Державна медицина: надія на порятунок

Семінар відкрив Максим Іонов, голова Громадської ради при МОЗ України. За його словами, сьогодні влада (у тому числі на місцях) загалом не демонструє бажання співпрацювати з громадськістю щодо вирішення питань реформування охорони здоров’я. Потрібно чітко окреслити та обґрунтувати, хто за що буде відповідати, які перспективи та можливі наслідки матимуть ці зміни для пацієнтів та медичної спільноти. «У МОЗ одні пріоритети, у профільного парламентського комітету — зовсім інші, але чітко про суть реформ ніхто з них не каже. Відсутня ефективна інформаційна політика, глибоке фахове обговорення майбутніх змін. Відсутні так звані агенти реформ — особи, які на місцях зможуть ефективно впроваджувати ініціативи. Необхідно зібрати за круглим столом представників Міністерства, Адміністрації Президента, парламентарів, громадськості, які повинні консолідовано узгодити подальші кроки», — підкреслив він.

Ірина Селіванова, радник Юридичної фірми ILF, кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, представила доповідь «Коли медицина в Україні зможе скористатися перевагами державно-приватного партнерства». ДПП як механізм взаємодії держави з приватними юридичними та фізичними особами з’явилося у Великобританії у 80-х роках минулого сторіччя. Характерною особливістю ДПП в медичній сфері є надання приватним компаніям, які будують та (або) переобладнують лікарні, права комерційної забудови та розвитку сусідніх земельних ділянок. Доповідач навела декілька прикладів. Так, у Канаді в даний час реалізується найбільший в історії країни і один з найбільших у світі у сфері охорони здоров’я соціальний проект за схемою ДПП. Це будівництво нової лікарні площею 349 тис. м² на 772 одномісних номери (клінічний центр «l’Université de Montréal», інвестор — «Innisfree», термін концесії — 30 років).

У Великобританії сьогодні реалізуються:

• найбільший проект приватного фінансування державних лікарень вартістю 1,1 млрд фунтів стерлінгів (термін концесії — до 2048 р.), який включає перепланування Санкт-Варфоломіївської і Лондонської королівської лікарень, а також забезпечення обладнання лікарень високотехнологічними приладами;
• будівництво дитячої лікарні в Ліверпулі на 270 ліжок площею 51 тис. м² консорціумом «Acorn».

Закон України «Про державно-приватне партнерство» було прийнято ще в 2010 р., проте, за словами І. Селіванової, він так і не запрацював. Законом визначено, що ДПП — це співробітництво між державними (органи державної влади та місцевого самоврядування) і приватними партнерами на підставі договору (концесія, спільна діяльність, інші договори). Проте складна процедура укладання договорів, відсутність державної підтримки роблять ці механізми недієвими.

Що треба, щоб проекти ДПП було реалізовано в Україні? На думку експерта, наша країна потребує нового закону щодо ДПП, в якому було б визначено просту та прозору процедуру укладання договорів, забезпечено рівні права державного та приватного партнерів. Крім того, без запровадження автономізації заклади охорони здоров’я не мають можливість залучати інвестиції на підставі договору про ДПП. Також потребують змін бюджетне законодавство та закон щодо здійснення державних закупівель, зокрема, це забезпечення довгострокового бюджетного планування проектів ДПП та фінансових гарантій для інвестора.

Доповідь «Нові ліцензійні умови провадження медичної практики: що треба знати керівнику» представила Олена Беденко-Зваридчук, директор Юридичної компанії «МедАдвокат», керівник проекту «103-law.org.ua», голова комітету з медичного права Асоціації правників України.

28 червня 2015 р. набув чинності Закон України від 2 березня 2015 р. № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідно до якого медична практика визначена як господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню. Відповідно до постанови КМУ від 5 серпня 2015 р. № 609 органом ліцензування з медичної практики визначено МОЗ України.

Дія ліцензії є безстроковою. Відповідно до ст. 21 вищезазначеного закону ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим законом є чинними, продовжують діяти. Ліцензії, які є чинними на день набрання чинності даним законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і за заявою ліцензіата можуть бути переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Документи можуть подаватися до органу ліцензування нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних засобів зв’язку. З моменту появи повідомлення про наявність ліцензії в суб’єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців він може розпочинати господарську діяльність. За бажанням ліцензіата ліцензію може бути видано й на паперовому носії.

Експерт зазначила, що наказом МОЗ України від 21.09.2015 р. № 41-адм створено робочу групу з метою розробки проекту Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики. «Ми працюємо над створенням простого до виконання, життєздатного та зрозумілого для кожного суб’єкта документа», — підкреслила вона. У ньому буде прописано наступні положення:

• мінімальний універсальний набір вимог для відкриття (провадження) медичної практики;
• вимоги до форми власності;
• нюанси відкриття відомчих медичних закладів;
• перелік змін, про які ліцензіат повідомляє МОЗ Україні;
• порядок працевлаштування персоналу;
• порядок дій ліцензіата під час реорганізації;
• порядок підтвердження оплати за видачу ліцензії;
• випадки надання медичної допомоги поза місцем провадження медичної практики;
• зміна вивіски;
• перелік інформації для пацієнта;
• лабораторія (атестація, сертифікація);
• структура, штатні нормативи, мінімальна кількість працівників;
• приватна практика молодшого медичного персоналу з медичної освітою;
• забезпечення умов праці працівників;
• статут, положення про структурний підрозділ, протоколи надання медичної допомоги;
• порядок дій в разі зупинення діяльності;
• кваліфікаційні вимоги до співробітників, найм;
• дотримання прав та безпеки пацієнта;
• технологічні вимоги до апаратури;
• спрощення форми відомостей, що подаються для видачі ліцензії;
• форма повідомлення про зміни;
• перелік підтверджуючих документів;
• акт перевірки.

О. Беденко-Зваридчук детально висвітлила кожен із вищезазначених пунктів та на завершення доповіді закликала присутніх надавати свої зауваження щодо цього документа на е-mail: [email protected].

Про можливості створення господарсько-розрахункового відділення в державному медичному закладі доповіла Анна Меленко, партнер Юридичної компанії MaSLegalGroup. На сьогодні в Україні немає спеціального законодавства, яке б регулювало це питання. Доповідач рекомендувала використовувати наступні законодавчі акти:

• постанову КМУ від 17.09.1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти»;
• наказ Міністерства фінансів від 22.06.2012 р. № 758 «Про затвердження Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України», постанову КМУ від 03.04.1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;
• наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»; наказ МОЗ України від 23.02.2000 р. № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я».

Серед основних принципів діяльності госп­розрахункових відділень самофінансування, самоокупність, рентабельність усіх ланок підприємства, матеріальна зацікавленість працівників у результатах діяльності, матеріальна відповідальність колективу за незадовільну роботу, невиконання договірних зобов’язань. Слухачі ознайомилися з наступними етапами створення госпрозрахункового відділення:

• підготовка та прийняття відповідних внутрішніх актів для належного документального підтвердження;
• визначення переліку послуг, які можуть надаватися в такому відділенні;
• встановлення цін за медичні послуги;
• відкриття рахунку в банку;
• оформлення працівників;
• матеріально-технічне забезпечення.

Доповідач також порекомендувала розробити та затвердити такі локальні документи, як наказ про створення структурного підрозділу — госпрозрахункового відділення, положення про таке відділення; штатний розпис, тарифікація, графік роботи працівників (за сумісниц­твом), табелювання працівників.

Юрій Мочалов, доцент кафедри стоматології дитячого віку стоматологічного факультету Ужгородського національного університету, розповів про технології розбудови успішних взаємовідносин між державними закладами охорони здоров’я та страховими організаціями.

За його словами, сьогодні медична галузь не виконує ті завдання, які покладає на неї суспільство щодо запобігання, своєчасного виявлення та лікування захворювань. Складне та супе­речливе законодавство, застаріла матеріально-технічна база та апаратура, складнощі в забезпеченні хворих ліками з боку держави — з цими труднощами стикається кожен керівник лікувального закладу. До цього додається нерівномірний розвиток мережі лікувальних закладів, погіршення доступності медичної допомоги, відсутність ефективних реформ у галузі та парадигми її подальшого розвитку, ріст обсягів неофіційних платежів. У таких умовах відбувається активний розвиток приватної медицини у великих містах країни, оскільки потреба населення в якісних медичних послугах нікуди не зникає, і в окремих прошарків наявна достатня кількість коштів для оплати медичних послуг в приватному порядку. Так само інтенсивно розвивається добровільне медичне страхування. Проте надавати послуги для населення в повному обсязі приватна медицина не в змозі, і для державних і комунальних закладів з’являється можливість додаткових заробітків у разі надання додаткових послуг населенню та обслуговування застрахованих за договорами добровільного медичного страхування осіб.

Як налагодити успішні взаємовідносини закладів охорони здоров’я зі страховими компаніями? У першу чергу обидві сторони мають продемонструвати бажання співпрацювати, впроваджувати нові підходи, знати та розуміти бізнес-процеси партнерів. Ю. Мочалов порекомендував використовувати для цього всі можливості, які надає законодавство. Наприклад, сьогодні не існує стандартного договору на надання медичних послуг застрахованим особам, але можна всі умови прописати в консенсуальному договорі в паритетній формі та на основі рівноправ’я сторін договору. У ході самої роботи потрібно дотримуватися норм цивільного, господарського й бюджетного права. Також важливо розуміти специфіку ціноутворення в таких договорах. Що стосується організації роботи зі страховими компаніями, то, на думку доповідача, доцільно призначати відповідальних за цю роботу осіб та налагоджувати оперативний зв’язок зі страховою чи асистанською організацією, приділяти увагу бухгалтерському обліку (який має свої особливості), вирішувати питання забезпечення медикаментами, додатковим харчуванням, готельними послугами. Також має фіксуватися оперативна інформація та ділове листування, проводитися оперативний контроль процедур обслуговування застрахованих.

Доповідач зупинився на питанні конфліктів між лікувальними закладами та страховими компаніями. Однією з умов успішного вирішення проблеми є взаємна повага сторін, а також проведення внутрішнього та спільного аналізу випадків, проведення переговорів у кілька етапів. Якщо ж конфлікт не вирішується, тоді треба визначити, що є більш вигідним — продовження співпраці або відстоювання власної позиції.

Семінар завершив виступ Олени Хитрової, керівника практики медицини та фармації Юридичної фірми ILF, присвячений питанню автономізації медичних закладів. На сьогодні лікарні як бюджетні установи зв’язані по рукам та ногам через фінансову та організаційну залежність. Завдяки автономізації вони будуть більш ефективними, отримавши господарську свободу та конкуруючи за лікарів та пацієнтів», — підкреслила доповідач. У першу чергу лікарні слід перетворити на підприємства. Відповідно до запропонованих КМУ законопроектів місцеві ради вирішуватимуть, будуть вони комерційними чи некомерційними. Лікарні як юридичні особи самостійно управлятимуть своїми бюджетами, розроблятимуть фінансові плани та варіанти подальшого розвитку. Перехід від фінансування ліжко-місць до фінансування медичних послуг передбачає укладання договорів місцевої влади з лікувальними закладами на надання таких послуг.

Оскільки лікарні є власністю громад, то такі перетворення в комунальні підприємства можна було б зробити й сьогодні, проте цьому заважає старий принцип фінансування, відсутність податкових пільг, проблемне тендерне законодавство, складна процедура погодження планів для лікувальних закладів. Таким чином, відсутній коридор для змін, і ці проблеми може бути вирішено шляхом прийняття законодавчих змін. Окрім проектів КМУ, у Парламенті зареєстровано альтернативні законопроекти, автором яких є народний депутат Олег Мусій. Вони містять суттєві відмінності. Зокрема, альтернативні документи пропонують перетворити заклади охорони здоров’я на казенні або комунальні некомерційні підприємства. У документах КМУ, на відміну від альтернативних, передбачено перехідний період до 2020 р., протягом якого ці заклади буде звільнено від податків на прибуток. Крім того, вони не передбачають потреби в погодженні та затвердженні власником річного фінансового плану та звіту, у той час як законопроекти О. Мусія передбачають контроль «зверху».

Підводячи підсумки, О. Хитрова зазначила, що автономізація несе численні переваги для:

• лікарень (свобода щодо ресурсів, можливість додаткового фінансування, ведення самостійної кадрової політики);
• лікаря (відміна «феодалізму», можливість отримувати легальний прибуток, забезпечення захисту та безпеки);
• пацієнта (свобода вибору лікаря та закладу, отримання якісної допомоги за прозорою ціною, яку надає мотивований лікар).

«У рамках ринкових умов існування системи Семашка є неможливим. Автономізація медичних закладів неминуча для України, адже цей шлях вже пройшли всі пострадянські країни, окрім нашої та Азербайджану. Її не потрібно боятися», — підкреслила доповідач.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!