Післядипломна освіта в промисловій фармації: Проблеми і перспективи

Усе наведене вище зумовлює необхідність впровадження в медичну та мікробіологічну промисловість норм і правил Належної виробничої практики (GMP), обов’язковою вимогою яких є наявність системи підготовки, перепідготовки та атестації кадрового складу. На сьогодні внаслідок зниження рівня організації виробництва на багатьох підприємствах така система відсутня взагалі, а там, де вона існує, її стан вкрай незадовільний. Якщо в 1990 р. в Україні навчання на виробництві проходили 4,5 млн чоловік, то останнім часом — лише близько 1 млн чоловік. Періодичність підвищення кваліфікації персоналу підприємств в Україні становить в середньому 17 років, тоді як в країнах Західної Європи — не більше 3–5 років.

Таким чином, враховуючи курс України до інтеграції у європейські структури, а також виходячи з гострої потреби фармакологічної галузі у висококваліфікованих працівниках, виникла необхідність створити відповідну систему післядипломної освіти. У 1997 р. при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика була організована кафедра промислової фармації, базовим підприємством якої стало AT «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Володимир ЗАГОРІЙ Завідувач кафедри промислової фармації Академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, кандидат фармацевтичних наук, доцент

До 1991 р. в Україні не існувало системи післядипломної освіти спеціалістів промислової фармації. Свого часу у Радянському Союзі був єдиний навчальний заклад — Ленінградський хіміко-фармацевтичний інститут, який мав кафедру післядипломної освіти. З усієї України протягом року там проходили курс навчання 1–2 спеціалісти. З проголошенням незалежності Україна була позбавлена такої форми освіти. Хоча необхідно, щоб і лікарі, і провізори мали можливість вдосконалювати свою кваліфікацію у вищому медичному навчальному закладі 3–4-го ступеня акредитації кожні п’ять років. Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (раніше — Київський державний інститут вдосконалення лікарів) є провідною установою в галузі післядипломної освіти і основним навчальним центром з підготовки спеціалістів різного профілю. Всього в академії працюють 1,5 тис. викладачів, і за рік тут проходять навчання понад 15 тис. осіб, зокрема працівники фармацевтичної галузі. Однак якщо лікарі та провізори аптечної мережі проходять курс перепідготовки кожні п’ять років, то у промисловій фармації такої форми підвищення кваліфікації не існувало. Після роздержавлення багатьох підприємств галузі, яке відбулося протягом останнього десятиріччя, значна частка з них змінили форму власності і стали приватними. Підприємств державної форми власності залишилося мало, і держава припинила фінансування системи підготовки кадрів, а приватні підприємства не були зацікавлені у підготовці таких спеціалістів. Однак, згідно з прийнятим Україною курсом до вступу в ЄС, виникла необхідність у внесенні змін до чинного законодавства, зокрема у прийнятті всіх міжнародних стандартів, які б визначали рівень виробництва і якість продукції. Здійснити це можливо за наявності відповідної підготовчої бази. Основні міжнародні стандарти: GMP (Належна виробнича практика), GLP (Належна лабораторна практика), GCP (Належна клінічна практика) — загальноприйняті в ЄС, тому необхідність запровадження їх в Україні очевидна. Низька якість продукції становить загрозу здоров’ю і життю наших громадян, а також є перешкодою для їх реалізації на зарубіжному ринку. Слід зазначити, що свого часу було зроблено певні зусилля для створення системи післядипломної освіти. При колишньому Держкоммедбіопромі були організовані курси з підвищення кваліфікації працівників промислової фармації. Але рівень знань, які отримують слухачі курсів, а також загальний рівень навчання і кваліфікації викладацького складу був не досить високим для системи післядипломного навчання спеціалістів промислової фармації. Чи можна говорити про ефективність такого навчання, якщо ці курси не мають постійного штату викладачів і належної виробничої бази, якщо лекції читають викладачі-«погодинники», які не були атестовані на право здійснення такого виду діяльності в закладах післядипломної освіти? Крім того, в Положенні про атестацію спеціалістів у сфері розроблення, створення, виробництва, контролю якості та оптової реалізіції лікарських засобів чітко зазначено, що кваліфікаційну категорію присвоюють спеціалісту лише після здобуття ним освіти в навчальному закладі 3-го або 4-го ступеня акредитації. Випускники згаданих вище курсів отримують свідоцтво про здобуття післядипломної освіти без присвоєння відповідної категорії. Можна з певністю стверджувати, що існуюча на курсах система навчання — це застарілий метод викладання. Безсумнівно, якби Державний департамент з контролю за якістю, безпекою і виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення при Міністерстві охорони здоров`я вимагав від підприємств обов’язкової переатестації спеціалістів, то курси б залишилися без слухачів. На сьогодні Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика — єдиний навчальний заклад в Україні, який має право атестації.

Очевидною є гостра необхідність у підвищенні кваліфікації спеціалістів, які працюють у галузі виробництва лікарських засобів. На кафедрі промислової фармації Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика навчальний процес організовано з використанням планів та програм за чотирма спеціальностями: промислова технологія лікарських засобів, контроль якості лікарських засобів промислового виробництва, промислова фармація, біотехнологія лікарських засобів. В академії атестують спеціалістів-менеджерів, інженерів-технологів, хіміків-інженерів, хіміків-аналітиків і провізорів загального профілю. Безпосередньо на технологічному потоці (на базі «Фармацевтичної фірми «Дарниця») слухачі проходять практичні заняття. Належний рівень кваліфікації викладачів, науково розроблені програми навчання, високі вимоги до навчального процесу з боку керівництва кафедри забезпечують необхідний результат. Однак однією з важливих проблем залишається недостатня кількість слухачів. Післядипломній освіті працівників промислової фармації буквально до недавнього часу через незрозумілу позицію деяких державних чиновників, насамперед з колишнього Держкоммедбіопрому, не приділялось належної уваги, що призвело до того, що державні фармацевтичні підприємства не поспішають надсилати своїх спеціалістів для здобуття післядипломної освіти, оскільки навчання не передбачається їхніми бюджетами. Приватні підприємства в свою чергу вважають таке навчання необов’язковим, адже за нього необхідно платити з власної кишені. Постає питання, чому співробітник аптеки навчається за рахунок держави, а працівник, зайнятий на фармацевтичному виробництві, повинен навчатися за кошт підприємства, на якому працює? Як наслідок — держава втрачає можливість підвищувати рівень кваліфікації працівників такої важливої для системи охорони здоров’я галузі, як промислова фармація. Відповідно до наказів уповноважених урядових структур планується введення в дію в 2002 р. системи GMP, згідно з якою повинні бути атестовані всі заводи і лабораторії з контролю за якістю продукції. Однак протягом тривалого часу у нас чомусь вперто ігнорували ці вимоги, без виконання яких неможливо вийти на міжнародний рівень. Зараз ситуація починає змінюватися. Кафедра промислової фармації відчула увагу з боку Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою і виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення. Однак говорити про практичні результати поки що зарано.

Отже, післядипломна освіта — суттєвий чинник підвищення рівня кваліфікації працівників промислової фармації, яка сьогодні вимагає більш уважного ставлення з боку відповідних державних органів. Від цього значною мірою залежить якість продукції підприємств промислової фармації, а відтак — і здоров’я наших співгромадян.

Володимир Загорій