L-ТИРОКСИН-ФАРМАК® — ефективність у хворих на рак щитовидної залози

Захворюваність на рак щитовидної залози (РЩЗ) постійно зростає. Водночас спостерігається тенденція до більш частого розвитку захворювання в осіб молодого віку та дітей. В 1998 р. в Україні було зафіксовано 3120 нових випадків РЩЗ (780 чоловіків, 2340 жінок) (Бюлетень Національного канцер-реєстру України, 2000). Ця патологія спричинює особливу занепокоєність у зв’язку з аварією на ЧАЕС та встановленим впливом радіаційного фактора.

Лікування РЩЗ складається з хірургічного, променевого (радіотерапія та радіойодтерапія), хіміотерапевтичного та гормонального методів (левотироксин, тиреоїдин та ін.). Перебіг захворювання, особливості лікування та прогноз значною мірою залежать від морфологічної структури пухлини.

З наведених вище методів тільки хірургічне і гормональне лікування призначають майже 100% хворих на РЩЗ. Основним методом є хірургічний — тотальна тиреоїдектомія (Білинський Б.Т., 1998). У разі високо- та помірнодиференційованих форм РЩЗ (близько 85% хворих) після проведення тиреоїдектомії застосовують радіойодтерапію (як правило, декілька курсів), а при низькодиференційованих формах (10–15% хворих) — радіотерапію. Хіміотерапія хворих на РЩЗ малоефективна, оскільки згідно з даними ВООЗ (Консультативное совещание ВОЗ, 1994) ця хвороба віднесена до категорії III — резистентність до цитостатичної терапії.

За останні 10 років у відділенні радіонуклідної терапії Київської міської онкологічної лікарні лікували 452 хворих з високодиференційованими формами РЩЗ і з різними стадіями процесу. Усім хворим через 3–5 тиж після тиреоїдектомії проводили від двох до десяти курсів радіойодтерапії (сумарно від 4000–5000 до 25 000 МБк залежно від стадії процесу та площі залишкової тканини щитовидної залози) з прийомом між ними левотироксину. Аналіз результатів свідчить про дуже високу ефективність лікування і досить сприятливий прогноз за умов адекватного вибору схем терапії високодиференційованих форм РЩЗ: 5-річний показник виживаності складав від 93 до 100% залежно від стадії захворювання.

Після успішно проведеного лікування (хірургічного і радіойодтерапії з наступним призначенням гормонів) залишкова тканина щитовидної залози має бути відсутня, рівень гормону гіпофіза тиреотропіну (ТТГ) в крові не повинен перевищувати 3–5 мМОД/л, трийодтироніну (Т3) — 2–3 нмоль/л, тироксину (Т4) — 140 нмоль/л. Підвищений рівень ТТГ (>5,4 мМОД/л) свідчить про наявність залишкової тканини щитовидної залози або локальний рецидив чи метастази.

Найбільш поширеним препаратом для супресивної гормонотерапії хворих на РЩЗ є левотироксин натрію. При введенні в організм цей гормон пригнічує продукцію тиреотропного гормону гіпофіза та тиреотропін-рилізинг фактора гіпоталамуса (Славнов В.Н., 1988).

Нами було проведено дослідження з метою вивчення ефективності супресивної та замісної гормонотерапії левотироксином натрію (L-ТИРОКСИН-ФАРМАК) на фоні післяопераційного лікування радіоактивним 131I (йодидом натрію, міченим 131I) хворих з високодиференційованими формами РЩЗ. В дослідженні брали участь 62 хворих на РЩЗ, розподілених на дві групи: до 1-ї групи включили 37 хворих, яким після терапії 131I призначали левотироксин натрію (L-ТИРОКСИН-ФАРМАК) виробництва ВАТ «Фармак» (Україна); до 2-ї групи включили 25 хворих, яким після терапії 131I як препарат порівняння призначали левотироксин натрію (L-ТИРОКСИН 50 Берлін-Хемі) виробництва компанії «Берлін-Хемі» (Німеччина). Хворим обох груп препарати левотироксину натрію призначали в первинних дозах 50–100 мкг. Адекватність призначення гормональної терапії контролювали шляхом визначення за допомогою радіоімунологічного аналізу (РІА) рівнів Т3, Т4 та ТТГ на початку дослідження та після 1–2-місячного курсу лікування цими препаратами.

Секреція ТТГ в організмі залежить від двох факторів: регуляторного гормону гіпоталамуса та концентрації тиреоїдних гормонів в крові. За нормальних умов підвищення секреції ТТГ призводить до підвищення рівня Т3 та Т4. За наявності метастазів та рецидивів захворювання має місце зниження концентрації Т3 та Т4, яке супроводжується підвищенням рівня ТТГ в крові, що потребує проведення активної супресивної терапії тиреоїдними гормонами. Нормальні рівні цих гормонів в крові становлять: Т3 — 1,2–2,8 нмоль/л, Т4 — 62–140 нмоль/л, ТТГ — 2,4–5,4 мМОД/л (В.М. Славнов, 1988).

У хворих обох груп на початку дослідження (на тлі відміни можливої попередньої гормональної терапії) згідно РІА виявлені однакові (p>0,05) рівні гормонів: Т3 — в межах норми, Т4 — різке зниження, ТТГ — різке підвищення (таблиця). При сцинтиграфії у всіх 100% хворих відзначена наявність залишкової тканини щитовидної залози, а у 13,5% хворих — 1-ї та у 16% 2-ї групи — метастази в лімфатичних вузлах.

Таблиця

Показники радіоімунологічного обстеження хворих на РЩЗ

Показник

Група хворих

1-ша

2-га

До гормональної терапії

Після гормональної терапії

До гормональної терапії

Після гормональної терапії

Т3, нмоль/л

1,28±0,2

2,46±0,13

1,32±0,3

2,31±0,15

Т4, нмоль/л

10,2±2,1

133,4±10,3

10,3±1,8

135,6±11,2

ТТГ, мМОД/л

46±8,3

2,7±0,2

45,3±7,5

2,8±1,2

Достовірних відмінностей між групами не виявлено (p>0,05).

Після проведення курсу супресивної гормонотерапії рівні вказаних гормонів у хворих обох груп були також однакові (p>0,05): Т3 залишився в межах норми, але нормалізувалися рівні Т4 та ТТГ. На сцинтиграмах залишкову тканину щитовидної залози не спостерігали.

Стан хворих, якість життя (відсутність скарг), інші показники клініко-лабораторних досліджень також були ідентичними.

Слід відзначити добру переносимість обох препаратів — небажаних явищ як під час дослідження у всіх хворих обох груп, так і протягом подальшого лікування (6 міс) не виявлено.

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що досягнута основна мета в лікуванні таких хворих — відсутність активної залишкової тканини щитовидної залози і нормалізація показників Т4та ТТГ.

Супресивна гормонотерапія препаратами левотироксину натрію (L-ТИРОКСИН-ФАРМАК та препаратом порівняння) однаково ефективна і дозволяє досягти ідентичних значень показників радіоімунологічних досліджень та стану (якості життя) хворих на РЩЗ.

Д.С. Мечов, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

М.І. Борщевська, ВАТ «Фармак»

Н.І. Полякова, С.С. Зам’ятін, М.В. Крушинський, Київська міська онкологічна лікарня

За матеріалами статті Д.С. Мечова та співавторів «Вивчення ефективності препарату L-ТИРОКСИН-ФАРМАК при лікуванні хворих на рак щитовидної залози», опублікованої в «Українському хіміотерапевтичному журналі» (2000. — № 4(8). — С. 23–26)

ЛІТЕРАТУРА

Білинський Б.Т. (ред.) (1998) Онкологія. Медицина світу, с. 93–112.

Бюлетень Національного канцер-реєстру України 1998 року (2000), Київ, 33 с.

Демидчик Е.П., Цыб Л.Ф., Лушников Е.Ф. (1996) Рак щитовидной железы у детей. Медицина, Москва, с. 157–163.

Консультативное совещание ВОЗ (1994) Основные лекарственные средства для химиотерапии рака. Бюл. ВОЗ, 2(5): 3–10.

Славнов В.Н. (1988) Радиоиммунологический анализ в клинической эндокринологии. Здоров’я, Киев, 197 с.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті