Фармацевтична опіка: роль спеціалістів в Україні

VIII Національний з’їзд фармацевтів України, який проходив у Харкові 13–16 вересня 2016 р. на базі Національного фармацевтичного університету, вже позаду. Проте ми не втомлюємося висвітлювати найбільш актуальні та болючі питання для вітчизняної фармації, підняті на наймас­штабнішій без перебільшення галузевій події. У рамках VIII З’їзду за участю фахівців ДП «Державний експертний центр МОЗ України» (далі — ДЕЦ), представників профільних асоціацій та освітян проведено круглий стіл на тему «Медична допомога та аптечна мережа: шляхи інтеграції».

Особливо актуальним проведення круглого столу стало для учасників роздрібного ринку лікарських засобів — провізорів та фармацевтів, оскільки розглянуто питання щодо шляхів надання населенню якісної фармацевтичної допомоги, ролі клінічних провізорів та подальшого розвитку аптечної мережі України.

1

Модераторами зустрічі виступили голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» Олег Клімов і віце-президент Об’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіо­логічної промисловості України Віктор Чумак.

Удосконалення якості медичної допомоги — розвиток медичних і фармацевтичних послуг на основі даних доказової медицини

Це питання висвітлила директор Департаменту стандартизації медичних послуг ДЕЦ Олена Ліщишина.

Фармацевтична допомога тісно пов’язана з медичною допомогою. «В Україні набирає обертів більш-менш стійка система стандартизації медичної допомоги, яка базується на клінічних настановах і певних медико-технологічних документах», — зауважила О. Ліщищина. За її словами, процедура розробки таких документів є прозорою і мультидисциплінарною, що відповідає європейським підходам. Тобто будь-хто може надати пропозиції на етапі розробки проектів документів. Для цього створено спеціалізований інформаційний ресурс «Реєстр медико-технологічних документів» (http://mtd.dec.gov.ua/index.php/uk). Така діяльність повністю відповідає європейським підходам і рекомендаціям із введення системи клінічних настанов:

  • Рекомендаціям Комітету Міністрів державам — членам ЄС № R (97) 17 щодо розробки та впровадження систем підвищення якості в охороні здоров’я;
  • Рекомендаціям Rec (2001) 13 Комітету Міністрів державам — членам ЄС щодо розробки методології для розробки настанов з найкращої медичної практики.

В Україні клінічні настанови розробляються відповідно до наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. № 751 «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України», який відповідає вимогам Rec (2001) 13 та передбачає такі етапи підготовки та імплементації клінічних настанов:

Етапи Реалізація в Україні
Вибір теми Затверджені критерії (захворюваність та смертність населення, державні програми та централізовані заходи МОЗ тощо)
Розробка настанов Адаптація,оцінка за AGREE ІІ (опитувальник з експертизи та оцінки настанов ІІ), мультидисциплінарний підхід
Поширення настанов Реєстр медико-технологічних документів та Міжнародна мережа клінічних настанов (G-I-N — Guideline International Network)
Імплементація положень настанов Галузеві стандарти з індикаторами якості, розробка локальних протоколів
Оцінка впливу настанов Моніторинг клінічних індикаторів якості медичної допомоги
Оновлення клінічних настанов Оновлення медико-технологічних документів галузевого і локального рівнів

Що стосується фармацевтичної практики, то, на жаль, протоколи провізора (фармацевта), затверджені наказом МОЗ України від 11.10.2013 р. № 875 і рекомендовані для використання аптечними закладами, для більшості аптечних мереж залишилися незатребуваними. У той же час ряд аптечних закладів достатньо високо оцінюють ці протоколи як інформаційні документи і засоби підвищення кваліфікації співробітників.

О. Ліщишина ознайомила присутніх з досить об’ємним документом з регулювання фармацевтичного ринку, який випущено Європейською обсерваторією з дослідження політик і систем охорони здоров’я (European Observatory on Health Systems and Policies), — Регулювання фармацевтичного сектора в Європі: заради ефективності, якості і рівності. У документі зібрано серію пуб­лікацій, в яких нерозривно, логічно й гармонічно розглядаються питання фізичної та економічної доступності лікарських засобів; їх вартості, у тому числі розробки механізмів зниження вартості ліків для споживачів у вигляді реімбурсації й ролі аптечних закладів у цьому механізмі; порядку призначення та ефективності ліків; інформування пацієнтів.

«Дуже важливим компонентом правильного регулювання фармацевтичного ринку розглядається правильне інформування пацієнта про прийом препарату. В Україні для цього зроб­лено немало — функціонують Державний реєстр лікарських засобів України, Реєстр медико-технологічних документів, який містить адаптовані клінічні настанови. На жаль, можливо, це поки що не досить широко використовується, але такі ресурси є. І дуже хотілося б, щоб такі ресурси використовувалися представниками фармацевтичного бізнесу в інтересах пацієнтів», — зауважила О. Ліщишина.

Що ж таке Належна аптечна практика (Good Pharmacy Practice — GPP)? Це аптечна практика, що відповідає потребам людей, які користуються послугами фармацевтів з метою забезпечення оптимальної медичної допомоги на засадах доказової медицини.

Належна аптечна практика визначає, що:

  • першим завданням фармацевта має бути благополуччя пацієнтів;
  • діяльність аптек має бути спрямована на допомогу пацієнтам найкращим чином застосовувати лікарські засоби через реалізацію основ­них функцій аптеки: поставка ліків та інших медичних товарів гарантованої якості, надання відповідної інформації і консультації пацієнтів та ін.;
  • сприяння раціональному та економічному призначенню, а також відпуску лікарських засобів;
  • кожний елемент аптечної послуги має відповідати потребам пацієнта, бути чітко визначеним та ефективно доведеним до відома всіх учасників;
  • мультидисциплінарна співпраця між медичними і фармацевтичними працівниками є ключовим фактором для успішного поліпшення безпеки пацієнтів.

У медичній допомозі, невід’ємною частиною якої є фармацевтичні послуги, прийнято використовувати 5 інструментів управління якістю допомоги:

Інструмент Лікарні Аптеки
Ліцензування Застосовується Застосовується
Сертифікація/атестація Застосовується Застосовується
Стандартизація Застосовується Добровільно
Акредитація Застосовується Добровільно
Контроль Застосовується Застосовується

 

Міжнародний досвід стандартизації фармацевтичної допомоги

Великобританія

wpid-flag_velikobritaniya_fmt.jpegГоворячи про міжнародний досвід, О. Ліщишина навела приклад країни, яка була базовою при розробці моделі стандартизації медичної допомоги, — Великобританії. У цій країні на законодавчому рівні визначено, що таке фармацевтична допомога, її зміст і рівні — базовий, розширений.

Аптеки та фармацевти реєструються Генеральною фармацевтичною радою (General Pharmaceutical Council — GPhC) — незалежним регуляторним органом для фармацевтів та аптечних закладів Великобританії.

До компетенції Генеральної фармацевтичної ради входять не тільки розробка і впровадження кваліфікаційних стандартів для фармацевтів, а й безпосередньо атестація, тобто контроль.

Реєстрації спеціаліста Генеральною фармацевтичною радою передує складання фармацевтом цілої низки іспитів на підтвердження професійних знань, особлива увага — клінічним питанням, оскільки фармацевт може призначати лікарські засоби.

Аптеки беруть участь у державних і регіональних програмах охорони здоров’я, освітніх програмах, частково стають учасниками програм вакцинації і перенаправляють пацієнтів до медичних працівників у випадку, якщо питання, з яким звертається пацієнт, знаходиться поза компетенцією фармацевтичних працівників.

Німеччина

wpid-germany_fmt.jpegБазовий перелік фармацевтичних послуг регулюється Положенням щодо функціонування аптек (Apothekenbetriebs­ordnung (ApBetrO)) від 26.09.1995 р. і включає:

  • консультування щодо:

– охорони здоров’я, харчування;

– просвіти стосовно здоров’я;

– профілактичних заходів;

– медичних приладів;

  • проведення простих тестів щодо стану здоров’я;
  • налагодження медичних приладів для окремих пацієнтів;
  • надання інформації стосовно стану здоров’я.

Австрія

wpid-flag_avstriya_fmt.jpegПитання надання фармацевтичних послуг регулюється федеральним законом «Про функціонування аптек» — Apothekenbetriebsordnung 2005 — (ABO 2005).

