміщенні лікарні.

Певні медичні професіонали вдаються навіть до таких засобів підтвердження, як збір використаних ампул, пляшечок, а також пустих блістерів від таблеток, які залишаються у медичного персоналу стаціонару і потім передаються медичним представникам фармацевтичних компаній «для звіту» як підстава для отримання винагороди.

Використання працівників аптек для збільшення обсягів продажу лікарських засобів в Україні також широко розповсюджене. Розвиток великих аптечних мереж, які фактично стають монополістами на аптечному ринку нашої держави, витісняючи невеликі сімейні аптеки і навіть регіональні приватні та комунальні аптечні мережі, призвів до появи нового способу збільшення обсягів продажу.

Йдеться про маркетингові угоди, що укладаються виробниками фармацевтичної продукції з великими аптечними мережами, відповідно до яких виробник суттєво знижує відпускну вартість лікарських засобів (або сплачує покупцю так звану маркетингову винагороду), натомість аптечна мережа гарантує певні обсяги продажу лікарських засобів саме цього виробника.

Як саме? Переконуючи довірливого пацієнта в тому, що йому необхідні саме ці препарати, а також одночасно з певним лікарським засобом слід застосовувати ще й купу інших. Як бачимо, спільного з діяльністю аптеки як закладу охорони здоров’я тут мало.

Не викликає сумніву, що такий стан функціонування ринку лікарських засобів в Україні є надзвичайно шкідливим для системи охорони здоров’я.

Пацієнт, з одного боку, приймає значну кількість непотрібних йому лікарських засобів, які в багатьох випадках шкодять його здоров’ю, з іншого — вимушений витрачати надмірні кошти на лікування, що призводить до неможливості в багатьох випадках завершити лікування через брак коштів. Тому держава повинна вжити заходів, спрямованих на припинення цієї протиправної діяльності на фармацевтичному ринку.

Такі заходи мають, перш за все, полягати у використанні всіх можливостей регуляторного законодавства для впорядкування суспільних відносин, які виникають у цій сфері. Кримінальне право повинно застосовуватися лише як ultimo ratio, крайній, останній, рішучий захід. При вирішенні цих питань доцільно використати досвід наших європейських сусідів, які досягли значущих результатів у попередженні зловживань на фармацевтичному ринку.

Нечесний маркетинг з боку аптечних закладів, перш за все, потребує суворого додержання вимог щодо відпуску рецептурних лікарських засобів виключно на підставі рецептів лікарів.

Протидія порушенню цих вимог не потребує введення кримінальної відповідальності, досить ефективним заходом тут мають стати значні суми штрафів, які накладаються на суб’єктів господарювання за порушення їх працівниками цих вимог.

Очевидно, що провізори і фармацевти, які є першостільниками, не за власною ініціативою займаються штучним збільшенням обсягів продажу лікарських засобів, а виконують вказівки власників.

Щодо маркетингових угод фармацевтичних виробників з великими аптечними мережами, то такі країни Східної Європи, як, наприклад, Польща й Угорщина, ввели жорстке законодавство щодо обмеження монополізму на фармацевтичному ринку.

Аналогом цих положень в Україні був проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо забезпечення економічної конкуренції та захисту прав пацієнтів при здійсненні роздрібної торгівлі лікарськими засобами (реєстраційний № 8591 від 12.07.2018 р.).

Проєкт передбачав введення обов’язковості вищої фармацевтичної освіти для осіб, які є засновниками аптечних закладів, а також обмеження щодо кількості аптек на одну особу, яка має таку освіту. Але, на жаль, фармацевтичне лоббі виявилося вельми потужним, і цей законопроєкт було відкликано ще до розгляду Верховною Радою. Є сподівання, що в Україні все ж таки знайдеться політична воля для захисту пацієнтів від нечесного маркетингу аптечних монополістів.

Досвід європейських країн щодо протидії підкупу медичних професіоналів представниками фармацевтичних компаній показує, що в цьому випадку, окрім регуляторного законодавства, має бути встановлена саме кримінальна відповідальність.

На жаль, Україна перебуває тут у правовому вакуумі, оскільки закон про фармацевтичну діяльність відсутній, а медичні представники фармацевтичних компаній, інформуючи лікарів про певні лікарські засоби, діють без будь-яких законодавчих обмежень.

Великі європейські та північноамериканські фармацевтичні компанії принаймні обмежують діяльність своїх представників нормами, які передбачені законодавством їх країн, а також корпоративними нормами, тоді як представники інших компаній таких обмежень не мають.

За таких умов ухвалення в Україні закону про фармацевтичну діяльність є вкрай актуальним. При його розробці доцільно використовувати положення Директиви 2001/83/ЕC Європейського парламенту і Ради від 6 листопада 2001 р. про Кодекс Співтовариства щодо лікарських засобів для використання людиною, імплементувавши її положення в національне законодавство.

Чинне кримінальне законодавство Украї­ни передбачає, що підкуп службової особи закладу охорони здоров’я (головного лікаря, завідувача відділення тощо) з метою вплинути на підлеглих лікарів у частині безпідставного призначення лікарських засобів або надання переваги продукції певного виробника кваліфікуються як кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням пуб­лічних послуг.

Йдеться про статтю 368 Кримінального кодексу України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», 368³ «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» або статтю 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі».

У випадках, коли підкуп має місце безпосередньо щодо лікаря, який є працівником підприємства, установи чи організації, то такі дії треба кваліфікувати за статтею 354 Кримінального кодексу України «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації». Але ці положення на практиці фактично не застосовуються, а отримання незаконної винагороди лікарем від медичного представника сприймається суспільством майже як правомірна поведінка.

Прогалиною у правовому регулюванні залишається підкуп лікарів, які є самозайнятими особами і здійснюють професійну лікарську діяль^­ність, не будучи працівниками підприємств, установ чи організацій. Розвиток приватної медицини обумовлює збільшення кількості таких лікарів, особливо певних лікарських спеціальностей (стоматологи, гінекологи, отоларингологи тощо).

Німеччина, яка стикнулася з аналогічною прогалиною у своєму кримінальному законодавстві, усунула її у 2016 р. шляхом доповнення Кримінального закону ФРН статтями 299а «Хабарництво у сфері охорони здоров’я» та 299б «Підкуп у сфері охорони здоров’я».

Вважаю, що таке рішення є цілком обґрунтованим і таким, що має бути запозичене українським законодавцем при ухваленні нового Кримінального кодексу України.

З урахуванням викладеного Робоча група з розвитку кримінального права, яка є частиною створеної 7 серпня 2019 р. Указом Президента України Комісії з правової реформи, розглядає питання щодо введення до нового Кримінального кодексу України окремої норми, яка передбачатиме кримінальну відповідальність за підкуп медичного працівника.

Відповідальність за такий злочин наставатиме як у разі надання неправомірної винагороди лікарю представником фармацевтичної компанії, так і за отримання такої винагороди з метою безпідставного призначення пацієнту лікарського засобу або надання переваги продукції певного виробника.

Але таке рішення поки що перебуває на стадії публічного обговорення, тому для розробників нового Кримінального кодексу, до складу яких входить і автор цієї статті, дуже важливо почути думки професіоналів у сфері охорони здоров’я та юристів, які займаються медичним правом, щодо такого рішення.

Це можна зробити як під час публічного обговорення на сайті «Щотижневика АПТЕКА», так і на сайті Робочої групи з реформування кримінального права за посиланням newcriminalcode.org.ua/suggest.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!