Ожиріння та надмірна маса тіла: розмови про наболіле

Ожиріння — гетерогенна група захворювань і патологічних станів, спадкових і набутих, загальним симптомом яких є генералізоване надмірне відкладення жиру у підшкірній клітковині, інших тканинах і органах з порушенням усіх видів обміну речовин.

Варто розуміти, що мати резервний жир у межах норми непогано, адже він виконує функцію так званої еластичної прокладки, забезпечує енергетичний запас та тепло­утворення, бере участь у водно-електролітному обміні, є носієм і депо жиророзчинних вітамінів, чинить тонізуючий вплив на імунну систему. Але коли цих жирів стає забагато, виникає серйозна проблема, що викликає ускладнення з боку здоров’я, яку здебільшого не вдається вилікувати самостійно без допомоги спеціалістів. Потрібно не забувати й про соціальну складову: через ожиріння людина може страждати не лише фізично, а й морально, оскільки надмірна маса тіла може заважати жити повноцінним життям, позбавляє безлічі можливостей та викликає психологічні страждання.

Але, як наголосила під час вебінару Лариса Вознюк, кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної фармації та клінічної фармакології Вінницького національного медичного університету (ВНМУ) ім. М.І. Пирогова, слід розрізняти поняття «ожиріння» і «надмірна маса тіла».

Надмірна маса тіла — це збільшення маси тіла до 10% від максимальної або більше 15% від середньої, а ожиріння — це збільшення маси тіла більше 10% від максимальної або більше 15% від середньої (враховуючи показники норми за зростом, віком і статтю).

Існує два основних типи ожиріння — за жіночим («яблуко») і чоловічим типом («груша»).

З метою оцінки характеру ожиріння використовуються різні методики:

• вимірювання співвідношення окружності талії (ОТ) до окружності стегон (ОС) (абдомінальне ожиріння діагностується в чоловіків при ОТ/ОС >0,95, а у жінок >0,85);
• значення ОТ (якщо ОТ >88 см у жінок та 102 см у чоловіків, мова йде про патологічне відкладення абдомінального жиру);
• індекс маси тіла (ІМТ) — співвідношення маси до росту в метрах квадратних:
• <18,5 — недостатня маса тіла (можливо, анорексія);
• 18,5–24,9 — нормальна маса тіла;
• надмірна маса тіла:
• – 25–29,9 — передожиріння (лікується корекцією харчування і підвищенням фізичного навантаження; виражені симптоми ожиріння відсутні);
• – 30–34,9 — ожиріння І ступеня (потребує негайної корекції маси тіла; можуть діагностуватися задишка, підвищене потовиділення, набряки та ін.);
• – 35–39,9 — ожиріння ІІ ступеня (+ зниження праце­здатності, труднощі при ходьбі і фізичному навантаженні; значні помітні відкладення жиру);
• – >40 — ожиріння ІІІ ступеня (+ головний біль, порушення функціонування серцево-судинної системи, задишка, навіть у спокої, значні набряки ніг).

Варто зазначити, що чим вищий ІМТ, тим вищий ризик розвитку супутніх ускладнень та захворювань.

Спричинити ожиріння можуть генетична схильність, переїдання, надмірна калорійність їжі, порушення режиму харчування, нестача рухової активності, порушення роботи органів внутрішньої секреції. До уваги варто брати й супутні фактори — вік, стать, професію.

Ожиріння корелює з поняттям метаболічного синдрому (МС), який призводить до розвитку порушення вуглеводного, ліпідного, пуринового обміну та артеріальної гіпер­тензії, про який розповів у своїй доповіді Роман Поляк, лікар-ендокринолог комунального некомерційного підприємства «Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний центр Вінницької обласної ради».

МС характеризується великою ОТ (через надмірну кількість абдомінального жиру), артеріальною гіпертензією, аномальним рівнем глюкози в крові (>80) — інсулінорезистентністю, та дисліпідемією.

Найбільш патогенним у розвитку МС («смертельного квартету») є абдомінальний тип ожиріння, при якому втричі підвищується ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Окрім цього, у пацієнтів з надмірною масою тіла погіршуються якість і тривалість життя та уражуються органи дихання. Хворі скаржаться на хронічні бронхіти, емфізему легень, в них відзначають хронічну пневмонію (спочатку задишка з’являється при надмірному фізичному навантаженні, а потім і в спокої), ознаки легенево-серцевої недостатності, порушення менструального циклу, можливі мимовільні аборти, зниження лібідо (як у жінок, так і чоловіків), зростає ризик розвитку раку молочної залози, ендо­метріозу, синдрому склерокістозних яєчників, порушень з боку нервової системи (виникають сонливість, головний біль, зниження пам’яті, вегетативні розлади, астенія, міалгії, невралгії, неврити), можливий розвиток цукрового діабету ІІ типу, порушення функції надниркових залоз, кістково-суглобового апарату.

Найкращим способом профілактики ускладнень, які викликає ожиріння, є контроль за масою тіла та запобігання розвитку надмірної маси тіла. Але якщо проблема все ж виникла, до її усунення варто підходити раціонально.

Багатокомпонентні психологічні та поведінкові втручання є одними з перших та основних доказових методів лікування ожиріння. Терапевтична схема включає:

• заохочення дорослих дотримуватися рекомендованого рівня фізичної активності для підтримки здорової маси тіла (швидка ходьба, велоспорт, програми навантажень під керівництвом тренера, плавання, спортивна ходьба);
• персоналізація рекомендацій щодо харчування так, щоб вони відповідали індивідуальним цінностям, уподобанням і цілям лікування (дієтичний підхід має бути безпечним, ефективним, адекватним щодо складу нутрієнтів, культурно прийнятним і доступним для тривалого дотримання). Дорослі з ожирінням мають отримувати індивідуальну оптимальну дієтотерапію, яку призначає дієтолог (якщо змога) для поліпшення показників.

Якщо фізкультура і харчування забезпечуватимуть дефіцит калорій, можна буде досягати результатів у лікуванні ожиріння. Але це тривалий процес (дуже швидке зменшення маси тіла не рекомендується — небезпечно для здоров’я).

Фармакотерапію ожиріння варто розглядати лише в осіб, які не досягли цільового показника зменшення маси тіла або досягли плато на тлі змін харчування, фізичної активності та поведінки. Для медикаментозної корекції ожиріння лікар може призначити препарати на основі орлі­стату або ліраглутиду:

• Орлістат (напівсинтетична похідна ліпстатину) — селективний інгібітор панкреатичної ліпази, який пригнічує перехід харчових тригліцеридів у вільні жирні кислоти, які здатні всмоктуватися. Як наслідок, близько 30% тригліцеридів екскретується, головним чином із калом, що спричиняє дефіцит калорій. Проте лікування орлістатом асоціюється зі значними шлунково-кишковими побічними ефектами, зокрема жировими плямами на нижній білизні, жирними рідкими випорожненнями, імперативними позивами до дефекації та підвищеною дефекацією.
• Ліраглутид — агоніст рецепторів глюкагоноподібного пептиту, який діє на центральні проопіомеланокортинові CART-нейрони. Цей засіб прискорює насичення, робить його тривалішим і пригнічує відчуття голоду. Крім того, ліраглутид транзиторно гальмує випорожнення шлунка, стимулює вивільнення інсуліну та пригнічує глюкагон, коли підвищується рівень глюкози в крові. Серед побічних ефектів — нудота внаслідок транзиторного гальмування шлункового випорожнення, іноді блювання, закреп або діарея, часте серцебиття.

Проте варто пам’ятати, що медикаментозне лікування — це прерогатива лише лікаря. Будь-які лікарські засоби для схуднення без призначення і додаткового обстеження та встановлення генезу ожиріння застосовувати не можна. При неефективності вищезазначених способів лікування ожиріння лікарем може бути запропонована хірургічна методика.

Підсумовуючи, можна сказати, що основна проблема полягає не в тому, що людина з надмірною масою тіла має неестетичний вигляд, а в тому, що при цьому порушується функція більшості органів і систем її організму. А терапія ожиріння у жінок і чоловіків потребує комплексного підходу. Щоб не допустити розвитку небезпечної патології, варто вести здоровий спосіб життя, більше рухатися і гуляти на свіжому повітрі та контролювати свій раціон і кількість споживаних калорій.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!