Професіоналізм фармацевта має бути не витратами аптеки, а її найціннішим активом — Олег Клімов

Напередодні Дня фармацевтичного працівника редакція «Щотижневика АПТЕКА» поговорила з Олегом Клімовим, головою правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» (ВФП), членом Ради Міжнародної фармацевтичної федерації (International Pharmaceutical Federation — FIP), про те, якою має стати українська аптека майбутнього. Чому чинна модель аптечної діяльності потребує трансформації? Яке місце в ній мають посідати фармацевтична послуга, професійна автономія та відповідальність фармацевта? Чи можна поєднати орієнтацію на пацієнта з економічною стабільністю аптечного бізнесу? І який шлях необхідно пройти Україні, щоб наблизитися до підходів, поширених у країнах Європейського Союзу (ЄС)? Про це все в нашому інтерв’ю.

— Як не прикро це констатувати, але українська модель аптечної діяльності історично побудована переважно навколо продажу лікарського засобу. Натомість моделі, що діють у багатьох країнах ЄС, більшою мірою зосереджені на професійній відповідальності фармацевта за безпечне та раціональне застосування ліків.

Тому питання полягає не лише в тому, чи відповідає Україна окремим нормам ЄС, а й у тому, яка модель фармацевтичної діяльності сформована державою.

На наше глибоке професійне переконання, усім учасникам роздрібної реалізації лікарських засобів буде корисно розуміти, який еволюційний шлях трансформації аптечної діяльності ми маємо пройти. Регулятор, професійна спільнота і власники аптечного бізнесу мають зробити це разом.

Якщо порівнювати моделі за основними складовими, то в Україні немає окремого комплексного закону про фармацевтичну діяльність, тоді як у державах — членах ЄС професія детально врегульована національним законодавством.

Повноцінне фармацевтичне самоврядування в Україні не сформоване. У багатьох європейських країнах професійні організації або палати відіграють значну роль у регулюванні професії.

Український національний стандарт належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice — GPP) досі не затверджений, тоді як GPP є одним із фундаментів якісної аптечної практики.

Праця фармацевта в Україні переважно економічно «прихована» в ціні товару. У системах країн ЄС професійні послуги фармацевта є обов’язковим елементом та оплачуються за різними моделями, що, своєю чергою, є економічним маркером успішності діяльності аптеки, окремо визнаються та/або оплачуються.

В українській моделі фармацевт значною мірою залишається працівником, який здійснює відпуск товару. У європейській — це професіонал сфери охорони здоров’я та експерт з лікарських засобів, а госпітальна фармація в Україні інституційно недостатньо розвинена, роль клінічного фармацевта лише частково інтегрована в лікувальний процес. Водночас у багатьох країнах ЄС фармацевт є членом мультидисциплінарної команди, а госпітальна фармація — важливою складовою системи охорони здоров’я.

Фармацевтична допомога в Україні не стала повноцінною оплачуваною моделлю професійної діяльності. Комерційна логіка нерідко переважає над професійним рішенням, а професійне представництво залишається фрагментованим.

Найголовніша відмінність полягає в місці пацієнта. В українській моделі він часто сприймається передусім як споживач товару. У сучасних європейських підходах пацієнт є центральним отримувачем фармацевтичної послуги.

— Передусім в Україні немає окремого комплексного Закону України «Про фармацевтичну діяльність», який систематизував би професійні права, обов’язки та відповідальність фармацевта. Фармацевт значною мірою розглядається як працівник аптечного підприємства, а не як самостійний професіонал сфери охорони здоров’я.

Другий важливий елемент — професійне самоврядування. Немає Закону України «Про фармацевтичне самоврядування» та законодавчо закріпленої професійної палати з делегованими державою регуляторними функціями. Відсутні комплексні механізми професійної реєстрації, професійної відповідальності та дисциплінарного контролю, характерні для низки європейських моделей. Професійна спільнота не має достатнього інституційного впливу на формування правил власної професії.

Третій елемент — цілісна модель професійної відповідальності фармацевта. Не сформована комплексна система персональної професійної відповідальності за фармацевтичне рішення. Відповідальність за таке рішення нерідко підміняється адміністративною відповідальністю працівника аптеки. Недостатньо розвинені й механізми професійного страхування.

— Фармацевтична послуга поки не має повноцінного статусу окремої оплачуваної професійної діяльності. Основ­ним економічним об’єктом залишається товар — упаковка лікарського засобу, а професійна робота фармацевта фактично «вбудована» в торговельну маржу.

Відсутня системна модель оплати за консультацію, перегляд фармакотерапії (medication review), підтримку прихильності до лікування (adherence support), фармацевтичну допомогу та інші професійні послуги.

Саме тому оплата фармацевтичної послуги — це не лише питання заробітної плати фармацевта, а й механізм зміни всієї економічної моделі аптеки.

В європейській практиці фармацевтична діяльність поступово переходить до моделі, у якій передбачено економічну винагороду за професійно надану послугу та результат для пацієнта. В Україні ж основним джерелом винагороди аптеки залишається маржа від продажу упаковки, а професійна діяльність фармацевта не має самостійної економічної оцінки.

Це створює системну суперечність між природою професії та організацією її практики.

— В Україні професійні стандарти GPP ще не перетворені на повноцінну систему щоденної професійної діяльності. Недостатньо сформовані й механізми оцінювання якості саме фармацевтичної послуги, а не лише діяльності аптечного закладу.

Аптечна реформа не може обмежуватися регулюванням аптечного бізнесу. Вона має одночасно створити нову професійну архітектуру фармації, у якій стандарти GPP, професійна відповідальність, фармацевтична послуга, її оплата та інтеграція фармацевта в систему охорони здоров’я працюватимуть як єдине ціле.

— Диплом сам по собі не створює повноцінної системи підтримання професійної компетентності. Запроваджена модель безперервного професійного розвитку потребує подальшої прив’язки до конкретних професійних компетентностей. Необхідно розвивати й механізм підтвердження компетентності протягом усієї кар’єри.

Фармацевтична освіта, професійні компетентності та обов’язки фармацевта не відповідають природі звичайного продавця. Продавець працює за моделлю «товар — продаж — оплата», а фармацевт має працювати за моделлю «пацієнт — лікарський засіб — професійна оцінка — консультування — безпечне застосування — прихильність до лікування — результат лікування».

Тобто предметом професійної діяльності фармацевта є не продана упаковка, а лікарський засіб та його правильне застосування конкретним пацієнтом.

— Сьогодні фармацевт недостатньо інтегрований у систему охорони здоров’я. Не сформована цілісна інституційна модель професійної комунікації між лікарями та фармацевтами, недостатньо реалізований принцип командної роботи навколо пацієнта.

Українська модель значною мірою відповідає логіці «лікар призначив — аптека відпустила». Натомість сучасні європейські моделі рухаються до іншого підходу: лікар призначив, а фармацевт професійно перевірив призначення, безпечно відпустив лікарський засіб, проконсультував пацієнта, сприяв прихильності до лікування та за потреби взаємодіяв із лікарем.

Таким чином, фармацевт стає окремою професійною ланкою системи охорони здоров’я, а не лише останньою ланкою товаропровідної мережі.

— Аптека могла б бути важливим пунктом профілактики, скринінгу, вакцинації, контролю прихильності до лікування, раннього виявлення ризиків і раціонального застосування лікарських засобів.

Але для цього потрібні стандартизовані послуги, протоколи, відповідна модель оплати та професійна відповідальність.

Так само недостатньо використовується потенціал фармацевта щодо перегляду фармакотерапії, виявлення пов’язаних із нею проблем і можливих взаємодій, підтримки прихильності до лікування та участі у фармаконагляді. Нерідко він фактично виконує переважно функцію відпуску.

— Професійні організації мають бути не лише учасниками громадського обговорення, а й інституційними партнерами держави в питаннях стандартів професії, освіти, GPP, професійної етики, фармацевтичної послуги, кадрової політики та безпеки пацієнтів.

Повноцінна інформаційна інфраструктура повинна поєднувати фармацевта й аптеку, лікаря та пацієнта, професійну організацію і державного регулятора, виробника та систему освіти.

В Україні всі ці елементи існують, але недостатньо інтегровані між собою.

— Потрібна не лише корпоративна етика конкретної аптечної мережі, а й дієвий загальнонаціональний механізм упровадження та дотримання професійного етичного кодексу фармацевта.

Його пріоритет має бути таким: пацієнт отримує допомогу відповідно до професійного стандарту, який забезпечує суспільний інтерес і водночас створює основу для сталого комерційного розвитку аптеки.

— Фармацевт є професіоналом сфери охорони здоров’я, діяльність якого спрямована на забезпечення безпечного, ефективного та раціонального застосування лікарських засобів, а не лише на продаж товару.

Але існуюча українська регуляторна система фактично розділяє професію і модель діяльності. Вона не визнає пов­ною мірою професійну автономію фармацевта, не забезпечує професійного самоврядування, не оплачує окремо фармацевтичну послугу, не створює належної моделі GPP і не формує повноцінної системи професійної відповідальності.

Економічний результат аптеки переважно оцінюється за кількістю проданих упаковок. У результаті професіонал змушений працювати в інституційній моделі продавця, хоча за освітою, компетентностями та суспільною функцією він є професіоналом сфери охорони здоров’я.

Фармацевт не продає «кольорову коробочку», він ухвалює професійне рішення щодо відпуску лікарського засобу: оцінює запит пацієнта, перевіряє правильність і безпечність відпуску, надає інформацію щодо застосування, попереджає про ризики та взаємодії, сприяє прихильності до лікування та в межах своїх професійних компетентностей бере участь у забезпеченні належного результату фармакотерапії.

Проблема полягає не в тому, що фармацевт недостатньо професійний. Проблема в тому, що система досі не створила достатніх умов, за яких його професіоналізм може бути реалізований, виміряний та оплачений як професійна послуга.

Сьогодні ми всі є заручниками наявної регуляторної моделі та перебуваємо в постійному конфлікті між комерційним і професійним рішеннями. Саме тому європейська модель потребує професійної автономії фармацевта.

Але майбутнє української фармації полягає не у протиставленні фармацевта і власника аптеки. Воно полягає в професійному партнерстві, де власник створює умови для професійної роботи, фармацевт забезпечує якість і довіру, а пацієнт отримує не просто лікарський засіб, а професійну допомогу.

Професійна трансформація фармації — це не загроза аптечному бізнесу. Це можливість перейти від конкуренції ціною та кількістю проданих упаковок до конкуренції якістю, професіоналізмом, довірою і результатом для пацієнта.

— Україні потрібна не чергова зміна правил роботи аптек, а поступовий перехід від товарної моделі аптечної діяльності до професійної моделі фармацевтичної практики шляхом еволюційних регуляторних змін.

Це має бути перехід:

• від продажу лікарських засобів — до надання фармацевтичної послуги;
• від працівника аптеки — до професіонала сфери охорони здоров’я;
• від оплати лише за товар — до оплати за професійну діяльність та її результат;
• від комерційно орієнтованої аптеки — до фінансово стабільної аптеки як професійної ланки системи охорони здоров’я.

Саме така трансформація є необхідною передумовою формування в Україні повноцінної професійної екосистеми.

У багатьох країнах ЄС аптека є частиною системи, в якій держава, професійне регулювання, фармацевтична освіта, професійне самоврядування, GPP, фармацевт, фармацевтична послуга, лікар, пацієнт, контроль якості та економічна стабільність аптеки становлять нерозривний ланцюг єдиної фармацевтичної екосистеми охорони здоров’я.

В Україні значна частина цих ланок або відсутня, або роз’єднана. Саме тому неможливо побудувати європейську аптеку лише шляхом зміни правил відпуску ліків чи запровадження окремих європейських норм. Потрібна еволюційна зміна самої моделі.

У багатьох країнах ЄС аптека — це професійна інституція у сфері охорони здоров’я. У ній економічна діяльність підпорядковується вимогам професійної практики, безпеки пацієнта та раціонального застосування лікарських засобів і водночас забезпечується стійкість аптечного бізнесу.

Український фармацевт має всі підстави бути визнаним професіоналом системи охорони здоров’я, якому довіряє пацієнт, якого поважає лікар і професійна думка якого має реальну цінність та сприяє економічній стабільності діяльності аптеки.

Українська аптека також має всі підстави бути не просто місцем реалізації лікарських засобів, а професійним центром здоров’я громади, де поєднуються професіоналізм фармацевта, довіра пацієнта та ефективна бізнес-модель власника.

І це не суперечливі цілі.

Сильний фармацевт — це сильна аптека. Сильна аптека — це довіра пацієнта. Довіра пацієнта — це економічна стійкість аптечного бізнесу.

— ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» переконана, що Україна спроможна створити таку фармацію, у якій професіоналізм фармацевта матиме суспільне визнання, економічну цінність і належний професійний захист, а сучасна аптека матиме не лише соціальну, а й стійку економічну перспективу.

Тому напередодні професійного свята хочеться побажати професії — гідності, фармацевту — професійної свободи, аптеці — економічної стійкості, власнику — успішного бізнесу, а пацієнту — довіри до свого фармацевта.

І головне — побажати всім нам, щоб в Україні нарешті запрацював простий принцип:

Професіоналізм фармацевта має бути не витратами аптеки, а її найціннішим активом.

З Днем фармацевтичного працівника!

Редакторська група

Катерина Горбунова

Автор

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!