Про ніжки, які не соромно показати навесні

Про варикоз

Варикозне розширення вен (варикоз) — це поширений патологічний стан, який характеризується підшкірними розширеними, звивистими венами діаметром ≥3 мм, що зачіпають підшкірні вени, підшкірні притоки або непідшкірні поверхневі вени ніг, причому вік, сімейний анамнез, жіноча стать, багатоплідність, маса тіла та закрепи в анамнезі вважаються важливими факторами ризику його розвитку (Antani M.R. et al., 2026).

Розвиток варикозної хвороби є складним патофізіологічним процесом, в основі якого лежать прогресуюча дисфункція клапанного апарату та гемодинамічні порушення. У нормі венозні клапани забезпечують односпрямований рух крові до серця, проте під впливом низки патологічних чинників виникає їхня неспроможність, що може призводити до патологічного ретроградного скиду крові. Цей процес зумовлює стійке підвищення гідростатичного тиску в судинах, через що венозна стінка поступово розширюється, формуючи хибне коло: збільшення діаметра просвіту судини ще більше віддаляє стулки клапанів одна від одної, роблячи їх фізично нездатними до повного зімкнення (Labropoulos N., 2019).

Як маніфестує захворювання?

Відповідно до класифікації CEAP (Сlinical, Еtiological, Аnatomical, Рathophysiological) визнано 7 клінічних категорій хронічних захворювань:

• C0 — відсутність видимих або пальпованих ознак венозного захворювання;
• C1 — наявні телеангіектазії або ретикулярні вени;
• C2 — варикозне розширення вен; відрізняється від ретикулярних вен діаметром 3 мм або більше;
• C3 — поява набряку;
• C4 — зміни шкіри та підшкірної клітковини внаслідок серцево-судинних захворювань;
• C4a — поява пігментації та екзем;
• C4b — ліподерматосклероз або атрофічний бланш;
• C5 — загоєна венозна виразка;
• C6 — активна венозна виразка (Zegarra T.I. et al., 2026).

На початкових етапах розвитку варикозна трансформація вен нижніх кінцівок має малосимптомний перебіг, через що первинні клінічні прояви часто залишаються поза увагою пацієнтів. А у певній частці клінічних випадків патологічний процес може тривалий час зберігати навіть безсимптомний перебіг, не створюючи вираженого дискомфорту для пацієнта.

Маніфестація захворювання зазвичай розпочинається з візуальних змін, як-от посилення венозного малюнка у вигляді делікатних судинних «зірочок» чи ретикулярних сіточок, що згодом трансформуються у виражене розширення та характерну звивистість магістральних судин. Ці естетичні вади часто супроводжуються суб’єктивним відчуттям обтяження та хронічної втоми в нижніх кінцівках, які стають особливо відчутними після тривалого статичного навантаження в положенні сидячи або стоячи. Завершення дня у таких пацієнтів нерідко характеризується появою легкого пастозного набряку та епізодичних больових відчуттів ниючого характеру безпосередньо в проєкції уражених венозних сегментів.

У міру прогресування гемодинамічних порушень клінічна картина суттєво розширюється, додаючи до анамнезу інтенсивний больовий синдром, відчуття дистального стиснення та характерні нічні судоми. Паралельно з цим розвиваються виражені візуальні та структурні зміни: від появи телеангіектазій і ретикулярного варикозу до формування вузлуватих деформацій вен.

На пізніх стадіях до процесу залучаються м’які тканини, що виявляється ознаками хронічної венозної недостатності: патологічною гіперпігментацією, сухістю та лущенням епідермісу, локальною гіпертермією, підшкірними крововиливами, а також трофічними змінами, включно із стоншанням шкіри та локальною алопецією. Оскільки морфологічні зміни судинного русла виникають значно пізніше за функціональні розлади, критично важливим є проведення ранньої скринінгової діагностики, особ­ливо для осіб із обтяженим сімейним анамнезом або наявними факторами ризику (Labropoulos N., 2019; Antani M.R. et al., 2026).

Хвороба має хронічний характер і часто прогресує протягом десятиліть, залишаючись на ранніх етапах субклінічною та майже непомітною для пацієнта. Проте відсутність своєчасної терапії неминуче веде до декомпенсації кровотоку та розвитку серйозних трофічних порушень, як-от тромбо­флебіт або утворення важкозагоюваних виразок (Ortega M.A. et al., 2021).

Патологічний процес зазвичай проявляється в нижніх кінцівках, проте може також розвиватися і в інших частинах тіла, зокрема, внутрішніх органах (Antani M.R. et al., 2026).

Чому розвивається варикоз?

Хоча точні етіологічні чинники виникнення варикозної хвороби досі залишаються предметом численних наукових дискусій, сучасна медицина класифікує її як багатофакторну поліетіологічну патологію. Фундаментальну роль у її розвитку відіграє генетично детермінована схильність, зокрема мутації в генах, що відповідають за структурну цілісність венозних стінок і клапанів, а також антропологічна плата людства за прямоходіння. Проте спадковість є лише підґрунтям, на яке нашаровується широкий спектр інших факторів: від мало­рухливого способу життя, сидячої роботи та тривалих статичних навантажень до носіння незручного взуття на високих підборах чи тісної білизни. Особливе місце в патогенезі посідають гормональна перебудова, зокрема в період вагітності, менопаузи або прийому гормональних препаратів, а також системні метаболічні порушення, як-от цукровий діабет чи дефіцит критично важливих мікроелементів. Виявлено також зв’язок між індексом маси тіла та станом судин: надмірна кількість жирової тканини створює механічне стиснення вен, суттєво ускладнюючи рух крові до серця. Додатковим обтяженням стають хронічні закрепи, шкідливі звички та запальні процеси в органах малого таза, які сукупно підвищують внутрішньовенозний тиск. Окрім того, венозна система піддається незворотним інволюційним змінам — з віком еластичність судинної стінки закономірно знижується, призводячи до прогресування варикозної патології (Ashraf M.J. et al., 2013; Naramore S. et al., 2015; Molnár A.Á. et al., 2021; Сметаніна М.А. та ін., 2021; Aslam M.R. et al., 2022; Elkholi S.M. et al., 2025).

Про варикоз ніг

Нижні кінцівки є однією з найбільш поширених мішеней для варикозної трансформації, оскільки саме тут венозна система змушена працювати в умовах постійного подолання сили гравітації для забезпечення антеградного кровотоку до серця. У разі неспроможності клапанного апарату або критичного зниження еластичності судинної стінки виникає патологічний ретроградний скид крові, що запускає каскад гемодинамічних порушень. Особливу роль у декомпенсації цього процесу відіграють тривалі статичні навантаження: фахівці, чия професійна діяльність пов’язана з багатогодинним перебуванням у положенні стоячи або сидячи, — від офісних працівників та водіїв до першостільників та авіаперсоналу, піддають свої судини хронічному випробуванню на витривалість (Дружкін М.В. та ін., 2026).

Чому варикоз потребує обов’язкового терапевтичного контролю?

Попри те що сучасна наука поки ще не навчилася зупиняти старіння чи змінювати генетику, цілком можливо контролювати розвиток варикозу. Ключовим є принцип раннього втручання: регулярні огляди, корекція способу життя та своєчасна терапія. А от ігнорування перших симптомів може призводити до низки небезпечних ускладнень: від хронічної венозної недостатності з ураженням шкіри (дерматити, екземи) до загрозливих для життя тромбозів та системних розладів (зокрема дисменореї чи диспареунії) (Mao Y. et al., 2026; Patel S.K. et al., 2026).

Важливо усвідомлювати, що за своєю природою варикоз є «хірургічною» патологією, у відповідь на яку сучасна флебологія пропонує низку терапевтичних рішень (наприклад радіо­частотна абляція вен, ендовазальна лазерна коагуляція, флеб­е­­­ктомія, склеротерапія)¹.

