|
РІВНІ ІНТЕГРАЦІЇ. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
Можна виділити два рівні, на яких відбуваються процеси інтеграції освіти і науки в Європі, але так чи інакше усі вони пов’язані з ім’ям Болонського університету. Перший рівень — це утворення співдружності провідних європейських університетів під егідою прийнятої у вересні 1988 р. «Великої хартії університетів» (Magna Charta Universitatum), підписаної 250 ректорами провідних вищих навчальних закладів Європи, які зібралися з нагоди 900-річчя Болонського університету. У цьому документі були проголошені фундаментальні принципи європейських університетських традицій, що лягли в основу загальноєвропейської системи вищої освіти. Зокрема декларується незалежність університетів щодо будь-якої політичної та економічної влади, затверджується невіддільність педагогічної та дослідної діяльності, необхідність у гарантуванні свободи цієї діяльності, незалежно від географічних і політичних кордонів. На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських.
На рівні держав Європи процес зближення національних систем вищої освіти і науки почався ще з середини ХХ ст., оскільки на той момент назріла необхідність у підвищенні його конкурентоздатності в світі. Перші спроби об’єднання європейської вищої школи відбулися у 1957 р. з підписанням Римської угоди, в якій як складові процесів інтеграції Європи ставилися завдання щодо приведення національних законодавств до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення мобільності студентів і викладачів та їх затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання. Пізніше ці ідеї втілилися у рішеннях міністрів освіти європейських країн 1972 і 1976 р. у Маастрихтському договорі 1992 р. Під егідою Європейського Союзу (ЄС), Ради Європи були прийняті і впроваджувалися різні програми, спрямовані на подальшу інтеграцію систем вищої освіти і науки.
У 1997 р. Радою Європи і ЮНЕСКО була розроблена і прийнята Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в країнах Європи. Цю угоду підписали представники 43 держав, у тому числі й України. У Лісабонській конвенції висловлено визнання і повагу до цінності різних освітніх систем і визнано необхідність створення таких умов, при яких більшість людей, скориставшись досягненнями національних систем освіти і науки, можуть бути затребуваними на європейському ринку праці. Громадянам європейських країн мають бути доступні загальні цінності освіти, науки і культури всіх держав.
У травні 1998 р. міністри освіти чотирьох найбільших європейських країн — Великобританії, Німеччини, Італії та Франції — спільно прийняли і підписали Сорбонську декларацію. У ній вперше прямо затверджуються пріоритети на створення «відкритого європейського простору для вищої освіти» і викладаються способи досягнення цієї мети, що пізніше стали основою історичної Болонської декларації. Йдеться про створення двоступінчастої структури вищої освіти з двома основними циклами — дипломним і післядипломним, що забезпечує визнання статусу бакалавра як рівня вищої освіти з наданням права продовжити подальше навчання за програмами магістра. Крім того, зазначається необхідність використання системи навчальних кредитів — єдиної системи оцінювання, що дозволяє забезпечити прозорість і порівнянність програм навчання та освітніх кваліфікацій. «Це дозволить бажаючим почати і продовжити освіту в різних європейських університетах і одержувати кваліфікацію у зручний для них час протягом усього життя» — визначено в Сорбонській декларації.
Студентам обох рівнів рекомендується «провести, принаймні, один семестр в університетах за межами своєї країни. Водночас чимало викладачів і вчених Європи також повинні працювати в інших країнах». У декларації відзначено провідну роль університетів у формуванні та розвитку європейського культурного простору, у документі міститься заклик до урядів країн Європи об’єднати зусилля для досягнення цілей «поліпшення й удосконалення системи освіти».
БОЛОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ. ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ
Нарешті в червні 1999 р. 29 міністрів освіти європейських країн від імені своїх урядів підписали документ, що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці погодили загальні вимоги, критерії та стандарти систем вищої освіти, офіційно задекларували і почали процес об’єднання 4 тис. європейських вищих навчальних закладів, де навчаються понад 12 млн студентів, у єдиний освітній і науковий простір. У межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільності громадян, що значно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Згідно з Болонською декларацією затверджується необхідність:
- прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, у тому числі через утвердження додатка до диплома. Це розширить можливості для працевлаштування європейських громадян, а також підвищить конкурентоспроможність європейської вищої освіти;
- введення в усіх країнах двох циклів навчання. При цьому перший, бакалаврський, цикл має тривати не менше 3 років, а другий, магістерський, — не менше 2 років. Їх необхідно приймати на європейському ринку праці як освітні та кваліфікаційні рівні;
- впровадження системи перевідних кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок (European Community Course Credit Transfer System — ECTS) як інструмента, необхідного для максимального розширення студентської мобільності. Система перевідних кредитів може бути затребувана не лише в контексті вищої, а й в інших видах освіти, включаючи «навчання протягом життя»;
- усунення перешкод на шляху академічної мобільності студентів, викладачів, наукових співробітників і адміністративного апарату з визнанням і оцінкою значення періодів, проведених ними у вищих навчальних закладах інших країн;
- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; розробка порівнянних критеріїв і методологій оцінки якості відповідно до вимог ENQA (European Network Quality Assurance — Європейська мережа з гарантування якості);
- сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.
Принципи Болонської декларації вирішено цілком впровадити до 2010 р., а 2005 р. визначений як проміжний етап моніторингу досягнутого.
ЕТАПИ ВЕЛИКОГО ШЛЯХУ
Наступним етапом у розвитку Болонського процесу вважається зустріч, що відбулася у Празі 19 травня 2001 р., де міністри вищої освіти 32 країн Європи підписали Празьке комюніке. Таким чином, до Болонської співдружності на Празькому саміті примкнули ще 4 країни. Головні рішення цього саміту:
- учасники високо оцінили активну участь у Болонському процесі Асоціації європейських університетів (EUA) і Національних союзів студентів країн Європи (ESІ) як неурядових структур. Особливо підкреслювалася конструктивна допомога з боку Європейської Комісії;
- представники країн знову підтвердили свою позицію щодо шести цілей, визначених Болонською декларацією;
- міністри акцентували увагу на питаннях навчання протягом життя як «істотному елементі Європейського простору вищої освіти», підкреслили «необхідність і бажаність участі вищих навчальних закладів і студентів у формуванні Європейського простору вищої освіти як компетентних, активних і творчих партнерів», визнали важливість підвищення привабливості європейського вищої освіти для студентів Європи та інших регіонів світу; а також відзначили, що «якість вищої освіти і досліджень має бути визначальним елементом міжнародної конкурентоздатності та привабливості Європи».
Третя зустріч міністрів вищої освіти в рамках Болонського процесу відбулася у вересні 2003 р. в Берліні, де було підписане відповідне комюніке. У документі зазначено, що, незважаючи на прогрес у розвитку Болонського процесу, необхідне подальше посилення роботи як на рівнях навчальних закладів, так і на національних і загальноєвропейських рівнях. Акцентувалася увага на необхідності сприяння європейському вимірові вищої освіти. Були розроблені додаткові модулі, курси і навчальні плани з загальноєвропейським компонентом, з відповідною орієнтацією та організацією. Відзначено важливу роль вищих навчальних закладів у забезпеченні можливості навчання протягом усього життя. Відзначалося, що європейський простір вищої освіти і європейський простір дослідницької діяльності — дві взаємозалежні частини суспільних знань. Принципово новим рішенням Берлінського саміту стало поширення загальноєвропейських вимог і стандартів вже і на докторські ступені. Установлено, що в країнах — учасницях Болонського процесу має бути єдиний науковий ступінь — «Доктор філософії» у відповідних сферах знань, що відповідає третьому кваліфікаційному рівню. Таким чином, це нерозривно пов’яже вищу освіту з науково-дослідною діяльністю. Особливо підкреслюючи важливість Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій, учасники саміту поставили мету, щоб до 2005 р. кожен студент по закінченні вищого навчального закладу одержував «автоматично і безкоштовно» Додаток до диплома англійською мовою. Крім того, на зустрічі прийнято рішення про задоволення заявок на членство ще 8 країн, включаючи Росію, що збільшило кількість учасників Болонського процесу до 40.
СУЧАСНИЙ ЕТАП БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
У травні 2005 р. в норвезькому місті Берген відбулася четверта конференція міністрів вищої освіти країн Європи, в роботі якої взяли участь ще 5 країн, включаючи Україну. У комюніке, прийнятому на цій конференції, підведені проміжні підсумки розвитку Болонського процесу. Зокрема, виконано середньостроковий аналіз реалізації трьох пріоритетних напрямків роботи, що був запланований ще на попередньому Берлінському саміті:
1. впровадження дворівневої системи кваліфікаційних ступенів з подальшим переходом на трирівневу систему;
2. створення умов для впровадження систем забезпечення якості освіти, включаючи структури акредитації вищих навчальних закладів з контролем їх діяльності як на національному, так і на загальноєвропейському рівнях;
3. визнання ступенів і періодів навчання. Відзначається, що Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій підписали 36 країн із 45, що беруть участь у Болонському процесі.
Основними пріоритетами подальшого розвитку вищої освіти визнана інтеграція науки і вищої школи, акцент на докторантурі як третьому кваліфікаційному рівні освіти; сприяння загальноєвропейській мобільності, у тому числі мобільності грантів і позик; забезпечення доступності високоякісної вищої освіти для всіх громадян, незалежно від їх соціального й економічного становища; заохочення відкритості та привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти для всіх регіонів світу. До передбаченої у 2007 р. у Лондоні чергової конференції міністрів вищої освіти планується провести моніторинг зазначених напрямків діяльності, для того щоб до 2010 р. ідеї Болонської декларації про створення Загальноєвропейського простору вищої освіти втілилися в життя.
ЛИТЕРАТУРА |
|
|
|
Олексій Макаренков,
фото Ігоря Кривінського
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим