Перший крок до стандартизації медичної допомоги

?

Дискусії про доцільність запровадження в системі вітчизняної охорони здоров’я стандартів надання медичної допомоги точаться давно. Медичних працівників турбують багато запитань з цього приводу. Який вигляд матимуть алгоритми лікування в нашій державі — жорстко регламентованих норм чи рекомендацій? Як може відобразитись запровадження цих стандартів на  якості надання медичної допомоги? Чи гарантуватимуть вони удосконалення правового захисту як самих лікарів, так і пацієнтів? Прийнятий 28 квітня 2004 р. спільний наказ МОЗ та АМН України № 222/33 «Про затвердження складу робочої групи з розробки протоколів медичної допомоги дорослому населенню» (далі — Наказ) дозволяє констатувати факт, що процес запровадження стандартів лікування у вітчизняній системі охорони здоров’я розпочато. Про аспекти реалізації вимог Наказу та можливі наслідки від запровадження його положень у медичній практиці ми попросили розповісти Володимира Міхньова, головного вченого секретаря АМН України та, згідно з Наказом, — співголову робочої групи з розробки протоколів надання медичної допомоги дорослому населенню.


— Володимире Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, про основні положення наказу.

Володимир Міхньов, головний вчений секретар АМН України, співголова робочої групи з розробки протоколів надання медичної допомоги дорослому населенню
Володимир Міхньов, головний вчений секретар АМН України, співголова робочої групи з розробки протоколів надання медичної допомоги дорослому населенню

— Згідно з документом, головні позаштатні спеціалісти МОЗ України мають підготувати галузевий класифікатор протоколів надання медичної допомоги дорослому населенню (далі — протоколи) за профілями лікарських спеціальностей і подати проекти протоколів та експертні висновки проблемних комісій до Українського інституту громадського здоров’я. Окрім головних позаштатних спеціалістів МОЗ України до розробки протоколів були залучені провідні фахівці науково-дослідних інститутів, медичних освітніх закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації. Нині проекти протоколів вже подаються на  затвердження до Українського інституту громадського здоров’я. Практичне втілення їх положень має розпочатися у 2005 р.

— В чому актуальність введення стандартів з надання медичної допомоги у вітчизняній системі охорони здоров’я?

— На мою думку, інтеграція України до міжнародної спільноти неодмінно має супроводжуватись відповідними змінами в усіх галузях народного господарства. Врахування позитивного досвіду розвинених країн має стати одним із ключових моментів цих процесів. Так, у багатьох розвинених країнах світу практика стандартизації медичної допомоги існує вже досить тривалий час. Однак для практичної медицини важливо отримати «на  озброєння» лише ті надбання, які довели свою ефективність та безпеку. Саме такі схеми лікування хворих мають містити протоколи.

Запровадження протоколів має сприяти підвищенню загального рівня надання медичної допомоги пацієнтам. Так, рівень професійної підготовки лікаря може залежати від дуже багатьох факторів: «багажу» теоретичних знань та практичного досвіду, стажу роботи, його таланту та інтуїції тощо. Після запровадження протоколів практично для кожного фахівця стане необхідим своєчасне ознайомлення та використання у своїй діяльності сучасних ефективних методик лікування. Наприклад, при наданні невідкладної медичної допомоги лікар чітко знатиме алгоритм необхідних дій.

— Чи будуть протоколи обов’язковими до виконання?

— Протоколи поки що матимуть лише рекомендаційний характер. Їх основна мета — допомогти обрати оптимальну тактику в лікуванні хворих. Водночас, надалі планується надати їм силу юридичного документа. Тому ці протоколи також мають підготувати та навчити фахівців галузі працювати у визначених ними умовах. В цілому перехід на роботу за обов’язковими стандартами надання медичної допомоги відбуватиметься поступово, над цим працюватимуть лікарі, науковці, економісти та юристи. Також враховуватиметься накопичений після запровадження протоколів досвід.

— Для яких нозологій розроблено протоколи?

— На сьогодні розроблено схеми лікування пацієнтів з найбільш поширеними та, водночас, найбільш «проблемними» захворюваннями терапевтичного та хірургічного профілю. Надалі планується розширювати цей список. До нього включатимуть практично всі нозологічні одиниці, які будуть реєструватися на  території нашої держави. Зміст протоколів розробляли на основі багаторічних надбань вітчизняної та зарубіжної медичної науки та практики.

— Як запровадження протоколів може вплинути на  реформування системи фінансування та розподілу коштів всередині лікувально-профілактичної установи (ЛПУ)?

— На мою думку, протоколи сприятимуть економії та більш раціональному використанню державних коштів, які виділяються на фінансування ЛПУ. Тим більше, що в Україні створюються необхідні передумови для запровадження загальнообов’язкового медичного страхування. В разі прийняття відповідного закону держава може посилити контроль за фінансовими витратами на лікування хворих, особливо якщо буде прийнято рішення про запровадження персональних страхових рахунків громадян. Проте легше стане формувати бюджет ЛПУ: адміністрація лікувального закладу зможе більш точно розрахувати вартість діагностичних та лікувальних послуг. Введення протоколів може стати корисним і для практики добровільного медичного страхування за участі приватних страхових компаній. Останнім буде зручніше контролювати витрати страхової суми застрахованої особи — будуть створені додаткові гарантії того, що кошти використовуватимуться більш раціонально.

— Чи сприятиме запровадження протоколів удосконаленню системи правового захисту медичних працівників та пацієнтів?

— Так. На мою думку, коли лікар точно виконає викладені в  протоколах рекомендації щодо призначення лікувально-діагностичних процедур хворому з тією чи іншою нозологією, він зможе захистити себе юридично. Щодо пацієнтів, то вони зможуть розраховувати на надання необхідного мінімуму діагностичних та лікувальних процедур.

— Як у протоколах будуть зазначені лікарські засоби — за міжнародним непатентованим чи торговим найменуванням?

Лікарські засоби вказуватимуться за міжнародним непатентованим найменуванням. Закупівля необхідних лікарських засобів визначатиметься, насамперед, «платоспроможністю» ЛПУ — кількістю коштів, виділених для неї державою. Разом з тим, не виключено, що в майбутньому будуть проведені цілеспрямовані дослідження з метою визначення препаратів, які оптимально відповідають критеріям ціна/якість. Будуть також враховані подібні дослідження, проведені за кордоном. Тоді в протоколах паралельно можуть бути зазначені торгові найменування рекомендованих препаратів.

— Чи можливі негативні наслідки після запровадження протоколів?

На мою думку, протоколи передбачають лікування хвороби, а не конкретного хворого, особливостями організму якого може бути зумовлена специфіка перебігу захворювання. Доцільно законодавчо надати лікарю право в деяких випадках «ухилитись» від передбачених протоколами схем лікування. При цьому він повинен надати грунтовні пояснення своїм діям. Щоб не обмежувати ініціативу практичних лікарів, також необхідно розширювати зміст протоколів. n

Олександр Сіроштан, фото Ігоря Кривінського

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті