Інгаляції: за і проти

Про інгаляційний спосіб введення ліків

Інгаляційна терапія в наш час займає чинне місце в лікуванні захворювань органів дихання, адже дає можливість доставляти потрібні ліки безпосередньо в дихальні шляхи у формі аерозолю (суспензії дрібних твердих частинок або крапель рідини, диспергованих у повітрі). Частинки лікарського розчину, змішаного з газом, легко проникають в органи дихання, зволожуючи їх і зумовлюючи необхідний лікувальний ефект.

Показаннями до інгаляцій є супутні захворювання ЛОР-органів, гострі респіраторні вірусні захворювання, запалення нижніх дихальних шляхів (бронхіт, бронхіоліт, бронхо­ектази, муковісцидоз, циліарна дискінезія), пневмонія, пневмоцистоз, респіраторні вірусні інфекції, мікози органів дихання, хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) та бронхіальна астма, легенева гіпертензія, бронхолегенева дисплазія, респіраторний дистрес-синдром новонароджених, зволоження дихальних шляхів, нереспіраторні захворювання (наприклад інтраназальний суматриптан при мігрені, інгаляційний інсулін), період реабілітації у хворих після штучної вентиляції легень (ШВЛ) (Ткачова Т.М. та ін., 2017; Pirożyński М. et al., 2023).

Не слід забувати, що лише лікар після огляду та встановлення остаточного діагнозу може порекомендувати той чи інший інгаляційний препарат. Це можуть бути бронхо­дилататори (β₂-міметики, антихолінергічні препарати), проти­запальні засоби (глюкокортикостероїди, кромоглікат натрію), муколітики (амброксол, N-ацетилцистеїн, дор­наза альфа), антибактеріальні засоби, синтетичні аналоги простацикліну (ілопрост, трепростиніл), ізотонічні та гіпертонічні розчини NaCl (0,9–7%) тощо.

Абсолютні протипоказання до інгаляційної техніки як методу введення ліків відсутні. Може бути індивідуальна непереносимість або прояв побічних ефектів призначеного для інгаляції лікарського засобу, пероральні зміни шкіри (при застосуванні маски інгалятора) або запальні зміни у ротовій порожнині, коли від обраного методу терапії варто відмовитися. Не призначають інгаляції пацієнтам з такими хворобами, як бронхіальна астма з часто повторюваними і тяжкими нападами, легенева кровотеча і крово­харкання, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, захворювання внутрішнього вуха, тубоотит, атрофічний риніт, вестибулярні розлади, та при підвищеній температурі тіла (Ткачова Т.М. та ін., 2017).

Інгаляційна фармакокінетика

Фармакокінетичний механізм в легенях після інгаляції препарату відрізняється від процесів після системного введення та включає осадження часток або крапель препарату, розчинення ліків у легеневих рідинах, мукоциліарний кліренс у провідних дихальних шляхах і кліренс макрофагів у альвеолярному просторі, всмоктування (розчиненого препарату) легеневою тканиною, затримка легеневої тканини та потенційний легеневий метаболізм, абсорбційний кліренс лікарського засобу (транспортування лікарського засобу) від легеневої тканини до системної перфузії (Borghardt J.M. et al., 2018).

Очікуваний терапевтичний ефект залежить від кількості лікарського засобу, здепонованого у периферичних дихальних шляхах (депозиція). Депонування дози препарату може бути різним у того самого пацієнта залежно від типу інгалятора. А основним чинником, який визначає депозицію лікарського препарату в дихальних шляхах, є розмір часточок аерозолю. Легенева депозиція препаратів при використанні різних пристроїв доставки коливається в межах 4–60% від відміряної дози (Ткачова Т.М. та ін., 2017). Таким чином, важливу роль відіграє раціональний вибір апарату, що використовується для введення інгаляційних ліків.

На що звернути увагу при виборі інгалятора?

Сьогодні на практиці використовуються 4 типи інгаляторів:

1) небулайзери — компресорні, ультразвукові і мембранні;2) порошкові інгалятори;3) дозовані компресорні інгалятори;4) інгалятори з «м’яким туманом» (струменеві інгалятори з можливістю дозування лікарського засобу) (Laube B.L. et al., 2011; Sorino C. et al., 2020).

Окрім наведених основних методів небулізації, доступні також такі методи, як віброаерозолі (пульсаційні аерозолі), гіпертонічні аерозолі (покращують депозицію препарату у важкодоступних місцях), термоаерозолі (з відповідною температурою для пацієнтів з дуже високою гіперреактивністю бронхів на холодний аерозоль).

До інгаляційних пристроїв висувається низка вимог:

• можливість доставляти високу концентрацію діючої речовини;
• бути простим у використанні;
• забезпечувати стабільні дозування лікарського засобу.

При виборі інгалятора також враховують наступні критерії:

• розмір частинок, які здатен утворювати інгалятор (високо­дисперсні (0,5–5,0 мкм) — дають змогу досягати альвеол, середньодисперсні (5–25 мкм) здатні проникати у дрібні і великі бронхи та низькодисперсні (25–100 мкм) переважно осідають у трахеї, гортані і носоглотці);
• респірабельна фракція або кількість частинок менше 5 мкм, що знаходяться в аерозольній хмарі (чим їх більше, тим більше лікарського препарату потрапляє в дихальні шляхи);
• можливість застосування визначених речовин у цьому апараті (парові — трав’яні та масляні розчини; компресорні, ультразвукові, мембранні — препарати на водній основі);
• обсяг небулайзерної камери і залишковий обсяг лікарського засобу в камері (щоб мати можливість інгалювати необхідні об’єми лікарських речовин);
• продуктивність або швидкість розпилення (чим більше аерозолю утворюється в одиницю часу, тим швидше проходитиме процедура) (Ткачова Т.М. та ін., 2017).

Рекомендації щодо проведення інгаляцій

Важливо не лише правильно обрати апарат для інгаляції, а й вміти проводити саму процедуру інгалювання. Тому фармацевт має нагадати відвідувачу аптеки, якому призначені інгаляції, що процедуру слід проводити у спокійній обстановці, через 1–1,5 год після прийому їжі та фізичного навантаження.

Під час процедури хворі мають бути одягнені в зручний нетісний одяг, щоб була можливість вільно дихати. Після проведення процедури потрібно відпочити протягом 10–15 хв, а в холодну пору року — 30–40 хв, і протягом ще 1 год хворим не рекомендується співати, розмовляти, палити чи їсти.

Чому варто прихильно ставитися до інгаляцій?

При інгаляційному введенні лікарського засобу визначається низка позитивних характеристик:

• вдається оминати печінку, нирки та інші органи та в незміненому вигляді потрап­ляти безпосередньо в ділянку патологічного процесу (зокрема, в легені);
• скорочення часу до настання терапевтичного ефекту та швидкий початок дії депонованого препарату;
• висока концентрація ліків у дихальних шляхах при нижчих терапевтичних дозах препарату, ніж у випадку системного введення;
• зменшення вираженості небажаних системних ефектів та зниження частоти побічних негативних впливів на організм в цілому порівняно з оральними лікарськими засобами;
• полегшення надання невідкладної допомоги хворому, зниження ризику госпіталізацій та повторних амбулаторних візитів до лікаря (Dalby R. et al., 2003; Borghardt J.M. et al., 2018).

Проте проведення інгаляцій, окрім позитивних аспектів, має й певні недоліки:

• негативний вплив на слизову оболонку ротової порожнини (можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів);
• недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу у разі порушення прохідності дихальних шляхів;
• залежність ефекту від лікарської форми та пристроїв доставки у дихальні шляхи;
• неможливість точного дозування препаратів;
• низька депозиція ліків на рівні середніх та дрібних бронхів;
• необхідність навчання пацієнта проведенню спеціальних дихальних маневрів і можливість помилок при проведенні, що зменшує вікові межі застосування (de Angelo Calsaverini Leal R.C., 2017).

Інгаляції — вид процедур, які за рахунок локального впливу на організм можуть бути призначені пацієнтам різного віку при захворюваннях верхніх та нижніх дихальних шляхів. Але до вибору методики та лікарських засобів для інгалювання слід ставитися з особливою увагою та проходити процедури лише під контро­лем лікаря.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!