Визначено, які послуги може надавати провізор/фармацевт:

  • консультування з питань здоров’я та харчування,
  • поширення медико-санітарної інформації з метою покращання здорового способу життя;
  • проведення профілактичних заходів та моніторингу;
  • участь у заходах з охорони здоров’я у спів­праці з іншими спеціалістами;
  • надання послуг у сфері охорони здоров’я;
  • участь у проведенні оздоровчих заходів та догляді вдома;
  • лабораторна фармація;
  • проведення екологічних досліджень.

У контексті стандартизації фармацевтичної допомоги доповідач навела приклади окремих країн пострадянського простору.

Молдоваwpid-flag_moldova_fmt.jpeg

Акредитація аптечних закладів обов’язкова і проводиться періодично (кожні 5 років), її загальні критерії визначені законом «Про оцінку і акредитацію в системі охорони здоров’я». Є визначення понять «належна аптечна практика» і «фармацевтична допомога».

На рівні міністерства охорони здоров’я цієї країни затверджено перелік основних фармацевтичних послуг і критерії їх якості.

Казахстанwpid-flag_kazahstan_fmt.jpeg

Розроблено державний стандарт СТ РК 1615-2006 «Належна аптечна практика. Основ­ні положення», який планується запровадити в аптечних закладах в обов’язковому порядку у 2018 р.

Акредитація в системі охорони здоров’я — процедура визнання особливого статусу та пов­новажень закладу для провадження діяльності, яка здійснюється періодично за відповідними стандартами.

Латвіяwpid-flag_latviya_fmt.jpeg

На рівні закону визначено поняття фармацевтичної допомоги. Вимоги до відкриття аптек та їх роботи визначено на рівні урядової постанови.

Україна

В Україні можливість запровадження такого компоненту якості діяльності, як акредитація аптечних закладів, передбачена постановою КМУ від 15 липня 1997 р. № 765 «Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я». Відповідно до цього документа акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

wpid-flag_of_ukraine_fmt.jpegПри цьому на сьогодні МОЗ України не розроблено та не затверджено стандарти акредитації аптек. «Мабуть, через ці причини деякі медичні працівники виступають категорично проти участі провізорів і фармацевтів у процедурах надання медичної допомоги», — резюмувала О. Ліщишина.

«Я пропоную винести на обговорення нашого круглого столу питання, яке можна було б включити до Резолюції VIII з’їзду, — звернутися до МОЗ України з проханням розробити, провести громадське обговорення і нарешті затвердити стандарти добровільної акредитації аптечних закладів для того, щоб фармацевтичний напрямок розвивався як компонент медичної допомоги», — запропонувала вона.

Добровільна акредитація аптек як засіб підвищення якості надання фармацевтичних послуг

«Від кваліфікації і професіоналізму провізора і фармацевта, а також якості наданої ними фармацевтичної послуги залежить результат фармакотерапії і лікування в цілому», — продовжила начальник відділу методичного забезпечення новітніх технологій в сфері охорони здоров’я ДЕЦ Олена Шилкіна.

ВООЗ визначає фармацевтичне обслуговування як весь комплекс послуг, що надаються з боку фармацевтичного персоналу в рамках надання фармацевтичної допомоги.

Разом з відпуском лікарських засобів фармацевтичне обслуговування включає:

  • інформування, просвіту й пропаганду щодо сприяння суспільній охороні здоров’я;
  • надання інформації стосовно лікарського засобу та консультування;
  • професійну освіту та підготовку кадрів.

Українське законодавство визначає аптеку як заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

Якщо розглядати аптеку як торгову точку, то на сьогодні їх кількість в Україні говорить сама за себе — близько 20 тис. без урахування зони АТО та АР Крим. Часто у великих містах нові аптеки відкриваються «двері у двері» з вже функціо­нуючими. Гірша ситуація у сільській та віддаленій місцевості. У зв’язку з цим Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробниц­тва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами при відсутно­сті аптеки передбачають можливість роздрібної реа­лізації ліків у фельдшерсько-акушерських пунктах або амбулаторіях медичними працівниками у сільській місцевості. «Тобто ми спостерігаємо інтеграцію медичних працівників у процес надання фармацевтичних послуг», — зазначила О. Шилкіна.

Якщо говорити про аптеку як заклад охорони здоров’я, то картина виглядає інакше. Кожен з нас як відвідувач аптеки може відзначити, що іноді достатньо нелегко отримати кваліфіковану консультацію спеціалістів, існує достатньо низький спектр додаткових фармацевтичних послуг (наприклад освітнього характеру). Звісно, така ситуація потребує її покращення. На думку доповідача, аптечні заклади необхідно зацікавити в тому, щоб вони хотіли покращити результати застосування громадянами лікарських засобів, були зацікавлені у поліпшенні системи охорони здоров’я в цілому.

«На наш погляд, одним із таких ефективних шляхів могла би стати акредитація аптечних закладів», — зауважила О. Шилкіна. Нормативно-правовими документами акредитація визначається як офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров’я умов для якісного, своєчасного певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.

Акредитація охоплює значно ширший спектр показників якості фармацевтичного обслуговування, ніж ліцензування:

  • акредитовані аптеки мають достатню кількість персоналу з більш високим освітнім та кваліфікаційним рівнем;
  • наявність більш широкого асортименту лікарських засобів;
  • реальний, а не задекларований контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм;
  • інформативне спілкування персоналу з пацієнтом, консультування;
  • аптечним закладом самостійно забезпечуються якість та розширення асортименту фармацевтичних послуг, що є привабливим для відвідувачів;
  • участь у програмах, що фінансуються державою або з недержавних джерел;

У комплексі це формує престиж, репутацію та позитивний імідж аптеки, а також сприяє отриманню фінансових вигод.

22

Як уже було зазначено, акредитація аптечних закладів в Україні є добровільною. При цьому у нас затверджено більше 20 нормативних документів МОЗ України, що регламентують діяльність аптечних закладів в частині надання фармацевтичних послуг відповідно до напрямків Належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice — GPP). Водночас відсутній належний контроль щодо їх виконання, а також стандарти/критерії акредитації аптечних закладів.

«На наш погляд, розробка стандартів акредитації аптечних закладів має здійснюватися за ключовими напрямками ролі фармацевта, визначеними ВООЗ і Міжнародною фармацевтичною федерацією (International Pharmaceutical Federation — FIP) у спільній настанові «Належна аптечна практика: стандарти якості аптечних послуг», 2011 р.», — зазначила спеціаліст.

Мова йде про 4 напрямки:

  • виготовлення, отримання, зберігання, безпека, розповсюдження, застосування, відпуск та утилізація лікарських засобів;
  • забезпечення ефективної фармакотерапії;
  • підтримка й удосконалення професійної діяльності;
  • сприяння підвищенню ефективності системи медичної допомоги та охорони здоров’я.

За словами О. Шилкіної, кількість стандартів акредитації аптечних закладів може бути необмеженою, але достатньою для охоплення в рамках діючого законодавства всіх питань діяльності аптечних закладів у частині надання фармацевтичних послуг.

Стимулом для проходження аптеками акредитації може слугувати надання переваг для участі у програмах загальнодержавного медичного страхування, реімбурсації ліків та інших програмах забезпечення населення лікарськими засобами.

Наостанок О. Шилкіна зазначила, що наявність акредитації аптеки вищої категорії може ефективно працювати на користь аптеки. «Я думаю, що акредитація аптечних закладів навіть на добровільних засадах — це ефективний механізм не лише для здорової конкурентної боротьби за пацієнта у фармацевтичному секторі, а й реальний крок до впровадження стандартів Належної аптечної практики в Україні», — підкреслила вона.

Користуючись нагодою, Олег Клімов закликав присутніх консолідуватися і створювати в Україні умови для запровадження стандартів Належної аптечної практики, оскільки аптеки — це перш за все заклади охорони здоров’я. У цьому контексті доповідач зак­центував увагу на законопроекті «Про Фармацевтичне самоврядування», розробка якого триває вже понад рік. Внаслідок наданих пропозицій та зауважень з боку зацікавлених сторін текст законопроекту зазнав змін, і його прийняття дозволить розпочати роботу над іншими проектами документів, необхідних для запровадження стандартних вимог до фахівців у сфері фармації та відкриття/функціонування аптечних закладів.

О. Клімов також поінформував, що наприкінці серпня 2016 р. представники ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» як організаційного члена Міжнародної фармацевтичної федерації (International Pharmaceutical Federation — FIP) взяли участь у 76-му Світовому конгресі з фармації та фармацевтичних наук (76th World Congress of pharmacy and pharmaceutical sciences) FIP. У ході зустрічі української делегації з керівництвом FIP серед іншого обговорено питання запровадження в Україні належної аптечної практики. FIP, зі свого боку, готова надати допомогу, закріпивши за Україною віце-президента FIP Ееву Терасалмі (Eeva Terasalmi, FIP Vice President, Finland), яка курує питання запровадження належної аптечної практики у країнах, що мають професійні самоврядні неурядові громадські організації зі статусом організаційного члена FIP.

ГС «Аптечна професійна асоціація України» (АПАУ) також опрацьовує питання запровадження в Украї­ні фармацевтичного самоврядування, але за іншим підходом. Про це повідомив директор АПАУ Володимир Руденко. «Ми почали працювати з регіональними професійними асоціаціями, вивчаючи їх думку та бачення з приводу цього питання», — зазначив він.

За його словами, професійна громадська організація має виключно вести реєстр фахівців і підтверджувати за необхідності, що той чи інший спеціаліст дійсно закінчив вищий навчальний заклад і має відповідний диплом, що дає йому право працювати. «Завдання громадської організації — це післядипломне навчання, підвищення кваліфікації, постійний процес проведення тренінгів і навчання в процесі роботи фармацевта чи провізора», — наголосив В. Руденко.

Належна фармацевтична опіка

Завідувач кафедри клінічної фармації та клінічної фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, доктор медичних наук, професор Ольга Яковлева представила доповідь на тему «Клінічний провізор як гарант незалежної фармацевтичної допомоги в умовах аптеки та лікувального закладу. Досвід взаємодії під час реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою».

За її словами, останні 2–3 роки, на жаль, вищі навчальні заклади в Західній Україні не прий­мали на навчання абітурієнтів за спеціальністю «Клінічна фармація». У 2016 р. Вінницький націо­нальний медичний університет ім. М.І. Пирогова також був вимушений відмовитися від набору абітурієнтів за цією спеціальністю. Це викликає занепокоєння у контексті функціонування належної фармацевтичної опіки в Україні.

Фактично функції клінічного провізора дуже складні і включають:

  • бліц-опитування відвідувача аптеки, що прирівнюється до ролі лікаря при збиранні анамнезу;
  • вміння розпізнати «загрозливі» симптоми захворювання;
  • оптимальний вибір безрецептурних препаратів;
  • фамакоекономічну консультацію для споживача, принцип заміни ліків;
  • фармацевтичну опіку при відпуску рецептурних і безрецептурних препаратів, тобто спостереження за пацієнтом на весь час лікування;
  • кваліфіковане своєчасне направлення до лікаря;
  • контроль технології виготовлення інфузійних розчинів в лікарнях;
  • попередження про обмежений строк лікування та ін.

О. Яковлева навела приклад роботи Ірини Баланової, яка з 2008 р. працює клінічним провізором у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова. Приблизно 2 міс на рік у клінічного провізора йде на контроль фармако­економічних показників. Також І. Баланова бере участь у створенні та перегляді змін до локального формуляра, у тендерних комісіях щодо закупівлі ліків (з акцентом на вітчизняного виробника), здійснює контроль листків призначень у відділеннях лікарні.

Що стосується пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою (далі — Пілотний проект), який реалізовувався в Україні протягом 2012–2014 рр., то лікарі Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова не працювали по ньому, оскільки вважали, що це задача первинної ланки.

Після завершення Пілотного проекту через відсутність коштів у Державному бюджеті у 2015 р. на засіданні департаменту охорони здоров’я міської ради м. Вінниця було затверджено локальний муніципальний проект щодо регулювання цін на лікарські засоби для лікування артеріальної гіпертензії «Профілактика та лікування артеріальної гіпертензії в місті Він­ниця» (далі — Проект). Вінницькою міською радою було надано 1 млн грн. на 6 міс у 2015 р. для комунальних аптек. У 2016 р. на ці цілі перераховувалося 100–200 тис. грн. кожні 1–2 міс.

