Медицина й фармація — разом

Национальный съезд фармацевтов Украины В рамках підготовки до проведення VI Національного з’їзду фармацевтів України «Щотижневик АПТЕКА» запланував низку зустрічей з видатними діячами вітчизняної медичної та фармацевтичної галузей. Думки фахівців щодо теперішнього стану та перспектив подальшого розвитку системи охорони здоров’я України допоможуть накреслити бажаний формат проведення цього форуму, висвітлити прийняття рішень з питань, які на сьогоднішній день турбують не тільки науковців, провізорів, фармацевтів та лікарів, а й широкі верстви населення нашої держави. Точка зору медичних працівників та, зокрема, керівників лікувально-профілактичних закладів стосовно оптимального «русла» проведення з’їзду є однією із головних: у більшості випадків саме лікарі є «споживачами» набутків фармацевтичної галузі, адже на сьогоднішній день переважну кількість лікувальних чи діагностичних процедур неможливо уявити без лікарських засобів. З кореспондентом «Щотижневика АПТЕКА» спілкувався Олег Бабак, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, завідуючий кафедрою госпітальної терапії та клінічної фармакології Харківського державного медичного університету, директор Інституту терапії ім. Л.Т. Малої АМН України (Харків).

Олег Бабак

— Як лікар та керівник однієї з провідних наукових установ медичної галузі прокоментуйте, будь ласка, зміни у вітчизняній системі охорони здоров’я.

— Як клініцист хочу відзначити той позитивний факт, що на сьогоднішній день в нашій державі фармація розглядається як невід’ємна частина мистецтва лікування. Не так давно лікарі та й пересічні громадяни вважали провізорів і фармацевтів лише виробниками та реалізаторами лікарських засобів. Нині ситуація змінилася. Це підтверджує й досвід нашого Інституту. Попередній його керівник — академік Любов Мала — була ініціатором запровадження в нашій установі посади клінічного провізора. Зараз у штат нашого закладу вже введено відповідну посаду.

— Які обов’язки покладаються на клінічного провізора?

— Фахівців цього профілю готують фармацевтичні вузи нашої держави, зокрема, — Національний фармацевтичний університет. В їх обов’язки входить консультування лікарів з питань призначення лікарських засобів, особливо — з аспектів взаємозамінності одних препаратів іншими в межах однієї фармакотерапевтичної групи. Враховуючи велику кількість генеричних препаратів на українському фармацевтичному ринку, — на сьогодні останнє набуває особливої актуальності. Клінічний провізор нашого Інституту також бере участь у процедурі закупівель лікарських засобів.

Введення до штату нашого закладу посади клінічного провізора дозволило нам покращити показники лікувальної роботи. В цілому, на мій погляд, на сучасному етапі розвитку науки й медичних технологій лікування слід розглядати як біотехнологічний процес, до якого слід залучати спеціалістів різних галузей. Тому одним із питань, яке доцільно розглянути учасникам VI з’їзду, має стати інтенсифікація запровадження в лікувально-діагностичних закладах нашої держави посад клінічних провізорів.

— На яких ще питаннях, на Вашу думку, було б доцільно акцентувати увагу фахівцям фармацевтичної та медичної галузей?

— Незважаючи на те, що з 2009 р. проведення досліджень з визначення рівня біоеквівалентності лікарських засобів стане обов’язковим, на мій погляд, доцільно вже сьогодні більш широко запроваджувати цю практику. Зокрема найближчим часом необхідно визначити коло «показань» для проведення подібних досліджень. Це стосується, насамперед, визначення рівня біоеквівалентності деяких препаратів-генериків, що має значно оптимізувати підбір медикаментів, оскільки лікареві дуже важливо знати ступінь взаємозамінності лікарських засобів.

— Дослідження з визначення біоеквівалентності препаратів є «дорогим задоволенням». Наскільки економічно обгрунтовано прискорення запровадження такої практики в Україні?

