Про тих, що випадково стали ліками

Відкриття потребує удачі, винахідництва, інтелекту — жодне не може обійтися без іншого.

Й.В. Ґете

Створення лікарського засобу — тривалий процес. Деякі вчені заради цієї благородної місії все своє життя віддають на поталу науки, часто так і не досягнувши результатів. Але інколи створення ліків відбувається зовсім випадково, коли навіть самі дослідники цього не очікують.

Пеніцилін

Неохайність та забудькуватість Олександра Флемінга стали головними провокаторами створення пеніциліну. Вчений ненавмисно залишив відкритою на підвіконні у своїй лабораторії чашу з поживним середовищем, де був висіяний золотистий стафілокок, та пішов у відпустку. Повернувшись, О. Флемінг помітив, що біля цвілі, яка, ймовірно, потрапила туди з повітря, ріст бактерій зупинився. Таким чином, вчений стикнувся з першим у світі антибіотиком, який він назвав пеніциліном. За своє «випадкове» відкриття О. Флемінг отримав Нобелівську премію з медицини в 1945 р., розділивши її з оксфордськими хіміками, які вдосконалили процес масового виробництва пеніциліну.

Винахід антибіотиків став революцією у світовій медицині. Сьогодні відома низка антибактеріальних груп: β-лактами (амоксицилін, цефазолін), макроліди (азитроміцин, кларитроміцин), тетрацикліни (доксициклін), аміноглікозиди (амікацин), хлорамфеніколи (левоміцетин), лінкозаміди (кліндаміцин), оксазолідинони (лінезолід), похідні плевромутиліну, хінолони (левофлоксацин), фторхінолони (ципрофлоксацин), що застосовуються в медицині, ветеринарії і рослинництві для боротьби з інфекційними хворобами; в тваринництві — як стимулятори росту молодняка, у харчовій промисловості — для продовження строку зберігання деяких продуктів харчування. А вчені продовжують займатися пошуком і розробкою нових антибактеріальних препаратів.

Варфарин

У 1920-х роках у великої рогатої худоби та овець, які паслися на сіні з цвіллю, почалися масові внутрішні кровотечі. Канадський ветеринар Френк Шофілд, поспостерігавши картину, дійшов висновку, що запліснявіле сіно містить якусь сполуку, яка перешкоджає згортанню крові. У 1940 р. вченим з Університету Вісконсину вдалося виділити із запліснявілого сіна цей антикоагулянт. Отриманий засіб запатентували, назвавши варфарином (на честь дослідницького фонду випускників Вісконсину (WARF), який фінансував його розробку).

Але до того, як його почали застосовувати для лікування серцевих нападів, інсультів і тромбів, варфарин використовували як… отруту для пацюків. Лише в середині 1950-х років варфарин «увійшов» у клінічне застосування. Серед ранніх пацієнтів був президент Дуайт Д. Ейзенхауер, серцевий напад у якого у 1955 р. лікували варфарином.

Силденафіл

Це саме той випадок, коли створювати нічого не було потрібно, адже лікарський засіб уже широко досліджувався. Щоправда, вчені під час клінічних випробувань намагалися з допомогою силденафілу лікувати стенокардію. Та можна уявити їх здивування, коли чоловіки — учасники досліджень, замість того, щоб говорити про покращення роботи серця, почали повідомляти про неспровоковану тривалу ерекцію. Виявилося, що силденафіл покращує кровотік не лише в судинах серця, а й статевого чоловічого органу. Компанія-виробник скористалася такою неочікуваною «побічкою» і змінила показання до застосування силденафілу, зробивши його відомим на весь світ препаратом для лікування еректильної дисфункції. З моменту комерційного випуску цього лікарського засобу у 1998 р. його вже застосували і продовжують використовувати мільйони чоловіків у всьому світі для покращання сексуального життя.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА» за матеріалами www.weforum.org, www.sciencefocus.com та
www.history.com

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!