Публічне здоров’я як об’єкт кримінально-правової охорони: що пропонують автори проєкту Кримінального кодексу України?

Юрій Баулін, професор кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, голова Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з правової реформи при Президентові України*, розпочав захід із вступного слова та зазначив, що Робоча група займається розробкою нового Кримінального кодексу України. Наразі створено робочий варіант Загальної частини кодексу, яка постійно удосконалюється, та триває робота над Особливою частиною. Як зазначив голова Робочої групи, даний вебінар дасть можливість почути думки представників медичної та фармацевтичної сфери, а також інших фахівців задля того, щоб обрати найбільш дієвий варіант нормативно-правового акта, який би врегульовував сферу відповідальності за злочини проти публічного здоров’я.

Владислава Батиргареєва, директор Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України, зазначила, що на сьогодні як для України, так і світу найбільш актуальним питанням є збереження здоров’я, а отже і життя людей. Проблематика збереження права на охорону здоров’я набуває все більш публічного виміру. До того ж якщо раніше питання національної безпеки стосувалося здебільшого сфери військової, політичної, економічної тощо, наразі все частіше об’єктом національної безпеки стає загальнонаціональне людське здоров’я.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Продовжила розповідати про злочини проти публічного здоров’я, зазначені в проєкті Кримінального кодексу України, Наталія Гуторова, доктор юридичних наук, професор, завідувач лабораторії національної безпеки у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України.

У проєкті Кримінального кодексу України як проміжний варіант передбачено наявність двох розділів на цю тему, а саме:

• 5.3. Злочини проти небезпечного впливу на здоров’я людей протиправної медичної та фармацевтичної діяльності,
• 5.7. Злочини проти публічного здоров’я.

Якщо брати до уваги поняття «публічне здоров’я», його можна трактувати як комплекс інструментів, процедур та заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення, попередження захворювань, збільшення тривалості активного та працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднання зусиль усього суспільства.

Актуальним питанням для медиків є відповідальність за медичну помилку або за грубу медичну недбалість. У проєкті Кримінального кодексу України пропонується передбачити дві статті, які б встановлювали відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило особливо тяжку шкоду (ст. 5.5.3), або ті, які спричинили тяжку шкоду для здоров’я (ст. 5.5.4).

Санкція ст. 5.5.3 передбачає покарання в разі смерті людини чи плода у вигляді ув’язнення терміном від 6 до 8 років. У разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження людині чи плоду — штраф у розмірі від 1000 до 2000 тис. розрахункових одиниць або ув’язнення на строк від 3 до 4 років. Окрім того, передбачається, що ознакою злочину, яка знижує на два ступені тяжкість злочину, визначатиметься неналежне виконання професійних обов’язків медичним та фармацевтичним працівником, спричинене фізичним, розумовим та емоційним перенавантаженням.

Важливим аспектом, який необхідно передбачити у Кримінальному кодексі України, є незаконна діяльність у сфері охорони здоров’я. У чинному Кримінальному кодексі є норма, яка передбачає відповідальність за незаконну лікувальну діяльність, але лише в тому випадку, коли настали тяжкі наслідки.

Отже, проєктом пропонується ввести норму, яка передбачає, що особа, яка, не маючи передбаченого законом дозволу на здійснення відповідного виду господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, здійснила діяльність з:

• медичної практики,
• ввезення в Україну з метою продажу або продажу лікарського засобу, вважатиметься особою, яка вчинила злочин 3-го ступеня.

ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

В’ячеслав Навроцький, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, поінформував присутніх про поняття «публічне здоров’я» як об’єкт кримінально-правової охорони. Доповідач звернув увагу на зв’язок об’єкта з наслідками. Наслідки, які є ознаками складу кримінального правопорушення, — це не будь-які зміни, а саме негативні зміни, які відбулися в об’єкті. Встановлюючи наслідки, важливо визначити, щодо якого об’єкта відбулося правопорушення.

Відносно поняття «здоров’я», то його можна тлумачити принаймні у двох значеннях для вказівки на заподіяння шкоди здоров’ю:

1. для людини як окремого потерпілого,

2. для невизначеної кількості осіб.

Проте від правильного визначення поняття «здоров’я» залежить не лише встановлення його змісту, але й назви групи злочинів та розділу Особливої частини Кримінального кодексу України. Якщо мова йде про термін «публічне здоров’я», необхідно встановити значення кожного із вказаних слів «публічне» + «здоров’я», тобто визначити словесну конструкцію цих понять.

Коли мова йде про публічне здоров’я, це стосується невизначеної кількості осіб, приватне — індивідуально.

У нормативно-правових актах Всесвітньої організації охорони здоров’я визначення «здоров’я» трактується наступним чином: це не лише відсутність хвороб або фізичних вад, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, тобто стан абсолютного здоров’я людини, коли вона не має жодних захворювань. Дане визначення неприйнятне для національного кримінального права. Адже у кримінально-правовому аспекті здоров’я людини — це той стан, який існував на момент вчинення злочину, а заподіяння шкоди здоров’ю — це погіршення того стану, що був на момент вчинення злочину.

На думку В. Навроцького, здоров’я людини варто трактувати як стан людського організму, який визначає його працездатність, можливість спілкування з іншими людьми, задовольняти потреби в соціальній та індивідуальній сферах та ін. Здоров’я окремого індивідуума визначається показниками, які можна визначити за допомогою певного обладнання, порівняти, спостерігати в динаміці тощо. Публічне здоров’я характеризується станом суспільства, який визначається в результаті медико-соціальних досліджень. На результати таких досліджень впливають, зокрема:

• спосіб життя,
• біологічні фактори,
• навколишнє середовище,
• медичні фактори (якість лікарських засобів, стан медичної допомоги, рівень протиепідемічних заходів тощо).

СКЛАДОВІ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНЕ ЗДОРОВ’Я»

Юрій Баулін, розповів про місце кримінальних правопорушень проти публічного здоров’я в системі Особливої частини проєкту Кримінального кодексу України.

Суспільство і людина — це взаємопов’язані поняття. Однак коли мова йде про суспільство, то це поняття охоплює не конкретну людину, а велику кількість людей (населення). Тому виникає питання, яке визначення доцільніше використовувати: злочини проти здоров’я людини чи злочини проти публічного здоров’я? Які злочини включити в дану сферу? Доповідач за­уважив, що в дану сферу можна включити три види злочинів:

• порушення санітарно-епідеміологічних правил та норм,
• порушення правил поводження з інфекційними агентами та токсинами,
• введення в обіг фальсифікованого лікарського засобу чи медичного виробу.

Водночас виникає інше питання — як вирішувати ситуацію, коли злочин вчиняється лікарем проти конкретного пацієнта, якому заподіюється шкода здоров’ю? Класифікувати правопорушення як злочин проти громадського здоров’я неможливо, оскільки ситуація стосується лише певної людини.

Ю. Баулін зазначив, що в такому разі можливо передбачити два розділи: злочини проти здоров’я населення та злочини проти порядку здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я. Можливий і третій варіант — злочини проти системи громадського здоров’я. Класифікація злочинів у такому випадку розшириться, адже система включає органи виконавчої влади, зокрема Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.

СТАТИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПУБЛІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального та кримінально-процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», поінформував про статистику злочинів проти публічного здоров’я. Так, він зазначив, що наразі суспільство обговорює діє­вість відповідних кримінально-правових засобів. Остаточну відповідь дати можливо лише після здійснення аналізу даних кримінальної статистики щодо:

• облікованих кримінальних та суміжних адміністративних правопорушень,
• кримінальних правопорушень, у яких особам вручено повідомлення про підозру, за якими провадженнями направлені до суду або закриті,
• осіб, засуджених за кримінальні правопорушення та звільнених судом від кримінальної відповідальності,
• застосованих покарань,
• звільнення від покарання та ін.

Доповідач повідомив, що ним було проаналізовано та порівняно статистичні дані судової влади України та Офісу генерального прокурора за 2018–2020 рр. за статтями, що передбачають відповідальність за дві умовні групи кримінальних правопорушень, які об’єднує їх спрямованість проти конституційного права людини на охорону здоров’я і медичну допомогу:

• проти життя чи здоров’я людини, що вчиняються спеціальними суб’єктами — медичними і фармацевтичними працівниками,
• проти громадського здоров’я.

М. Хавронюк поінформував, що протягом 3 років було подано 2502 заяви чи повідомлення про вчинення відповідних кримінальних правопорушень, які в переважній більшості вчиняються однією особою. Але до суду з обвинувальним вироком направлено провадження лише стосовно 6 осіб, що становить 0,24% від приблизної кількості осіб, відносно яких були подані такі зая­ви чи повідомлення. Така цифра означає, що Кримінальний кодекс України у вказаній частині фактично не виконує своє завдання з охорони прав людини, а відповідні кримінально-правові конфлікти в більшості випадків розв’язуються в інший спосіб, який передбачено законом, наприклад звільнення від кримінальної відповідальності тощо. Так зокрема, щороку подається понад 650 заяв чи повідомлень про неналежне виконання професійних обов’язків медичними чи фармацевтичними працівниками, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Тобто мова йде про смерть і тяжкі тілесні ушкодження. Але практично стільки ж слідчими чи прокурорами виноситься постанов про закриття кримінальних проваджень.

Отже, або ці заяви і повідомлення є неправдивими, чи в них неправильно описується вчинене діяння, або ж провадження незаконно закриваються.

З огляду на це необхідно:

• перевірити підстави криміналізації всіх діянь,
• розширити застосування інших засобів впливу на правопорушників,
• покращити процесуальні можливості розслідування кримінальних правопорушень,
• усунути корупціогенні фактори при застосуванні відповідних статей Кримінального кодексу України.

ЕКОНОМІКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

Євген Стрельцов, професор, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, доктор теології, розповів про правову протидію «коронавірусним» кримінальним правопорушенням. Він нагадав, що 20 лютого цього року Верховна Рада прийняла проєкт Закону України № 4142 «Про систему громадського здоров’я» в першому читанні. Проєкт містить важливі складові, які забезпечуватимуть систему громадського здоров’я, зокрема й економічні, які є найважливішими. Адже якщо не буде належного фінансування, впровадити якісні заходи стане неможливим.

Окрім того, занепад або суттєве погіршення економіки призводять до збільшення злочинності. «Поруч із медичними злочинами варто звертати увагу й на інші. Наприклад, під час жорсткого карантину навесні 2020 р. зменшилася кількість вуличних злочинів та злочинів проти власності. Але водночас збільшилася кількість випадків домашнього насильства та злочинів, які вчиняються в мережі Інтернет», — підкреслив Є. Стрельцов та додав, що наявність коштів є ключовим фактором розвитку відповідної галузі або ж це є своє­рідним індикатором економічної стабільності країни, якщо говорити про злочинність.

Олег Клімов, голова правління Громадської організації «Всеукраїнська фармацевтична палата», під час дискусії учасників поінформував, що станом на 01.01.2021 р. в Україні функціонує 21 907 аптек, з них:

• 205, або 0,93% займаються виготовленням лікарських засобів в умовах аптеки,
• 394, або 1,08% займаються забезпеченням населення наркотичними сильнодіючими лікарськими засобами та прекурсорами.

Тобто неможливо говорити про громадське здоров’я, маючи таку малу кількість аптек, які б забезпечували населення необхідними лікарськими засобами. За словами О. Клімова, в проєкті Кримінального кодексу України необхідно розме­жувати діяльність медичну та фармацевтичну, оскільки вони регулюються різними законодавчими актами та взагалі знаходяться в різних площинах щодо відповідальності. Наприклад, якщо мова йде про заклади охорони здоров’я, то вони мають відповідну акредитацію — як сам заклад, так і його персонал. Аптеки не проходять акредитації.

«Лікар перед прийняттям рішення може порадитися із колегами щодо того чи іншого випадку чи звернутися до певного протоколу лікування та й взагалі він більш захищений у плані вчинення помилки, фармацевт таких дій не здійснює. Основним критерієм його успішності є сума отриманих коштів. Окрім того, потрібно враховувати і той факт, що доволі часто фармацевт відпускає ліки на вимогу пацієнта, що породжує таке явище, як самолікування», — наголосив він.

ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ

Віталій Пашков, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, розповів про фармацевтичний маркетинг як прояв системної корупції у сфері охорони здоров’я. В. Пашков зауважив, що не варто ототожнювати поняття «публічне здоров’я» та «громадське здоров’я». Адже громадське здоров’я охоплює лише профілактику захворювань та санітарно-епідеміологічну безпеку.

Отже, що ж таке фармацевтичний маркетинг? Це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей фармацевтичного підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів у лікарських засобах та медичних виробах.

Проте фактично завданням фармацевтичного маркетингу є надання послуг із просування ліків у першу чергу саме виробника, який уклав маркетингову угоду з відповідною аптекою. Тобто по суті українська версія фармацевтичного маркетингу сприяє:

• неналежному виконанню своїх обов’язків фармацевтичним і медичним працівником, що полягає у просуванні певної продукції, іноді небезпечної для здоров’я конкретного пацієнта або яка не має необхідного терапевтичного ефекту, і, як наслідок — отримання неправомірної вигоди фармацевтичним і медичним працівником за просування такої продукції, а також спричинює шкоду здоров’ю пацієнта;
• монополізації аптечної діяльності, що здійснюється у прихованих формах і, як наслідок, відбувається значне підвищення цін на лікарські засоби та медичні вироби, порушуються права пацієнта на доступні ефективні лікарські засоби та медичну продукцію, а також фальсифікація фармацевтичної продукції.

Доповідач поінформував, що разом з колегами проводили дослідження, в тому числі анкетування фармацевтичних працівників, у результаті яких встановлено, що ціни на фармацевтичну продукцію в Україні завищені на 40–60% через використання маркетингових угод, і це перевищує ціни на аналогічну продукцію в окремих країнах Європейського Союзу.

Також на сьогодні реалізація фармацевтичної продукції відбувається за такою схемою:

• медичний представник,
• лікар,
• фармацевт.

Лікар, призначаючи певні лікарські засоби, має дотримуватися клінічного протоколу, але доволі часто він керується не офіційним нормативно-правовим актом, а рекомендаціями медичного представника.

Як наслідок, для лікарів розроблена схема взаєморозрахунків за рекомендаціями для закупівлі пацієнтами фармацевтичної продукції. За словами В. Пашкова, великий сегмент ринку роздрібного продажу з аптек за рекомендацією лікарів та під виглядом ліків становить продукція, що не зареєстрована як лікарські засоби (дієтичні добавки, продукти харчування для медичного використання тощо).

МЕДИЧНА НЕДБАЛІСТЬ

Тетяна Михайліченко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, розповіла про кримінальну відповідальність за медичну недбалість.

Отже, медична недбалість — це невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків.

Здебільшого лікарі медичною помилкою вважають будь-який проступок та не зовсім розуміють суть поняття «медична помилка».

Медичні помилки є такими:

1. вибачальні: діяння не є винним, має місце певне заподіяння шкоди, особа не притягається до кримінальної відповідальності;

2. невибачальні: наявні всі ознаки складу кримінального правопорушення, особа має притягатися до кримінальної відповідальності.

На думку Т. Михайліченко, якщо і варто закріплювати поняття «медична помилка», то вона має передбачатися не Кримінальним кодексом України, а іншим регуляторним законодавством.

Однією із проблем є також відсутність офіційної статистики медичних та фармацевтичних помилок.

Зрозуміло, що в Україні така статистика не ведеться, але є країни, де така статистика є, це, зокрема, Великобританія, Іспанія, Італія, США, Франція та Німеччина.

Щодо останньої країни ведення статистики здійснюється медичною службою лікарняного страхування та арбітражними комісіями лікарських палат федеральних земель.

Іншою перепоною є відсутність персональної ліцензії на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності та відсутність страхової медицини в цілому.

За даними опитування, яке проводилося у 2021 р. соціологічною групою «Рейтинг», 75% населення країни позитивно ставляться до впровадження страхової медицини, лише 17% проти цього. Окрім того, запровадження страхової медицини увійшло у топ-3 завдань влади в медичній сфері.

Необхідне закріплення загальної чи спеціальної норми щодо відповідальності за медичну недбалість? Щодо цього немає одностайної думки. Країни застосовують ті підходи, які традиційно склалися в національній сфері охорони здоров’я.

Підсумовуючи свою доповідь, Т. Михайліченко зазначила, що передбачення в проєкті нового Кримінального кодексу України спеціальної норми чи норм, відповідно до яких винні медичні та фармацевтичні працівники будуть нести кримінальну відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків, може стати компромісом між запитом суспільства на кримінальні репресії в медичній сфері, необхідністю карати за медичну недбалість та буде враховувати специфіку роботи цих осіб.

ОБІГ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Олексій Горох, доктор юридичних наук­­­­­­­­­­­­, доцент кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», розповів про кримінальну відповідальність за порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, проблеми та шляхи їх законодавчого вирішення.

У проєкті Кримінального кодексу України планується введення розділу, який поперед­ньо матиме назву «Злочини проти небезпечного впливу на здоров’я людей наркотичних засобів та психотропних речовин» та міститиме 13 статей.

На думку доповідача, криміналізація правопорушень щодо встановлених правил обігу наркотиків необхідна. Якщо говорити про чинну редакцію ст. 320 Кримінального кодексу України, приписи цього положення є нормами подвійної превенції, тобто вони спрямовані на запобігання іншим злочинам у сфері обігу наркотичних засобів.

Зокрема, відносно збуту наркотиків іншим особам, їх викрадення, привласнення або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Окрім того, на сьогодні ч. 1 ст. 320 Кримінального кодексу України містить склад злочину, який за конструкцією об’єктивної сторони належить до формальних. По суті будь-який злочин, навіть дрібний відступ від правил, уже може утворювати склад злочину, передбаченого цією статтею.

Кримінальне переслідування здебільшого спрямоване на притягнення працівників аптек, які порушили порядок обігу комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість наркотичних речовин.

Судова та слідча практика щодо притягнення до відповідальності працівників аптек за порушення порядку продажу препаратів, що містять низьку дозу наркотичних засобів та/або психотропних речовин, є неоднозначною.

В одному випадку такі дії кваліфікують як адміністративне правопорушення за ст. 42-4 Кодексу про адміністративні правопорушення, з іншої — як злочин, передбачений ст. 320 Кримінального кодексу України.

Наразі найбільш гострим є питання відповідальності фармацевтів за реалізацію наркотичних засобів, обіг яких обмежений та щодо яких проводяться окремі заходи контролю. О. Горох зазначив, що порушення порядку обігу цих предметів було вирішено декриміналізувати та вважати його виключно проступком.

В якості предмета злочину закріпити лише наркотичні засоби або психотропні речовини, які потребують більш суворого конт­ролю. Водночас пропонується криміналізувати порушення порядку обігу обладнання, призначеного для виробництва, виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.

