На запитання читачів відповідає Роман Ярошенко, адвокатська компанія «Жаріков і Синиченко», тел.: 495-15-11.

Коли вступає в дію зазначена Постанова?

Ст. 57 Конституції України проголошує, що кожному громадянинові гарантується право знати свої права і обов’язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до їх відома у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до їх відома у порядку, встановленому законом, не є чинними.

На виконання ст. 57 Конституції Президент України 10 червня 1997 р. підписав Указ № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Відповідно до п. 5 Указу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін набрання чинності не передбачено в цих актах. Законодавчі акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

П. 1 Указу № 503 встановлює перелік офіційних друкованих видань:

• «Офіційний вісник України»;

• «Відомості Верховної Ради України»;

• газета «Урядовий кур’єр».

Нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в окремих випадках можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного реєстраційного коду.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов’язків повинні керуватися законами України, іншими правовими актами Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України, що опубліковані в офіційних друкованих виданнях або отримані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо інший термін не вказаний у самому нормативному акті. Конституція України та Указ № 503 встановлюють лише один виняток із цього правила: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, які визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у встановленому Законом порядку і набирають чинності з моменту їх опублікування. Це стосується лише тих нормативно-правових актів, які визначають права та обов’язки громадян, тобто фізичних осіб, і не поширюється на ті, які визначають права та обов’язки юридичних осіб, тобто підприємств, установ, організацій.

Нормативно-правові акти старого зразка припиняють дію з того моменту, як нові нормативні акти набирають чинності.

Таким чином, зазначена Постанова набуває сили з моменту її прийняття, тобто з 16 листопада 2001 р. і має бути офіційно оприлюднена не пізніше ніж через 15 днів. А змінені норми попередньої Постанови припиняють свою дію з 16 листопада 2001 р..

Як слід трактувати п. 1 Постанови: «слова «необхідно придбати закладами і установами» замінити словами «можуть закуповувати заклади і установи»?

Ключовими словами, які визначають сам характер тих змін, що сталися у зв’язку з введенням у дію зазначеної вище постанови, в даному випадку є слова «необхідно» та «можуть».

Заміна одного слова на інше тягне за собою кардинальну зміну змісту правовідносин, які були врегульовані даною Постановою. Якщо не вступати в теоретичну полеміку, то можна зробити висновок, що зміст правовідносин включає права та обов’язки їх суб’єктів.

У попередньому варіанті Постанови слово «необхідно» визначає ступінь «необхідної» поведінки, тобто сукупність певних дій, які суб’єкт таких правовідносин зобов’язаний вчинити. Інакше кажучи, словом «необхідно» завжди позначаються обов’язки суб’єкта правовідносин.

У новому варіанті Постанови слово «можуть» визначає ступінь можливої поведінки, тобто сукупність певних дій, які суб’єкт має право вчинити. Отже, словом «можуть» позначається право суб’єкта діяти певним чином.

Отже, зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1071 полягають у тому, що обов’язок закладів та установ придбати лікарські засоби було замінено на право закладів та установ їх закуповувати. Це означає, що до прийняття постанови № 1499 від 16 листопада 2001 р. заклади та установи завжди діяли певним чином і за відступ від такої моделі могли понести відповідальність. А з прийняттям зазначеної Постанови такий обов’язок було замінено на право, а отже, і про відповідальність за невикористання свого права не може бути мови.

П. 2 вносить зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1548, а саме абзац 4 встановлює «граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, — на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, що придбаваються державними та комунальними закладами охорони здоров’я за бюджетні кошти, — на рівні не вище ніж 10 відсотків».

Які документи слід мати в аптеці для того, щоб не порушувати дію даної Постанови (довести перед перевіряючими органами правильність обчислення торговельних надбавок)?

Основним законодавчим актом, який регулює питання цін та ціноутворення, є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. № 507-XII (Закон № 507). Відповідно до Закону № 507 у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи (ст. 6 Закону). Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст. 7 Закону). Тобто якщо нормативними актами уповноважених державних органів не встановлено таких регульованих цін, то можуть застосовуватися вільні ціни. Формування вільних цін виробниками здійснюється на основі калькуляції собівартості продукції і може бути різним. Реалізація виробленої продукції здійснюється на підставі різного роду цивільно-правових угод, в яких і зазначаються такі ціни. Форма таких угод є простою письмовою (п. 1 ст. 44 ЦК). Недотримання простої письмової форми тягне за собою неможливість посилатися на показання свідків для підтвердження такої угоди. Але вона може бути підтверджена за наявності інших документів. Як правило, такими документами (за відсутності договору, точніше, якщо його укладено в усній формі) є рахунки-фактури (рахунки-проформи), накладні на відвантаження продукції, податкові накладні тощо.

Щодо цін, про які йдеться в абзаці 10 п. 12 додатку до постанови Кабінету Міністрів № 1548, оптовою ціною виробника можна вважати ту, що зазначена в договорі чи в інших документах, на підставі яких здійснювалися розрахунки з підприємством-виробником.

Митна вартість товарів заявляється митному органу декларантом у разі переміщення товарів через митний кордон України (постанова Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1598 «Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України», далі — постанова № 1598).

Термін «митна вартість» застосовується у разі імпорту (експорту) продукції. Митна вартість зазначається в рядку 12 Вантажно-митної декларації, що і є підтвердженням митної вартості продукції.

У тому разі, коли митному органу надаються документи про підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і достовірність зазначених в них даних не викликає сумніву, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів.

Порядок визначення митної вартості регламентується постановою № 1598, у якій зазначено, що митна вартість складається з ціни товару, наведеної у рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи), залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС.

Якщо неможливо визначити митну вартість товарів на підставі поданих документів та/або у разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах — експортерах цих товарів, з урахуванням таких вимог.

Для визначення митної вартості товарів, які експортуються і підпадають під дію режиму квотування чи ліцензування або щодо яких запроваджено реєстрацію контрактів, вирішальною є ціна товару, наведена в ліцензії чи у картці реєстрації (обліку) контракту (якщо умови поставки цього товару відповідають тим умовам, відповідно до яких визначається митна вартість).

У разі встановлення індикативних цін на товари, призначені на експорт, а зовнішньоекономічні угоди щодо яких підлягають реєстрації чи передбачають отримання ліцензії, ціни зазначаються у відповідних реєстраційних документах і додатковому обгрунтуванню експортером не підлягають.

У разі встановлення індикативних цін на товари, зовнішньоекономічні угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи не передбачають отримання ліцензії, ціни на такі товари повинні відповідати індикативним цінам, встановленим на момент проведення зовнішньоторговельної операції. Якщо ціна на товар, обумовлена в угоді, відрізняється від індикативної, для митного оформлення такого товару подається лист-погодження державного органу, на який відповідно до законодавства покладено обов’язки з установлення індикативних цін.

Таким чином, термін «оптова ціна» застосовується у разі здійснення операцій із закупівлі лікарських засобів на території України. Якщо лікарські засоби ввезені з-за кордону, то може йтися лише про їх митну вартість.

Для обгрунтування оптової ціни на таку продукцію необхідно мати договір, на підставі якого здійснювалась закупка лікарських засобів, а також накладні на відвантаження продукції, податкові накладні (якщо продавець є платником податку на додану вартість).

Для обгрунтування митної вартості продукції необхідно мати насамперед вантажно-митні декларації, на підставі яких таку продукцію було ввезено, а також зовнішньоекономічну угоду, на підставі якої її було закуплено, рахунки-фактури (рахунки-проформи) або інші документи, на підставі яких здійснюється визначення митної вартості продукції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1598.

Роман Ярошенко, адвокатська компанія «Жаріков і Синиченко», тел.: 495-15-11