Що таке скарлатина?
Скарлатина — інфекційне захворювання, яке спричиняють стрептококи групи А, основними проявами якого є розвиток блідого, еритематозного, макулопапульозного висипу, схожого на «наждачний папір», болю в горлі, «полуничного» язика та ексудативного запалення слизової оболонки та лімфоїдної тканини глотки (фарингіту). Шлях передачі хвороби — від людини до людини через орофарингеальні виділення та краплі від інфікованих осіб.
Streptococcus pyogenes є причиною 5–15% звернень через біль у горлі у дорослих та 20–30% — у дітей (Pardo S. et al., 2025).
Основне про збудника скарлатини
Streptococcus pyogenes (стрептокок групи А — Group A Streptococcus — GAS) — грампозитивні бактерії, що пристосовані до життя в людському організмі. Повідомляється, що 5–15% осіб є носіями Streptococcus pyogenes без наявності симптомів. Бактерії цього виду еволюціонували, щоб колонізувати різні ділянки людського тіла (наприклад горло та шкіру) та уникати імунної відповіді, що дозволяє їм спричиняти широкий спектр захворювань: від відносно легких форм (стрептококовий тонзиліт чи целюліт) до тяжких (наприклад бешиха або некротичний фасціїт), включно з ревматичною хворобою серця та постстрептококовим гломерулонефритом. Варто відзначити, що стрептококи групи А виробляють пірогенні екзотоксини, які діють як суперантигени, що вивільняються під час інфекції. Ці екзотоксини є основною причиною еритематозного висипу, який виникає внаслідок уповільненої реакції гіперчутливості хазяїна на стрептококові суперантигени, та «полуничного» язика — найбільш відмінних симптомів скарлатини.
Примітно, що висип при скарлатині зазвичай розвивається у осіб, які раніше контактували із Streptococcus pyogenes та є попередньо сенсибілізованими, тоді як він відсутній у тих, хто раніше не стикався із стрептококовими інфекціями. Реактивність шкіри, ймовірно, зумовлена швидким вивільненням цитокінів та наявністю лейкоцитів, що викликаються посиленою реакцією на пірогенні екзотоксини під час вторинного впливу антигену (Pardo S. et al., 2025).
Поширеність захворювання
Попри те що поширеність скарлатини дещо знизилася протягом останнього сторіччя, останніми роками фіксуються більш вірулентні епідемічні штами стрептококів, що призводять до спорадичних випадків хвороби у колективах людей, близько кожні 5–6 років (ймовірно, через типоспецифічний колективний імунітет), яка зазвичай виникає взимку та на початку весни.
Глобальна поширеність тяжких стрептококових інфекцій оцінюється в понад 18 млн випадків, при цьому щорічно реєструється 1,78 млн нових випадків стрептококу групи А та близько 600 млн випадків стрептококового фарингіту.
Скарлатина уражує переважно дітей шкільного віку та підлітків, однак може траплятися в інших вікових групах, особливо в місцях скупчення людей (наприклад у будинках для осіб похилого віку), а також у пацієнтів з ослабленим імунітетом.
Гнійні ускладнення зазвичай виникають внаслідок погіршення стану або поширення первинного вогнища інфекції. Наприклад, бактеріальний фарингіт може поширюватися на вухо, що призводить до середнього отиту, на пазухи носа, що спричиняє синусит, або на мозкові оболонки, що викликає бактеріальний менінгіт. Навпаки, негнійні ускладнення зазвичай є імуноопосередкованими та розвиваються після зникнення початкової інфекції. Ревматична гарячка, яка уражує клапани серця, є помітним негнійним ускладненням стрептококових інфекцій і може призвести до значної довгострокової захворюваності (Pardo S. et al., 2025).
Як і коли можна запідозрити скарлатину?
Одним з ключових аспектів діагностики скарлатини є її специфічна симптоматика та перебіг.
Найпоширенішими симптомами скарлатини є раптове підвищення температури та біль у горлі. Додаткові скарги можуть включати головний біль, нудоту, озноб, блювання та біль у животі. Цікаво, що особи, які захворіли на скарлатину, не завжди одразу помічають головну ознаку — висип. Часто вони звертаються до лікаря зі скаргами, що більше схожі на фарингіт (біль у горлі, його запалення) або навіть целюліт (запалення шкіри). Так відбувається тому, що інкубаційний період скарлатини (час від зараження до виникнення перших симптомів) становить від 1 до 5 днів. А ось характерний висип розвивається дещо пізніше — зазвичай через 24–48 год після того, як почалися початкові симптоми, такі як біль у горлі, та може тривати до 7 днів.
Фармацевт може лише запідозрити хворобу з огляду на відповідні скарги відвідувача аптеки та скерувати його для подальшого обстеження до медичного закладу. Проте віддиференціювати симптоми, встановити діагноз та призначити відповідне лікування скарлатини може лише лікар.
Важливу роль при встановленні діагнозу відіграє ретельне обстеження шкіри, адже саме дрібний, блідий, макулопапульозний еритематозний висип, схожий на наждачний папір, та специфічний вигляд язика (виглядає як лакований, яскравого «полуничного» кольору), є провідним діагностичним фактором скарлатини.
Висип при скарлатині зазвичай починається на тулубі, під пахвами та в паху, поширюючись на кінцівки, не включаючи долоні та підошви. Ділянка навколо рота залишається блідою, створюючи характерну «циркуморальну блідість».
Ще одна специфічна ознака, яка може виникнути на шкірі при скарлатині, — лінії Пастії — червоні смуги на шкірі, які стають більш вираженими у природних складках тіла, таких як ліктьові згини, пахові ділянки, пахвові западини та шия. Ці смуги виникають через те, що пошкоджені капіляри в цих ділянках стають більш проникними і крихкими під впливом токсинів, які виробляє Streptococcus pyogenes. Навіть після того, як висип при скарлатині починає бліднути, смужки Пастії можуть залишатися помітними протягом деякого часу.
Зокрема, після того, як початковий висип зникне, може виникнути фаза десквамації шкіри, яка іноді триває до 2 тиж (Pardo S. et al., 2025).
Терапевтичний менеджмент
Своєчасне та точне розпізнавання стрептококових інфекцій, особливо у пацієнтів зі скарлатиноподібним висипом, може бути складним завданням через широкий спектр станів, які можуть проявлятися схожими клінічними ознаками. Однак діяти потрібно негайно, а лікування розпочати без зволікання. Оскільки стрептококові захворювання асоційовані з підвищенням захворюваності через потенціал інвазивних захворювань і входять до 10 основних інфекційних причин з найвищими показниками смертності.
Вибір лікування повинен ґрунтуватися на локалізації та ступені тяжкості інфекції, місцевих моделях резистентності до антибіотиків, пов’язаних із Streptococcus pyogenes, та алергічному профілі пацієнта.
Зазвичай при скарлатині рекомендується 10-денний курс пероральних антибіотиків. Зокрема, призначення β-лактамних антибіотиків залишаються основним фармакологічним методом контролю хвороби. Для осіб з алергією на пеніцилін або при розвитку резистентності до цієї групи антибактеріальних засобів, альтернативою можуть стати макроліди та лінкозаміди.
Окрім антибіотиків, при цих тяжких або системних інфекціях також можуть призначатися підтримувальні заходи, такі як інфузійна терапія та контроль артеріального тиску за допомогою вазопресорів.
Прогноз для лікування скарлатини сьогодні сприятливий, що є значним поліпшенням порівняно з початком XX ст. Цей прогрес головним чином пояснюється впровадженням антибіотиків та досягненнями у швидкій діагностиці. Після початку терапії пацієнти зазвичай можуть повернутися до звичайної діяльності через 24 год після зниження температури тіла. Однак якщо не лікувати, стан може погіршитися, підвищуючи ризик ускладнень, пов’язаних з ГАЗ-інфекцією.
У багатьох випадках пацієнти, які отримують своєчасне лікування, одужують протягом 3–6 днів, хоча симптоми на шкірі можуть зберігатися протягом 14–21 дня. У деяких випадках інфекція може рецидивувати.
З розробленням антибіотиків рівень смертності від скарлатини зараз становить <1% (Pardo S. et al., 2025).
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим