Персоналізована цукрознижувальна терапія залежно від функції нирок та маси тіла: дослідження

Персоналізований вибір ліків (precision medicine) ще ніколи не досліджували при цукровому діабеті ІІ типу. У журналі «Nature Medicine» 7 грудня опубліковано результати першого такого досвіду — дослідження «TriMaster» із стратифікацією характеристик пацієнтів при призначенні препаратів 2-ї та 3-ї ліній терапії.

Метою персоналізованої (прецизійної) медицини є пристосування лікування до конкретної людини на основі її клінічних характеристик. Найуспішнішими прикладами прецизійної медицини на сьогодні є лікування при онкологічних і моногенних захворюваннях, коли генетичне секвенування вказує на молекулярно відмінні підтипи, за яких можуть бути корисними конкретні стратегії лікування.

У цьому дослідженні автори перевірили дві гіпотези:

1) в осіб з індексом маси тіла (ІМТ) >30 кг/м² порівняно з ІМТ ≤30 кг/м² відмічають більш виражене зниження рівня глюкози при застосуванні тіазолідиндіонів, ніж при застосуванні інгібіторів дипептидил пептидази-4 (DPP-4);

2) у пацієнтів з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рШКФ) 60–90 мл/хв/1,73 м² порівняно з тими, хто має показники >90 мл/хв/1,73 м², виявляють більш значне зниження рівня глюкози у разі прийому інгібіторів DPP4 порівняно з інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера 2.

Первинною кінцевою точкою для обох гіпотез була різниця в рівнях HbA1c між групами пацієнтів для двох препаратів. Загалом 525 осіб з цукровим діабетом ІІ типу взяли участь у цьому рандомізованому подвійному сліпому тристоронньому перехресному дослідженні у Великобританії, яке тривало 16 тиж.

Пацієнтів, що до включення отримували метформін у вигляді монотерапії або в комбінації з препаратом сульфонілсечовини та мали показник 7,5% < HbA1 ≤12,2%, поділили на 6 груп з різною послідовністю 16-тижневих курсів одного з трьох препаратів:

• ситагліптину 100 мг один раз на добу;
• канагліфлозину 100 мг один раз на добу;
• піоглітазону 30 мг одноразово.

Загалом досягнутий HbA1c був подібним для трьох препаратів: піоглітазон — 7,6%, ситагліптин — 7,6% і канагліфлозин — 7,7% (р = 0,2). У учасників з ІМТ >30 кг/м² порівняно з особами з ІМТ ≤30 кг/м² відмічали на 2,4% (95% довірчий інтервал 0,98; 4,79) нижчий HbA1c під час застосування піоглітазону, ніж у разі приймання ситагліптину (n = 356, р = 0,003). У пацієнтів з рШКФ 60–90 мл/хв/1,73 м² порівняно з особами з рШКФ >90 мл/хв/1,73 м² фіксували на 2,90 ммоль/моль (95% довірчий інтервал 1,19; 4,61) нижчий HbA1c у разі терапії ситагліптином, ніж під час застосування канагліфлозину (n = 342, p = 0,001). Було зареєстровано 2201 побічну реакцію.

У цьому дослідженні персоналізованої медицини автори підтвердили свої припущення. Таким чином, можливе використання простих, стандартно доступних клінічних заходів для визначення класу препаратів, які швидше за все забезпечать найбільше зниження глікемії для певного пацієнта.

За матеріалами www.nature.com

*Shields B.M., Dennis J.M., Angwin C.D. et al. (2022) Patient stratification for determining optimal second-line and third-line therapy for type 2 diabetes: the TriMaster study. Nat Med,  Dec 7.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!