— Переважна кількість препаратів, які сьогодні використовуються в Україні, є генериками. Даних про їх біоеквівалентність в більшості випадків немає. «Сліпа» заміна ними оригінальних препаратів може призвести, в кращому випадку, до відсутності належного клінічного ефекту, а інколи — до тяжких ускладнень, інвалідизації та навіть смерті пацієнта. Таким чином, актуальність та доцільність, в тому числі економічна, якнайшвидшого запровадження процедури визначення біоеквівалентності очевидна.

— На з’їзді, безумовно, обговорюватимуться сучасні досягнення вітчизняної фармацевтичної галузі, зокрема щодо забезпечення населення лікарськими засобами. Яке значення в лікувальному процесі мають лікарські препарати вітчизняного виробництва?

— Безперечно, популярність вітчизняних препаратів серед лікарів та пацієнтів неухильно зростає завдяки їх якості та широті асортименту. Проте, на мою думку, підприємствам-виробникам слід ретельно вивчати та враховувати особливості застосування та структуру попиту на лікарські засоби. Так, на сьогодні склалась ситуація, коли до уваги лікарів пропонують велику кількість генеричних препаратів, а деякі медикаментозні «ніші» залишаються незаповненими — перелік імпортної фармацевтичної продукції, аналогів якій в Україні поки що не існує, досить великий. На мою думку, в багатьох випадках це обумовлено не відсутністю у фармацевтичних підприємств відповідних ліцензій, недостатнім матеріально-технічним забезпеченням чи слабким кадровим потенціалом, інколи це пояснюється недосконалим вивченням реальних потреб практичної медицини та, як наслідок, — недостатньо продуманою виробничою політикою. Тому досить часто на українському ринку конкурують між собою навіть деякі види продукції одного підприємства, не кажучи вже про значну кількість лікарських засобів з однаковою діючою речовиною. Таким чином, одними з головних принципів, якими, на мою думку, мають керуватись керівники українських фармацевтичних підприємств при визначенні складу продуктового портфелю, є орієнтація на сучасні потреби вітчизняної медичної галузі та врахування широти спектру фармацевтичної продукції, представленої на ринках інших країн світу.

— Однією із запорук подальшого розвитку фармацевтичної та медичної галузей в контексті поглиблення співпраці їх представників є реформування системи охорони здоров’я та системи медичної/фармацевтичної освіти. В якому напрямку мають проходити зміни?

— На мій погляд, основними стратегічними напрямками реформування вітчизняної системи охорони здоров’я мають стати запровадження обов’язкового державного та удосконалення системи добровільного медичного страхування, посилення значення амбулаторної медичної допомоги, удосконалення організації надання невідкладної медичної допомоги. Головною ж передумовою цих змін має бути реформування системи фінансування охорони здоров’я — точка відліку реальних позитивних зрушень. Тому медичні та фармацевтичні працівники мають зосередити свої зусилля в цьому напрямку.

Сучасні вимоги, у тому числі міжнародні, до якості освіти фахівців у галузі охорони здоров’я змушують переглянути зміст навчальних програм медичних та фармацевтичних вузів. Зокрема, лікар вже не має права обмежити свої знання про препарат лише змістом інструкції про його застосування, він має поглиблено вивчити клініко-фармакологічні аспекти використання цього лікарського засобу. І навпаки, в програмах з підготовки провізорів та фармацевтів більше годин доцільно відводити клінічним дисциплінам. Не слід також забувати про необхідність «стандартизації» освіти за світовими вимогами.

— Яких рішень Ви очікуєте від VI з’їзду?

— Свої побажання я вже висловив. Більш актуальними є не сам факт прийняття рішень, а розробка механізмів їх реалізації та наполегливість у їх втіленні. Тому ще раз хочу зазначити, що конструктивні зміни можливі лише завдяки спільній копіткій праці.?n

Олександр Сіроштан, фото автора

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Інші статті розділу


Останні новини та статті