Водночас консервативні методи допомоги при варикозі, деякі з яких, зокрема, може рекомендувати першостільник в межах фармдопомоги, можуть відігравати важливу роль у зменшенні вираженості симптоматики та сповільненні прогресування варикозу. До того ж вони стануть у нагоді пацієнтам, які мають протипоказання до операцій або свідомо їх уникають (Gao R.D. et al., 2022).

Стартовий етап ведення пацієнтів із хронічною венозною недостатністю передбачає використання консервативної тактики для купірування больового синдрому, зниження ексудації виразок та запобігання прогресуванню патології. Основу терапії становлять модифікація способу життя (дозовані фізичні навантаження, постуральний дренаж) та компресійне лікування, що сприяють відновленню венозної гемодинаміки. Такі неінвазивні втручання є обов’язковим компонентом комплексного лікування, а для вагітних або осіб із протипоказаннями до фармакотерапії та хірургії вони є пріо­ритетним методом вибору.

Ключовим елементом допомоги є рекомендації з модифікації способу життя, зокрема регулярна елевація кінцівок вище рівня серця (3–4 рази на день по 30 хв), що ефективно мінімізує набряки та покращує трофіку тканин. Паралельно з цим фізична активність, спрямована на активацію м’язово-венозної помпи гомілки, забезпечує фізіологічне випорожнення вен. Найвищу ефективність демонструють вправи на тильне та підошовне згинання гомілковостопного суглоба, а також дозована ходьба та водні вправи, які протягом 8–12 тиж суттєво покращують гемодинамічні параметри та прискорюють загоєння виразок.

Компресійна терапія залишається базовим методом лікування, створюючи зовнішній тиск для стимуляції лімфодренажу та зменшення венозного застою. Арсенал засобів включає еластичне та нееластичне бинтування, компресійний трикотаж (спеціалізовані еластичні вироби з особливим плетінням, які створюють зовнішній дозований тиск на нижні кінцівки, найвищий у ділянці гомілки з поступовим зниженням догори, що дає змогу поліпшувати венозний відтік, зменшувати застій та знижувати навантаження на клапанний апарат) та методи апаратної пневмокомпресії. Вибір між статичною компресією (медичний трикотаж, бандажі) та динамічною (пере­ривчаста пневмокомпресія) залежить від тяжкості перебігу. При цьому багатошарові еластичні системи та трикотаж високого тиску демонструють кращі результати у знеболенні та загоєнні виразок порівняно з одношаровими нееластичними пов’язками. Незважаючи на клінічну ефективність, актуальною проблемою залишається низький рівень комплаєнсу пацієнтів до цього варіанту допомоги через суб’єктивний дискомфорт (Lim C.S. et al., 2014; Dudak Y.O., 2020; Orhurhu V. et al., 2021; Gao R.D. et al., 2022).

Фармакологічна підтримка веноактивними препаратами (флеботоніками) доповнює фізичні методи лікування, впливаючи на норадреналінопосередкований тонус вен та купіруючи запальні реакції ендотелію. Найбільш переконливу доказову базу мають мікронізована очищена флавоноїдна фракція (МОФФ), застосування якої сприяє зниженню адгезії лейкоцитів, та екстракт насіння кінського каштана (есцин), застосування якого допомагає знизити проникність капілярів. Крім того, застосування реологічних засобів є обґрунтованим для прискорення репарації венозних виразок, особливо у пацієнтів із резистентністю до компресії.

Комплексне поєднання вищезазначених консервативних методів дає можливість досягти стабільної ремісії та значного покращення якості життя пацієнтів із варикозом (Orhurhu V. et al., 2021).

Як бачимо, консервативна терапія та хірургія не суперечать, а доповнюють одна одну. Своєю чергою, завдання фармацевтичного працівника — пояснити пацієнту з варикозом, що консервативні методи можуть підтримувати якість життя та тимчасово сповільнити прогресування хвороби, а інвазивні хурургічні підходи — запобігти життєзагрозливим ускладненням.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!