Відтак основними новелами кримінально-правового регулювання відповідальності за порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів є:

• відповідальність диференційована залежно від реальної майнової шкоди: неістотна шкода для проступку становитиме від 2000 до 20 000 грн, а істотна шкода для злочину 1-го ступеня — від 20 000 до 200 000 грн,
• відповідальність диференційована залежно від предмета кримінального правопорушення,
• виключення дії з аналоговими наркотичними засобами чи психотропними речовинами,
• чітко конкретизовано суб’єкта злочину,
• покарання диференційовано залежно від розміру предмету злочину та фактично завданої шкоди, в тому числі й матеріальної.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ РЕАГУВАННЯ

Юрій Пономаренко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, розглянув питання кримінально-правових засобів реагування на кримінальні правопорушення проти публічного здоров’я за проєктом нового Кримінального кодексу України. Проєкт нового Кримінального кодексу містить чітку диференціацію видів шкоди, які можуть бути заподіяні у вигляді злочинів і проступків. Серед 5 видів шкоди, які зазначені в проєкті нового документа, — це неістотна, істотна, знач­на, тяжка й особливо тяжка. Злочини проти пуб­лічного здоров’я вважаються такими, що заподіюють значну шкоду, тобто мають базовий 3-й ступінь тяжкості.

Відповідно, санкції передбачатимуть штраф у розмірі від 1000 до 2000 розрахункових одиниць або ув’язнення на строк від 3 до 4 років. А в разі вчинення злочину проти публічного здоров’я з корисливим мотивом додатково передбачатиметься штраф у розмірі від 300 до 400 розрахункових одиниць.

Кримінальне покарання хоча і дієве, та все ж не є основним засобом, який може застосовуватися щодо злочинів проти пуб­лічного здоров’я.

У проєкті Кримінального кодексу України передбачено норму, яка зобов’язуватиме суд розглянути питання про звільнення особи від відбування призначеного її покарання.

Проте якщо суд вважатиме, що особа не має високого ризику вчинення нового злочину (про це може свідчити висновок органу пробації, який надає досудову доповідь), він може звільнити особу від призначеного покарання та визначити їй строк пробації** та термін призначеного покарання.

Крім покарання та пробації, суд зможе застосувати до такої особи заходи безпеки, якими є примусова психіатрична допомога, обмежувальні заходи, оприлюднення інформації про особу, яка вчинила злочин.

ПУБЛІЧНЕ ЗДОРОВ’Я У КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ

Володимир Бурдін, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка та заключний доповідач заходу, розглянув злочини проти публічного здоров’я, вказані в проєкті нового Кримінального кодексу України, та обмежувальні заходи за їх вчинення.

Термін «публічне здоров’я» для кримінально-правової термінології не є чимось новим.

Зокрема Кримінальний кодекс 1960 р. містив главу, яка називалася «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку і народного здоров’я». У новому проєкті Кримінального кодексу України також пропонується ввести розділ, який би встановлював відповідальність за злочини проти пуб­лічного здоров’я.

Однак, на думку В. Бурдіна, наявність розділу «Злочини проти публічного здоров’я» у Кримінальному кодексі не є доцільним.

Адже його потрібно використовувати в контексті вакцинації, збереження генофонду тощо, але з точки зору кримінального права використання такого роду термінів для позначення окремих розділів, а відповідно, і родових об’єктів є неприйнятним.

Адже здоров’я, як і життя, має індивідуальний характер та його не можна обчислювати в середньому значенні для всієї країни.

На завершення слід зазначити, що захід викликав жваву дискусію щодо змісту проєкту нового Кримінального кодексу України. Учасники обговорювали питання кримінальної відповідальності за ті чи інші злочини, вчинені проти публічного здоров’я, доцільності введення такого поняття в нормативно-правовий акт, відповідальність за злочини лікарів та фармацевтів тощо.

Тож наразі процес розроблення проєкту нового Кримінального кодексу України триває.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!