У рамках Проекту створено реєстр лікарських засобів, на які відрегульовано мінімальні ціни для терапії артеріальної гіпертензії. Поперед­ньо мінімальні ціни узгоджено з 4 виробниками лікарських засобів (ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський ХФЗ», ПАТ «Фармак», ТОВ «Фарма Старт» та ПАТ «Київський вітамінний завод»). У Проекті беруть участь 3 комунальні аптеки з 10 аптечними пунктами. Кожні 2 тиж вони звітують про виконання рекомендацій доктору медичних наук, професору, завіду­вачу кафед­ри пропедевтики внутрішніх хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова Юрію Мостовому, який виступив ініціатором та автором Проекту.

Придбати антигіпертензивні ліки за пільговою ціною мають право лише пацієнти, які оформили субсидію. Попередньо вони звертаються до лікаря за рецептом, після чого придбавають препарат в аптеці з 50% знижкою. Кон­троль рецептів від лікаря в аптеці охоплює дозування, термін терапії, а за наявності помилок рецепт повертається до лікаря.

О. Яковлева звернула увагу, що, на жаль, приватні аптеки не беруть участі у Проекті — він є добровільним. Проте досвід Проекту зацікавив лікувальні заклади м. Хмельницький та деякі регіони Вінницької обл., де він поступово впроваджується.

Наостанок доповідач зупинилася на невирішених питаннях у сфері клінічної фармації, серед яких:

  • незатверджені галузеві плани навчання у вищих навчальних закладах;
  • відсутні типові програми з різних дисциплін;
  • правові основи працевлаштування клінічних провізорів в аптеках та лікарнях;
  • відсутність посади клінічного провізора в штатному розписі аптек та лікувальних закладів;
  • відсутність правового дозволу працювати завідувачем аптеки;
  • недостатня професійна орієнтація абітурієнтів;
  • питання виробничої практики в приватних аптеках;
  • недостатній досвід спілкування з європейськими фармацевтичними ВНЗ для отримання відповідного рівня сучасної інформації у фармацевтичній галузі.

«Проблема клінічних провізорів лежить у площині того, що цю посаду введено у штатний розпис лікувально-профілактичних закладів», — продовжив О. Клімов. Для лікарень клінічні провізори не є пріоритетними фахівцями для виконання їх функцій.

Учасники круглого столу дійшли думки, що у Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з обігу лікарських засобів (далі — Ліцензійні умови) не приділено увагу клінічним провізорам. Таким чином, діюча законодавча та нормативно-правова бази створюють суттєві перепони для працевлаштування клінічних провізорів як у лікувально-профілактичних закладах, так і в аптеках.

На думку доповідача, у Ліцензійних умовах необхідно передбачити норму, яка б зобов’язувала аптечні заклади, що функціонують при лікарнях, мати у штатному розписі клінічних провізорів, це сприяло б продовженню лікувального процесу вже в аптеці. «У Великобританії, наприклад, у лікарні з кількістю 1200 лікарняних ліжок працює 97 клінічних провізорів, тобто декілька спеціалістів на кожне відділення», — зазначив О. Клімов.

Ряд рішень, прийнятих учасниками заходу, включено до Рішення VIII Національного з’їзду фармацевтів України, а саме:

  • прийняття Закону України «Про фармацевтичну діяльність» та включення основних норм Етичного кодексу фармацевтичного працівника в Закон України «Про фармацевтичне самоврядування»;
  • визначення переліку громадських організацій, які можуть мати статус професійних фармацевтичних організацій. Звернутися до Міністерства юстиції України з проханням провести внутрішній аудит статутів зареєстрованих громадських об’єднань, що працюють у фармацевтичному секторі;
  • розбудова фармаконагляду, у тому числі шляхом впровадження моніторингу ефективності та безпеки ліків у стаціонарах закладів охорони здоров’я із залученням фармацевтичних спеціалістів, зокрема клінічних провізорів;
  • для забезпечення безпеки застосування ін’єкційних (інфузійних) лікарських засобів оптимізувати штат клінічних (госпітальних) провізорів. Розробити формуляри щодо технології, несумісностей та забезпечення якості лікарських засобів при їх застосуванні у клініках;
  • порушити питання про збереження підготовки клінічних провізорів. Передбачити у нормативно-правових актах можливість працевлаштування клінічного провізора в аптеці і в клініці;
  • відмінити заочне навчання для провізорів за умови, що існують заочні форми навчання тільки після закінчення фармацевтичного коледжу та 3 років практичної роботи.
Катерина Горбунова,
фото Сергія Бека
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті